Цим Законом встановлено загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних і наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг. Основною метою Закону є
створення правових засад для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
У Законі дано визначення ринків фінансових послуг як сфери діяльності учасників ринків фінансових послуг із метою надання та споживання певних фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать ринки банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інші види ринків, що забезпечують обіг фінансових активів.
Кабінет Міністрів України затвердив постанову від 24 жовтня 1996 р. «Про затвердження Положення про порядок здійснення операцій з перестрахування». Постанова визначає порядок регулювання системи перестрахування в Україні, спрямований на посилення захисту інтересів страхувальників, забезпечення умов для розвитку ринку перестраху- вальних послуг.
«Положення про порядок провадження діяльності страховими посередниками» (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 р.) здійснює правове регулювання діяльності страхових брокерів та агентів на страховому ринку.
Законодавчими, а також нормативними актами міністерств і відомств — інструкціями, положеннями, методиками, наказами, що реєструються в міністерстві юстиції України, трактуються ті чи інші законодавчі норми. Наприклад, порядок здійснення страхової діяльності регулюється такими актами:
— Закон України від 1 червня 2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»;
— постанова Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. «Про затвердження переліку органів ліцензування»;
— наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства фінансів України від 16 липня 2001 р. «Про затвердження ліцензійних умов провадження страхової діяльності».
Низка нормативних актів регламентує порядок проведення бухгалтерської та статистичної звітності страховиків. Під час підготовки інформації про фінансовий стан страхові організації керуються:
— Положенням про порядок формування, розміщення та обліку страхових резервів з видів страхування інших, ніж страхування життя, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 17 червня 1997 р.
— Методикою формування резервів зі страхування життя, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України від 17 липня 1997 р.
— Порядком складання декларації про доходи страховика, зареєстрованим Міністерством юстиції України від 18 серпня 1997 р.
— Інструкцією з бухгалтерського обліку операції страхування (крім страхування життя), зареєстрованою Міністерством юстиції України від 12 червня 1998 р.
Документа страхових організацій, що регулюють їхню діяльність, належать до локальних правових джерел страхування. Ними є:
• статути (положення) страхових організацій;
• загальні умови (правила) укладання договорів страхування й обслуговування страхувальників;
• загальні умови (правила) майнового, особистого страхування, страхування відповідальності;
• умови (правила) кожного з видів особистого і майнового страхування, що розробляються самостійно кожною страховою організацією;
• договір страхування, страховий поліс;
• розпорядження й укази керівних органів страхової організації.
3.4. Державне регулювання здійснення страхових операцій у сфері туризму
Закон України «Про туризм» одним із основних напрямів державної політики в галузі туризму визначив забезпечення безпеки туристів, їхніх прав, інтересів і майна.
З метою розвитку туризму суб'єктам підприємництва, які надають туристські послуги, можуть надаватися пільги з оподаткування, кредитування та страхування туристської діяльності.
Згідно із Законом України «Про страхування» до обов'язкових видів страхування належить страхування відповідальності суб'єктів туристської діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю туриста або його майну.
У межах здійснення туристської діяльності суб'єкти господарювання зобов'язані: надавати туристам у повному обсязі й у визначені строки сплачені послуги в кількості і якості, обумовлених договором і програмою обслуговування; забезпечувати особисту безпеку туристів і цілісність їхнього майна; нести матеріальну і моральну відповідальність за свої дії і дії партнерів по організації туру; відшкодовувати туристам відповідно до чинного законодавства України збитки, завдані їм у разі ненадання або надання в неповному обсязі чи неналежної якості туристських послуг зі своєї вини або з вини партнерів по організації обслуговування.
Крім письмового договору між суб'єктом туристської діяльності і туристом, який подорожує за кордон, суб'єкт туристської діяльності відповідно до вимог Закону України «Про туризм» повинен надавати туристам повну інформацію про організацію туру, їхні права, обов'язки та правила поведінки, умови страхування, порядок відшкодування завданих збитків, умови відмови від послуг, а також правила перетинання державного кордону.
У місцях транзиту і тимчасового перебування туристи мають право на особисту безпеку, захист життя, здоров'я, прав споживача, майна, а також на одержання відповідної медичної допомоги у разі захворювання.
Суб'єкт туристської діяльності повинен забезпечувати страхування (медичне та від нещасного випадку) туристів, яким надає туристські послуги. Страхування туристів може здійснюватися шляхом укладання договору страхування безпосередньо між туристом і страховою організацією (далі — страховик) або за участю суб'єкта туристської діяльності, який забезпечує страхування туристів на підставі відповідної угоди зі страховиком. Угода має бути укладена зі страховиком, який має відповідні ліцензії на право здійснення діяльності, пов'язаної з організацією медичного страхування та страхування від нещасного випадку.
До відповідної угоди між страховиком і суб'єктом туристської діяльності додаються копії таких документів: правила медичного страхування та страхування від нещасного випадку; страхові тарифи (завірені печаткою та підписом керівника страхової організації); договір страхування туриста (страховий поліс); роз'яснення щодо порядку укладання та заповнення страхового поліса; форми звітності суб'єкта туристської діяльності перед страховиком; ліцензія на право здійснення страховиком діяльності з медичного страхування та страхування від нещасних випадків.
Суб'єкт туристської діяльності повинен вести облік виданих туристам страхових полісів.
При укладанні туристом договору страхування самостійно, безпосередньо зі страховиком, суб'єкт туристської діяльності, який організовує туристську поїздку, повинен перевірити наявність страхового поліса туриста та додати його копію до договору, який укладається між туристом і суб'єктом туристської діяльності.
Страхуванню мають підлягати як туристи, так і особи, що їх супроводжують.
У разі запрошення іноземних туристів в Україну суб'єкт туристської діяльності повинен забезпечити наявність у іноземного туриста на момент отримання ним візи або перетинання державного кордону України страхового поліса, виданого страховою компанією — резидентом України, яка має право займатися цим видом діяльності, відповідно до вимог чинного законодавства. Це положення не поширюється на іноземних туристів, що прибули з країн, з якими Україна має угоди про безоплатне надання екстреної медичної допомоги.
3.5. Державний нагляд за страховою діяльністю
Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників.
Функції державного нагляду за страховою діяльністю на території України покладено на Департамент фінансових установ і ринків Міністерства фінансів України. На його основі створено Управління страхо- вої діяльності та Управління по контролю за страховим ринком, ліцензуванню та нагляду.
Регулювальна роль органу державного нагляду за страховою діяльністю полягає у виконанні таких функцій.
1. Реєстрація страховиків, під час якої з'ясовується їхня фахова придатність і фінансовий стан. Органом страхового нагляду акт реєстрації оформляється видачею відповідного дозволу або ліцензії.
2. Забезпечення гласності. Кожний, хто професійно займається страховою діяльністю, зобов'язаний кожного року публікувати проспект, який містить повну і правдиву інформацію про фінансовий стан страховика.
3. Підтримка правопорядку в галузі. Орган державного страхового нагляду може почати розслідування порушень закону, вжити адміністративних заходів щодо тих, хто діє всупереч інтересам страхувальників, або передати справу до суду.
4. Розроблення нормативних і методичних документів із питань страхової діяльності. Державний орган встановлює правила формування, розміщення та обліку страхових резервів тощо.
5. Узагальнення практики страхової діяльності, розробка та подання пропозицій щодо розвитку та вдосконалення законодавства України про страхову діяльність.
Висновки
►Правове регулювання страхових відносин охоплює права й обов'язки сторін, що беруть участь у страхуванні.
►Правові норми, що регулюють відносини в галузі страхування, містяться в загальних і спеціальних нормативних актах: Конституції України, Законі України «Про страхування», постановах Кабінету Міністрів України тощо.
►Страхові правовідносини мають форму взаємних зобов'язань сторін.
► Розрізняють такі принципи здійснення страхування: вільного вибору страховика і виду страхування; страхового (майнового) інтересу; найвищої довіри; відшкодування; безпосередньої причини; суброгації; сприяння страховиків (подвійного страхування, або контрибуції).
► Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників.
Контрольні запитання та завдання
1. Назвіть основні ознаки, за якими страхове право належить до цивільного права та до різновиду зобов'язального права.
2. Розкрийте зміст поняття «страховий ризик».
3. Які основні принципи страхування?
4. Чи належать до правових джерел страхування документи страхових організацій, що регулюють їхню діяльність?
5. Як регулюються страхові відносини у сфері туризму?
6. Як здійснюється державний нагляд за страховою діяльністю в Україні?
7. Які функції покладено на орган державного нагляду за страховою діяльністю?
Ситуаційне завдання 1
Помешкання здали в оренду організації на строк 6 міс. За договором оренди орендар застрахував майно від вогневих ризиків і ризиків стихійного лиха. Строк дії поліса один рік. Через 8 міс. від початку дії поліса орендоване майно було знищено внаслідок пожежі.
Чи має право орендар на відшкодування матеріального збитку, якщо договір оренди не було продовжено? Який принцип здійснення страхування застосовується у цьому випадку? Хто є одержувачем страхового відшкодування? Чому? Обґрунтуйте свою відповідь.
Ситуаційне завдання 2
При підписанні договору страхування каско авіаційного судна було складено перелік географічних регіонів, на які дія страхового поліса не поширюється (Афганістан, Східний Тімор, Ірак, Ліван, Чечня і т. д.). Під час проведення чергового польоту керівництво авіакомпанії дало розпорядження скинути вантаж на території Лівану. Літак зазнав аварії внаслідок зіткнення з пташиною зграєю під час здійснення операції. У заяві авіакомпанії страховикові про аварію серед причин, які призвели до настання страхової події, було зазначено незадовільні метеорологічні умови.
Чи має страхувальник право на страхове відшкодування? Чому? Якого принципу страхування потрібно дотримуватися у цьому випадку?
Ситуаційне завдання З
Під час укладання договору страхування страхувальник повністю відповів на запитання анкети встановленої форми, яку запропонував страховик. Протягом дії договору страхування ніяких змін, пов'язаних з об'єктом страхування, не відбувалось. Після настання страхового випадку страховик відмовив у виплаті страхового відшкодування, мотивуючи це тим, що у договорі страхування не було враховано всі ризикові обставини, пов'язані з об'єктом страхування.
Чи правомірні дії страховика? Чому? Якого принципу страхування потрібно дотримуватися у цьому випадку?
Ситуаційне завдання 4
Власник транспортного засобу застрахував автомобіль З A3 за полісом автокаско. Машину було пошкоджено внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини власника автобуса, який здійснював туристські перевезення. На місці ДТП органами ДАІ був складений протокол. За згодою сторін винуватець відшкодував матеріальний збиток потерпілому. У свою чергу, власник пошкодженого автомобіля З A3 звернувся у страхову компанію із заявою про аварію й одержав страхове відшкодування.
Чи правомірні дії страхувальника? Як у цьому випадку повинен діяти страховик? Який принцип страхування порушений у цьому випадку?
Ситуаційне завдання 5
Готельний комплекс був застрахований на випадок пожежі на суму 100 млн грн. У разі настання страхової події фактичний збиток становив 15 млн грн. Страхове відшкодування, виплачене страховиком, дорівнює вартості матеріального збитку, тобто 15 млн грн. Страхувальник звернувся із заявсЛо до органів страхового нагляду про неправильно розраховану суму страхового відшкодування, мотивуючи це тим, що за договором страхування страхова сума становить 100 млн грн.
Чиї дії правомірні у цій ситуації? Як повинні діяти органи страхового нагляду? Дайте пояснення. Який принцип страхування діє у цьому випадку?
Ситуаційне завдання 6
Власник морського судна уклав зі страховиком договір страхування судна каско. У договорі в переліку винятків, що не підлягають страховому покриттю, значилися воєнні дії. Під час проходження судна уздовж берега країни, яка перебувала у стані війни, в його борт потрапив снаряд. Судно зайшло в порт на ремонт. Почався шторм, і, побоюючись затоплення пошкодженого судна в акваторії порту, капітан вивів його в море, де судно загинуло під час шторму. На заяву про страховий випадок була отримана відмова страховика у страховому відшкодуванні.
Чим обґрунтована відмова страховика? Чи правомірні дії страховика? Чому? Якого принципу страхування потрібно дотримуватись у цьому випадку?
Ситуаційне завдання 7
Страхувальник застрахував своє майно в трьох страхових компаніях. Усі страховики застрахували однакові ризики цього об'єкта на однакові суми. У разі настання страхової події страховики відмовилися виплачувати страхове відшкодування в повній сумі і кожний виплатив тільки 33,33 % страхової суми.
Чи правомірні дії страховиків? Чому? Який принцип страхування діє в цьому випадку?
Найкращі багатства сховані серед найбільших труднощів.
Дейл Карнегі
|
Розділ |
СТРАХОВІ РИЗИКИ І УПРАВЛІННЯ НИМИ
Мета вивчення:
♦ ознайомитися із теорією ризик-менеджменту;
♦ висвітлити класифікацію і види ризиків;
♦ розглянути типові ризики у сфері туристсько-екскурсійиого обслуговування;
♦ встановити етапи управління ризиком;
♦ дослідити способи запобігання та зменшення ризику;
♦ проаналізувати ризики під час бізнес-планування діяльності турфірми;
♦ засвоїти основні поняття щодо розроблення програми страхування підприємства
4.1. Поняття ризику
Ризик — це небезпека втрати або ймовірність будь-якої несприятливої події, яка може завдати збитків або дати прибуток. У разі настання цієї події можливі три варіанти економічного результату:
• негативний (збиток);
• нульовий;
• позитивний (виграш, прибуток, вигода).
У страхуванні поняття «ризик» конкретизується. Ризик — це можливість негативного відхилення між плановими і фактичними результатами. З поняттям ризику тісно пов'язане поняття збитку. Якщо ризик — це можливе негативне відхилення, то збиток — це фактичне негативне відхилення. Ризик реалізується через збиток.
Необхідність покриття можливого збитку в результаті вияву ризику зумовлює потребу у страхуванні. Завдяки страхуванню будь-яка людська діяльність захищена від випадкового матеріального збитку.
Страховий ризик — певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Ризик у страхуванні виявляється в кількох аспектах:
• як конкретне явище або сукупність явищ, у разі настання яких здійснюються виплати з централізованого страхового фонду в нату- рально-речовій або грошовій формі;у зв'язку з конкретним застрахованим об'єктом. Сукупність подій j потрібно співвідносити з об'єктом, прийнятим на страхування, щодо якого існує ризик. Стосовно певного об'єкта виявляються і вивчаються складові ризику. Аналіз добутої інформації дає змогу запобігти або істотно знизити негативні наслідки реалізації ризику;
• ризик, пов'язаний з імовірністю знищення або пошкодження об'єкта, прийнятого на страхування. Будь-яка ймовірність може бути виражена правильним дробом. Якщо ймовірність дорівнює 0, то настання певної події неможливе. Якщо Ймовірність дорівнює 1, то Існує і 100 % гарантія того, що ця подія відбудеться.
4.2. Класифікація ризиків
Усі ризики, пов'язані з господарською діяльністю, можна умовно поділити на дві великі групи (рис. 4.1):
— ризики зовнішнього ринкового середовища;
— ризики внутрішнього ринкового середовища.
|
До ризиків зовнішнього ринкового серєдовища належать природні, політичні та соціально-економічні ризики.
Природні ризики пов'язані з виявом стихійних сил природи: землетрус, повінь, буревій та ін. Ці ризики можуть бути пов'язані з діяльністю людини. Наприклад, землетрус, спричинений бурінням свердловин для видобування нафти, або зсув, зумовлений будівельними роботами.
Політичні ризики пов'язані з протиправними діями з погляду норм міжнародного права, із заходами урядів іноземних держав щодо певної держави або громадян певної держави. До політичних належать такі ризики:
• неможливість здійснення господарської діяльності внаслідок воєнних дій, революції, загострення внутрішньополітичної ситуації у країні, націоналізації, конфіскації товарів і підприємств і т. д.;
• введення відстрочки (мораторію) на зовнішні платежі на певний строк через настання надзвичайних подій (страйк, війна тощо);
• несприятлива зміна податкового законодавства;
• заборона або обмеження конвертування національної валюти у валюту платежу.
Соціально-економічні ризики пов'язані із загальною ситуацією в країні та на ринках збуту:
• платоспроможний попит населення;
• рівень інфляції;
• конкуренція у певному сегменті ринку;
• законодавча база;
• соціальне напруження в суспільстві.
Ризики внутрішнього ринкового середовища залежать від діяльності суб'єкта господарювання. До них належать професійні, підприємницькі та фінансові ризики.
Професійні ризики пов'язані з виконанням професійних обов'язків, їх реалізація дуже часто пов'язана з відповідальністю за шкоду, завдану третім особам. До них належать:
• фізична або моральна шкода, завдана покупцям, клієнтам або гостям суб'єкта господарювання;
• збиток, завданий нерухомості або майну третіх осіб;
• навмисне завдання шкоди репутації фізичних або юридичних осіб;
• невиконання або неналежне виконання умов договору через причини, що не залежать від діяльності суб'єкта господарювання. Підприємницькі ризики становлять небезпеку втрат у процесі господарської діяльності. Підприємницькі ризики поділяють на майнові, виробничі, торгові:
• майнові ризики пов'язані з можливістю втрат майна підприємця через крадіжку, халатність, перенапругу технічної і технологічної систем тощо;
• транспортні ризики виникають під час транспортування пасажирів та вантажу. Транспортні ризики поділяють на ризики каско і карго.
Каско — це страхування повітряних, морських і річкових суден, залізничного та автомобільного транспорту під час руху, стоянки і ремонту. Карго — це страхування вантажів, що перевозять названими вище видами транспорту;
• виробничі ризики пов'язані зі збитками від зупинки виробництва внаслідок впливу різноманітних чинників;
• торгові ризики пов'язані зі збитками через затримку платежів, відмову від платежу під час транспортування товару, непостачання товару і под.
Фінансові ризики пов'язані з можливістю втрати фінансових ресурсів. Фінансові ризики поділяють на два види:
• ризики, пов'язані з купівельною спроможністю грошей (інфляційні, дефляційні, валютні та ризики ліквідності);
• ризики, пов'язані зі вкладенням капіталу (інвестиційні ризики) (втрачена вигода, зниження прибутковості, прямі фінансові збитки тощо). Весь спектр наведених ризиків можна поділити на страхові та не-
страхові.
Страхові ризики — це ризики, які можна оцінити з погляду ймовірності настання страхового випадку за розміром можливого збитку. Основними критеріями страхового ризику є такі:
— ризик повинен бути ймовірним і мати випадковий характер;
— вияв цього ризику можна порівняти з масою однорідних об'єктів;
— реалізація страхового ризику не повинна бути пов'язана з волевиявленням страхувальника або іншої зацікавленої особи;
— страховий випадок не повинен охоплювати велику кількість об'єктів у межах значної страхової сукупності;
— наслідки реалізації ризику можна об'єктивно виміряти й оцінити. Ризики, які не відповідають зазначеним критеріям, належать до
страхових.
Страховик як суб'єкт підприємництва теж зазнає дії різноманітних ризиків, пов'язаних зі здійсненням страхової справи. Ризики, пов'язані зі страховою діяльністю, поділяють на:
• ризики, що приймаються за договорами страхування;
• ризики, пов'язані з обслуговуванням договорів страхування. Надання послуг зі страхового захисту є основною діяльністю страхової компанії. Залежно від спеціалізації та наявності ліцензії страховик приймає на себе: ризики завдання шкоди життю, здоров'ю та працездатності страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування); ризики, пов'язані з володінням, користуванням, розпорядженням майном (майнове страхування); ризики, пов'язані з відшкодуванням страхувальником завданої шкоди особі або її майну, а також шкоди, завданої юридичній особі (страхування відповідальності).
Ризики, пов'язані з обслуговуванням договорів страхування, — це специфічна й характерна тільки для страхової компанії група ризиків. До цієї групи ризиків належать такі.
Ризик неправильного оцінювання ризику, що првиймається на страхування. Цей ризик пов'язаний з такими чинникаміеі відсутністю необхідної статистичної інформації, злим заміром страхувальника у випадку приховування останнім обставин, що збільшують ризик; труднощами в оцінюванні ризику, спричиненими специфічними особливостями об'єкта, який страхується.
Ризик неефективного перестрахування. Цей ришзик виникає, з одного боку, коли страховик обирає перестраховика та форму здійснення перестрахування. З другого боку, страховик бере участь у багатьох договорах перестрахування і визначає, який із запропоїеюваних ризиків йому прийняти, які умови та вимоги висунути тощо.
Ризик управління страховим портфелем. Уешравління страховим портфелем реалізується в управлінських рішеннях: яким ризикам слід віддавати перевагу під час укладання договорів співрахування, від яких слід відмовитися, який мінімально можливий тариф для конкретного об'єкта страхування, якою може бути збитковість за певними об'єктами тощо.
Ризик формування та інвестування страхових резервів. Завдання
страховика полягає у виборі оптимальних варіантів інвестування та
визначенні інвестиційних механізмів.
4.3. Ризики при туристсько-екскурсійному обслуговуванні
Умовами виникнення ризику для життя і здоров'я людини в процесі туристсько-екскурсійного обслуговування є такі:
— існування джерел ризику;
— вияв дії цього джерела на небезпечному для людини рівні;
— схильність людини до дії цього джерела небезпеки.
Чинниками ризику в туризмі є: травмування; вплив навколишнього
середовища; пожежна небезпека; біологічний вплижв; психофізіологічні навантаження; небезпека випромінювання; хімічний вплив; підвищений рівень загазованості та запиленості; специфічні чинники.
Травмування може виникнути внаслідок перествання різноманітних транспортних засобів, механізмів, тіл, зміщення гіищзських порід, а також небезпечних атмосферних явищ, складних погоднжих умов, недосконалості туристського спорядження тощо.
|
Попередження ризику травмування здійснюєтеся за допомогою: захисних пристроїв під час використання механізме» і предметів, що рухаються, небезпечних ділянок (канатних доріг, ли жних трас, підйомників тощо); використання засобів індивідуального- захисту (поясів безпеки, шоломів, льодорубів та іншого спорядження)і; дотримання правил будівельних норм і відповідних вимог до технічної—о стану транспортних засобів, що використовуються для перевезення егуристів; дотримання правил експлуатації обладнання та інвентарю; інформування туристів про можливі чинники ризику.
Вплив навколишнього середовища зумовлений підвищенням або зниженням температури, вологістю повітря, швидкістю переміщення повітряних мас, перепадами атмосферного тиску тощо. Показники мікроклімату в приміщеннях, де обслуговують туристів, а також транспортних засобах мають відповідати встановленим санітарно-гігієнічним вимогам.
Попередження небезпечного впливу цього чинника ризику забезпечується: вибором сприятливої пори року та часу для проведення туристського заходу; раціональним проектуванням туристського маршруту; врахуванням погодних особливостей регіону; спорудженням на трасах туристських маршрутів відповідного укриття від непогоди. Крім того, туристів потрібно забезпечувати відповідним екіпіруванням; приміщення і транспортні засоби обладнувати системами кондиціювання, опалення, автоматичного контролю та сигналізації; своєчасно інформувати туристів щодо реальних та прогнозних умов на маршруті.
Пожежна безпека забезпечується суворим дотриманням правил пожежної безпеки.
Біологічний вплив пов'язаний з наявністю патогенних мікроорганізмів, отруйних рослин, плазунів, комах і тварин, які є збудниками інфекційних та алергічних захворювань і спричинюють опіки.
Вплив цих чинників ризику на туристів попереджується за допомогою: дотримання встановлених санітарних норм і правил обслуговування; застосування обладнання та препаратів для дезінфекції, дезінсекції, стерилізації, дератизації; застосування попереджувальних знаків і маркування на предметах і спорудах, що використовуються для обслуговування туристів (посуд, місця водозабору, колодязі тощо); проведення періодичних медоглядів обслуговуючого персоналу.
Психофізіологічні навантаження поділяють на фізичні та нервово-психологічні.
Виключення або зменшення впливу цих чинників ризику досягається за допомогою: раціональної програми обслуговування туристів, графіків пересування за маршрутом, які передбачають умови для нормальної життєдіяльності; врахування психофізіологічних особливостей туристів під час формування туристської групи; дотримання ергономічних вимог до туристського спорядження, інвентарю, меблів, транспортних засобів.
Небезпечні випромінювання — підвищений рівень ультрафіолетового та радіоактивного випромінювання. Попередження небезпеки ультрафіолетового випромінювання на маршрутах забезпечується за допомогою використання засобів індивідуального захисту (головних уборів, захисних кремів, одягу, сонцезахисних окулярів).
Хімічні чинники ризику — токсичні, подразливі, сенсибілізуючі речовини. Для попередження впливу цих чинників ризику потрібно: регулярно контролювати вміст шкідливих речовин у повітрі, воді, ґрунті, продуктах харчування; здійснювати будівництво та розміщення об'єктів для обслуговування туристів у сприятливому середовищі; застосовувати препарати для дезінфекції та дезінсекції відповідно до інструкції.
Підвищений рівень загазованості та запиленості. Вимоги щодо допустимого рівня шкідливих речовин у повітрі зон обслуговування туристів, приміщень, транспортних засобів мають відповідати санітарно-гігієнічним нормам. Безпечність досягається дотриманням правил щодо обладнання приміщень, транспорту засобами вентиляції та очищення повітря.
Специфічні чинники ризику в туризмі зумовлені: можливістю виникнення природних і техногенних катастроф, а також інших надзвичайних ситуацій у зоні обслуговування туристів; технічним станом об'єктів матеріально-технічної бази туризму; складним рельєфом місцевості; рівнем професійної підготовки обслуговуючого персоналу тощо.
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 15 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
