Синтаксичний рівень

Синтаксичні особливості наукового стилю виявляються досить послідовно, незважаючи на те, що синтаксичні конструкції в більшості своїй загальновживані, нейтральні. Синтаксис побудова словосполучень і речень найбільше відображає звязок з мисленням.

Для сучасного наукового стилю характерне прагнення до синтаксичної компресії – до стиснення, збільшення обсягу інформації при скороченні обсягу тексту. Така тенденція проявляється в особливостях побудови словосполучень, в особливостях структури речень.

Так, для наукового стилю характерні іменникові словосполучення, в яких функцію визначення виконує родовий відмінок імені, часто з прийменником для мистецтво фотографії, репетиція ролі, підвищення кваліфікації для глядачів.

Прикметники також частотні у термінологічних словосполуках: голосні і приголосні звуки, кримінальний кодекс, умовні рефлекси і тощо.

Для наукового стилю типовим є вживання іменного присудка а не дієслівного, що сприяє створенню іменного характеру наукового стилю.

Найчастіше іменні присудки трапляються у визначеннях і міркуваннях, при цьому звязка нерідко відсутня. Широко вживаними в науковому стилі є іменні складові присудки з дієприкметниками, як-от: може бути використаний.

На рівні речення також виявляється специфіка наукового стилю. Оскільки логічність – одна з основних стильових рис наукового тексту, для його синтаксису характерні структури, котрі виражають суто понятійний зміст. Такою основною структурою в багатьох мовах є повнозмістовне розповідне речення з нейтральним у стильовому відношенні лексичним наповненням, з логічно правильним нормативним, прямим порядком слів і з сполучниковим звязком між частинами речень.

Питальні речення виконують у науковій мові специфічні функції, повязані з прагненням лише привернути увагу до розповіді. У такій же незвичайній ролі вживаються і спонукальні для вираження допущень і пропозицій речення.

Для наукового стилю характерне широке поширення безособових речень різних типів, тому що в сучасній науковій мові особиста манера викладу поступилася місцем безособової, що обумовлено прагненням до обєктивної узагальненості і абстрагованості.

Широко споживані в науковому тексті пасивні конструкції, при цьому часто відсутня вказівка на виконавця дії.

Для наукової мови характерне зясування причинно-наслідкових зв’язків між явищами, тому в наукових текстах переважають складні речення зі сполучниковим звязком. Багато представлені складні сурядні й підрядні сполучники і сполучні слова, такі, як: незважаючи на те що, з огляду на те що, тому що, внаслідок того що, тоді як, між тим як, у той час як та ін. Найбільш продуктивні в наукових текстах складнопідрядні речення з підрядними причини, умови, часу, наслідку, зясувальні. Специфічною рисою наукового

стилю є вживання складнопідрядних речень, де відбувається зіставлення будь- яких явищ.

Типовим для наукового стилю є вживання однорідних членів речення, які перераховують логічно однорідні поняття.

Використовується в науковій мові і група вставних слів і словосполучень, що містять вказівку на те, ким висловлена та або інша думка, кому належить те чи інше вираження, яке джерело повідомлення на нашу думку, на переконання, за відомостями, згідно з повідомленням, відповідно до гіпотези, визначення та ін.

Для наукових текстів характерна композиційна звязаність викладу. Взаємоповязаність окремих частин наукового висловлювання досягається за допомогою певних сполучних слів чи груп слів, що відображають етапи логічного викладу і є засобом звязку думок у ході логічного міркування.

3. План, тези,конспект як засіб організації розумової праці

План – це послідовне перерахування тих питань, що розглядаються в джерелі інформації. Він розкриває логіку джерела і може бути простим та розширеним, тобто більш детальним. Пункти плану найчастіше формулюються простими реченнями. План допомагає представити структуру тексту, назвати основні його теми. Складання плану вимагає від дослідника вміння стисло і послідовно викладати свої думки.

План може бути складеним у вигляді:

- авторських висловлювань із тексту цитат; формулювань основних положень статті чи розділу монографії власними словами.

Складання плану – вид роботи з текстом, засіб засвоєння і розуміння прочитаного, шлях до вивчення складання, підготовки композиції тексту.

План укладають під час ознайомлювального читання тексту. План залежить від змісту тексту, його основної ідеї. Виділяючи в науковому творі окремі частини і в кожній частині головну думку та називаючи її певним заголовком, важливо усвідомлювати сутність цієї назви для розкриття основного змісту твору.

Принципами складання плану готового наукового тексту є:

- поділ тексту на смислові блоки частини;

- визначення головної думки кожного смислового блоку частини;

- формулювання пунктів плану заголовків.

Складання плану сприяє кращому розумінню наукових текстів, які не мають детальної рубрикації поділу на розділи, параграфи, підрозділи, наприклад наукових статей. Однак план не передає фактичного змісту наукового тексту, а лише пропонує певну схему.

Тези грец. thesis – положення, твердження – послідовно і коротко сформульовані основні ідеї, думки та положення доповіді, лекції, статті чи повідомлення, що вбирають суть висловленого.

Тези являють собою стисло сформульовані головні положення тексту, висновки автора та їх обґрунтування. Щоб скласти тези, треба уважно прочитати твір у цілому чи закінчений фрагмент. Далі треба продумати зміст, визначити в ньому найважливіші думки, які слід відтворити в тезах. Після цього можна розпочати запис. Розрізняють два види тезування: вилучення авторських тез з тексту і формулювання основних положень твору своїми словами. У першому випадку читач знаходить у тексті основні положення і виписує їх у тій послідовності, яка відбиває розвиток авторської думки. Цей вид тезування дозволяє швидко і з найбільшою наближеністю до тексту відтворити його зміст, а в разі необхідності використати цитати. У другому випадку читач викладає основні положення твору своїми словами. Цей вид зручний тим, що дозволяє уникнути громіздких цитат, а крім того ще й активізує сприймання читачів.

У тези здебільшого не включають фактичний матеріал, цифрові показники тощо, головну увагу зосереджують на висновках автора. Тому тези виглядають як дещо уривчастий, фрагментарний виклад.

Тезування – це вилучення основної інформації з тексту-джерела у вигляді положень-тез. Скорочення відбувається з урахуванням проблематики текстів і авторської оцінки інформації. Рекомендований обсяг тез становить 2 – 3 сторінки машинописного тексту через 1,5 – 2 інтервали. Укладають тези після поглибленого аналітико-критичного читання тексту статті, доповіді, складання відповідного плану і виписок.

Для тез властива строга змістово-композиційна структура:

· назва, що відображає головну ідею;

· преамбула актуальність і ступінь розробленості проблеми;

· основні тези-положення обґрунтування, докази на користь проблеми, яку досліджує автор тексту;

· завершальні тези основні результати, перспективи.

Кожна теза висвітлює окрему мікротему частину загальної теми тексту, визначає зміст наступної або підсумовує попередні тези. Формування кожної тези починають з нового рядка. Кожна теза містить самостійну думку, яка висловлюється в одному або кількох реченнях. Виклад суті ідеї чи положення здійснюється без наведення конкретних прикладів.

Посилання на джерела, цитати в тезах використовують рідко, не бажаний і фактичний матеріал. Типовими помилками у тезах є підміна тез текстом повідомлення, резюме, рефератом, анотацією.

Дата добавления: 2015-07-07