• Розмір компенсації конкретному страхувальнику не безпосередньо залежить від його внеску, а визначається величиною завданої шкоди в межах страхової суми. У такий спосіб відбувається перерозподіл коштів, одержаних від страхувальників, на користь тих із них, які зазнали збитків.
• Усі клієнти страхової компанії одночасно є учасниками створення страхового фонду. Внесок кожного пропорційний обсягу ризиків, переданих на страхування.
• Із коштів страхового фонду виплачуються компенсації тим учасникам, які зазнали збитків протягом строку страхування.
• Загальна сума внесків, зібраних страховою компанією за достатньо тривалий період часу, має перевищувати суму виплачених нею компенсацій. Різниця між зібраними внесками та виплаченими компенсаціями, а також доходи від інвестування становлять прибуток страховика. Ця умова може не виконуватися для накопичувального страхування, наприклад пенсійного.
Висновки
►Основними формами організації страхових компаній є такі: страхове акціонерне товариство; представництво, агентство, філія страхової компанії; товариство взаємного страхування; державна страхова компанія; урядові страхові організації; приватні страхові компанії; кептив; недержавний страховий фонд.
►Ліцензування страхових операцій страховиків, що провадять свою діяльність на території України, має обов'язковий характер і здійснюється відповідними органами.
► Відповідно до Закону України «Про господарські товариства» страховик може припинити свою діяльність шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) чи ліквідації.
►Аналіз макросередовища охоплює вивчення стану економіки, правового регулювання і управління, політичних процесів, природного середовища та ресурсів, соціального, культурного, науково-технічного і технологічного складників суспільного життя.
►Безпосереднє оточення страхової компанії аналізують з урахуванням таких основних компонентів: покупці, постачальники, конкуренти, партнери, ринок робочої сили.
► Аналіз внутрішнього середовища компанії охоплює організаційну культуру, потенціал, кваліфікацію, інтереси робітників, фінанси, маркетинг.
► Страховий маркетинг — система взаємодії страховика і страхувальника, спрямована на взаємне врахування інтересів і потреб.
Контрольні запитання та завдання
1. Охарактеризуйте окремі форми організації страхових компаній.
2. Які документи потрібно надати страховику в органи державного страхового нагляду для одержання ліцензії на здійснення окремих видів страхування?
3. Який орган здійснює нагляд за страховою діяльністю страхових компаній в Україні? Які його функції?
4. Назвіть основні види реорганізації страховика. Охарактеризуйте їх.
5. Що являє собою внутрішнє та зовнішнє середовище функціонування страхової компанії?
6. З яких елементів складається аналіз макросередовища, безпосереднього оточення та внутрішнього середовища?
7. З яких етапів складається стратегічне управління страховою компанією?
8. Що таке страховий маркетинг? З яких частин він формується?
9. Опишіть основні закономірності функціонування страхової компанії.
Тест 1
У разі настання страхового випадку страхувальник повинен:
а) заявити про страховий випадок у компетентні органи;
б) скласти страховий акт;
в) одразу після страхового випадку почати відновлювальні роботи;
г) обчислити суму збитку;
д) вжити заходів для запобігання та зменшення збитків. Тест 2
Основні чинники підвищення ефективності реалізації страхового продукту:
а) страховий тариф, страхова сума, строк дії договору;
б) страховий тариф, ризики, франшиза;
в) зобов'язання сторін, ризики, розмір страхових резервів;
г) якість страхового продукту, тариф, сервіс, реклама.
Тест З
В яких формах виникли перші страховики:
а) товариство взаємного страхування;
б) страхове товариство з повною відповідальністю;
в) акціонерне страхове товариство;
г) державна страхова організація.
Тест 4
Які з названих функцій покладено на органи нагляду за страховою діяльністю?
а) реєстрація страхових договорів, за якими частина ризиків передається на перестрахування нерезидентам;
б) контроль за платоспроможністю страховика;
в) визначення розміру мінімального статутного фонду для страховиків;
г) надання ліцензій на право здійснення страхової діяльності;
д) встановлення страхових тарифів;
е) затвердження рішень про ліквідацію страхових компаній;
є) опрацювання проектів законодавчих актів з питань страхової діяльності.
На зайві гроші можна купити лише зайві речі. Генрі Дейвід Торо |
|
Розділ |
ФІНАНСОВА НАДІЙНІСТЬ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ |
Мета вивчення:
♦ ознайомитись із особливостями організації фінансів страховика;
♦ з'ясувати методику формування та принципи розміщення страхових резервів;
♦ мати уявлення про формування доходів та здійснення витрат страховика;
♦ здобути навички здійснення аналізу фінансової надійності страховика.
7.1. Особливості організації фінансів страховика
Фінанси, що є у розпорядженні й володінні страховика, забезпечують його діяльність із надання страхового захисту. Страховик формує та використовує кошти страхового резервного фонду (або страхових резервів), покриваючи матеріальні збитки страхувальника і власні витрати на організацію страхового захисту. З метою одержання доходів від використання фінансів, які надійшли в його розпорядження, страховик займається інвестиційною діяльністю, використовуючи для цього частину страхових резервів і власні кошти.
Грошовий обіг страхової компанії (рис. 7.1) охоплює два відносно самостійних грошових потоки: 1) обіг коштів, призначених для функціонування страхової компанії; 2) обіг коштів, які забезпечують страховий захист страхувальників (страхові виплати).
Обіг коштів, що забезпечують страховий захист, складається з таких етапів:
— формування страхових резервів і фондів страховика;
— інвестування тимчасово вільних коштів у нестрахові рентабельні проекти і фінансові організації з метою одержання додаткового прибутку.
Для забезпечення фінансової надійності*та виконання зобов'язань перед клієнтами страховик формує страхові резерви, які відображають величину зобов'язань страховика перед страхувальниками за укладени-
|
ми договорами. Кошти страхових резервів використовують для виплат страхових сум і страхових відшкодувань у тому разі, якщо для забезпечення виплат страхувальникам не вистачає поточних надходжень страхових премій.
Страхові резерви в обсягах, що не перевищують технічних резервів, а для страхових компаній із страхування життя — математичних резервів, утворюються у тих валютах, в яких несуть відповідальність за своїми страховими зобов'язаннями.
Страхові резерви поділяють на технічні резерви і резерви із страхування життя (математичні резерви).
Формування резервів із страхування життя, медичного страхування й обов'язкових видів страхування здійснюють окремо від інших видів страхування.
Страховики зобов'язані вести облік договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування за формою, яка забезпечить отримання інформації, необхідної для врахування при формуванні страхових резервів. Уповноважений орган може встановити порядок і форму ведення обліку договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування.
Страховики зобов'язані формувати і вести облік таких технічних резервів за видами страхування (крім страхування життя):
• незароблених премій (резерви премій), що включають частки від сум надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), що відповідають страховим ризикам, які не минули на звітну дату;
• збитків, що включають зарезервовані несплачені страхові суми та страхові відшкодування за відомими вимогами страхувальників, з яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування.
Величину резервів незароблених премій на будь-яку звітну дату встановлюють залежно від часток надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків), які не можуть бути меншими 80 % загальної суми надходжень страхових платежів (страхових премій, страхових внесків), з відповідних видів страхування у кожному місяці з попередніх дев'яти місяців (розрахунковий період) і обчислюють у такому порядку:
1) частки надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків) за перші три місяці розрахункового періоду множать на одну четверту;
2) частки надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків) за наступні три місяці розрахункового періоду множать на одну другу;
3) частки надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків) за останні три місяці розрахункового періоду множать на три четвертих;
4) одержані добутки додають.
У цьому разі останній місяць розрахункового періоду складатиметься із кількості днів на дату розрахунку.
Страховики можуть прийняти рішення про запровадження з початку календарного року згідно з установленою уповноваженим органом методикою формування і ведення обліку таких технічних резервів за видами страхування іншими, ніж страхування життя:
• резерв незароблених премій;
• резерв заявлених, але не виплачених збитків;
• резерв збитків, які виникли, але не заявлені;
• резерв катастроф;
• резерв коливань збитковості.
Страховики зобов'язані письмово повідомити уповноважений орган про запровадження формування і ведення обліку зазначених технічних резервів за видами страхування іншими, ніж страхування життя, не пізніше ніж за 45 днів до початку календарного року.
Для забезпечення виконання своїх зобов'язань із страхування життя та медичного страхування страховики формують окремі резерви за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів за цими видами страхування.
Кошти резервів із страхування життя не є власністю страховика і мають бути відокремлені від іншого його майна. Страховик зобов'язаний обліковувати кошти резервів із страхування життя на окремому балансі й вести їх окремий облік.
Кошти резервів із страхування життя не можуть використовуватися страховиком для погашення будь-яких зобов'язань, крім тих, що відповідають прийнятим зобов'язанням за договорами страхування життя, і не можуть бути включені до ліквідаційної маси у разі банкрутства страховика або його ліквідації з інших причин та підлягають передачі іншому страховику за згодою страхувальника та застрахованої особи або підлягають передачі застрахованій особі.
Страховики зобов'язані створювати і вести облік таких резервів із страхування життя:
• довгострокових зобов'язань (математичні резерви);
• належних виплат страхових сум.
Величину резервів довгострокових зобов'язань (математичних резервів) обчислюють актуарно окремо за кожним договором згідно з методикою формування резервів із страхування життя з урахуванням темпів зростання інфляції. Методику формування резервів із страхування життя, обсяги страхових зобов'язань залежно від видів договорів страхування життя, а також мінімальні строки дії договорів страхування життя встановлює уповноважений орган.
Кабінет Міністрів України може змінювати перелік страхових резервів і порядок їх розрахунків.
7.2. Принципи розміщення страхових резервів
Закон України «Про страхування» вимагає розміщувати резерви з урахуванням їх безпечності, прибутковості, ліквідності й диверсифікації.
Принцип надійності передбачає максимально надійне розміщення активів, що забезпечує їх повернення в повному обсязі. Цей принцип ставить перед страховиком завдання мінімізації інвестиційного ризику. Інвестиційний ризик — імовірність того, що фактичний прибуток виявиться нижчим, ніж розрахунковий. У практиці інвестування найбезпечнішими є державні цінні папери.
Принцип ліквідності передбачає таку структуру вкладень, за якої в будь-який час активи можна перетворити на гроші. Ліквідні активи мають високий статус під час оцінювання інвестиційного портфеля страховика. Абсолютну ліквідність мають тільки готівкові гроші.
Принцип диверсифікації вкладень забезпечує розподіл інвестиційного ризику на різні види вкладень, а також більш високий ступінь надійності інвестиційного портфеля страховика. Цей принцип не допускає переваги будь-якого одного виду вкладень і регіональної концентрації капіталу.
Принцип прибутковості (рентабельності) передбачає розміщення активів, яке забезпечує реалізацію названих вище принципів, ураховує ситуацію на ринку капіталовкладень і дає постійний достатньо високий дохід.
Кошти страхових резервів мають розміщуватися з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості та мають бути представлені активами таких категорій:
— кошти на розрахунковому рахунку;
— банківські вклади (депозити);
— валютні вклади згідно з валютою страхування;
— нерухоме майно;
— акції, облігації;
— цінні папери, що емітуються державою;
— права вимоги до перестраховиків;
— інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України;
— банківські метали;
— кредити страхувальникам-громадянам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми. У цьому разі кредит не може бути видано раніше ніж через один рік після набрання чинності договором страхування та на строк, який перевищує період, що залишився до закінчення дії договору страхування; *
— готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених Національним банком України.
Кошти резервів із страхування життя можна використовувати для довгострокового кредитування житлового будівництва, у тому числі індивідуальних забудовників, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Страховикам забороняється здійснення інших видів кредитної діяльності.
З метою додаткового забезпечення страхових зобов'язань страховики можуть на підставі договору створити Фонд страхових гарантій, який є юридичною особою. Джерелами створення Фонду страхових гарантій є добровільні відрахування від страхових платежів, а також доходи від розміщення цих коштів. Розмір відрахувань до Фонду страхових гарантій і порядок використання коштів цього фонду встановлюються страховиками, які беруть у ньому участь. Кабінет Міністрів України може приймати рішення про створення фондів страхових гарантій за напрямами страхування.
7.3. Доходи і витрати страховика
Страхова компанія може мати доходи від страхових операцій, від інвестиційної діяльності та інші нестрахові доходи.
Доходи від страхових операцій формуються на основі страхових премій, що одержує страховик. Страхова премія — це ціна продажу страхової послуги та первинний дохід страхової організації, джерело фінансової діяльності страхової компанії.
До доходів від проведення страхування належать:
• зароблені страхові премії за договорами страхування і перестрахуг вання;
• комісійні винагороди за перестрахування;
• частки від страхових сум і страхових відрахувань, сплачені пере- страховиками;
• повернуті суми із централізованих страхових резервних фондів;
• повернуті суми технічних резервів інших, ніж резерв незароблеиих премій, у випадках і на умовах, передбачених актами чинного законодавства.
До витрат страховика належать:
• виплати страхових сум і страхових відшкодувань;
• відрахування у централізовані страхові резервні фонди;
• відрахування у технічні резерви інші, ніж резерв незароблеиих премій, у випадках і на умовах, передбачених актами чинного законодавства;
• витрати на проведення страхування;
• інші витрати, що включаються в собівартість страхових послуг. Основною статтею витрат страховика є виплати страхових сум і
страхового відшкодування. У результаті таких виплат відбувається виконання фінансових зобов'язань страховика.
Витрати на ведення справи поділяють на аквізиційні, інкасові, ліквідаційні й управлінські.
Аквізиційні витрати проводять з метою укладання нових договорів страхування. Вони різко зростають, якщо вводять нові види страхування.
Інкасові — витрати на оплату праці робітників страхової організації, які здійснюють збір страхових премій і обслуговують страхувальників. їх обчислюють у відсотках від брутто-ставки за принципом комісійних.
Ліквідаційні витрати здійснюють після настання страхового випадку. Це витрати на проїзд ліквідатора й експертів на місце страхової події, винагорода експертів, судові витрати, витрати на кореспонденцію, пов'язану з цим випадком, тощо.
Управлінські витрати складаються із оплати праці адміністративно-управлінського персоналу, адміністративно-господарських витрат і витрат на розвиток страхування.
Прибуток до оподаткування страховика складається з прибутку від страхової діяльності, прибутку від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів, прибутку від інших операцій.
Прибуток від страхової діяльності (крім страхування життя і медичного страхування, порядок та умови здійснення яких визначено актами чинного законодавства) обчислюють як різницю між доходами від страхової діяльності та витратами страховика на надання страхових послуг.
Валовий дохід страховика визначають як суму доходу від страхової діяльності, прибутку від проведення страхування життя, прибутку від позареалізаційних операцій та іншої реалізації, зменшених на виплати страхових сум і страхового відшкодування, відрахування у централізовані страхові резервні фонди та в технічні резерви інші, ніж резерв незароблеиих премій.
Прибуток від діяльності зі страхування життя — це сума надлишку резервів довгострокових зобов'язань (математичних резервів) понад обсяги страхових зобов'язань, яку використовують у звітному періоді на власні потреби страховика, в тому числі для виплати дивідендів учасникам страховика.
Прибуток від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів не включає доходи від інвестування та розміщення коштів резервів із страхування життя і медичного страхування у разі використання їх на поповнення резервів із страхування життя відповідно до методики формування резервів із страхування життя або на поповнення резервів із медичного страхування у випадках, передбачених актами чинного законодавства.
Строк перебування коштів страхувальника у страховика визначається умовами договору. Крім того, страховик формує запасні й резервні фонди, кошти яких десятиріччями можна не використовувати. Власні кошти страховика можна вкласти в кредити і прямі інвестиції, права участі й цінні папери, нерухомість тощо. Доходи від інвестиційної діяльності можна використовувати як на компенсацію збитків від страхових операцій, так і на розвиток страхової справи, в інвестиційних цілях і на споживання.
Інші доходи страховика. Страхова організація може також мати доходи від надання різних послуг, пов'язаних з агентськими відносинами з іншими; страховиками, з проведенням робіт по ризик-менеджменту, консультацій і т. д. До цих доходів належать доходи від торгівлі борговими зобов'язаннями і вимогами (цінними паперами), від погашення облігацій, ощадних сертифікатів, від операцій з оперативного лізингу, оренди землі й приміщень, від торгівлі об'єктами застави, відчужених у рахунок погашення боргових зобов'язань, від курсової валютної різниці, від операцій з основними фондами і нематеріальними активами, від комісійних винагород за перестрахування тощо.
7.4. Фінансова надійність страховика
Під фінансовою надійністю страховика розуміють постійну збалансованість або перевищення доходів над витратами в цілому за страховим фондом. Для забезпечення фінансової надійності потрібні оптимальні розміри тарифних ставок і достатня концентрація коштів страхового фонду. Концентрація коштів страхового фонду досягається у разі зростання кількості страхувальників і застрахованих об'єктів.
Для аналізу фінансової надійності страховика згідно із Законом України «Про страхування» використовують показник зароблених премій. Обсяг зароблених премій визначають за формулою
ПЗ = СПр + СНПп - снпк,
де ПЗ — обсяг зароблених премій; СПр — сума надходжень страхових премій протягом звітного періоду; СНПп — сума незароблених страхових премій на початок звітного періоду; СНПК — сума незароблених страхових премій на кінець звітного періоду.
За показником обсягу зароблених премій визначають коефіцієнт збитків К3 і коефіцієнт нетто-збитків Ян_3:
„ СЗф+СРз 3 СПЗ '
СЗф + СР3 + СЗП н"3 СПЗ
де СЗф — сума фактичних збитків; СР3 — сума резерву збитків; СЗП —:. сума збитків, що перейшла з попереднього року.
За допомогою цього коефіцієнта визначають витрати, пов'язані зі збитками, а також порівнюють їх з величиною страхових премій, зароблених з метою покриття витрат.
Страховики відповідно до обсягів страхової діяльності зобов'язані підтримувати належний рівень фактичного запасу платоспроможності (нетто-активів). Запас платоспроможності (нетто-активи) страховика визначають вирахуванням із вартості майна страховика (загальної суми активів) суми нематеріальних активів і загальної суми зобов'язань, у тому числі страхових. Страхові зобов'язання беруть такими, що дорівнюють обсягам наявних технічних резервів.
На будь-яку дату фактичний запас платоспроможності страховика має перевищувати розрахунковий нормативний запас платоспроможності.
Нормативний запас платоспроможності страховика на звітну дату (без урахування договорів страхування життя) дорівнює більшій з визначених величин, а саме:
— перша — обчислюють множенням суми страхових премій за попередні 12 міс. на 0,18 (останній місяць складатиметься із кількості днів на дату розрахунку). При цьому суму страхових премій зменшують на 50 % страхових премій, що належать перестраховикам;
— друга — обчислюють множенням суми страхових виплат за попередні 12 міс. на 0,26 (останній місяць складатиметься із кількості днів на дату розрахунку). При цьому суму страхових виплат зменшують на 50 % виплат, що компенсують перестраховики згідно з укладеними договорами перестрахування.
Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює страхування життя, на будь-яку дату має дорівнювати величині, яку визначають множенням загальної величини резерву довгострокових зобов'язань (математичного резерву) на 0,05.
Під час оцінювання фінансових результатів діяльності страховика використовують також показники, що враховують обсяг інвестиційного доходу. Розглянемо основні з цих показників.
1. Відношення прибутку страховика від інвестиції до обсягу інвестиції. Визначає рентабельність інвестиції.
2. Відношення прибутку страховика до його оподаткування щодо власного капіталу. Визначає рентабельність капіталу і має бути більший за 5%.
3. Відношення доходів від інвестиції до зароблених премій за звітний період — співвідношення між двома джерелами доходів страховика. Коливання доходів від інвестування — 5...20 % суми зароблених страхових премій.
Страховики зобов'язані дотримуватися таких умов забезпечення платоспроможності:
• наявності сплаченого статутного фонду та наявності гарантійного
фонду страховика. До гарантійного фонду страховика належать спеціальні і резервні фонди, а також сума нерозподіленого прибутку;
• створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;
• перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над
розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.
Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається
видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн євро, а страховика, який займається страхувань ням життя, — 1,5 млн євро за валютним обмінним курсом НБУ.
До гарантійного фонду страховика належать додатковий та резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку. Страховики за раху** нок нерозподіленого прибутку можуть створювати вільні резерви.
Вільні резерви — це частка власних коштів страховика, яку резервують з метою забезпечення платоспроможності страховика відповідно до прийнятої методики здійснення страхової діяльності.
Для забезпечення виконання своїх зобов'язань щодо окремих видів обов'язкового страхування страховики можуть створювати централізовані страхові резервні фонди та органи, які здійснюють управління цими фондами.
Джерелами утворення централізованих страхових резервних фондів можуть бути відрахування від надходжень страхових платежів, внески власних коштів страховика, а також доходи від розміщення коштів централізованих страхових резервних фондів.
Щоб визначити достатність коштів страховика для погашення його зобов'язань, використовують різні показники. Найпоширенішими з них є коефіцієнти ліквідності.
Коефіцієнт загальної ліквідності характеризує співвідношення пасивів та ліквідних активів і здатність страховика погасити свої зобов'язання у разі потреби здійснення виплат. Цей коефіцієнт має бути не більшим за 1,05.
Коефіцієнт поточної ліквідності характеризує загальну забезпеченість страховика обіговими коштами і визначається відношенням обігових коштів страховика до суми страхових резервів за ризиковими видами страхування, короткострокових кредитів і позик. Цей коефіцієнт має бути не меншим за 1,5.
Коефіцієнт термінової ліквідності визначається співвідношенням активів, що легко реалізуються за короткостроковими зобов'язаннями як страхові резерви за ризиковими видами страхування. Цей показник має бути не меншим за 1.
Коефіцієнт забезпеченості власними коштами характеризує наявність у страховика власних обігових коштів, потрібних для його фінант сової надійності. Цей коефіцієнт визначається як відношення різниці між обсягами джерел власних коштів і фактичною вартістю основних коштів та інших позаобігових активів до фактичної вартості обігових коштів, що є в страховика.
7.5. Оподаткування страхової діяльності
Для страховиків передбачено особливий порядок оподаткування прибутків, відповідно до якого за ставкою 3 % оподатковуються валові прибутки страховиків від страхової діяльності (крім страхування життя). Під валовими прибутками з метою оподаткування розуміють суму страхових внесків, страхових платежів або страхових премій, накопичених страховиками протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами.
Для страховиків податок на прибуток має риси непрямого податку, що не залежить від результатів фінансово-господарської діяльності страховиків і, отже, включається в ціну страхового платежу. Крім того, суми, передані в перестрахування, повторно оподатковуються за ставкою 3 %.
Ставки податку на прибуток страховиків залежать від видів страхування, а саме: страхування ризиків і страхування життя. До групи страхування ризиків належать майнове страхування і страхування відповідальності. Облік операцій зі страхування життя фізичних осіб здійснюється страховиками окремо. Визначення операції зі страхування життя має свої особливості.
Операцією зі страхування життя фізичної особи з метою оподаткування вважають таку, що передбачає страхову виплату в разі таких страхових випадків: смерть застрахованої особи; рішення суду про оголошення застрахованої особи мертвою; дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування або досягнення нею віку, визначеного договором страхування. У цьому разі строк дії договору не може бути менший за 120 календарних місяців (тобто 10 років) і не може передбачати часткових виплат до закінчення строку дії такого договору або настання страхового випадку. На перехідний період до 2003 р. строк дії договору зі страхування життя громадян у віці після 50 років установлюють від 60 календарних місяців (тобто 5 років). Отже, у такому разі договором страхування життя вважають договір, що укладають на строк не менше ніж 10 років. Для осіб у віці після 50 років — на строк не менше ніж 5 років. Часткові виплати страхових сум до закінчення дії договору страхування не здійснюються.
Прибутки, отримані страховиками-резидентами як страхові внески, страхові платежі або страхові премії, накопичені протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування життя на території України або за її межами, не належать до складу валових прибутків.
На випадок дострокового розірвання договору зі страхування життя, не пов'язаного зі смертю застрахованої особи, прибутки, отримані страховиком, підлягають оподаткуванню за підсумками податкового періоду, протягом якого відбулось таке розірвання, за ставкою податку 6 %.
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 14 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
