Модель сталого розвитку в трансформаційних процесах України

В Україні перші кроки в напрямі поступового запровадження стратегії сталого розвитку на націо­нальному рівні здійснено наприкінці 90-х рр. ХХ ст. (1997-1998 рр.).

До них можна віднести:

· створення Національної комісії зі сталого розвитку при Кабінеті Міністрів України;

· при­йняття Верховною Радою України "Основних напрямів держав­ної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки", у яких законодав­чо визначено пріоритети та стратегію гармонійного розвитку ви­робничого й природно-ресурсного потенціалу держави.

Протягом другої половини минулого десятиліття здійснювалися розробка та введення в дію різних стратегій роз­витку рішеннями Президента України, Кабінету Міністрів Украї­ни, Верховної Ради України, місцевих органів влади, що по-різ­ному враховували принципи сталого розвитку.

В Україні розроблено та введено в дію близько 250 національ­них, міжнародних, галузевих і регіональних програм, що фінан­суються із залученням коштів державного бюджету.

З них безпо­середньо пов'язані з процесами сталого розвитку 137, зокрема за напрямами "Порядку денного на XXI століття":

· соціальні й економічні аспекти - 55;

· збереження та раціональне використання ресурсів із метою розвитку - 47;

· посилення ролі основних груп населення - 4;

· засоби реалізації - 31.

Із загального переліку програм, що сприяють сталому розвит­ку, завершено 87.

До стратегічних пріоритетів сталого розвитку України нале­жать:

1) в економічній сфері:

o утвердження механізмів, що мають забезпечити надійні гарантії не лише остаточної стабілізації економіки, а й утворення необхідних передумов її прискореного зростання;

o впровадження науково-технологічних інновацій та опану­вання інноваційного шляху розвитку як головного чинника ста­лого економічного розвитку;

o здійснення активної аграрної політики;

o зміцнення економічних передумов для глибокої перебудо­ви соціальної сфери;

2) у соціальній сфері:

· підвищення інтелектуального потенціалу нації, всебічний розвиток освіти;

· перебудова соціальної сфери з метою запобігання збіднін­ню населення шляхом реформування системи оплати праці, змен­шення рівня безробіття, удосконалення механізмів надання дер­жавної соціальної допомоги, запровадження системи загально­обов'язкового державного соціального страхування;

· поліпшення становища дітей, молоді, жінок, сім'ї;

· здійснення скоординованих кроків, спрямованих на поліп­шення охорони здоров'я населення, зниження смертності та збіль­шення тривалості життя;

· зміцнення позицій середнього класу;

3) в екологічній сфері:

o гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіа­ційного захисту населення й довкілля, зведення до мінімуму не­гативного впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

o поліпшення екологічного стану річок України, зокрема ба­сейну Дніпра, та якості питної води;

o стабілізацію та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

o будівництво нових і реконструкцію діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

o запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їхнього екологічного стану;

o формування збалансованої системи природокористування та екологізації технологій у промисловості, енергетиці, будівни­цтві, сільському господарстві, на транспорті;

o збереження біологічного та ландшафтного розмаїття, роз­виток природно-заповідної справи.

Важливим здобутком розроблених стратегій, затверджених офіційними документами, є їх відповідність принципам сталого розвитку:

1) подолання бідності та підвищення рівня життя громадян України;

2) забезпечення сталого ресурсозберігального економічного зростання, створення конкурентоспроможної ринкової еконо­міки;

3) поліпшення структури національної економіки на основі інноваційної моделі розвитку;

4) інтеграція в європейські структури та світову економічну систему;

5) забезпечення екологічної рівноваги, зменшення техноген­ного навантаження на природні екосистеми;

6) збереження біорозмаїття.

Національні цілі сталого розвитку України на перспективу:

1) економічне зростання - забезпечення можливостей, мо­тивів і гарантій праці громадян, якості життя, функціонування змішаної економіки та раціонального споживання матеріальних ресурсів;

2) охорона довкілля - створення умов усім громадянам для життя в здоровому довкіллі з чистим повітрям, землею, водою; захист і відновлення біорозмаїття;

3) соціальна справедливість - встановлення гарантій рів­ності громадян перед законом, забезпечення рівності можливостей для досягнення матеріального, екологічного й соціального добробуту;

4) раціональне використання ресурсів - створення систе­ми правових гарантій раціонального використання всіх видів ре­сурсів на основі дотримання національних інтересів країни та збе­реження ресурсів для майбутніх поколінь;

5) стабілізація чисельності населення - формування ефек­тивної державної політики з метою збільшення тривалості життя і стабілізації чисельності населення України; надання всебічної підтримки молодим сім'ям; охорона материнства й дитинства;

6) освіта - забезпечення гарантій для здобуття безперерв­ної освіти громадян, збереження інтелектуального потенціалу країни;

7) міжнародна співпраця - активна співпраця з усіма краї­нами й міжнародними організаціями, що мають добрі наміри щодо України, прагнуть її економічного, соціального та екологіч­ного процвітання.

Основні принципи, на яких ґрунтується ста­лий розвиток України:

1) забезпечення гармонізації співіснування людини та при­роди;

2) реалізація права на справедливе задоволення потреб і рів­ність можливостей розвитку нинішнього й майбутніх поколінь;

3) невід'ємність захисту довкілля у процесі розвитку суспіль­ства;

4) відповідальність держави за погіршення стану навколиш­нього природного середовища;

5) нарощування національного потенціалу країни для забез­печення сталого розвитку;

6) здійснення заходів щодо екологізації господарської діяль­ності, усунення причин забруднення, а не їхніх наслідків;

7) забезпечення у встановленому законодавством порядку до­ступу населення до екологічної інформації, включаючи інформа­цію про небезпечні матеріали та види діяльності;

8) співпраця у справі створення відкритої міжнародної еко­номічної системи для забезпечення економічного зростання та сталого розвитку всіх країн;

9) стримування та запобігання переміщенню в інші країни будь-якої діяльності або речовин, що вважаються шкідливими для здоров'я людини;

10) оцінювання екологічних наслідків усіх видів діяльності, що можуть негативно вплинути на довкілля;

11) зменшення відмінностей між рівнями життя різних верств населення й подолання бідності;

12) участь громадян в обговоренні проектів законодавчих ак­тів, проведенні громадської експертизи будівництва та експлуа­тації господарських комплексів;

13) державне сприяння консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також роз­виткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України;

14) залучення всіх верств населення країни для досягнення цілей сталого розвитку.

Важливими складниками сталого розвитку є фінансове,

ма­теріально-технічне, інтелектуальне й нормативно-правове забез­печення.

Перехід України до сталого розвитку здійснюється у такі етапи.

Перший етап (перехідний) – 1996 - 2000 рр.:

o подолання еколого-економічної кризи в державі;

o розробка нормативно-правової бази, що забезпечує перед­умови для сталого розвитку;

o збалансування виробництва та споживання;

o адаптація України до світової системи екологічної без­пеки.

Перехідний етап України до сталого розвитку має передбачати хоча б три стадії подолання кризи в економіці: стабілізацію, по­жвавлення, зростання.

Другий етап – 2000 - 2010 рр.:

· ефективне вирішення завдань структурної перебудови еко­номіки держави;

· перехід до застосування переважно економічних механіз­мів;

· стимулювання та регулювання структурних перетворень;

· вирішення паливно-енергетичної проблеми;

· забезпечення високої якості життя населення та рівноправ­ного партнерства України у світовому економічному співтовари­стві;

· гармонізація відносин суспільства і природи;

· демократизація суспільства;

· створення фундаменту для ноосферного розвитку.

Третій етап (період ноосферного розвитку):

o створення глобальної системи екологічної безпеки;

o формування сфери коеволюції природи та суспільства.

Основними показниками стануть: якість життя, темпи соці­ально-економічного розвитку, забезпечення світових стандартів охорони довкілля, використання новітніх джерел енергії, рівно­правність і взаємовигідна міжнародна співпраця.

Отже, концепція сталого розвитку формує науково-теоретич­ні, методологічні передумови та визначає якісні й кількісні пара­метри та індикатори збалансованого, гармонійного економічного зростання як національних господарств, так і світової економіки загалом.

[1] В широкому сенсі, біологічна коевол́юція (або Спряжена еволюція) — «це зміна біологічного об'єкта викликана зміною пов'язаного з ним об'єкта».

Поняття «коеволюція» було застосоване екологами (П. Ерліхом, П. Рейвеном) в 1964 р. для опису координованого розвитку різних видів у складі однієї екосистеми (біогеоценозу). Прикладом коеволюції може служити динаміка розвитку системи «рослина — гусениці, що її поїдають». Рослина виробляє отруйні для гусениць речовини, але певні види гусениць (наприклад, гусениці метелика монарха) в ході еволюції придбали нечутливість до рослинних отрут; більш того, вони накопичують їх в своєму тілі і самі стають неїстівними для птахів.

Концепція коеволюції використовується не лише в біології — також в екології, астрономії, створенні штучного життя та ін.

---

Дата добавления: 2015-07-08