Аналогія й різновиди

Аналогія – умовивід з належності певних ознак одного робиться висновок про наявність цієї ж ознаки у іншого. Тут висновки можуть бути як достовірними, так і проблематичними. Розрізняють два види:

Аналогію предметів, коли з одного предмета переносять ознаки і на інший. Наприклад: особливості хвиль води переносять на поширення звуку та світла.

Аналогія відношень, коли відношення одного ототожнюють відношенням в чомусь подібному. Наприклад в моделюванні.

Аналогії поділяють на три види:

1. А-гія строга, в якій одержують достовірні знання категоричного умовиводу. “Якщо три кути одного трикутника дорівнюють трьом кутам іншого, то трикутники подібні.”

2. А-гія не строга, - одержують ймовірні знання. Наприклад літак може показати інші ознаки, аніж їх одержали в моделюванні. Тут потрібна перевірка висновків на практиці. Ще: не можна судити про рівень знань групи студентів по рівню знань одного чи двох-пяти студентів.

3. Аналогія хибна, - коли навмисне, або з порушенням логічних правил, предмету приписуються ознаки безпідставно: “Вона така, як її сусід”. “Українці – бандерівці”.

176. Логічна характеристика доведення. Види доведень. Правила доведень (правила тези, правила аргументів, правила зв’язку тези з аргументом)

Доведення – це логічна операція обґрунтування істинності якого-небудь судження за допомогою інших істинних та з’язаний з ним суджень. Другими словами, - це виведення одного знання з другого, істинність якого уже встановлена і перевірена практикою.

Логічна структура доведення. У всякому доведенні є теза, яка доводиться, аргумент, що використовуються на підтвердження тези і демонстрація, якими чином логічно будується процес доведення.

Роль аргументів в доведенні виконують: 1.Встановлені в науці узагальнення. 2. Очевидні положення, які безсумнівні і не потребують окремого доведення. 3. Достовірні факти і зібрані дані.

Демонстрація – це логічний зв’язок між аргументами і тезою. Обґрунтування тези може мати форму умовиводу дедуктивного, індуктивного чи аналогії.

Дедуктивне обґрунтування здебільшого зводиться до підведення часткового випадку (тези) під загальне правило і висловлюється у вигляді умовно-категоричного судження. При цьому теза одержує значення істини, що підтверджена достовірними аргументами.

Індуктивне обґрунтування підтверджує загальну тезу перерахуванням ряду фактів, прикладів. При цьому достовірність тези тут залежить від міри повноти перерахованих фактів та від всебічності розгляду самої тези.

В аналогічному обґрунтуванні теза доводиться посиланням на достовірні факти і положення в інших подібних явищах, предметах і подіях. Застосовується у витлумаченні конкретних історичних подій, в моделюванні.

Способи доведення є прямі і побічні (косвенные).

В прямому доведенні теза обґрунтовується безпосередньо, “на пряму”.

В побічному (косвенному) доведення істина доводиться з використанням протилежного тезі допущення (антитези).Це доведення використовується тоді коли тезу неможливо довести в прямому значенні, безпосередньо. Приклад алібі в суді: “Громадянин А. цього злочину особисто не вчинив, бо в час скоєння злочину читав лекцію студентам.” Є два види побічних доведень: апагогічне і розділове,

Апагогічне (від грецького слова “apаgoge” – відхилення, відвід) істинність тези “А” доводиться хибністю протилежної тези “не-А”. Якщо хибність “не-А” доведена, то, згідно закону виключення третього, істинним залишається “А”.

Розділове доведення послідовно відкидає не одне а ряд (всі) припущення щодо тези “не-А” Таким чином теза “А” істина, бо всі ознаки “не-А” виявилися хибними. “Все інше, що можна сказати проти висунутої тези виявляється хибним. Тезу спростувати не можна, отже вона – вірна”.

Дата добавления: 2015-07-08