|
• вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих унаслідок настання страхового випадку;
• повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування.
Підставою для виплати страхових відшкодувань є умова, передбачена в договорі страхування (добровільне страхування) або в законодавчому акті (обов'язкове страхування), а також заява страхувальника й акт про страхову подію. Акт складає страховик або уповноважена ним особа.
Відмова у виплаті страховиком відшкодувань можлива, якщо:
• мали місце навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку;
• страхувальник навмисно надав неправдиві відомості про об'єкт страхування при укладанні або переукладанні договору страхування;
• страхувальник раніше отримав відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної в їх заподіянні;
• страхувальник несвоєчасно повідомив страховика про настання страхового випадку без поважної причини або створив перешкоди страховику у визначенні обставин, характеру і розміру збитків. Відповідно до законодавства України договір страхування набирає
чинності:
1) при сплаті страхової премії готівкою — з моменту підписання договору представником страхової компанії й страхувальником;
2) при безготівковому розрахунку — з моменту, що вказаний у полісі (але не раніше від дня списання коштів із розрахункового рахунку страхувальника для зарахування їх на рахунок страхової компанії).
Дія договору страхування закінчується о 24 год того дня, що вказаний у полісі як день припинення дії договору, якщо інше не передбачено відповідними правилами страхування.
Факт укладання договору страхування може засвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. На ринку страхових послуг поширюється продаж страхових полісів, у яких усі умови страхового договору передбачені в односторонньому порядку. Придбавши такий поліс, страхувальник погоджується із запропонованими умовами.
Страховий поліс — це документ (іменний або на пред'явника), що видається страхувальнику і безпосередньо засвідчує факт страхування за договором (добровільне) або підтверджує умови обов'язкового страхування згідно з чинним законодавством (без укладання договору) і містить зобов'язання страховика виплатити страхувальнику в разі настання страхового випадку визначену умовами договору страхування суму коштів.
5.2. Організаційна структура страхування
Страхування як економічна категорія охоплює такі елементи; ризикові обставини, ситуацію ризику, вартість (оцінку) об'єкта страхування, страхову подію, страхову суму, страховий внесок, страховий випадок, збиток страхувальника, страхову виплату. Взаємозв'язок між цими елементами створює організаційну структуру страхування (рис. 5.1).
Будь-який ризик є сукупністю ризикових обставин, тобто набором істотних чинників, які впливають на стан об'єкта страхування і були виявлені в процесі реєстрації ризику.
Розрізняють об'єктивні і суб'єктивні ризикові обставини. Об'єктивні ризикові обставини не залежать від волі та свідомості людей (стихійні сили природи). Суб'єктивні ризикові обставини пов'язані з волею та свідомістю людей. У разі укладання договору страхування страхувальник бере до уваги як об'єктивні, так і суб'єктивні ризикові обставини.
Оцінювання вартості ризику — це визначення ймовірності настання події, на випадок якої здійснюється страхування, та її наслідків, які виражені в грошовій формі.
Страхова сума — грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.
Страхова сума в договорі страхування може бути встановлена за кожним об'єктом і ризиком, прийнятим на страхування, або за кожним страховим випадком для визначення максимальних зобов'язань страховика.
Паралельно можна встановити загальну страхову суму за договором (агрегатний ліміт відповідальності страховика). У разі виплати страхового відшкодування в розмірі загальної страхової суми зобов'язання страховика припиняються.
Визначення розміру страхової суми залежить від форми здійснення страхового зобов'язання. Для обов'язкових видів страхування постановами Кабінету Міністрів України встановлюється мінімально можливий розмір страхових сум. При здійсненні добровільних видів страхування розмір страхової суми залежить від домовленості сторін.
Страхову виплату можна здійснювати у вигляді страхового відшкодування або страхової суми.
Страхове відшкодування — грошова сума, що виплачується страховиком у разі настання страхового випадку в майновому страхуванні та страхуванні відповідальності. Страхова сума виплачується страховиком за договорами особистого страхування.
Суму, що підлягає виплаті за договорами особистого страхування, можна визначати у відсотках від встановленої у договорі страхування страхової суми, розмір якої залежить від виду травматичного ушкодження, або у фіксованому розмірі (чи в обсязі встановленого відсотка від страхової суми) за кожний день втрати працездатності.
Страхову суму не встановлюють для страхового випадку, в разі настання якого здійснюють регулярні, послідовні страхові виплати у вигляді ануїтету.
У майновому страхуванні встановлена страхова сума не може перевищувати дійсної вартості майна (страхової вартості об'єкта страхування). Страхову вартість об'єкта страхування визначають під час укладання договору страхування за діючими цінами і тарифами. При цьому страховик має право провести оцінювання вартості майна.
Договором страхування можна встановити страхову суму, розмір якої нижчий від страхової вартості майна. Законом установлене правило, відповідно до якого у разі настання страхового випадку страховик має право, якщо інше не передбачено договором страхування, компенсувати лише частку збитку. При цьому частка збитку, що підлягає страховому відшкодуванню, буде пропорційна відношенню страхової суми до страхової вартості застрахованого майна. При страхуванні майна договір страхування також може містити зобов'язання страховика компенсувати не- прямі збитки, зокрема витрати страхувальника на рятування застрахованого майна в розмірі, встановленому у відсотках від страхової суми.
При страхуванні відповідальності страхова сума визначає межу грошових зобов'язань страховика в компенсації шкоди або збитку.
Договори страхування відповідальності можна укладати з установленням і без установлення страхової суми, тобто страховик заздалегідь бере зобов'язання компенсувати в повному обсязі збиток, завданий діями страхувальника.
Страхова сума за договором страхування відповідальності може становити фіксоване значення за кожним страховим випадком. Це означає, що в період дії договору страхування при настанні страхового випадку зобов'язання страховика здійснюватимуться, виходячи із встановленої в договорі страхової суми у визначеному розмірі без зменшення розміру страхової суми на розмір раніше здійснених страхових виплат за попередніми страховими випадками. Страховики рідко включають ці умови в договори страхування.
Страховий тариф — ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування, на підставі якої розраховують страхову премію.
Страхові тарифи при обов'язковій формі страхування встановлюються законами про обов'язкове страхування або уповноваженим законом органом виконавчої державної влади. Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюють за допомогою актуарних розрахунків.
Розмір тарифів залежить від кількості фактичних статистичних даних. При встановленні конкретного страхового тарифу використовують систему ризикових коефіцієнтів, які дають змогу враховувати багато чинників, що впливають на ймовірність настання страхових випадків, наприклад під час страхування активного, спортивного та екстремального туризму.
За допомогою науково обґрунтованих страхових тарифів (рис. 5.2) забезпечується оптимальний розмір страхового фонду. Тарифна ставка, що лежить в основі страхового внеску, називається брутто-стпавкою. Вона складається з нетто-ставки і навантаження. Нетто-ставка потрібна для формування страхового фонду, що призначений для виплат страхового відшкодування. Навантаження потрібне для покриття накладних витрат страховика. Залежно від виду страхування воно становить 9...40 %.
Тарифна політика в галузі страхування ґрунтується на цілеспрямованій діяльності страховика у встановленні, уточненні та упорядкуванні страхових тарифів в інтересах успішного та беззбиткового розвитку страхування. Вона ґрунтується на таких основних принципах.
Еквівалентність інтересів сторін страхування свідчить про те, що нетто-ставка має максимально відповідати ймовірності настання збитку. Саме завдяки виконанню цього принципу забезпечується повернення коштів страхового фонду впродовж страхового тарифу деякій сукупності страхувальників.
Доступність страхових тарифів для широкого кола страхувальників, яка перебуває в прямій залежності від кількості страхувальників та об'єктів страхування. Чим більше коло застрахованих осіб та об'єктів охоплює страхування, тим менша частка страхової суми припадає на кожного в розподілі збитку.
Стабільність розмірів страхових тарифів протягом тривалого часу спрямована на посилення іміджу страхової компанії серед страхувальників. Підвищення тарифних ставок можливе лише у разі постійного підвищення страхової суми для забезпечення беззбитковості страхування.
Розширення обсягу страхової відповідальності, яке забезпечується зниженням показників збитковості страхової суми.
Забезпечення самооплатності та рентабельності страхових операцій. Страхові тарифи мають формуватися так, щоб надходження страхових платежів постійно покривали витрати страховика та забезпечували перевищення надходжень над витратами (прибуток страховика).
Страхова премія (страховий платіж, страховий внесок) — плата, за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику і згідно з договором страхування. Страховими внесками є конкретнії окремі частини загальної страхової премії (страхового платежу), що j неодноразово сплачуються страхувальником відповідно до умов договору ] страхування.
За рахунок страхових премій страхувальників формується страховий фонд та обсяг коштів, потрібних для покриття накладних витрат страховика. Страхову премію можна сплатити одноразовим внеском або внести частками у розмірах і в строки, встановлені договором. Договір страхування набирає чинності після сплати всієї або першої частини страхової премії (платежу, внеску).
Страховий внесок являє собою періодичний платіж страхувальника і математично може бути виражений як добуток тарифної ставки на страхову суму, поділений на 100. Крім того, у структурі внеску вирізняють знижки та надбавки (рис. 5.3). Знижки зі страхового внеску є формою заохочення страхувальника, який виконує свої обов'язки щодо збереження застрахованого майна та регулярно поновлює договірні відносини зі страховиком.
Надбавка — це частина страхового тарифу, яка безпосередньо не пов'язана з формуванням страхового фонду. Надбавка забезпечує надходження коштів для:
1) покриття витрат на здійснення страхування (оплата праці страхових працівників, утримання приміщення та обладнання, реклама тощо);
2) формування резервних фондів за ризиковими видами страхування;
3) фінансування запобіжних заходів.
Розрізняють такі види страхового внеску.
Ризиковий внесок являє собою чисту нетто-премію, тобто частину страхового внеску, призначену для покриття ризику.
Ощадний внесок — це накопичувальний внесок, який сплачується під час укладання договорів страхування життя. Він призначений для покриття платежів страхувальника після закінчення строку страхування.
Нетто-ставка — частина страхового внеску, необхідна для покриття страхових платежів у визначений проміжок часу за певним видом страхування. Величина нетто-ставки залежить від ризику. Структура нетто- ставки залежить від виду страхування. В особистому страхуванні нет- то-ставка включає ризиковий внесок, ощадний внесок та гарантійну надбавку, у майновому страхуванні — ризиковий внесок і гарантійну надбавку.
Достатній внесок — це внесок у розмірі, достатньому не тільки для покриття страхових платежів, а й для покриття витрат страховика. Достатній внесок дорівнює сумі нетто-ставки навантаження, включеної в витрати страховика, або достатній внесок становить брутто-ставку без прибутку.
Брутто-ставка є тарифною ставкою страховика. Вона складається з нетто-ставки та навантаження, призначеного для покриття витрат страховика на ведення страхової справи, відрахування в резервні фонди, проведення превентивних заходів, рекламу тощо.
Збиток — це виражена у грошовій формі заподіяна шкода. Це може бути реальний збиток (втрата, пошкодження майна або фізичні ушкодження особи) або втрачена вигода (неотриманий прибуток).
Завдана об'єкту страхування внаслідок страхового випадку матеріальна шкода називається страховим збитком.
Страховий збиток включає два види збитків: прямі й непрямі.
Прямий збиток — це кількісне зменшення застрахованого майна (знищення, пошкодження, крадіжка) або зменшення вартості його ма- теріально-речової форми внаслідок страхового випадку, а також витрати на рятування майна та приведення його в належний стан після стра^ хового випадку.
Непрямий збиток виникає внаслідок знищення (пошкодження) майна або неможливості його використання після страхового випадку. Непрямий збиток є похідним від прямого збитку і є неодержаним прибутком через перерву в господарській діяльності внаслідок зруйнування будинків, устаткування, знищення предметів праці, а також додатковими витратами, необхідними для налагоджування діяльності підприємства.
Страхове відшкодування — це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, завданому застрахованому майну страхувальника або третьої особи, якщо договором страхування не передбачена виплата страхувальнику відшкодування у визначеній сумі. Якщо страхова сума становить певну частку від вартості застрахованого об'єкта, страхове відшкодування виплачується у такій самій частці від визначених за страховою подією збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.
В особистому страхуванні страхова сума встановлюється страху^ вальником за згодою зі страховиком. Виплата за договором особистого страхування здійснюється страхувальнику або третій особі незалежно від сум, що належать їм за іншими договорами страхування, а також за соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням та в порядку відшкодування збитків.
Страхові винятки.
Франшиза. У договір страхування можна вносити різні застереження та умови. Одним із таких застережень є франшиза, що встановлюється для визначення мінімального розміру страхового зобов'язання при виплаті за договорами страхування (крім страхування життя).
Франшиза є частиною збитку, що залишається на відповідальності самого страхувальника і не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування. Франшиза встановлюється в абсолютному розмірі або у відсотках від страхової суми, а в деяких випадках — у відсотках від страхової вартості об'єкта страхування або від розміру реально отриманого збитку. Спосіб установлення франшизи має бути зафіксований у договорі страхування.
Франшиза буває умовною і безумовною. Умовна, або інтегральна, франшиза — це умова звільнення страховика від відповідальності за збиток, що не перевищує встановленої суми, але повне покриття збитку страховиком, якщо розмір збитку перевищує значення встановленої договором страхування франшизи.
Безумовна у або ексцедентиа, франшиза застосовується без застереження. При безумовній франшизі збиток в усіх випадках відшкодовується за відрахуванням установленого відсотка франшизи.
Франшиза спрощує розрахунки між сторонами договору страхування у випадку завдання дрібних пошкоджень об'єкту страхування, здешевлює страхові послуги (при встановленні франшизи передбачається знижка), підвищує відповідальність страхувальника за виконання умов договору страхування.
5.3. Система страхової відповідальності
Система страхової відповідальності є основною частиною договору страхування і визначає розмір, умови і методику здійснення страхового відшкодування збитку в майновому страхуванні та страхуванні відповідальності. Ця система визначає співвідношення між страховою сумою, реальною вартістю майна, фактичним збитком і сумою сплачуваного страхового відшкодування.
Застосовують такі системи страхової відповідальності:
• дійсної вартості;
• першого ризику;
• пропорційної відповідальності;
• відновлювальної вартості;
• граничної відповідальності.
Система дійсної вартості. Суму страхового відшкодування визначають виходячи з дійсної страхової вартості майна на дату підписання договору страхування. Страхове відшкодування дорівнює розміру застрахованого збитку (прямому або прямому плюс сума непрямих збитків) за відрахуванням установленої франшизи.
Система першого ризику визначає розмір покриття збитку в межах страхової суми. Страхове відшкодування виплачують у розмірі збитку, але виплата не може перевищувати встановлену страхову суму. Другий ризик, тобто збиток, що перевищує страхову суму, не відшкодовується взагалі.
Система пропорційної відповідальності визначає виплату страхового відшкодування пропорційно коефіцієнту покриття збитків через неповне страхування вартості об'єкта. Страхову суму встановлюють в обсязі, що не перевищує дійсної вартості об'єкта. Коефіцієнт покриття збитків страховиком дорівнює відношенню страхової суми до страхової вартості об'єкта, а страхове відшкодування визначають множенням фактичного обсягу застрахованого збитку на коефіцієнт покриття.
Система відновлювальноївартості означає, що страхове відшкодування за об'єкт дорівнює вартості нового майна відповідного виду або робіт із відновлення певного майна до попереднього стану. Зношування майна можна не враховувати.
Система граничної відповідальності припускає наявність заздалегідь установленої межі сплачуваної суми страхового відшкодування у вигляді коефіцієнта покриття збитку. Величину відшкодування збитку визначають як добуток установленого коефіцієнта покриття на різницю між заздалегідь установленою межею і реально досягнутим страхувальником рівнем прибутку. Якщо в разі настання страхового випадку рівень реального прибутку страхувальника буде меншим за встановлену межу, то відшкодуванню підлягає різниця між межею і фактично отриманим прибутком.
5.4. Сутність, зміст та завдання актуарних розрахунків
Актуарні розрахунки — це система статистичних та економіко-мате- матичних методів розрахунку тарифних ставок і визначення фінансових взаємовідносин страховика та страхувальника.
За актуарними розрахунками визначають частку участі кожного страхувальника у створенні страхового фонду, тобто розміри тарифних ставок, величину резервів внесків за кожним договором страхування, сукупний резерв страхової компанії, розміри викупних, що підлягають виплаті, редуційованих страхових сум тощо.
Форма, за якою здійснюється розрахунок собівартості та вартості послуг, що надаються страховиком страхувальнику, називається актуарною калькуляцією.
Актуарні розрахунки здійснюються з урахуванням особливостей страхування:
• події, які оцінюються, мають імовірнісний характер;
• визначення собівартості страхових послуг здійснюється щодо всієї страхової сукупності;
• необхідність визначення та створення страхових резервів оптимальних розмірів;
• дослідження норми позикового відсотка та тенденцій його зміни у часі;
• наявність повного або часткового збитку, пов'язаного зі страховим випадком, що потребує зміни величини його розподілу у просторі та часі за допомогою спеціальних таблиць;
• дотримання правила рівноваги між страховими внесками страхувальника та страховим забезпеченням страховика на підставі одержаних страхових внесків;
• виділення ризикових груп у межах певної страхової сукупності. Завдання актуарннх розрахунків:
— вивчення та класифікація ризиків за окремими групами у межах страхової сукупності;
— розрахунок математичної імовірності настання страхового випадку, визначення частоти та обсягу можливих збитків в окремих страхових групах і в загальній страховій сукупності;
— математичне обґрунтування необхідних витрат на організацію процесу страхування, величини резервних фондів страховика та джерел формування їх;
— дослідження норми вкладення капіталу в разі використання страховиком зібраних страхових внесків для інвестування.
В актуарних розрахунках використовують теорію ймовірності, оскільки розміри тарифних ставок залежать від ступеня ймовірності страхового випадку. Ймовірність настання страхового випадку в майновому страхуванні виражає частоту страхових випадків за попередній період, тобто відношення потерпілих унаслідок будь-якої події до їх загальної кількості. Ймовірність втрати працездатності від нещасних випадків обчислюють на підставі звітних даних страхових компаній.
При актуарних розрахунках використовують показники страхової статистики, яка вивчає найбільш масові й типові страхові операції за виробленими статистикою методами оброблення узагальнених підсумкових показників страхової справи. Основними показниками страхової статистики є такі: п — кількість об'єктів страхування; L — кількість страхових подій; m — кількість пошкоджених (постраждалих) об'єктів унаслідок страхових випадків; Р — сума зібраних страхових внесків; В сума виплаченого страхового відшкодування; С — страхова сума всіх об'єктів страхування; Ст — страхова сума, що припадає на пошкоджений (постраждалий) об'єкт страхової сукупності.
У практиці страхування застосовують аналіз наведених вище показників. Під час аналізу обчислюють такі показники: частоту страхових подій, коефіцієнт кумуляції ризику, коефіцієнт збитковості, середню страхову суму на один об'єкт страхування, середню страхову суму на один пошкоджений (постраждалий) об'єкт, розмір (тяжкість) ризику, збитковість страхової суми, норму збитковості, частоту збитку, розмір збитку.
Частота страхових подій Чс = L/n характеризується кількістю страхових подій із розрахунку на один об'єкт страхування. Частота страхових випадків менша ніж 1 означає, що одна страхова подія призвела до кількох страхових випадків. Звідси випливає термінологічна різниця між поняттями «страхова подія» та «страховий випадок».
Коефіцієнт кумуляції ризику Кк = m/L — це відношення кількості пошкоджених (постраждалих) об'єктів до кількості страхових подій. Коефіцієнт кумуляції ризику показує середню кількість об'єктів, що були пошкоджені (постраждали) внаслідок страхової події, або скільки застрахованих об'єктів може бути охоплено страховою подією. Мінімальне значення коефіцієнта кумуляції ризику дорівнює 1. Якщо Кк > 1, то це означає, що зростає кількість страхових випадків на одну страхову подію.
Коефіцієнт збитковості К3 = В /Ст — це відношення суми виплаченого страхового відшкодування до страхової суми всіх пошкоджених (постраждалих) об'єктів страхування. К3 може бути меншим або дорівнювати 1. Він не може бути більшим за 1, інакше це означало б, що застраховані об'єкти пошкоджені (постраждали) більше одного разу.
Середня страхова сума на один об'єкт (договір) страхування С = Сіп — це відношення загальної страхової суми всіх об'єктів страхування до загальної кількості всіх об'єктів страхування.
Середня страхова сума на один пошкоджений (постраждалий) об'єкт Ст = Ст/т — це відношення страхової суми всіх пошкоджених (постраждалих) об'єктів до кількості цих об'єктів.
С с^ С tt
Розмір ризику Pn =-=gL = —т я Цю формулу використову-
р С т п тС
ють під час оцінювання і переоцінювання частоти реалізації страхової події.
Збитковість страхової суми 3 = В/С — це відношення виплаченого страхового відшкодування до страхової суми всіх об'єктів страхування. Цей показник завжди менший ніж 1.
к Норма збитковості (коефіцієнт виплат) Н3 =-^100 — це відсот- |
В Р
кове відношення суми виплаченого страхового відшкодування до суми
зібраних страхових внесків. Норма збитковості може бути менша, більша або дорівнювати 100 %.
Частота збитку 4=4,^= — — = —.
3 п L п
Цей показник виражає частоту настання страхового випадку. Частоту збитку виражають у відсотках або проміле до кількості об'єктів страхування. Частота збитку завжди менша ніж 100 %.
л ^
Розмір збитку Р3 = К3?р = —-- = —~ є добутком коефіцієнта
збитковості та розміру ризику. Р3 є середньою арифметичною величиною збитку за пошкодженими об'єктами страхування щодо середньої страхової суми всіх об'єктів. Розмір збитку свідчить про те, яка частина страхової суми знищена. Якщо збиток дорівнює дійсній вартості застрахованого майна, то він є повним збитком.
У процесі актуарних розрахунків встановлюють розмір тарифної ставки. Тарифна ставка визначає, скільки грошей кожний страхувальник повинен внести до загального страхового фонду з одиниці страхової суми. Під час страхування відбувається замкнений розподіл збитку, тому при розрахунку нетто-ставки виходять з рівняння
Страхові платежі = Страхові відшкодування.
Нетто-ставку визначають за формулою
Тн = Р • К • 100,
де Тн — тарифна нетто-ставка, грн; Р — імовірність страхового випадку; К — поправковий коефіцієнт; 100 — страхова сума, грн;
Р = kB/kR] К = В/С,
kB — кількість виплат (страхових випадків) за_період (рік); — кількість укладених договорів у певному році, од.; В —- середня виплата на один договір, грн; С — середня страхова сума на один договір, грн. Нетто-ставку обчислюють за формулою
т^юо,
Н VC
де В = £в-В; С = *д-С;
Тн = В/С • 100. Тарифну брутто-ставку визначають за формулою
100-ТН
пг — 6 ~ЮО-Н0'
де Hq — навантаження.
5.5. Запобіжні заходи під час укладання договору страхування
Під час укладання туристськими фірмами агентських угод та договорів страхування зі страховими компаніями потрібно застосовувати запобіжні заходи, які дадуть змогу мінімізувати ризик суб'єктів туристської діяльності та створити ефективну програму страхування як для підприємства туризму, так і для його партнерів та клієнтів.
У разі вибору страхової компанії насамперед слід поцікавитися її фінансовим станом та визначити ступінь надійності страховика. Для цього треба ознайомитися з аудиторським висновком перевірки страхової компанії; проконсультуватися із фахівцями незалежної страхової компанії або Департаменту фінансових установ і ринків Міністерства фінансів України та дізнатися про їхню компетентну думку щодо установи, з якою планується укласти угоду; використати відкриту інформацію, яка публікується у пресі («Бізнес», «Україна Business»), про фінансові підсумки діяльності, баланси страховиків тощо.
Під час відвідування обраного страховика слід ознайомитися з ліцензіями, які надають право здійснювати той чи інший вид страхування. Також треба отримати інформацію щодо розміру статутного фонду страховика, який є резервом для відшкодування збитків у разі фінансової неспроможності страховика здійснити виплату. Дуже часто навіть сплачений статутний капітал не може гарантувати економічну безпеку, оскільки засновники страхової компанії можуть витратити значну суму на невідкладні потреби. Тож слід звернути увагу на розмір страхових резервів. Чим вищий розмір страхових резервів, тим надійнішим є страховик. Деякі експерти вважають, що під час аналізу фінансових документів треба звертати увагу на суму виплат страхувальникам страхового відшкодування, що свідчить про виконання страховиком своїх зобов'язань.
Потрібно з'ясувати, в якому банку обслуговується страхова компанія, а також надійність цієї банківської установи. Окрему увагу звертають на кредиторську та дебіторську заборгованість страховика.
Неабияке значення має і репутація страховика, тобто ступінь готовності, відповідальності, бажання та сумлінності виконувати взяті зобов'язання. При перевірці репутації з'ясовується, як компанія ставилася до своїх обов'язків у минулому, чи були порушення під час їх виконання, який її статус у ділових колах, а також ділові та особисті якості керівництва.
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 19 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |