Система глобальних вимірів сталого розвитку

Важливою проблемою на шляху втілення концепції сталого розвитку є формування системи вимірів (індексів та індикаторів) для кількісного і якісного оцінювання цього дуже складного процесу. Головні вимоги до зазначеної системи вимірів – її інформаційна повнота та адекватність представлення взаємопов’язаної тріади складових сталого розвитку. На цьому напрямі зараз працюють як відомі міжнародні організації, так і численні наукові колективи, але однозначного узгодження цієї системи вимірів поки що не досягнуто.

Наведемо систему вимірів сталого розвитку, запропоновану Інститутом прикладного системного аналізу НАН України та МОН України.

Рівень сталого розвитку будемо оцінювати з допомогою відповідного індексу Іср, що вираховується як сума індексів для трьох вимірів: економічного (Іекв), екологічного (Іев) та соціального (Ісв) з відповідними ваговими коефіцієнтами. У свою чергу, кожен з індексів Іекв, Іев та Ісв обчислюватимемо з використанням відомих у міжнародній практиці індексів та індикаторів.

Звичайно, всі індикатори, що впливають на складові наведених індексів, як і самі ці індекси, вимірюються в різних одиницях і мають різні інтерпретації. Тому вони приводяться до нормованої форми таким чином, щоб їх зміни, як і зміни самих індексів, перебували в діапазоні від 0 до 1. У такому разі найгірші значення названих індикаторів відповідатимуть числовим значенням, близьким до 0, а найкращі — наближатимуть ці значення до 1. Таке нормування дозволяє обчислювати кожен з індексів Іекв, Іев, Ісв та Іср у вигляді усередненої суми своїх складових з відповідними ваговими коефіцієнтами.

1. Індекс економічного виміру (Іекв) сформуємо з двох глобальних індексів:

індексу конкурентоспроможного розвитку (далі — індексу конкурентоспроможності — Ік), розробленого організаторами Світового економічного форуму (World Economic Forum). Цей індекс щорічно обчислюється для 117 економік світу і публікується у формі так званого «Глобального звіту про конкурентоспроможність». Скористаємося цим звітом за 2005 — 2006 роки [www.weforum.org]). Індекс конкурентоспроможності формується з таких трьох індикаторів: індикатора технологічного розвитку країни; індикатора громадянських інститутів та індикатора макроекономічного середовища. У свою чергу, ці три індикатори обчислюються на основі використання 47 наборів даних про стан трансферу технологій та інноваційного розвитку країни, рівень розвитку інформаційних та комунікаційних технологій, рівень видатків країни на дослідження і розвиток, рівень іноземних інвестицій, рівень незалежності бізнесу від уряду, рівень корупції в країні та інше;

індексу економічної свободи (Іес), який розроблений інтелектуальним центром фундації Heritage Foundation [www.heritage.org/research/features/index]. Він щорічно друкується у Wall Street Journal. Індекс економічної свободи формується з таких десяти індикаторів: торгової політики країни; фіскального навантаження з боку уряду; урядової інтервенції в економіку; монетарної політики; потоків капіталів та іноземних інвестицій; банківської та фінансової діяльності; політики формування цін та оплати праці; прав на приватну власність; політики регулювання; неформальної активності ринку. Ці десять індикаторів обчислюються на основі використання 50 наборів різноманітних даних економічного, фінансового, законодавчого та адміністративного характеру.

За результатами обробки даних за 2005 рік наведемо перелік десяти кращих країн світу, виходячи з індексу економічного виміру (табл. 1).

Досягнення цих країн пояснюється оптимальним поєднанням таких важливих факторів розвитку економіки, як рівень та якість інновацій, пріоритетна підтримка досліджень, значні іноземні інвестиції, з досконалим законодавством країн у сфері оподаткування бізнесу та високих технологій, ефективним захистом приватної власності, і особливо інтелектуальної, низьким рівнем корупції, орієнтацією політики країн на створення економік за моделлю «добробуту для всіх» замість моделі «байдужості до стихійного ринку». Найяскравіше цю стратегію розвитку демонструють Фінляндія, Данія, Ісландія, Швеція.

Країни «великої вісімки», за винятком США та Великобританії, поступаються групі лідерів за якісними характеристиками економічного розвитку. Зокрема вони істотно програють лідерам у якості й масштабах інновацій, рівні комерціалізації науки, майже вдвічі менше фінансують дослідження у сфері високих технологій, мають порівняно застаріле й менш гнучке законодавство у сфері оподаткування та розвитку високотехнологічного бізнесу. За ефективністю та прогресивністю своїх економік вони досить компактно розміщуються (за винятком Росії) у такій послідовності: США — 5-те місце (Іекв=0.537), Великобританія — 9-те місце (Іекв=0.542), Канада — 15-те місце (Іекв=0.525), Німеччина — 16-те місце (Іекв=0.510), Франція — 19-те місце (Іекв=0.438), Італія — 20-те місце (Іекв=0.410), Росія — 98-ме місце (Іекв=0.319).

Група постсоціалістичних країн, які на початку своєї незалежності мали приблизно рівні стартові умови, станом на 2005 рік виявилися досить «розкиданими» в рейтинговій таблиці за індексом економічного виміру. Так, Естонія посідає 12-те місце (Іекв=0.533), Чехія — 29-те місце (Іекв=0.459), Словаччина — 37-ме місце (Іекв=0.428), Угорщина — 40-ве місце (Іекв= 0.423), Латвія — 41-ше місце (Іекв=0.420), Польща — 46-те місце (Іекв=0.400), Болгарія — 61-ше місце (Іекв=0.366), Молдова — 87-ме місце (Іекв=0.325), Україна — 91-ше місце (Іекв=0.319). Природно, що ці країни перебувають у процесі перебудови всіх складових своїх економічних та соціальних систем. Ті з них, які швидше трансформували виробництво, науку, освіту, бізнес до ринкової, інноваційної моделі економіки, швидше демонструють позитивні зміни. Це насамперед Естонія, Чехія, Словаччина, Угорщина, Латвія, Польща. Для Болгарії, Молдови й України цей процес проходить повільніше.

2. Індекс екологічного виміру (Іев) оцінюватимемо з допомогою відомого індексу ESI (Environmental Sustainability Index), вирахуваного Центром з екологічного законодавства та політики Єльського університету (США) для 146 країн світу станом на 2005 рік [www.yale.edu/esi]. Індекс ESI сформований з 21 екологічного індикатора, які, у свою чергу, розраховувалися на основі використання 76 наборів екологічних даних про стан природних ресурсів у країні, рівень забруднення навколишнього середовища в минулому і сьогодні, зусилля країни на ниві управління екологічним станом, здатність країни покращити екологічні характеристики та інше.

Індекс ESI кількісно визначає здатність тієї чи іншої країни захищати своє навколишнє середовище як у поточний період часу, так і в довготерміновій перспективі, виходячи з таких п’яти критеріїв: наявність національної екологічної системи; можливість протидії екологічним впливам; зниження залежності людей від екологічних впливів; соціальні та інституціональні можливості країни відповідати на екологічні виклики; можливість глобального контролю за екологічним станом країни. Окрім того, цей індекс може використовуватися як потужний інструмент для прийняття рішень на аналітичній основі з урахуванням соціального та економічного вимірів сталого розвитку країни.

Виходячи з наведених даних [www.yale.edu/esi], до десяти кращих країн світу за індексом ESI належать (табл. 2):

Країни-лідери (табл. 2) мають порівняно непогані природні ресурси, невисоку щільність населення, вони досягли хороших успіхів в організації комплексних природоохоронних заходів.

Країни «великої вісімки», за винятком Канади, не належать до світових лідерів за станом охорони навколишнього середовища і мають досить посередні значення ESI-індексу. Зокрема Канада посідає 6-те місце (ESI=0.644), Японія — 30-те (ESI=0.573), Німеччина — 31-ше (ESI=0.569), Росія — 33-тє (ESI=0.561), Франція — 36-те (ESI=0.552), CША — 45-те (ESI=0.529), Великобританія — 65-те (ESI=0.502), Італія — 69-те (ESI=0.501). Це пояснюється пріоритетним прагненням цих країн до нарощування ВВП, порівняно з природоохоронними заходами, та досить інтенсивним використанням природних ресурсів.

Цікавим є порівняння групи постсоціалістичних країн, які наприкінці 80-х років минулого століття були приблизно в однакових екологічних умовах. Тепер Латвія перебуває на 15-му місці (ESI=0.604), Естонія — на 27-му (ESI=0.582), Словаччина — на 48-му (ESI=0.528), Угорщина — на 54-му (ESI=0.520), Молдова — на 58-му (ESI=0.512), Болгарія — на 70-му (ESI=0.500), Чехія — на 92-му (ESI=0.466), Польща — на 102-му (ESI=0.450), Україна — на 108-му (ESI=0.447).

З наведених даних бачимо, що між країнами існують істотні відмінності як у стані навколишнього середовища, так і в довготермінових тенденціях щодо його змін. Рівень економічного розвитку країни, виражений в обсягах ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності, не обов’язково гарантує кращий стан її навколишнього середовища. У цьому плані істотнішими факторами виявилися невисока щільність населення, економічна спроможність долати екологічні виклики та якість управління природоохоронними заходами і розробкою природних родовищ.

3. Індекс соціального виміру (Ісв) сформуємо шляхом усереднення трьох глобальних індексів:

Індексу якості і безпеки життя (Ія), розробленого міжнародною організацією Economist Intelligence Unit [www.en.wikipedia.org]. Цей індекс формується з допомогою таких дев’яти індикаторів: ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності; середньої тривалості життя населення країни; рейтингу політичної стабільності і безпеки країни; кількості розлучених сімей на 1000 населення; рівня громадської активності (активність профспілок, громадських організацій та ін.); різниці за географічною широтою між кліматично теплішими і холоднішими регіонами країни; рівня безробіття в країні; рівня політичних і громадянських свобод в країні; співвідношення між середньою заробітною платою чоловіків і жінок.

Індексу людського розвитку (Ілр), що використовується програмою ООН United Nations Development Program [www.hdr.undp.org/reports/global/2005]. Він формується з допомогою таких трьох індикаторів: середньої тривалості життя населення країни; рівня освіченості та стандарту життя населення країни, що вимірюється ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності (ВВП за ПКС).

Індексу суспільства, заснованого на знаннях, або К-суспільства (Ікс),розробленого департаментом ООН з економічного і соціального розвитку — UNDESA [UN publication №Е.04.ІІ.С.1,2005]. Цей індекс визначається трьома основними індикаторами: інтелектуальними активами суспільства; перспективністю розвитку суспільства та якістю розвитку суспільства, які, у свою чергу, формуються з допомогою 15 наборів даних про рівень охоплення молоді освітою та інформацією, інвестиційний клімат у країні, рівень корупції, нерівність розподілу матеріальних і соціальних благ (GINI-індекс), рівень дитячої смертності тощо.

Перелік десяти кращих країн світу за індексом соціального виміру такий (табл. 3):

Успіх цієї групи країн у досягненні найкращих соціальних стандартів життя формується не лише за рахунок високого добробуту (вираженого в обсягах ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності). Важливіше, що названі країни здійснюють послідовну політику, спрямовану на гармонізацію основних факторів, які впливають на соціальний розвиток. Вони досягли в 1,2—1,5 разу нижчої, ніж у країнах «великої вісімки», нерівності суспільства (вираженої з допомогою GINI-індексу). В цих країнах дуже низькі видатки на оборону та одні з найвищих у світі витрати на охорону здоров’я, освіту, розвиток засобів масової інформації й комунікацій. Як наслідок — вони мають високий рейтинг політичної стабільності, значний рівень політичних і громадянських свобод, дуже низький рівень корупції, низьку дитячу смертність, порівняно високу середню тривалість життя населення.

Бачимо, що, за винятком Японії, країни «великої вісімки» не входять до десятки лідерів за індексом соціального розвитку. Вони розмістилися досить компактно у першому — третьому десятках рейтингової таблиці. Винятком стала лише Росія. Маємо таку послідовність країн: Японія — 8-ме місце (Ісв=0.792), США — 14-те місце (Ісв=0.779), Канада — 15-те місце (Ісв=0.777), Німеччина — 16-те місце (Ісв= 0.776), Великобританія — 17-те місце (Ісв=0.773), Італія — 21-ше місце (Ісв=0.759), Франція — 24-те місце (Ісв=0.754), Росія — 81-ше місце (Ісв=0.520). Концентрація великих багатств у цих країнах автоматично не забезпечує високих соціальних стандартів життя. Для них характерні більші витрати на оборону, значно вища, ніж у попередньої групи, нерівність суспільства, нижчий рейтинг політичної стабільності та нижчий середній рівень освіченості населення, за винятком Японії, в 1,3—1,5 разу вища дитяча смертність (у Росії вона вища вчетверо, порівняно з іншими представниками цієї групи).

Для групи постсоціалістичних країн за останніх 20 років характерним стало значне розшарування за рівнем соціального розвитку. Вони мають такі рейтинги: Чехія — 28-ме місце (Ісв=0.702), Угорщина — 32-ге місце (Ісв=0.686), Словаччина — 34-те місце (Ісв=0.673), Польща — 36-те місце (Ісв=0.664), Естонія — 44-те місце (Ісв=0.657), Латвія — 47-ме місце (Ісв= 0.649), Болгарія — 49-те місце (Ісв=0.627), Україна — 72-ге місце (Ісв= 0.554), Молдова — 78-ме місце (Ісв=0.553).

Принципово важливо, що країни цієї групи, які стали членами або кандидатами у члени ЄС, досягли значно вищих соціальних стандартів життя, порівняно з Україною і Молдовою, які відсунулися в рейтинговій таблиці, відповідно, на 72-ге і 78-ме місця. У зв’язку з низьким рейтингом політичної стабільності, невизначеною соціальною та економічною політикою останніх двох країн, вони істотно поступаються першим практично за всіма індикаторами соціального виміру, за винятком деяких освітянських індикаторів та індикаторів, пов’язаних із громадянськими свободами.

Дата добавления: 2015-07-08