7. Технічні резерви.
8. Самострахування.
9. Асистанс.
10. «Зелена Картка».
11. Система відновлювальної вартості.
12. Цивільна відповідальність.
13. Страхові агенти.
14. Взаємне страхування.
Визначення:
1. Перелік послуг (у межах договору страхування), які надаються в потрібний момент через медичне, технічне, юридичне та фінансове сприяння.
2. Накопичення страхового фонду особами, які об'єднані загальними економічними інтересами щодо спільного об'єкта страхування, або особами, які мають однотипні майнові інтереси щодо різноманітних, але еквівалентних об'єктів страхування. «
3. Поширення інвестиційної сфери діяльності страховиків на галузі, що не мають прямого взаємозв'язку зі страховою діяльністю.Передбачений законом або договором захід державного примусу, що застосовується для встановлення порушених прав потерпілого, задоволення його претензій за рахунок порушника.
4. Розрахунок витрат, пов'язаних із загальною аварією, який складає диспашер.
5. Система міжнародних договорів і страхових свідоцтв про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів.
6. Страхове відшкодування за об'єкт дорівнює ціні нового майна відповідного виду або вартості робіт з відновлення цього майна до попереднього стану.
7. Комбінація страхування на випадок життя і на випадок смерті.
8. Громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності.
9. Складна цілісна система економічних відносин між суб'єктами ринку, що виникають у процесі купівлі-продажу специфічного товару — страхового захисту, в межах якого виникають попит і пропозиція, встановлюється ціна на цей товар.
10. Система індивідуального накопичення страхового фонду, яка передбачає, що страхувальник (він одночасно є страховиком щодо себе) здійснює внесок у фонд самострахування зі свого доходу або прибутку.
11.Конкретні методи і прийоми для досягнення поставленої мети в конкретних умовах.
12. Ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування.
13. Сукупність резервів незароблеиих премій (за видами страхування) і резервів збитків.
Хронологія страхових подій
Червень 1985 р. «Боїнг-747» авіакомпанії «Ейр Індія» розбився біля берегів Ірландії. 329 загиблих.
Серпень 1985 р. «Боїнг-747» компанії «Джапан ейр-лайнз» розбився в Японії. 520 загиблих.
Грудень 1986 р. Чартерний рейс ДС-8 розбився в аеропорту Гандера, Канада. 256 загиблих.
Травень 1987 р. Аварія лайнера польської авіакомпанії «ЛОТ» неподалік від Варшави. 183 загиблих.
Грудень 1988 р. Вибух на борту «Боїнга-747» компанії «Пан Америкен» у районі шотландського міста Локбері. 270 загиблих.
Травень 1991 р. «Боїнг-767» компанії «Лауда» падає невдовзі після зльоту в аеропорту Бангкока. 223 загиблих.
Липень 1991 р. Нігерійський літак зазнає аварії в аеропорту Саудівської Аравії. 261 загиблий.
Квітень 1994 р. Китайський аеробус «А-300» вибухає під час посадки в японському аеропорту Нагої. 262 загиблих.
Прагни завоювати не світ, а його знання.
Осетинське прислів'я
Розділ 11 |
ПЕРЕСТРАХУВАННЯ І СПІВСТРАХУВАННЯ
Мета вивчення:
♦ усвідомити необхідність здійснення операцій перестрахування для підтримання фінансової стійкості страхової компанії;
♦ мати уявлення про особливості співстрахування та перестрахування;
♦ опрацювати основні види договорів перестрахування;
♦ вміти розраховувати суми власного утримання страховика за методами передачі частини ризиків на перестрахування.
11.1. Сутність і теоретичні засади перестрахування
Перестрахування є необхідною умовою забезпечення фінансової надійності страхових операцій, управління ризиками та нормального функціонування страхової компанії.
Якщо страхова компанія утримуватиме на своїй відповідальності ризики, які мають значну страхову вартість або масу дрібних ризиків, що сконцентровані на невеликій території, то при настанні страхового випадку можлива ситуація, коли страховик не зможе виконати своїх фінансових зобов'язань через невідповідність величини страхових резервів ступеню ризику. За допомогою перестрахування здійснюється перерозподіл взятого ризику між іншими страховиками. У такий спосіб розширюється територія страхування та зростає фінансова відповідальність страховиків.
Перше Перестрахування було проведено у 1370 p., коли перестраховувалася частина рейсу від Коделес до Брюгге (Бельгія). Проте батьківщиною перестрахування вважають Німеччину, оскільки перше пере- страхувальне товариство «Колонія Реіншуренс» було створено у Кельні в 1846 р. У Росії перше товариство перестрахування виникло у 1863 р. В Україні земські страхові компанії, які спеціалізувалися на перестрахуванні ризиків від вогню, виникли у 1910—1915 pp.
Значення перестрахування на сучасному світовому ринку страхування пов'язане з такими основними функціями:
• надання додаткової фінансової ємності (капіталу) для прийняття
прямим страховиком ризиків на страхування;
• вторинний перерозподіл узятих на страхування ризиків;
• забезпечення збалансованості результатів діяльності страховика за кожний звітний рік;
• забезпечення умов для накопичення активів прямим страховиком;
• вплив на покращання показників платоспроможності прямого страховика;
• надання ліквідних активів для швидкого врегулювання збитків прямим страховиком у разі настання страхових подій із застрахованими ризиками.
У практиці страхування залежно від принципу розподілу відповідальності між страховиками розрізняють перестрахування і співстрахування.
Перестрахування — система економічних відносин, у процесі здійснення яких страховик (цедент, перестрахувальник) з метою створення збалансованого портфеля, забезпечення фінансової надійності й рентабельності страхових операцій, приймаючи на страхування ризики, деяку частку відповідальності за ними (з урахуванням своїх фінансових можливостей) передає на відповідних умовах іншим страховикам (пере- страховикам) у тій частині, що перевищує розмір власного утримання. Одночасно передається і відповідна частка страхової премії. При цьому
цедент (перестрахувальник) про
|
довжує нести перед своїм страхувальником відповідальність у повному обсязі згідно з договором страхування (рис. 11.1).
Співстрахування — особливий вид спільної діяльності страховиків, коли одночасно двоє або кілька страховиків за одним договором страхування приймають на страхування великі ризики одного страхувальника, дотримуючись принципу пропорційності відповідальності. Кожний із цих страховиків відповідає перед страхувальником лише у розмірі своєї частки страхових зобов'язань.
Під час перестрахування згоди страхувальника на це не потрібно. Між страхувальником і перестрахувальником ніяких відносин не виникає.
При перестрахуванні досягається не тільки захист страхового портфеля від впливу на нього серії масових страхових випадків
або катастрофічного випадку, а й те, що виплата страхового відшкодування не лягає важким тягарем на одного страховика, а здійснюється всіма учасниками перестрахувального процесу.
В Україні практично немає жодної страхової компанії, спроможної самостійно відшкодувати великі інвестиційні ризики, ризики великих промислових підприємств, а також морські та авіаційні ризики.
Неабияку роль перестрахування відіграє в перерозподілі ризиків, які є у сфері туризму. Значна частина ризиків у цій сфері припадає на комплексне страхування перевізників, яке охоплює страхування каско, цивільної відповідальності перевізника, пасажирів тощо. Під час морських або авіаційних перевезень, де передбачено ризик повної загибелі, вартість судна або літака може сягати кількох мільйонів доларів. З урахуванням ризику цивільної відповідальності збитки можуть становити сотні мільйонів доларів США. Наприклад, збитки, вчинені внаслідок невдалої посадки літака Нігерійських авіаліній у м. Джедді (Саудівська Аравія) у 1991 p., зокрема страхування цивільної відповідальності, становили 115 млн дол. США.
Інша значна частина відповідальності припадає на страхування туристів від нещасних випадків та непередбачених медичних витрат. Об'єктом страхування у цьому разі є велика кількість однорідних ризиків, зобов'язання за якими обмежено відносно невеликими сумами, але вони концентруються на регіональному рівні і в остаточному підсумку можуть призвести до кумуляції збитків.
11.2. Особливості договору перестрахування
Більшість національних джерел права не містять спеціальних норм, що регулюють договір перестрахування. Здебільшого визначені тільки загальні вимоги щодо сутності перестрахування.
Так, у Законі про страхування Аргентини від 1967 р. договір перестрахування визначається як угода, що має на меті через використання різноманітних способів подальший ширший перерозподіл ризиків між іншими страховиками, якщо страхова сума або потенційний розмір збитків у прийнятому на страхування ризику є більшим за власне утримання страховика.
У Фінляндії під перестрахуванням розуміють страхування, яке страховик купує в іншого страховика з метою виконання зобов'язань, що виникають у нього за укладеними договорами страхування.
У Німеччині перестрахуванням називають страхування страховиків.
Класичне визначення перестрахування, що досі використовують у сучасній страховій термінології, було зафіксовано в англійському суді у 1807 р. за справою «Делвер проти Барнса»: перестрахування — нове самостійне страхування, яке виникає із самостійного договору, але пов'язане з укладеним раніше договором страхування з метою захисту страховика від збитків за раніше укладеним договором.
За Законом України «Про страхування» перестрахування — це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно із законодавством країни, в якій він зареєстрований.
Страхові товариства, що спеціалізуються на укладанні договорів перестрахування, називаються перестрахувальними товариствами. Договір перестрахування має специфічні особливості, яких немає ні у торгових, ні у фінансових договорах. Хоча перерозподіл ризику між страховиками різних країн своєю суттю є різновидом зовнішньої торгівлі, де об'єктом обміну є не споживча вартість у натурально-речовій формі, а страхові гарантії.
Згідно з договором перестрахування цедент частково передає страховий ризик перестраховику, який, у свою чергу, бере на себе зобов'язання компенсувати цеденту (або страхувальнику безпосередньо) відповідну частку страхового відшкодування.
Договір перестрахування укладають дві сторони: цедент (перестрахувальник або страховик, що передає ризик на перестрахування) і перестраховик (страховик, який бере ризик на перестрахування).
Елементами договору перестрахування є ризик, страховий платіж, страхове відшкодування та ін. Об'єкт операцій перестрахування — майнова ситуація певного страхового товариства, що відіграє роль цедента. Перестраховик не має ніяких прав та обов'язків, що випливають з укладених договорів страхування.
Операції з перестрахування є необхідною умовою для забезпечення платоспроможності страховиків, а також надійності, безпечності та ди- версифікованості розміщення страхових резервів страховика у разі, якщо:
• страховик бере на себе страхові зобов'язання в обсягах, що можуть перевищувати можливості їх виконання за рахунок власних активів;
• страхова сума за окремим об'єктом і видом страхування перевищує 10 % суми сплаченого страхового фонду і створених страхових резервів на останню звітну дату;
• перестрахування є передумовою здійснення інших видів діяльності (міжнародні перевезення, експлуатація об'єктів підвищеного ризику, великомасштабні інвестування тощо).
Згідно з чинним законодавством України перестраховикам дозволяється здійснювати операції з перестрахування тільки стосовно тих видів страхування, на проведення яких вони мають ліцензію.
Страховики (цеденти, перестрахувальники) мають укладати договори перестрахування з перестраховиками, зареєстрованими згідно із законодавством України. Укладення страховиками (цедентами, перестраху- вальниками) договорів перестрахування за межами України з перестра- ховиками-нерезидентами дозволяється тільки у разі, якщо:
• законодавством країни, в якій зареєстрований перестраховик-нере- зидент, передбачений державний нагляд за страховою (перестраху- вальною) діяльністю;
• перестраховик-нерезидент має безперервний досвід роботи у страхуванні (перестрахуванні) не менше ніж три роки, що передують року, в якому укладається договір перестрахування, що може бути підтверджене страховиком (цедентом, перестрахувальником) відповідними бухгалтерськими звітами;
• перестраховик-нерезидент не порушував страхове законодавство країни його місцезнаходження і до нього не застосовувалися відповідні заходи з цього приводу протягом останніх двох років. Договори перестрахування мають передбачати умову зобов'язання
перестраховика здійснити за заявою страховика (цедента, перестрахувальника) виплату частки страхових сум і страхових відшкодувань, що передбачено в цих договорах, безпосередньо страхувальнику в разі неплатоспроможності страховика (цедента, перестрахувальника).
Правильне визначення розміру перестрахування має велике значення для кожного страховика. Важливим чинником при цьому є власне утримання цедента, що становить економічно обґрунтований рівень суми, в межах якої страховик (цедент) утримує на своїй відповідальності деяку частину ризиків, що страхуються, і передає в перестрахування суми, які перевищують цей рівень. Існують такі принципи визначення ліміту власного утримання страховика:
• середня збитковість для ризиків, за якими встановлюють ліміти власного утримання. При цьому беруть до уваги кількість, частоту страхових випадків і можливий розмір збитків за одним випадком;
• обсяг премії. Чим більший обсяг премії при незначному відхиленні від загальної кількості ризиків, тим більшим може бути ліміт власного утримання;
• середня дохідність і рівень витрат на ведення справи для відповідного виду страхування. Чим нижчі середні статистичні дані щодо реалізації страхових випадків, тим вищий ліміт власного утримання. Якщо витрати на ведення справи дуже великі, цедент прагне до встановлення лімітів власного утримання на такому рівні, щоб частину цих витрат перекласти на перестраховиків або покрити за рахунок комісійної винагороди;
• територіальний розподіл об'єктів страхування. Чим більше застрахованих об'єктів зосереджено в одній зоні, тим нижчий ліміт власного утримання;
• підготовка та досвід фахівців, які приймають на перестрахування ризики (андерайтерів). Якщо андерайтер має досвід у доборі ризиків, уміє оцінювати ступінь ризику, максимально можливий збиток та встановити адекватну ставку премії при визначенні лімітів влас- ного утримання, це істотно впливає на розміри ризиків, що залишаються на власному утриманні.
Договір перестрахування характеризується такою величиною, як ємність. Ємність — це максимальна сукупна сума ризику, що припадає на власне утримання страхової компанії, яка взяла ризик на страхування, та покривається лімітом відповідальності перестраховиків за договором перестрахування.
За формою передачі ризиків та оформленням правових взаємовідносин сторін договори перестрахування поділяють на факультативні, облігаторні та факультативно-облігаторні.
Факультативне перестрахування було історично першою формою перестрахування. Це індивідуальна угода, яка має відношення до одного ризику і яка дає учасникам угоди повну свободу: цеденту — у вирішенні питання, скільки слід залишити на власному утриманні; перестрахови- ку — в прийнятті ризику в тому чи іншому обсязі. Під час укладання договору факультативного перестрахування цеденту і перестраховику надається можливість самостійного оцінювання ризику і ухвалення відповідного рішення. Негативний аспект цього виду перестрахування полягає в тому, що цедент повинен передати частину ризику до початку відповідальності за цей ризик. Перестраховик має небагато часу для детального аналізу ризику, який одержує для перестрахування.
Облігаторне перестрахування зобов' язу є цедента до передачі визначених частин в усіх ризиках, що прийняті ним на страхування. Передача цих частин ризику перестраховику відбувається тільки тоді, коли їхня страхова сума перевищує власну участь страховика. З другого боку, договір облігаторного перестрахування зобов'язує перестраховика взяти запропоновані йому на перестрахування частини цих ризиків.
Перестрахувальні платежі за договором облігаторного перестрахування завжди визначають у відсотках від суми страхових платежів, одержаних страховиком під час укладання договорів первинного страхування.
Договір облігаторного страхування укладають на невизначений строк із правом взаємного розірвання після попереднього повідомлення сторін. Такий договір найвигідніший для цедента, оскільки всі визначені ризики автоматично одержують покриття у перестраховика.
Факультативно-облігаторне перестрахування дає цеденту повну свободу ухвалення рішень щодо передачі ризиків на перестрахування. Перестрахувальні платежі за договорами факультативно-облігаторно- го перестрахування (договори відкритого покриття) визначаються за домовленістю сторін. Договір відкритого покриття є невигідним для перестраховика, оскільки цедент може передати на перестрахування найнебезпечніші ризики. Договори цього типу укладають тільки з цедентами, які заслуговують на довіру.
Залежно від ролі, яку відіграють цедент і перестраховик в укладеному договорі, перестрахування поділяють на активне і пасивне. Страховик, який передає ризик на перестрахування, веде активне перестрахування, а той, що приймає ризик, — веде пасивне перестрахування. На практиці пасивне і активне перестрахування здійснює один і той самий пе- рестраховик одночасно.
Переданий перестрахувальний інтерес називається аліментом, а одержаний перестрахувальний інтерес — контраліментом.
Існують різноманітні форми здійснення захисту за допомогою перестрахування. Договори перестрахування поділяють на дві основні групи: пропорційні й непропорційні.
11.3. Пропорційне перестрахування
Пропорційним перестрахуванням називається така його форма, за якою частка, що сплачується перестраховиком за конкретним страховим випадком, дорівнює частці страхових внесків, які передаються йому за цим ризиком. У практиці страхування сформувались такі форми договорів пропорційного перестрахування:
• квотний (з визначення частки участі);
• ексцедентний;
• квотно-ексцедентний, або змішаний.
Квотне перестрахування здійснюється за договором, відповідно до якого цедент зобов'язується передати перестраховику частину в усіх ризиках певного виду, а перестраховик зобов'язується прийняти ці частини. Звичайно частка участі в перестрахуванні виражається у відсотках від страхової суми. Іноді участь перестраховика може бути визначена конкретною сумою (квотою). Крім того, в договорах цього типу за бажанням перестраховика встановлюють для різних класів ризику верхню межу (ліміт) відповідальності перестраховика.
Аналогічно відбувається регулювання збитків. Відповідно до договору перестрахування перестраховик передає перестрахувальнику пропорційну частину страхового відшкодування.
Квотне перестрахування є простим в обслуговуванні й нетрудомістким.
Метою цього виду перестрахування є виключення або мінімізація великих індивідуальних збитків, яких може зазнати цедент. З другого боку, перестрахувальник стикається з проблемою вирівнювання тієї частини страхового портфеля, яка залишилася на його утриманні.
Розглянемо такий приклад.
Портфель страховика (цедента, перестрахувальника) складається з трьох однорідних груп страхових ризиків (відповідно 5, 10 та 20 млн грн). Максимальний рівень власного утримання страховика — 8 млн грн. Квота перестрахування становить 20 %.
Отже, за трьома групами ризику перестраховик (цесіонарій) одержав відповідно 1 (20 % від 5 млн грн), 2 (20 % від 10 млн грн) та 4 (20 % від 20 млн грн) млн грн. Власна участь цедента уіюкритті ризику становить відповідно 4 (5 млн - 1 млн), 8 (10 млн - 2 млн) та 16 (20 млн - 4 млн) млн грн.
Звідси випливає, що у першій групі ризик виявився надто перестрахованим, оскільки страхова сума у цій групі (5 мли грн) була нижчою від встановленого для цього портфеля ліміту власної участі цедента (8 млн грн). Водночас страхова сума у третій групі ризику після укладання договору перестрахування вдвічі більша за ліміт власної участі цедеита. Тільки у другій групі ризику квотне перестрахування привело до нормативного зменшення страхової суми з 10 до 8 млн грн.
Ексцедентне перестрахування на відміну від квотного може привести до повного вирівнювання тієї частини страхового портфеля, що залишилась на власному утриманні цедента. Укладаючи договір ексцедентного перестрахування, сторони визначають розмір максимальної власної участі страховика в покритті деяких груп ризиків. Страхова сума, яка перевищує власне утримання перестрахувальника, підлягає передачі на перестрахування в межах ліміту, який називається ексцедентом.
Основним чинником у механізмі перестрахування за ексцедентним договором є власне утримання страхової компанії — це економічно обґрунтований рівень суми, в межах якої страховик залишає на своїй відповідальності визначену частину ризиків і передає на перестрахування суми, що їх перевищують. Ліміти власної відповідальності страховик встановлює у визначеній сумі щодо всіх ризиків за одним видом страхування: транспортні засоби, багаж, споруди тощо.
Припустімо, що сума ексцедента складається з 10 рівних частин, кожна з яких дорівнює сумі власного утримання; тоді загальна сума ємності договору дорівнює 11 частинам. Якщо перестраховик приймає на перестрахування дві частини, то його відповідальність становить 2/10 суми ексцедента. Наприклад, на страхування прийнято ризик зі страховою сумою 400 тис. грн. Власне утримання страхової компанії становить 100 тис. грн, сума ексцедента, яка припадає на перестраховиків, — 300 тис. грн. Сума відповідальності, яка припадає на кожного з перестраховиків, буде пропорційною розміру участі у договорі. При двох частках участі (2/10 від суми ексцедента) відповідальність перестра- ховика становитиме 60 тис. грн (2/10 (1/5) від 300 тис.) Пропорційно сумі власного утримання і часток участі перестраховиків у договорі розподіляють премії та оплачені збитки.
Змішане перестрахування на практиці застосовують досить рідко. Воно є сполученням указаних вище видів перестрахування. Портфель цього виду перестрахування перестраховується квотно, а перевищення сум страхування ризиків понад установлену квоту підлягає перестрахуванню за принципом ексцедентного договору.
11.4. Особливості непропорційного перестрахування
При непропорційному перестрахуванні відшкодування, яке надається перестраховиком, визначається тільки розміром збитку і не залежить від страхової суми. Тому тут відсутній пропорційний поділ відповідальності за окремими ризиками й оригінальною премією. Призначення непропорційного перестрахування — гарантувати відповідальність страховика за взятими ризиками щодо великого сукупного збитку за визначений період.
Під час непропорційного перестрахування цедент сам оплачує збитки до певного розміру, а перевищення цього розміру оплачує перестраховик у межах ліміту відповідальності за договором. При цьому утримання цедента називають першим збитком, франшизою або пріоритетом. Відповідальність перестраховика називають покриттям.
Відповідальність за договором непропорційного перестрахування встановлюється в абсолютній формі (договір ексцедента збитку) або у відсотках (договір ексцедента збитковості).
Непропорційне перестрахування найчастіше застосовують у договорах страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам унаслідок дорожньо-транс- портних пригод, а також у всіх видах страхування, де немає верхньої межі відповідальності страховика.
У практиці непропорційного перестрахування не застосовують принцип участі перестраховика в платежах і виплатах страхового відшкодування, виходячи з відсоткового перестрахування. Якщо при пропорційному перестрахуванні інтереси цедента і перестраховика в цілому збігаються, то під час непропорційного перестрахування інтереси сторін можуть мати протилежний характер. Він полягає у тому, що досягненім додаткових фінансових результатів цедентом не супроводжується аналогічними результатами перестраховика. Навпаки, перестраховик може зазнати збитків.
Розрахунки між сторонами договору охоплюють кінцеві фінансові результати цедента, а не окремі договори страхування і збитки, як це відбувається під час пропорційного перестрахування. Причина розвитку непропорційного перестрахування — бажання цедента дати визначені гарантії усім фінансовим інтересам, які мають незначну кількість великих збитків або велику кількість дуже малих збитків.
Договір ексцедента збитків (перевищення збитків) є найпоширенішою формою непропорційного перестрахування і використовується тоді, коли страховик прагне не до вирівнювання окремих ризиків певного виду, а безпосередньо до забезпечення фінансової рівноваги страхових операцій у цілому. Договори цього типу укладають в облігаторній формі. Виходячи з умов договору, перестраховик бере зобов'язання покрити ту частину збитків, яка перевищує встановлену суму власної участі цедента, проте є меншою за встановлену в договорі суму, що становить верхню межу відповідальності перестраховика. Відповідальність пере- страховиків понад цю суму обмежується визначеним лімітом, наприклад 1 млн грн понад 100 тис. грн. Перестраховики залежно від частки участі у договорі оплачують збитки у межах від 100 тис. до 1 млн грн. Наприклад, збиток становить 150 тис. грн, тоді частка перестраховиків у ньому становить 50 тис. грн, а якщо 1500 тис. грн, то частка перестра- ховиків становить максимальну суму їх відповідальності — 1 млн грн.
Премія, яка належить перестраховикам за цим договором, встановлюється у визначених відсотках до річної брутто-премії за певним портфе^ лем страхових ризиків. Проте спочатку виплачують тільки деяку суму авансу, яку називають депозитом премії або депозитною премією. На основі фактично одержаної суми брутто-премії за відповідний рік перераховують повну суму премії.
Договір ексцедента збитковості (перевищення збитковості, «стоп- лосо). За цим договором страхова компанія захищає за окремим видом страхування загальні результати проходження справи на випадок, якщо збитковість буде більшою за обумовлений у договорі відсоток або розмір. Збитковість визначають як відсоткове відношення виплаченого страхового відшкодування до суми зібраних страхових платежів. Причиною такої збитковості може стати виникнення малої кількості великих збитків або виникнення значної кількості дрібних збитків. Ліміт відповідальності перестраховика встановлюється у межах визначеного відсотка збитковості.
Укладаючи договір, перестраховик бере зобов'язання компенсувати цеденту перевищення збитковості понад встановлений ліміт, наприклад 105 %. Це означає, що збитковість до 105 % покриватиметься цедентом за рахунок власних джерел. У професійній практиці це явище позначається як «стоп-лосс» (збитковість 105 %).
З метою охорони інтересів перестраховика в договір часто вводять обмеження, наприклад визначають максимальну суму особистої відповідальності. Встановлюють, хто покриватиме збитки у визначених межах, наприклад 105... 135 %. Якщо у календарному році збитковість становила 150 %, то перестраховик покриває тільки ЗО загальної збитковості, цедент покриває 105 і додатково 15 %.
11.5. Співстрахування та механізм його дії
Співстрахування — це страхування, за яким двоє або більше страховиків беруть участь визначеними частинами у страхуванні одного й того самого ризику, видаючи спільні та окремі поліси, кожний на страхову суму у своїй частині. Отже, об'єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування і за згодою на те страхувальника кількома страховиками; при цьому договір має містити умови, які визначають права й обов'язки кожного страховика.
За наявності відповідної угоди між співстраховиками і страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах зі страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним тільки у розмірі своєї частки.
З юридичного погляду співстрахування та страхування — різні процеси, а за економічною сутністю вони дуже схожі. В обох випадках розподіляються страхові внески і страхові виплати, наявна співучасть у преміях та страхових ризиках, відповідно координуються страхові фонди різних страховиків (перестраховиків).
Ознаки співстрахування можна спостерігати на прикладі перестраху- вальних пулів (об'єднань), які дістали значного поширення у практиці перестрахування країн, що розвиваються.
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 14 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
