Читайте также:
|
На цій стадії з»являється інтелектуальна поведінка тварин, яка характеризується такими ознаками:1) за складних умов тварини після багаторазових «спроб» і «помилок» знаходять рішення; 2) якщо поставити тварину в аналогічні умови – вона відразу знаходить рішення (здатність відтворити одного разу здійснену операцію без нових спроб); 3) якщо умови дещо відозмінити, тварини знаходять рішення, а це значить, що їм властиве перенесення; 4) здатність до рішення двохфазних завдань (тобто завдань), у яких виділяються попередня фаза (підготовча) і фаза здійснення (досягнення головної мети). На фазі підготовки дії тварини керуються не самим предметом, на який вони спрямовані, не кінцевою метою, а тим, що є лише засобом досягнення цієї мети. Друга фаза діяльності вже безпосередньо спрямована на той предмет, який є її безпосереднім чинником.
Водночас у нестандартних ситуаціях проявляється обмеженість інтелектуальної поведінки тварин. ( Пр. Відомий дослід з мавпою, яка гасила вогонь з бака. Змінили умови: вогонь був на плоту серед річки, а бак з водою на іншому плоту, до якого важко було дістатися. Тварини намагалися розв»язати завдання старим способом – дістатися до бака з водою замість того, щоб скористатися водою з річки).
Для мавп характерні також і інтинктивні форми поведінки (Пр.: мавпеня любить маму у вигляді звичайної «ганчірки», оскільки її м»якість викликає у нього почуття комфорту).
40. Психологічна сутність свідомості.
Свідомість – вища, характерна тільки для людини форма психічного відображення дійсності в системі мовних значень.
Істотні характеристики свідомості людини та її відмінності від психіки тварин.
1. Єдність історичного онтогенетичного та гносіологічного відображення людиною оточуючого світу. (Свідомість людини формується під впливом соціальних умов розвитку суспільства, в процесі народження до смерті, в процесі руху від «незнання» до «знання» і ці процеси знаходяться в тісній взаємодії)
2. Активність людської свідомості, її цілеспрямованість, її здатність творчо перетворювати дійсніст ь.(Пр: програміст розробляє антивірусну програму. Ціль його діяльності – зробити програму, творчість – створення програми, яка не існувала раніше).
3. Відображення навколишньої дійсності здійснюється на основі досвіду, накоплинного людством (у тварин – лише на основі власної життєдіяльності. (Пр: дитина, яка пришла на секцію футбола, нічого не вміючи, вчиться грати у футбол на основі досвіду тренера та досвіді футбольного клубу).
4. Відображення світу у формі пізнання суттєвих зв’язків і відношень. Це здійснюється за допомогою понять та абстрактного мислення (у тварин є тільки наглядне дійове мислення). (Пр: поняття «студент», відображає певні характерні для людини цього віку і статусу – молоді, енергійні, красиві, допитливі…).
5. Прогнозуючий характер людської свідомості. (Пр: прогнозування погоди, визначення теми дисертації).
6. Людина не тільки пізнає світ, а і певним чином відноситься до нього. (Пр: одній людині подобається грати у футбол, а іншій в теніс. Одна людина любить писати книги, а інші будувати будинки).
7. Наявність у людини самосвідомості
34. Сенсорна стадія психіки тварин.
Стадія сенсорної психіки (стадія елементарної сенсорної психіки) – це така стадія, на якій тварина реагує лише на окремі впливи властивостей предметів зовнішнього світу, які мають для неї певне біологічне значення, тобто, від яких залежить реалізація основних біологічних функцій.
Відображення дійсності на цьому етапі представлено у формі елементарних відчуттів. Не має ще відображення предмету в цілому.(Пр: павук, реагуючи на вібрацію павутини, рухається до мухи, яка заплуталась в павутині. Але коли павука і муху посадили в стакан, то павук тікає від мухи. Тобто, павук відображає тільки окрему властивість – вібрацію павутини від руху мухи, але не відображає муху як предмет).
Розвиток організму на цій стадії характеризується:
1. диференціацією органів відчуттів.
2. розвитком органів руху.
3. розвитком НС, від дифузної до гангліозної. (гідра, в якої дифузна НС, реагує на подразнення усією поверхнею тіла, бо її нервові клітини не спеціалізовані. В нервовій дощових хробаків вже є спеціалізація – їх нейрони об’єднані в нервові вузли – ганглії, вони вже мають окремі органи чуття.
Це стадія спостерігається у тварин з сітчастою та вузловою нервовими системами, зокрема, комах. Вони вирізняють із навколишнього середовища окремі властивості (вібрацію, звуки, запахи, кольори тощо). Які мають для тварин відображальне аналітичне сигнальне значення і орієнтують у зовнішньому світі(гусінь згортається на дотик, бджола летить на квіти за запахом).
Наступними стадіями розвитку психіки тварин є стадія перцептивної психіки та стадія практичного інтелекту. Ці 3 стадії розвитку психіки тварин відкриті відомими вітчизняним психологом О.М. Леонтьєвим)
35. Перцептивна стадія психіки тварин.
Перцептивна стадія психіки тварин – це стадія, на якій живі організми здатні розрізняти не лише окремі фактори середовища, а цілісні предмети.
Попередньою стадією розвитку психіки тварин є стадія сенсорної психіки (коли тварини здатні відображати лише окремі властивості предметів) та стадія практичного інтелекту. Ці 3-и стадії розвитку психіки тварин відкриті відомими вітчизняним психологом О.М. Леонтьєвим)
На стадії перцептивної психіки перебувають всі ссавці, які мають достатньо розвинутий головний мозок. Для цієї стадії характерна здатність до синтетичного відображення різних властивостей одного предмета (собака пізнає хазяїна за низкою ознак – голос, одяг, запах). Головним психічним процесом є сприйняття (перцепція). Також розвиваються уявлення, пам»ять.
Розвиток живого організму характеризується такими ознаками:
Провідним видом діяльності, як на сенсорній стадії, інстинктивна діяльність, але зворотна реакція виникає на речі, образи.
36. Стадія практичного інтелекту.
Стадія практичного інтелекту – це найвищий етап розвитку психіки тварин (попередні два етапи - це сенсорна та перцептивна стадія розвитку психіки тварин). Ці стадії відкриті відомими вітчизняним психологом О.М. Леонтьєвим)Ця стадія пов’язується вже головним чином із мавпами (хоча наявна і в дельфінів). Ці тварини здатні до наочно- дійового мислення.
Якщо тварина на стадії елементарної сенсорної психіки можуть відчувати лише певні ознаки речей (реагувати на них), а тварини на стадії перцептивної психіки мають справу з цілісними речами, то на стадії тваринного інтелекту перед твариною відкриваються відношення між речами (хоча й не у словесній абстракції, а в наглядній дії). Поведінка цих тварин перетворюється на набір цілеспрямованих операцій. Отож, мислення виступає головним психічним процесом на даній стадії.
Інтелектуальна поведінка тварин характеризується такими ознаками ( мають чотири кардинальні відмінності від тварин, які знаходяться на попередній стадії розвитку психіки):
- за складних умов тварини після багаторазових «спроб» і «помилок» знаходять рішення;
- якщо поставити тварину в аналогічні умови – вона відразу знаходить рішення (здатність відтворити одного разу здійснену операцію без нових спроб);
- якщо умови дещо відозмінити, тварини знаходять рішення, а це значить, що їм властиве перенесення;
- здатність до рішення двохфазних завдань (тобто завдань), у яких виділяються попередня фаза (підготовча) і фаза здійснення (досягнення головної мети). На фазі підготовки дії тварини керуються не самим предметом, на який вони спрямовані, не кінцевою метою, а тим, що є лише засобом досягнення цієї мети. Друга фаза діяльності вже безпосередньо спрямована на той предмет, який є її безпосереднім чинником.
Водночас у нестандартних ситуаціях проявляється обмеженість інтелектуальної поведінки тварин. ( Пр. Відомий дослід з мавпою, яка гасила вогонь з бака. Змінили умови: вогонь був на плоту серед річки, а бак з водою на іншому плоту, до якого важко було дістатися. Тварини намагалися розв»язати завдання старим способом – дістатися до бака з водою замість того, щоб скористатися водою з річки).
37. Біологічні передумови антропогенезу.
Антропогенез - це процес походження людини (homo sapiens). Це небувалий в історії органічного світу скачок із біологічної сфери розвитку в соціальну..Древні люди з»явились на початку четвертичого періоду, кілька мільйонів років тому.Основні передумовами антропогенезу послужили такі характерні ознаки мавп:
- високий розвиток обох основних проявів рухової активності (насамперед, маніпулювання);
- найвища у тваринному світі рухомість кінцівок, особливо пальців передніх кінцівок;
- здатність до хватальних рухів;
- бінокулярний зір, який переважав над нюхом та функціонував разом із рухами передніх кінцівок та їх шкірно-м»язовою чуттєвістю, що дозволяло краще ознайомлюватися з предметами;
- високо-розвинуті форми групової поведінки.
Примати, предки людини перейшли до наземного способу життя та двух-ногому ходінню. В результаті цього передні кінцівки звільнилися від функцій пересування і основною їх функцією стало маніпулювання. На основі цього зародились перші трудові дії, спільна праця сприяла виникненню суспільних стосунків, а потім мови та свідомості, які здійснювати зворотній вплив на становлення сучасної людини..
В цілому антропогенез характеризується не стільки морфологічними перетвореннями (зімни будови безпосередніх предків людини), скільки глибокими якісними змінами поведінки і психіки людини та становленні принципово нових стосунків з навколишнім світом.
(далі можна писати або не писати…)
Дані археологів дозволяють послідовно прослідкувати процес фізичної будови людини:
1. Найдавнішим предком людини був пітекантроп – мавполюдина, в будові тіла якої поєднувалися ознаки мавпи і людини.
По відношенню до мавпи пітекантроп мав такі суттєві характеристики:
- мозок 800 – 900г, в той час коли у людини 600г.
- інша будова кінцівок (перехід до прямоходіння, хоча і не зовсім вертикальна).
До цієї групи відносяться також синантропи і гейдельберзька людина. Є данні про те, що синантроп користувався вогнем і виготовляв знарядь праці.
2. Наступну ступінь розвитку людини характеризує – неандерталець (300 – 100 тис. р. назад). Для нього характерно: масивне тіло; ріст 160 – 170 см; відсутність підборного виступу і так далі.
3. Більш високу ступінь розвитку людини представляє кроманьйонець. Кроманьйонець мав будову тіла таку, яка характерна для сучасної людини: пряма хода; чіткий підборідний виступ; високий прямий лоб; звичайні для людини надбрівні дуги. Він з’явився 25тис.р тому.
41. Психологічний зміст свідомості
Самосвідомість – це усвідомлення людиною самої себе як особистості(своєї діяльності як члена суспільства; стосунків з іншими людьми; рис характеру; власних дій та вчинків тощо).Виділяють 2 аспекти (взаємопов’язані) самосвідомості:
1. Соціальний аспект.
Усвідомлення людиною себе в певному соціальному контексті: спочатку людина себе усвідомлює як індивіда (як біологічну істоту), виділяючи себе як біологічну істоту. Потім відбувається усвідомлення себе як представника певної групи (сім’ї, студентської групи, членом команди). Далі відбувається усвідомлення себе, як представника певної держави (Пр: Україна).
2. Гносеологічний аспект.
Він полягає все більш повному, глибокому пізнанні людиною самої себе (інтелектуальні якості, здібності, інтереси тощо).
Самосвідомість включає такі основні складові:
(Пр: ситуація стресу людини зрозуміла, що вона не здатна переносити навантаження в умовах певного часу).
2 Самоаналіз – аналіз людиною наявних у неї рис, як позитивних так і негативних, та їх значущості в конкретній ситуації.
(Пр: людина зрозуміла, що її невміння працювати в умовах обмеженого часу – є негативним явищем для її роботи).
3 Самооцінка – здатність людини оцінити наявні у неї якості.
(Пр: людині не сподобалося, що вона не може працювати в умовах обмеженого часу).
4 Самовдосконалення – здатність людини вдосконалити свої риси.
(Пр: людина сама для себе розробляє правила як працювати в умовах обмеженого часу).
В історичному плані самосвідомість, так, як і свідомість, виникає в процесі суспільно-трудової діяльності, коли в людини виникає здатність усвідомлювати не лише навколишній світ, інших людей, а і саму себе.
Велику роль у розвитку самосвідомості дитини відіграє її спілкування з дорослими. Основні вивяви самосвідомості дитини проявляються уже у дошкільному віці.
43 сутність поняття діяльності у психології
Діяльність – це внутрішня (психічна) та зовнішня (фізична) активність людини, яка регулюється усвідомленою митою.
Суть характеристики діяльності людини:
1. на відміну від тварин, поведінка яких, безпосередньо направлена на задоволення певних потреб, діяльність людини обумовлюється також потребою, як джерелом активності, але регулюється усвідомленою метою.
Пр: мотив, який заставляє людину працювати є потреба в їжі, але людина може, наприклад, працювати за комп’ютером не тому, що це задовольняє її потреби в їжі, а тому, що це дозволяє розробити певну комп’ютерну програму.
2. діяльність людини тісно пов’язана з пізнанням об’єктивних характеристик предметів і здатністю визначити способи досягнення цілей.
Діяльність:
· Здатність пізнавати об’єктивні характеристики речей. (пізнавальний процес).
· Здатність визначати способи досягнення поставленої мети.
· Здатність регулювати свою активність (вольові процеси).
3. щоб діяльність стала можливою, людина повинна чітко усвідомлювати мету, всі інші сторони діяльності(її мотиви, способи виконання) можуть усвідомлюватися (повністю, або частково), а можуть і не усвідомлюватися. Наприклад, багато способів виконання діяльності можуть регулювати автоматично, поза межами свідомості.
44. Зміст поняття провідної та основної діяльності.
Провідна діяльність – різновид діяльності, що зумовлює найголовніші зміни у психічних рисах особистості, виникнення різних психічних новоутворень на даній стадії її розвитку.
Виділяють ряд видів провідної діяльності для відповідних вікових періодів онтогенезу, які в своїй генетичній послідовності забезпечують внутрішню єдність усього психічного розвитку:
45. Гра як провідна діяльність, основі новоутворення
Гра - це вид діяльності, який спрямовує дитину до оволодіння значеннями речей і явищ, які закріплені мовною практикою, а також до оперування цими значеннями.
Гра – це провідний вид діяльності, який притаманний дошкільному віку. Залишається характерною для людей і в інших вікових пеіодах (у шкільному, дорослому віці).
Основні етапи розвитку гри у дитини:
1) в перші 2 роки для дитини характерні функціональні ігри – це ігри які спрямовані на оволодіння рухами і діями з навколишніми предками. (Пр: дитина включає кнопку, яка показує, що плата працює);
2) конструктивні ігри – ігри, спрямовані на створення чогось, в цих іграх дитина осмислює значення предметів і їх взаємодії між собою;
3) в 3-4 роки у дитини з’являються сюжетно-рольові ігри. (гра в «дочки – матері», «в лікаря – хворого). Ці ігри спрямовані на оволодіння певними ролями та стосунками між людьми.
4) гра за правилами – характерна для школярів та дорослих. (Пр: спортивні ігри, вирішення кросвордів і т.д.) За допомогою цих ігор людина вдосконалює свої розумові і фізичні сили, переключається на інший вид діяльності, отримує емоційне задоволення.
Особливість гри полягає в тому, що в результаті виконання цієї діяльності не створюється якийсь суспільно значущій продукт, а її метою є сама ігрова діяльність.
В ігровій діяльності дитина, окрім предметів-знарядь, дитина використовує іграшки, тобто речі, за допомогою яких відображають інші, справжні речі.
Гра притаманна також і тваринам, але у тварин вона спрямована на задоволення їх біологічних потреб.
Основні новоутворення, які виникають завдяки включенню дитини в ігрову діяльність:
1. Тренує дитину в оволодінні значеннями речей і явищ, які закріплені за допомогою мови, та в оперуванні цими значеннями;
2. Гра сприяє усвідомленню виконанню дій (як операцій), вчить виконувати такі операції на основі саморегулювання (правил);
3. Розширює самосвідомість дитини - від сприйняття себе як суб»єкта предметних дій до сприйняття себе як носія соціальної ролі, суб»єкта людських стосунків.
46. Праця як провідна діяльність
Праця – це цілеспрямована діяльність людини на перетворення і освоєння природних і соціальних сил з метою задоволення потре б людини, в результаті якої створюються матеріальні і духовні цінності, формується сама людина. Праця – є головний вид діяльності провідним видом діяльності в дорослому віці.Людство (як вид) перестало б існувати, якби перестало трудитися.
Метою трудової діяльності є:
а) створення матеріальних речей, які споживаються людьми (продукти харчування, одежа);
б)створення речей, які необхідні для виготовлення речей, які споживаються люди (енергія., верстати, книги);
в) ідеологічні продукти (наука, мистецтво);
г) дії, які організовують поведінку і працю людей (управління, контроль, виховання, навчання та ін).
Особливості трудової праці людини:
а) діяльність людини визначається не лише особистими потребами, але і потребами суспільства. (Пр: вчитель вчить дітей не лише тому, що йому подобається ця діяльність і йому потрібно заробляти гроші, але і ж потреба суспільства у діяльності шкіл, які сприяють навчання та розвитку дітей.
б) праця є і суспільною по своєму характеру. (створення будь-якого продукту передбачає включення в його виконання багатьох людей). (Пр: надання освітніх послуг в університеті, передбачає включення в навчальну діяльність викладачів, зав – кафедрами, деканів та інших).
в) в процесі здійснення праці, людина виготовлює та використовує спеціальні знаряддя. (Пр: людина створює комп’ютер для обробки інформації та спілкування між людьми). Процес праці складається із:
а) трудової діяльності; б) предмету праці;в) знарядь праці.
Виготовлення і застосувань знарядь праці – це втілення у їх формах функціях узагальнених способів трудових дій.
Праця потребує всебічної відображувально-регулятивної активності людини (уваги і терпіння, вміння планувати і передбачати, аналізувати і узагальнювати, формувати мету і послівно її досягати, усвідомлювати процес і результати праці). Тому у процесі праці людина не тільки проявляється, але і формується. У процесі праці людина вступає у виробничі і міжособистісні відносини з іншими людьми.
№ 47. Культурно-історична теорія психіки людини.
Автором культурно-історичної теорії є відомий вітчизняний психолог Л.С.Виготський (1896-1934). В рамка цієї теорії автор виділяє три основні закони розвитку особистості:
1. Перший закон стосується розвитку і побудови вищих психічних функцій, які є основним ядром особистості. Це закон переходу від безпосередніх, природних форм поведінки до опосередкованих, штучних, які виникають у процесі культурного розвитку психологічних функцій. Цей період в онтогенезі відповідає процесові історичного розвитку людської поведінки, вдосконалення існуючих форм і засобів мислення та вироблення нових, що спираються на мову або іншу систему знаків.
2. Другий закон формулюється так: відношення між вищими психічними функціями були колись реальними відносинами між людьми. Колективні, соціальні форми поведінки у процесі розвитку стають засобом індивідуального пристосування, формами поведінки і мислення особистості.
3. Третій закон може бути названим законом переходу функцій із зовнішнього у внутрішній план. Психологічна функція у процесі свого розвитку переходить із зовнішньої форми у внутрішню, тобто інтеріоризується. У цьому процесі можна виділити три етапи:
а) спочатку будь-яка вища форма поведінки опановується дитиною лише з зовнішнього боку. Об»єктивно вона містить вона містить у собі всі елементи вищої функції, але для дитини ця функція є чисто натуральною, природним засобом поведінки;
б)Однак люди наповнюють цю натуральну функцію певним соціальним змістом, що пізніше набуває для людини значення вищої функції. У процесі розвитку дитина починає усвідомлювати будову цієї функції, керувати і регулювати свої внутрішні операції;
в) Тоді функція піднімає на третю стадію і стає функцією особистості.
49. Розвиток вищих психічних функцій
«Вищі психічні функції» - термін, введений Вигостським у 30-рокі 20ст. До них належать: довільне запам’ятовування, активна увага, понятійне мислення, вольова дія.
Автор вважав, що для розкриття суті вищих психічних функцій необхідно вийти за межі організму і шукати їх детермінанти в суспільних умовах життя людей, в історичному становленні всіх їх психічних процесів.
Сам факт засвоєння індивідом соціального досвід у веде до зміни не лише змісту людської психіки, але і до появи нових ї форм, зокрема, вищих, опосередкованих діяльністю і спілкуванням особистості в мікро- та макросоціумі.
Ідея вищих психічних функцій підняла на вищий шабель розуміння соціальної зумовленості людської психіки.
Розвиток вищих психічних функцій знайшов детальне відображення в культурно-історичній теорії є відомого вітчизняного психолога Л.С.Виготський (1896-1934).
№ 53. Класифікація неусвідомлених психічних явищ.
Неусвідомлені психічні явища - це така форма відображення дійсності, при якій не людина не віддає собі звіт у діях, які вони здійснює, втрачає повну орієнтацію в часті та місті здійснення дій, втрачає здатність до мовної регуляції поведінки.
Неусвідомлені психічні явища є більш низьким рівнем розвитку психіки, порівнювано із усвідомленим рівнем (свідомістю). Вони виступають як недостатньо адекватне відображення світу в мозку людини. Але їх не можна віднести до тваринної психіки, вони також обмовлені суспільними обставинами життя людини. Це нормальна сторона психіки, особливий рівень психічної діяльності.
До неусвідомлених психічних явищ відносяться(класифікація неусвідомлених явищ):
Несвідомі психічні явища відіграють захисну функцію в житті людини.
Існують різні пояснення проявів несвідомого, Так, З. Фройд вважав, що сфера несвідомого – це витіснені, нереалізовані потяги людини
48 структура діяльності
Мета на яку спрямовано діяльність є, як правило, більш, або менш віддаленою. Тому досягнення мети складається із послідовного вирішення людиною ряду конкретних завдань, які стоять перед нею, на шляху досягнення цілі.
Пр: Зварити борщ: купити, почистити, зварити.
Кожний відносно закінчений елемент діяльності, спрямований на виконання простого завдання називаються дією.
Дія – це відносно автономний елемент діяльності.
Дії можуть бути 2 видів:
А) зовнішніми, які виконують в розгорнутій формі, за участі рухового апарату та органів відчуттів.
Б) внутрішні, виконують в середині людини.
Виконання предметної дії (зовнішньої) проявляється у виконанні певної системи рухів.
Контроль за здійсненням дій, здійснюється за допомогою органів відчуттів (сенсорний контроль).
Модель майбутньої дії та її результатів називається «акцептором дії» або випереджающе відображення.
Інтеріоризація – перехід від зовнішньої реальної дії до внутрішньої, ідеальної.
Екстеріоризація – перехід внутрішньої технічної діяльності у зовнішньо психічну діяльність.
20. Саєнтистська та гуманітарна парадигма психології
Сцієнтизм вбачає гідність психологічних досліджень в його суворій науковості на зразок природничих наук – із з’ясуванням його чітких закономірностей, які виражають неухильну повторюваність психічних подій, коли за певних умов постає лише така а не інша послідовність дій, станів..
Парадигма – загально-пояснювальний принцип. Наука орієнтована на предмет та об’єкт дослідження дійсності. Френц Бекон: наукове пізнання має ґрунтуватись на об’єктивному експерименті і спостереженні. Дослідник займає зовнішню позицію, що до об’єкту. Центральне місце відводиться індуктивному методу. Кількість накопиченого матеріалізму визначає ефективність дослідження, тоді і зміст значення стає об’єктивним. Саєнтиз – природничо-наукова парадигма в пізнанні, що характеризує цінність наукового знання (біхейвіористська концепція). Людина виступає об’єктом в ряді інших об’єктів, вона ставиться під контроль і розглядається як джерело знань про психіку. Дослідник визначає (мету, гіпотезу, методи) і є активним, піддослідний (людина) пасивна – він відсторонений від дослідника.
Гуманітарна парадигма – включає все, що стосується людини, все, що її оточує, все, що стосується пізнання людського у людині, її індивідуальності, цінності, духовності, бачення змісту життя. Індивідуальний прояв береться з гуманітарної парадигми як самостійний і не зводиться до загального. Важливим поняттям є цінність. Робиться перехід від факту до змісту, від пізнання до істини. Основний спосіб пізнання людини є розуміння. Він базується на зацікавлення до об’єкту пізнання. Базується на входженні в спілкування з людиною. Людина сприймається як суб’єкт дослідження. Одним із фундаторів гуманістичної психології вважається Роджерс – згідно нього центральна ланка особистості це самооцінка, уявлення людини про себе «Я-концепція», що породжується у взаємодії із іншими людьми. Олпорт – вважав особистість відкритою системою: розвиток особистості завжди здійснюється у взаємозв’язку із іншими людьми. Особистість конкретної людини характеризується певною системою рис-мотивів яка визначає її поведінку та розвиток.
А.Маслоу – основоположник гуманістичної торії вважав, що головною характеристикою особистості є потяг до само актуалізації і самовираження. Ієрархія потреб за Маслоу: фізіологічні потреби, потреби безпеки, потреби любові, потреба у визнанні та оцінці, потреби в само актуалізації.
П.Жане – психічні явища готують дії людини. Мислення почуття – це процеси, що здійснюють регуляцію дії, поведінки людини. Основу розвитку психічних функцій вбачає в різних видах професійної діяльності. Здатність до саморегуляції – критерій розвитку особи.
Рубін штейн – особистість виступає виступає як взаємопов’язана сукупність внутрішніх умов, через які заломлюються всі зовнішні діяння. До цих внутрішніх умов належать і психічні явища – психічних властивостей та стани особистості. Фундаментальне значення має положення про багатоплановість психічних процесів. Структура особистості складається із різних компонентів.
23.Специфіка архаїчного мислення.
Із різних способів виготовлення знарядь праці можна вивести різні рівні розвитку соціально зумовленого розподілу праці. Тотемізм виникає в заємозвязку з ранніми формами суспільного поділу праці з точки зору тотемізм являється першою історичною формою суспільного значення відповідаючи ранній стадії розподілу праці в епоху кроманьйонської людини. Поряд з ритуалізацією важливих соціологічних подій появляється символізація – зоровий результат рефлектую чого мислення. Події історичного минулого не можуть бути подані в сприйнятті. Вони можуть передаватись лише через мову, володіючи мовою, її носій набував здатність до роздумів (рефлексії) про самого себе та природу мислення в символах і за допомогою символів являється вже рефлектуючим мисленням. Ядро архаїчного мислення – під ним розуміють самі ранні форми пізнавальних опосередкованих символами взаємодій людини як з природою так і соціальними умовами свого буття. Особливості архаїчного мислення:
× висока ступінь інтегрування індивіда і природи, постійна конфронтація з силами фізичного світу і біологічного оточення.
× Заключається в високому ступені інтеграції індивіда і суспільства особистості і роду. Рід вказує на зв'язок із походженням. Друга якість архаїчного мислення – надзвичайна духовна та емоційна прив’язаність індивіда до суспільства.
× Висока емоціальна чутливість і ефективність спілкування. Не впевнення викликає високий ступінь збудження із яких швидко виникає перехід до афектів страху і гніву в порівнянні з емоційно помірними зонами когнітивної впевненості і безпеки.
× Високий рівень образності і іконічно правильне відображення предметів в пам’яті і уявленні. В цьому заключається когнітивна основа реалізму печерного живопису кроманьйонців. Сильні афекти впливи на запам’ятовування. Сильна емоційність архаїчного мислення пояснюється також впливом життєвих переживань котрі глибоко потрясали перших людей (фізично і психічно спрага, смерть близьких людей, голод).
Функції які виконує мислення:
× Інтерпретація невідомих, нових подій, процесів і явищ природи.
× Індетифікація індивіда з звичаями роду створює соціальну погодженість.
В структурі архаїчного мислення утв. з стратегії передбачення майбутніх якостей:
1. мислиневі стратегії які розрізняються
2. в залежності від того, що саме враховується чи реєструється в певній залежності.
3. послідовна стратегія.
Перша стратегія опирається на індуктивно систематичному спостереженні.
Друга стратегі умовивід по аналогії на основі подібності.
Третя стратегія наслідування баченого яке може служити в якості знаку чого не будь, також може бути символічним. Один з прикладів архаїчного заклечається в тому, що якості одних живих істот можуть переноситись на інших. В архаїчному мисленні – це встановлення зв’язків які виводяться із сприймання. Все, що відбувається являється наслідком чого-небудь. Де є явище там і є зміни, а де подія – там і причина. Аналіз форми архаїчного мислення розкриває правила пізнавальних процесів які вміщають усі передумови раціонального досягнення реальності. Вони здатні до розвитку оскільки вміщаються мотив вдосконалення відображення в цілях зменшення неопреділеності і недостовірності.
43. сутність поняття діяльності у психології
Яка будова людської діяльності, така і будова психічного відображення реальності! Специфічна для людини діяльність, котра відбувається при утворенні суспільства, побудованого на праці, характеризується тим, що вона являється двояко опосередкованою діяльністю. Трудова діяльність опосередкована знаряддям праці. Діяльність стає продуктивною. Це означає, що вона знаходить своє вираження в деяким речовим продуктом виробництва. Продуктивний по своїй природі характер трудової діяльності вносить корінні, принципіальні зміни в структуру цієї діяльності. Виникнення процесів, здійснюваних з допомогою знарядь, означає собою перехід до того роду способами діяльності, тобто операціями, розвиток яких здійснюється в особливій формі. На рівні суспільства, побудованого на праці, досвід способів здійснення діяльності фіксується не посередництвом спеціальних внутрішній, передаваємих в порядку біологічної спадковості, механізмом, а фіксуються і передаються з покоління в покоління в зовнішній, екзотеричнійм формі.
Перехід номінативної функції з зовнішньо – рухових на звукові засоби спілкування і зворотній перехід експресивної функції з голосових реакцій на зовнішньо – рухові легко прослідкувати на сучасних розвинутих мовах.
Діяльність окремого індивіда не може привести його до безпосереднього володіння предметом, який відповідає потребам. Ця потреба задовольняється лише за рахунок спільної діяльності, який закінчується отриманням предметом потреби.
Діяльність – це процес, за участю якого здійснюється зв'язок з предметом тої чи іншої потрібності і котрий переважно завершується задоволенням потреби, конкретизованої в предметі діяльності. Предмет діяльності – це її справжній мотив. Момент – це суть дії. Якщо предмет діяльності являється предметом потрібності суб’єкта, то предмет дії – це ціль. В результаті переходу до життя, яке побудоване на праці і яке відбувається на суспільних зв’язках людини з людиною, відбувається складне ускладнення людської діяльності яке виражається у виділенні в системі діяльності особливих ціле направлених процесів, тобто процесів, які підкорені не безпосередньо предмету потреби, а певній виділяючійся цілі – одиниця аналізу. Дія –в відносно самостійно існуючий процес, котрий являється основними «моментами» окремих людських діяльностей.. Якщо розглядати діяльність як історично-суспільну категорію, то необхідно сказати, що вона вивчається багатьма суспільними, а також природничими та технічними науками: філософією, історією, соціологією, історією, економікою, наукою управління, фізіологією людини, семіотикою.
Коли мова іде про вивчення психічної діяльності то насамперед мається на увазі діяльність індивіда або індивідуальна діяльність. Індивідуальна діяльність інколи трактується як замкнена система, якій притаманно саморух, який породжує перцептивні, мнемічні та інші процеси, формує свідомість індивіда і його особистість. Загальні психологічні концепції діяльності стверджують, що їхніми основними «утворюючими» являються мотиви і цілі. Саме складна система суспільних відносин згідно Маркса, розвивається по об’єктивних законах та утворює той соціальний контекст, в котрому живе та діє індивід. Саме вона в кінцевому результаті о приділяє мотиви і цілі індивідуальної діяльності. Для індивіда суспільство – це не просто середовище, він член суспільства, і включений в систему суспільних відносин безпосередньо своєю діяльністю.
Діяльність являється багатомірною, і будь який її вимір може бути використаний як основа класифікації. В процесі розвитку системи суспільних відносин розвивається суб’єкт діяльності і її об’єкт. Маркс твердив, що розвиток видів діяльності здійснюється в нерозривній однині з розвитком потреб. Збільшення і розвиток потреб людей пов’язано з розвитком видів діяльності, з допомогою яких ці потреби задовольняються.
Будь-яка діяльність направлена на задоволення тих чи інших потреб суспільства і індивідів як членів суспільства.
4. Міждисциплінарні зв’язки психології.
Зв'язок психології з іншими науками обопільний: психологія використовує досягнення інших наук для розв’язання своїх проблем і різні науки використовують психологічні знання для пояснення або розв’язання своїх проблем. Одна з перших класифікацій наук створена Платоном. Класифікація надавала схему всіх наукових знань тієї епохи, що збігається із структурою самої психології – структурою пізнавання здібностей людини.
1. Діалектика – розум, виступає як мистецтво міркування.
2. Фізика – почуттєве пізнання.
3. Етика – воля і прагнення.
У системі наук розробленій Гегелем, психологія посідає місце на одній з сходинок саморозвитку духу:
- суб’єктивний дух набуває форми індивідуальної свідомості;
- антропологія – вияви природного-душевного;
- феноменологія – «свідомість, що виявляється» в зовнішній дії;
- психології – духовна субстанція – мисляча і втілююча зміст.
Психологія посідала місце між біологічними і соціальними науками. Та наприкінці 19 ст. психологія потрапила до складу наук, через те, що психологія є одним із двох аспектів будь-якого знання:
Класифікація наук Б. Кедровим:
Вони пов’язані за принципами:
- субординації розвитку від нижчого до вищого рівня.
- об’єктивності, оскільки науки повинні розташуватися так само, як пов’язані між собою предмети їх дослідження.
- за принципом розвитку науки і знань, які вони створюють.
Психологія в середині між цими науками, хоча найближче до філософських наук.
Також у своєму блискучому і глибокому спостереженні послідовно розглядав міждисциплінарні зв’язки психології з математикою, фізикою, кібернетикою, загальною біологією, генетикою, соціологією, політичною економікою, лінгвістикою, логікою. В кінці він сказав: «Я хотів виразити відчуття деякої гордості по причині того, що психологія займає ключову позицію в системі наук».
6. Характеристика основних галузей психологічної науки.
Х-ка галузі загальної психології. Вона вивчає загальні закони психічного життя людини, розробляє теоретичні принципи псих. дослідження. Визначає категорії та питання в психології. Створює систему методів психологічного дослідження. Її функцією є узагальнення результатів окремих досліджень в інших галузях психології і формування на цій основі загальних законів та закономірностей. На основі наукових фатів загальна психологія відкриває нові закони пізнавальної діяльності. Закони відкриті в загальній психології використовуються в прикладній та практичній психології. Історія психології розглядає як розвивалися категорії та поняття, утворювалися наукові школи упродовж усього існування психології. Експериментальна психологія формує вимоги до психологічного експерименту досліджень. Генетична та вікова психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини у філогенезі та онтогенезі. Соціальна психологія досліджує психічні явища процесів взаємодії людей у великих та малих соціальних групах. Вплив ЗМК на психіку людини з урахуванням вікових, статевих, національних властивостей суб’єкта. Особливості формування та поширення соціальної установки. Питання психології сумісності. Питання міжособистісних стосунків. Роль лідера в групі. Сприймання людиною людини. Позиції особистості в групі. Диференціальна психологія досліджує індивідуально психологічні особливості психіки з урахуванням віку, статі, нейродинаміки, задатків індивіда. Порівняльна психологія досліджує особливості психіки тварин у порівнянні з психікою людини. Психофізіологія вивчає фізіологічні механізми діяльності ЦНС (особливо головного мозку), які лежать в основі функціонування психіки. Патопсихологія вивчає патологію психічних ф-ій та аналізаторів. Психологія творчості досліджує закони евристичної діяльності. Прикладна психологія виникла в 20 ст. Розвиток прикладної психології пов'язаний з необхідністю підвищення продуктивності праці.
9. Зміст та розвиток психофізіологічних ф-ії.
Психофізіологічні ф-ії здійснюють вищу форму життя організму. Сюди відносять сенсорні ф-ії, мнемічну ф-ію, ф-ію тонічну. Ці ф-ії складають основу і відповідних суб’єктивних явищ свідомості: відчуттів, емоційних переживань, чутливих явищ, пам’яті, створюючих ніби суб’єктивну «матерію свідомості», чутливе багатство, багатоколірність і рельєфність картини світу у свідомості людини. Хоча чутливі явища і поняття, значення взаємопов’язані, але психічно це різні категорії свідомості. Всяка ф-ія розвивається і перебудовується всередині процесу, який вона здійснює. Розвиток відчуттів, наприклад, відбувається в зв’язку з розвитком процесів ціленаправленого сприймання. Різкі здвиги в розвитку ф-ій відбуваються лише в тому випадку, якщо дана ф-ія займає певне місце в діяльності, а саме якщо вона включена в операцію так, що певний рівень її розвитку стає необхідним для виконання відповідної дії. В цьому випадку кордони можливих здвигів частково в області сенсорних ф-ій. Існує оборотній зв'язок між розвитком ф-ій і розвитком діяльності: розвиток ф-ій в свою чергу дозволяє більш точно здійснюватись відповідній діяльності.
39. Умови виникнення свідомості.
Свідоме відображення на відміну від психічного відображення, властивого тваринам, - це відображення предметної дійсності в її окремості від наявних відношень до ї суб’єкту, відображення, що виділяє її об’єктивні стійкі якості. Причина: виникнення праці і створення на її основі людського суспільства. Виникнення і розвиток праці призвело до зміни і олюднення її мозку органів ї зовнішньої діяльності і органів відчуття. Мозок людини у порівнянні з мозком вищих мавп набагато складніший і розвинуті ший будовою. У неандертальської людини виділяються в корі нові, не зовсім диференційовані у людиноподібних мавп поля, які потім у сучасної людини досягають свого повного розвитку. Удосконалились під впливом праці і у зв’язку з розвитком мозку також і органи чуття людини. Удосконалились відчуття, розвивався слух. Здатний сприймати витончені різниці і подібності звуків людської членороздільної мови. Поступовий перехід до вертикальної ходьби і формування в зв’язку з цим особливо рухливих, пристосованих для хапання предметів передніх кінцівок. Це створило фізичні передумови для можливості виконувати складні трудові операції. Поява праці була можливою тільки у таких тварин, які жили цілими групами і у яких існували достатньо розвинуті форми спільного життя. Суттєвою передумовою праці слугувала також наявність у вищих представників тваринного світу розвинутих форм психічного відображення дійсності.
50. Співвідношення мотиву і цілі у свідомості людини.
Розвиток мотивів. В мотивах і цілях найбільш легко проявляється системний характер психічного, вони виступають як інтегральні форми психічного відображення. Мотив і ціль створюють свого роду «вектор» діяльності, що визначає її напрям, а також величину зусиль, що розвивається суб’єктом при її виконанні. Цей вектор виступає в ролі системостворюючого актору, який організовує всю систему психічних процесів і станів, які формуються і розгортаються в ході діяльності. Мотиви діяльності людини – це деякі суб’єктивно переживаючи спонукання до діяльності. В раціоналістичних, по суті ідеалістичних, концепціях джерела мотиву вбачають в мисленні, виводять мотиви із свідомості. В матеріалістичному поясненні мотив пов'язаний з біологічними потребами. В загальному вигляді мотив – це відображення потреби, яка діє як об’єктивна необхідність. Певна система суспільних, що склалась в даному суспільстві об’єктивно визначає, детермінує розвиток, а також будову, динаміку мотивів тих чи інших груп людей і мотиваційну сферу кожного індивіда, кожної особистості. Але в мотивах діяльності індивіда відображаються його власні потреби і потреби суспільства. Один і той же мотив може реалізуватись в різних діяльностях. Те якою саме буде діяльність, що виходить із якого-небудь конкретного мотиву, визначається ціллю. На ґрунті одного і того ж мотиву можуть формуватись різні цілі. Якщо мотив лише спонукає до діяльності, то ціль «конструює» конкретну діяльність, визначаючи її характеристики і динаміку. Мотив відноситься до потреби, що побуджує до діяльності, ціль – до предмету, на який діяльність направлена і який повинен бути в ході її виконання перетворений в продукт. В психологічному аналізі діяльності мотив і ціль часто не розділяються, а інколи і просто ототожнюються. Все ж «спектр» їх взаємовідносин дуже широкий від більш чи менш повної відповідності - до їх значного розходження і навіть протиріччя. Розділ мотиву і цілі в індивідуальній діяльності обумовлений ї суспільним характером, перед усім суспільним поділом праці. Ціль діяльності певної особистості не визначається безпосередньо її індивідуальним мотивом. Зв'язок мотиву і цілі опосередковується склавшоюся в даному суспільстві системою виробництва, обміну і споживання в їх співвідношенні. Ціль діяльності виступає як ідеальне уявлення її майбутнього результату, яке визначає характер і способи дій людини. Ціль – це феномен випереджаючий відображення. Ціль формується самим індивідом. І разом з тим вона є результатом спонтанного розвитку цього індивіда. Процес цілевиникнення в індивідуальній діяльності визначається рівнем розвитку суспільства. В цей процес включається той досвід, який накопичений людством і який даний індивід асимілює в процесі навчання і виховання. Говорячи про рівень розвитку суспільства мається на увазі не явище науково - технічний прогрес, але і розвиток суспільних відносин. Ціль формується під необхідним впливом суспільних вимог, норм, законів і т. д., але не зводиться з ним повністю. Сформована ціль реалізується в актуальності діяльності. При цьому складність діяльності буде залежати буде залежати від того, наскільки ціль віддалена від предмету, тобто від «відстані» між наявним предметом і передбачаючим результатом, а також від тих засобів, якими людина користується. Діяльність реалізується як система дій, що послідовно розгортаються, кожна з яких вирішує приватну задачу і може реалізована як певний крок по напрямку до цілі. Будучи найвищим регулятором діяльності і залишаючись стійкою, ціль з кожним таким кроком трансформується, виступаючи кожен раз як конкретна задача. Вектор «мотив-ціль», будучи найвищим регулятором діяльності, певним чином організує і включені в неї психічні процеси. Саме цей «вектор» виступає в ролі детермінанти вибірковості сприйняття, особливостей уваги, оперативного витягнення інформації із пам’яті і способів її перетворення у мисленні. Він визначає і динаміку психічних станів.
1.Людина як обєкт пізнання
Існує 4 основні проблеми у вивченні Homosapiens як обєкту:
-антропогенез
-расогенез
-історична філогенія
-соматична організація(фізичний тип)
До основи антропогенезу входять загальна біологія, антропологія, порівняльна анатомія, еволюційна біохімія, порівняльна психологія.
Соматологія- наука про цілісність людського тіла та структурно-динамічну організацію. Також ця наука вивчає типи будови тіла: -конституціональну структуру тілобудови людини як поєднання ендокринних та метаболічних характеристик, внаслідок цього визначення параметрівморфологічної структури (тілобудови) людського тіла.
Типологія вищої нервової діяльності – це психологічні та фізіологічні дослідження якостей людини. Типологія вищої нервової діяльності складає найбільшу спільноту наук:психологія,медицина,педагогіка. Також ще можна виділити визначені якості індивіда- це обєкт онтофізіологічний, соматологічний, типологія ВНД і вікові психології. Внаслідок цього можна сказати, що коплексне вивчення природи людини лежить в основі згуртування знань кожного із цих галузей дисципллін.
Важливу роль відіграє не лише вивчення первинних природних особливостей індивіда, а й звязки які сприяли розвитку сенсотивних станів побудованих на основі виховання.
Науки, обєктом вивчення яких є людина:
- ергономіка - вчення про трудову діяльність людини.
- аксіологія - вчення про цінності життя і культури. Она вивчає особливості духовного розвитку суспільства та людини, як складової суспільсва. Внут. «наповнювачі» особистості та її цінісні орієнтації.
- евростатика - теорія логічних пошуків і творчих думок індивіда.
Корнєєв –«людину розглядав як часину природи і якості індивіда випливали з якостей світу».
3.Основні задання психологічного дослідження
Завдання психології, як науки пізнання психічного через розкриття тих обєктивних звязків,котрими воно обєктивно визначається.
Психологічне пізнання- це опосередковане пізнання психічного через розкриття обєктивниз звязків.
Психологія вивчає психіку в закономірностях її розвитку, також вивчає психічні процеси і якості окремих індивідів в їх взаємозвязках з середовищем існування. Завдання психології- пізнання людської психіки, свідомість конкретної особистості.
У психології відрізняють теоретичні та спрямовані на пізнання дійсності завдання, а практика- на непряме перетворення дійсності. Одне із завдань- це пізнавання(перцептивна, мнемічна та пізнавальна функції). Згідно тверджень Вундта- психологія емпірична наука і 1-е з її завдань – пояснення досвіду субєкта. Вундт визначив 2 поняття про психологію в історії цієї науки:
1)психологія-«наука про душу»-процеси трактуються як психічні явища і в їхній основі лежить метафізична душевна субстанція.
2) психологія –«наука внутрішнього досвіду», а психічні процеси виступають як досвід самоспостереження чи внутрішнього чуття.
Виходячи з цього він висував основні завдання психології як науки. Перше твердження він вважав метафізичним і незалежним від матеріалізму. Вундт засвідчував, що психологія як «наука про душу» існувала довгий період в метафізичному понятті.
Друге емпіричне визначення психології недостатнє, тому що воно може утворювати помилкове враження. Виходячи з цього він твердив, що досід поділяється на зміст та на спосіб нашого сприйманняцих змін і вналідок чого це підлягає як задача психології.
15. Основні категорії психологічної науки
Згідно Ярошевського під поняттям категорії маються на увазі найбільш загальні поняття такі, як якість, кількість, форма,зміст. Вони дійсні для будь-яких проявів розмовної активності, на обєкта яких вона б концетрувалася.
Саме категорія, розвиваючись історично дозволяє обдумати явище, яке вивчають не лише глобально, але й навіть в йог специфічних характеристиках. Категорії являються пограничними поняттями, які не виводяться з других і не зводяться до других.
Зміст знання та його форм створюють систему категорії-“сітку”,її не можна відділити від апарату наукового пізнання. В категоріях представлено плани діяльності. Вони- робочі принципи думки, її змістовні форми, які організовують процес дослідження. Вони не нможуть бути відділеними від змісту.
За категорією психічного образу стоїть багато явищ, які позначаються такими термінами, як “відчуття,сприймання”. Категорія образу не зводиться до того,що лише концентрує в собі ознаки, які притаманні відчуттям і уявленням.
Наукові категорії, на відміну, від наукового поняття притаманна свого роду біополярністю. Вони відносяться до полюсу знання і полюсу діяльності.
Категорії ауки активізуються і живуть, покищо приміняються із ціллю отримати відповідь на питання що це таке? чому?для чого?
Орудний характер категорії не може розкритий, якщо розглядати її ізольованою в собі. Неможливо думати про психічну реальність над однієї категорією. Не один компонент категоріального апарату не може функціонувати незалежно від інших і в діяльності окремого конкретгого дослідження може виникнути загострена чутливість до визначених аспектів психічної діяльності.
Найбільшою енергією актуалізується один із компонентів (блоків) категоріального апарату. Більш інтенсивний розвиток певного блоку веде розвиток живого змісту. Рівень функціонування інших блоків може при цьому залишатись без змін.
Категорія мотиву отримала гіпертрофований розвиток у вченнях Фрейда у роботі дослідника тимчасових обєктів. Ці обєкти являються не інакше як посередники всій системи категорій і в якості особливої органічної цілісності.
Думка керує цілісним категоріальним апаратом, випадіння будь- якого із них робить неможливим його функціонування, інакше кажучи, наукове дослідження.
Категоріальний апарат науки розвивається тільки завдяки тому, що асимілює досягнуте в сфері теоретичних досліджень.
Категоріальний апарат конкретної науки побудований не із”чистих” категорій самих по собі. Він являється не стільки категоріальним, скільки пояснюючим і проблемним.
Категорії відображають великі розряди явищ і фіксують різницю між ними і разом з цим виявляють їх своєрідність не інакше, як на основі визначених прийомів або способів їх пояснення. Категоріїї приймають свій зміст в залежності з пояснюванням принципів.
Посеред пояснювальних принципів:
-детермінізм
-розвиток
- системність
52.Чуттєва тканина свідомості
Розвиток свідомості індивідів характеризується своєю психологічною багатомірністю.
У явищах свідомості ми виявляємо найперше їх чуттєву тканину.Ця тканина і утворює чуттєвий склад конкретних образів реальності і актуально сприймається. Ці образи розрізняються за своєю модальністю, чуттєвому тону, ступені якості, більшій чи меншій стійкості.
Особлива функція чуттєвих образів свідомості полягає в тому, що вони надають реальність усвідомлюваній картині світу, яка відкривається суб’єкту. Завдяки чуттєвому складу свідомості світ виступає для суб’єкту як існуючий не у його свідомості,як обєктивне поле об’єкт його діяльності.
Гемгольц вивчаючи фізіологію зору зрозумів неможливість вивести образи предметів не безпосередньо із відчуттів, ототожнити їх із тими узорами, котрі малюють світлові промені на сітківці ока. Гемгольц запропонував вирішення проблеми- до роботи органів чуттів необхідно приєднується робота мозку, який будує по сенсорних натяках гіпотези про предметну дійсність.
Чуттєва тканина образу може бути представлена в свідомості двояко:
- В чому існує для суб’єкту предметний склад
- Чи сама по собі
Глибока природа психічних чуттєвих образів полягає в їх предметності,в тому, що вони породжуються в процесах діяльності практично зв’язуючи суб’єкт з зов. предметним світом.
Чуттєве враження служить лише поштовхом, який приводить в дію наші пізнавальні можливості,і що образи предметів породжуються внут. мисленнєвими - безсвідомими чи свідомими операціями, інакше кажучи ми б не сприймали предметного світу, якщо би не мислили його.
Дата добавления: 2015-07-08; просмотров: 601 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Емоційна сферу. | | | Особистісний зміст |