Підприємство туризму повинно мати комплект чинних нормативних документів по забезпеченню безпеки туристів і керуватися ними у своїй діяльності: будівельні норми і правила при проектуванні та будівництві об'єктів обслуговування туристів, технічна експлуатація будівель, споруджень та обладнання; нормативні документи щодо зберігання, транспортування та приготування харчових продуктів; правила обслуговування пасажирів на конкретних видах транспорту тощо.
Підприємства туризму зобов'язані ознайомити туристів з елементами ризику кожної конкретної послуги та заходами їх попередження. Інформація щодо природної складності туристської траси, потрібного рівня особистої фізичної підготовки туриста, особливостей індивідуального екіпірування має міститися в рекламно-іиформаційних матеріалах і тексті інформаційного листка до туристської путівки (ваучера).
4.4. Управління ризиком
Управління ризиком (менеджмент ризику, ризик-менеджмент) — це цілеспрямовані дії щодо обмеження або мінімізації ризику в системі економічних відносин. Мета ризик-менеджменту — одержання прибутку за оптимального співвідношення прибутку і ризику.
Сферою підприємницької діяльності ризик-менеджменту є страховий ринок. Як система управління ризик-менеджмент охоплює процес виявлення мети ризику і ризикових вкладень капіталу, визначення ймовірності настання події, ступеня і величини ризику, аналіз навколишнього середовища, вибір стратегії управління ризиком, а також конкретної тактики, що відповідає цій стратегії.
Під стратегією управління ризиком розуміють напрям і спосіб використання засобів для досягнення поставленої мети. Поява нової мети потребує формування нової стратегії. У стратегії ризик-менеджмен- ту застосовують такі правила:
— правило максимуму виграшу полягає в тому, що з можливих варіантів ризикових вкладень капіталу обирають варіант, який дає найбільшу ефективність результату за мінімального або прийнятного ризику;
— правило оптимальної вірогідності результату полягає в тому, що з можливих рішень обирають таке, за яким вірогідність результату є прийнятною для туристської організації (інвестора);
~ правило оптимального коливання результату у практиці застосування поєднується з правилом оптимальної вірогідності результату. Коливання показників виражається їх дисперсією, середнім квадратичним відхиленням і коефіцієнтом варіації. З можливих рішень обирають те, за яким імовірність виграшу та програшу для одного і того самого ризикового вкладення капіталу має невеликий розрив, тобто найменшу величину дисперсії, середнього квадратичного відхилення, коефіцієнта варіації. В економічних розрахунках встановлено таку оцінку значення коефіцієнта варіації: до 10 % — слабкі коливання; 10...25 % — помірні коливання; понад 25 % — високі коливання;
— правило оптимального поєднання виграшу та величини ризику полягає у тому, що менеджер оцінює очікувані величини виграшу та ризику, приймаючи рішення вкласти капітал у той проект, що дає змогу здобути очікуваний результат і водночас уникнути великого ризику.
Тактика управління ризиком — це конкретні методи і прийоми для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. Завданням тактики управління є вибір оптимального рішення і найприйнятніших у цій ситуації методів і прийомів управління.
До функцій фінансового менеджера в ризик-менеджменті належать:
— прогнозування н* розроблення на перспективу змін фінансового стану компанії. Особливістю прогнозування є альтернативність у побудові фінансових показників, яка визначає різноманітні варіанти розвитку фінансового стану об'єкта управління на підставі окремих тенденцій;
— організація ризик-менеджменту — це об'єднання людей, які спільно реалізують програму ризикового вкладення капіталу за визначеними правилами;
— регулювання у ризик-менеджменті — це процес впливу на об'єкт управління з метою усунення відхилень, що виникли;
— координація — узгодженість взаємодії всіх ланок системи управління ризиком;
— стимулювання у ризик-менеджменті — спонукання фахівців до зацікавленості у результатах своєї праці;
— контроль у ризик-менеджменті — це перевірка організації роботи щодо зменшення ступеня ризику.
Під час використання ризик-менеджменту в страхуванні потрібно враховувати три основні позиції:
• виявлення наслідків діяльності економічних суб'єктів у ситуації ризику;
• вміння реагувати на можливі негативні наслідки цієї діяльності;
• розробка і вживання заходів, за допомогою яких можна нейтралізувати або компенсувати ймовірні негативні наслідки подій, та попередження настання ризику.
Процес управління ризиками поділяють на такі етапи.
Ідентифікація схильності до ризику. Вирішує два завдання:
1) виявлення ризику за допомогою організаційних схем, бухгалтерських та інших звітів, схеми потоків тощо;
2) ідентифікація причин і ризиків, що призводять до негативного результату, за допомогою:
— контрольних списків, у разі використання яких потрібно обстежити об'єкт з метою перевірки стандартів технічного обслуговування;
— аналізу потенційних джерел збитків, які становлять загрозу певному виду діяльності;
— аналізу подій і причин цих подій, що можуть спричинити проблеми в бізнесі.
Оцінювання ризику — це визначення ступеня ризику за допомогою кількісного або якісного оцінювання.
Важливо знати, як впливає на результати діяльності конкретний вид ризику і які його наслідки. Розрізняють якісне, кількісне і відносне оцінювання ризику на підставі аналізу фінансового стану підприємства.
При якісному оцінюванні визначають можливі види ризику, а також чинники, що впливають на рівень ризику під час певного виду діяльності. Аналіз підприємницького ризику здійснюється на стадії розроблення бізнес-плану. Під час якісного оцінювання визначають основні види ризиків, що впливають на результати діяльності підприємства.
При кількісному оцінюванні ризику виділяють такі методи:
— статистичний метод реалізується через розрахунок дисперсій, стандартних відхилень і коефіцієнта варіації;
— експертний метод полягає в експертному оцінюванні досвідченими підприємцями і спеціалістами;
— метод аналогів полягає в застосуванні бази даних про ризик аналогічних проектів або угод. Здобуті дані опрацьовують для виявлення залежностей у закінчених проектах з метою врахування потенційного ризику в разі реалізації нового підприємницького проекту.
Для оцінювання ризику також використовують коефіцієнт ризику, який визначає співвідношення максимально можливого обсягу збитку та обсягу власних фінансових ресурсів інвестора. Коефіцієнт ризику розраховують за формулою
Кр = 3/Ф,
де Кр — коефіцієнт ризику; 3 — максимально можлива сума збитку, гри; Ф — обсяг власних фінансових ресурсів з урахуванням точно відомих надходжень, грн.
Відносне оцінювання ризику на підставі аналізу фінансового стану підприємства дає змогу визначити фінансову надійність підприємства. Аналіз фінансового стану підприємства є одним з елементів попередження банкрутства.
Вибір способу управління ризиком (тактики) та його застосування ґрунтуються на даних оцінювання ризику.
4.5. Способи управління та зменшення ризику
Розрізняють організаційно-технічні та фінансово-договірні способи управління ризиком.
До організаційно-технічних способів управління ризиком належать способи запобігання ризикам і способи скорочення ризиків.
Запобігання ризмпсу полягає в обмеженні збитку, властивого специфічному ризику. Застосування цього способу часто призводить до відмови від певної діяльності, тому варто враховувати деякі моменти:
— запобігання можливим ризикам неможливе при ризиках цивільної відповідальності;
— запобігання одному виду ризику може призвести до виникнення інших;
— можливий обсяг прибутку від певної діяльності може значно перевищувати можливі збитки у разі настання ризикових ситуацій, пов'язаних із цим видом діяльності. Ризикова ситуація, з одного боку, є джерелом можливих збитків, з другого — джерелом додаткового прибутку.
Способи скорочення ризиків сприяють зменшенню ймовірності збитків або скороченню розміру їх наслідків. Для цього використовують такі прийоми.
Організаційні (поділ, об'єднання, диверсифікація).
Поділ ризиків здійснюється за рахунок поділу активів підприємницької фірми. Сутність його полягає в скороченні максимально можливих збитків протягом однієї події. При цьому зростає кількість випадків ризику, що потрібно контролювати.
Об'єднання ризиків. Можливий ризик поділяється між кількома суб'єктами господарської діяльності. Об'єднання зусиль робить збитки більш передбаченими, оскільки зростає кількість одиниць, схильних до ризику, які перебувають під контролем однієї фірми.
Диверсифікація — це розподіл капіталовкладень між різноманітними видами діяльності, безпосередньо не пов'язаними один з одним. Якщо внаслідок непередбачених подій один вид діяльності буде збитковим, інший усе ж даватиме прибуток.
Технічні (лімітування, процедурні й технічні).
Лімітування — це обмеження на витрати. Процедурні — планування і підготовка виробничих потужностей, що дублюють основні, планування заходів на випадок аварії, ліквідація слабких структурних місць. Технічні прийоми допомагають зменшити можливість і ступінь дії багатьох ризиків.
Навчання і тренування персоналу. Безтурботність, некомпетентність, відсутність технічних знань у персоналу часто спричинюють збитки. Навчання і тренування мають відігравати основну роль у програмах скорочення ризику на всіх стадіях виробничого процесу.
За комбінованого способу здійснюється комплексне одночасне використання всіх або частини вищенаведених прийомів.
До фінансово-договірних способів управління ризиками належать такі.
Самостійне протистояння ризику.
• створення спеціального внутрішнього фонду (фонду самострахування). Доцільно, коли вартість майна, що страхується, відносно невелика порівняно з фінансовими параметрами бізнесу або ймовірність збитків мала. Страховий резервний фонд не залучається в оборот і не дає прибутку;
• організація галузевої (кептивної) страхової компанії. Доцільно для великих підприємств. Кептивна страхова компанія безпосередньо управляє створеним страховим фондом;
• фінансування ризику з поточного бюджету. Проводиться у разі не- запланованого прийняття ризику на себе. Якщо є збитки, то відбувається скорочення розміру прибутку.
Передача ризшсу здійснюється під час передачі контрактів таких типів:
— будівельних — усі ризики, пов'язані з будівництвом, бере на себе будівельна фірма;
— орендних (лізингових) — частину ризиків передають орендареві або лізингоодержувачу (ризик випадкового знищення, псування майна);
— на збереження і перевезення пасажирів — транспортній компанії передають ризики, пов'язані з нещасними випадками на транспорті та втратою чи псуванням багажу;
— продажу, обслуговування, постачання — споживач, купуючи товар або послуги, передає ризики, пов'язані з його експлуатацією, виробнику або дистриб'ютору на період гарантії;
— контрактів-поручительств — поручитель надає гарантії кредитору про те, що борг принципала буде повернутий незалежно від успішності його діяльності; при цьому частка ризику, яку принципал не зможе покрити власними коштами, передається поручителю;
— договорів факторингу — факторинг дає змогу підприємницькій фірмі, що передає свої боргові зобов'язання посереднику, забезпечити гарантію на одержання всіх платежів, зменшуючи в такий спосіб кредитний ризик підприємства;
— біржових угод — мінімізація ризиків постачання здійснюється через передачу ризику шляхом придбання опціонів на купівлю товарів і послуг, ціна яких у майбутньому збільшиться; укладання ф'ючерсних контрактів на закупівлю товарів, що зростають у ціні.
Страхування ризику належить до способу передачі ризику за допомогою договору страхування.
4.6. Аналіз ризиків у бізнес-плані турфірми
Як і будь-який інший вид підприємницької діяльності, сфера туризму залежить від впливу низки ризикових чинників. Умовно їх можна поділити на дві групи:
1) ризики, що безпосередньо не пов'язані зі здійсненням туристської діяльності. Це стихійні, природні, техногенні, екологічні та інші ризики, які чинять опосередкований вплив на результати діяльності того чи іншого суб'єкта сфери туризму;
2) ризики, що безпосередньо пов'язані зі здійсненням туристської діяльності, або так звані підприємницькі ризики (звичайні економічні ризики, фінансові, валютні тощо).
На кінцевий результат підприємницької діяльності у сфері туризму безпосередньо впливають обидві наведені вище групи чинників. Ризики першої групи можуть призвести до значних збитків у діяльності туристських організацій та інших суб'єктів, що здійснюють діяльність у сфері туризму (засоби розміщення, перевезення, харчування тощо).
На завдання збитків діяльності суб'єктів туристської галузі впливають такі причини:
• порушення процесу надання туристських послуг з вини туристської організації (неякісне обслуговування, недоліки в організації процесу обслуговування та її техніко-технологічному забезпеченні);
• зміна ринкової кон'юнктури на ринку туристських послуг (падіння платоспроможного попиту населення, зміна зовнішньополітичної, зовнішньоекономічної, внутрішньополітичної та соціально-економічної ситуації);
• невиконання зобов'язань з боку інших учасників, від яких залежить належне надання туристських послуг (невідповідність засобів розміщення, якості харчування, класу перевезення тим, що було заявлено в договорі на туристське обслуговування);
• негативний результат здійснення фінансових та інвестиційних операцій суб'єктом туристської діяльності (падіння курсу національної валюти щодо вільно конвертованих валют, падіння відсотків за банківськими депозитами, курсової вартості придбаних цінних паперів, банкрутство дочірніх підприємств та об'єктів інвестування). Важливо передбачити та мінімізувати можливі ризики на стадії планування та виробництва турпродукту. Поняття виробництва турпродукту має специфічний характер для різних секторів ринку туристських послуг. Наприклад, для засобів розміщення туристів це насамперед підтримання номерного фонду та інженерно-технічної інфраструктури в належному стані за рахунок здійснення раціональної політики планово- запобіжних та капітальних ремонтів.
Туроператор створює пакетні та індивідуальні тури, об'єднуючи окремі послуги своїх постачальників (авіакомпаній, готелів, страховиків тощо), які обирають за їх надійністю та комерційною ефективністю спільної діяльності. Процес виробництва турпродукту для турагента полягає у виборі туроператорів та в організації ефективної взаємодії з ними.
Турагент і туроператор стикаються з низкою ризиків, які є спільними для обох сторін. Проте якщо для туроператора ризики підприємницької взаємодії з постачальниками туристських послуг є прямими і залежать виключно від вибору того чи іншого постачальника (селективний ризик), то для турагента такі ризики є опосередкованими, оскільки він на них впливати не може і його збитки є похідними від збитків туроператора.
Отже, якщо для туроператора існує проблема щодо вибору та опти- мізації схем співпраці з партнерами, що потребує серйозного аналізу та оцінювання ділових стосунків, то для турагента коло проблем звужується переважно до пошуків надійного туроператора, який зможе запропонувати якісний турпродукт.
Останнім часом у зв'язку з трагічними подіями, які відбулися 11 вересня 2001 р. у США, все більшу увагу почали приділяти ризикам тероризму та політичним ризикам, які безпосередньо впливають на розвиток туризму в тій чи іншій країні.
За оцінками експертів, кінцевий розмір збитків від трагедії у США може сягнути 100 млрд дол. Аналітики великих страхових компаній світу вважають, що збитки, які заявлені за різними страховими полісами, дорівнюють 70 млрд дол. США, у тому числі 10 млрд дол. — за полісами страхування громадян від нещасних випадків.
Нині у США діє трирічний план фінансового захисту від ризиків тероризму на загальну суму 100 млрд дол. У разі можливого настання збитків від терористичних актів страхові компанії повинні сплатити 20% перших 20 млрд дол., а держава — відшкодувати 80 %. Якщо збитки більші за 20 млрд дол., то держава компенсує 90 % наступних 80 млрд дол. Ця форма розподілу зобов'язань діятиме до 2004 р. включно. У наступні роки частки страхових компаній у збитках, пов'язаних із тероризмом, зростатимуть, а частка держави знижуватиметься.
У міжнародних страхових документах під терористичним актом розуміють дію, яка охоплює, але не обмежує застосування сили або насильства та (або) загрозу здійснення таких дій особою або групою осіб, що діють самостійно чи від імені будь-кого або які перебувають у деякому зв'язку з організацією (-ями) або державною (-ми) установою (-ами), і яку здійснено з політичних, релігійних, ідеологічних або інших схожих причин, зокрема замір здійснити тиск на уряд та (або) залякати громадськість у цілому чи будь-яку її частину.
За видами збитків, які можуть бути наслідком терористичного акту, виділяють три основні групи: матеріальні збитки, або знищення рухомого та нерухомого майна; фінансовий збиток підприємців у формі втрати доходу (прибутку) внаслідок зупинки (перерви) у виробництві; компенсації за полісами страхування життя та від нещасних випадків громадян.
Страхова корпорація Ллойд розробила спеціальну програму страхування ризиків тероризму:
Мінімальний ліміт відшкодування, дол. США
Вид майна
Географія страхування Вартість страхування
Необхідна інформація
250 ООО 000 за кожним страховим полісом
Будь-яке рухоме і нерухоме майно юридичних та фізичних осіб
Будь-яка точка світу
За домовленістю, виходячи з повної характеристики об'єкта або предмета страхування, включаючи дійсну вартість об'єкта, його стратегічне або інше значення
Опис місця знаходження об'єкта; деталізація вартості окремих елементів; система охорони, пожежного захисту; статистика або історія збитків за цим об'єктом, пов'язаних зі здійсненням щодо нього терористичних актів
4.7. Розроблення програми страхування підприємств
Розроблення програми страхування на підприємстві є необхідним і завершальним етапом аналізу і використання можливостей страхування для покриття власних ризиків. Програму розробляє ризик-менеджер або відділ управління ризиком. Основними елементами програми є такі:
• аналіз загальноекономічної ситуації;
• опис результатів аналізу ризику на підприємстві, який охоплює перелік ризиків, що підлягають страхуванню, з визначенням умов їх виникнення, ймовірності та можливих розмірів збитків.
Цей елемент охоплює такі позиції: перелік виявлених ризиків, що підлягають страхуванню (об'єкт, кількість і кваліфікація персоналу, ризики, заходи безпеки, сценарії розвитку несприятливих ситуацій); інформація, що стосується кожного окремого ризику (вартість об'єкта, опис несприятливих ситуацій за останні 5... 10 років, визначення ймовірності настання несприятливих ситуацій, визначення характеру та розміру можливих збитків тощо); аналіз ризиків за окремими підрозділами підприємства та за регіонами;
• визначення параметрів необхідного страхового покриття для кожного ризику, що підлягає страхуванню: вартість об'єкта, перелік ризиків, перелік страхових випадків, види збитків, максимальна страхова відповідальність за кожним типом небезпек, місце розташування об'єктів, період дії страхового покриття;
• визначення необхідних видів та умов страхування, які є обов'язковими за законом або іншими вимогами.
До комплексу умов страхування належать такі компоненти: умови надання страхового покриття; схема страхування; умови, що обмежують відповідальність страховика; розмір та умови сплати страхової премії;
обов'язки страховика та страхувальника; строки укладання договору страхування тощо;
• рекомендації щодо вибору страхових схем і страхових партнерів. Підприємство аналізує можливості кожної із страхових компаній, які є потенційними страховиками його ризиків. Потрібно ознайомитися з бухгалтерською звітністю страхової компанії з метою визначення фінансової стійкості та платоспроможності, а також здатності прийняти ризики певного обсягу. Для страхування великих ризиків варто звернутися до страхового брокера;
• формування пропозицій для страхового ринку. Це основні частини програми страхування^ викладені в стислому вигляді: опис підприємства, перелік і вартість об'єктів, що підлягають страхуванню, опис складних механізмів, перелік ризиків, розміри страхового покриття і т. д.;
• умови перегляду програми страхування. Підставою для перегляду програми страхування є досвід та інформація щодо збитків, які сталися протягом звітного періоду. Під час аналізу програми страхування переоцінюють поточні страхові договори, порівнюють рівень страхових премій із загальною сумою заявлених претензій і виплат страхового відшкодування. Аналіз програми страхування дає змогу зробити висновок щодо ефективності її використання для управління ризиком на підприємстві.
Висновки
►Ризик — це небезпека втрати або ймовірність будь-якої несприятливої події, яка може завдати збитків або дати прибуток.
►Страховий ризик — певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
► Ризик у страхуванні виявляється у кількох аспектах: як конкретне явище, у разі настання якого здійснюється виплата зі страхового фонду; у зв'язку з конкретним застрахованим об'єктом; пов'язаний з імовірністю знищення або пошкодження об'єкта, прийнятого на страхування.
►Чинниками ризику в туризмі є: травмування; вплив навколишнього середовища; пожежна небезпека; біологічний вплив; психофізіологічні навантаження; небезпека випромінювання; хімічний вплив; підвищений рівець загазованості та запиленості; специфічні чинники.
►Підприємства туризму зобов'язані ознайомити туристів з елементами ризику кожної конкретної послуги та заходами їх попередження.
►Чинники, які були виявлені в процесі реєстрації ризику, називають ризиковими обставинами і розглядають як компоненти або ознаки ризику.
►Ризикові обставини є умовою реалізації ризику. На їх основі обчислюють страхову премію.
► Управління ризиком (менеджмент ризику, ризик-менеджмент) — це цілеспрямовані дії щодо обмеження або мінімізації ризику в системі економічних відносин.
► Мета ризик-менеджменту — одержання прибутку за оптимального співвідношення прибутку і ризику.
► Стратегія управління ризиком — це напрям і спосіб використання засобів для досягнення поставленої мети.
► Тактика управління ризиком — це конкретні методи і прийоми для досягнення поставленої мети у конкретних умовах.
► Процес управління ризиками поділяють на такі етапи: ідентифікація схильності до ризику; оцінювання ризику; вибір методу управління ризиком та його застосування.
► Розрізняють організаційно-технічні й фінансово-договірні способи управління ризиком.
► Розроблення програми страхування на підприємстві — необхідний і завершальний етап аналізу і використання можливостей страхування для покриття власних ризиків.
Контрольні запитання та завдання
1. Що таке страховий ризик? Наведіть класифікацію ризиків.
2. У чому виявляється взаємозв'язок між ризиковими обставинами і страховим випадком?
3. Назвіть ризики, які виникають під час туристсько-екскурсійного обслуговування.
4. Охарактеризуйте етапи ризик-менеджменту.
5. Дайте характеристику кількісного, якісного та відносного оцінювання ризику.
6. Що являють собою основні способи управління ризиками?
7. Проаналізуйте можливі ризики турфірми.
8. У чому полягає мета створення програми страхування на підприємстві?
Ситуаційне завдання
Прочитайте текст і визначте ризики, з якими пов'язана зазначена діяльність.
Корпорація Marriott International повідомила про впровадження нової програми «З думкою про Вас». Програма передбачає встановлення ліжок нового типу в готелях Marriott та Marriott Conference-Centers.
Новий сервіс — One Touch — передбачає створення єдиного координаційного центру всіх гостьових служб готелю.
Інша новація можливість швидкого підтвердження бронювання по e-mail.
Постійно зростає кількість готелів цієї корпорації. Нині готелі JW Marriott працюють в Еквадорі, Гонконзі, Кореї, Малайзії, Мексиці, Таїланді, Об'єднаних Арабських Еміратах та СІЛА. (За матеріалами преси.)
Задача
При вкладенні капіталу в готельний бізнес з 200 випадків було отримано прибуток: 250 тис. грн — у 20 випадках; 300 тис. грн — у 80; 400 тис. грн — у 100 випадках. При вкладенні капіталу в туристський бізнес з 240 випадків прибуток було отримано: 300 тис. грн — у 144 випадках; 350 тис. грн — у 72; 450 тис. грн — у 24 випадках.
Виберіть варіант вкладення капіталу виходячи з середнього очікуваного прибутку.Доберіть до кожного терміна його визначення
Терміни:
а) диверсифікація; 6) самостійне протистояння ризику; в) передача ризику; г) метод використання аналогів; д) кількісне оцінювання ризику.
Визначення:
1. Статистичний метод.
2. Експертний метод.
3. Застосовує бази даних про ризик аналогічних проектів або угод.
4. Створення спеціального внутрішнього фонду (фонду самострахування).
5. Організація галузевої (кептивної) страхової компанії.
6. Фінансування ризику з поточного бюджету.
7. Розподіл капіталовкладень між різними видами діяльності, безпосередньо не пов'язаними один з одним.
8. Перевідступлення ризику за визначену плату іншій юридичній особі.
Я дякую Тобі у Творець, що Ти зробив усе потрібне простим, а усе складне — непотрібним.
Григорій Сковорода
|
Розділ |
МЕТОДОЛОГІЯ СТРАХУВАННЯ
Мета вивчення:
♦ дослідити процес здійснення страхування;
♦ вивчити складові договору страхування;
♦ з'ясувати права й обов'язки сторін — учасників договору страхування;
♦ навчитися заповнювати страховий поліс;
♦ ознайомитися з системами страхової відповідальності;
♦ набути навичок розрахунку страхових тарифів;
♦ вивчити основи актуарних розрахунків;
♦ проаналізувати типові правила страхування в туризмі;
♦ навчитися використовувати запобіжні заходи під час укладання страхових угод.
5.1. Договір страхування як найважливіший етап процесу страхування
Кожний акт купівлі-продажу страхового продукту оформлюється угодою, придбанням страхового поліса, в якому зазначено умови надання страхового захисту.
Страховий договір — це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування, на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Договори страхування укладають відповідно до правил страхування. Договір страхування має містити:
• назву документа;
• прізвище, ім'я, по батькові або назву суб'єктів страхових відносин — страховика, страхувальника, вигодонабувача, їх адреси;
• зазначення об'єкта страхування;
• розмір страхової суми;
• перелік страхових випадків;
• розмір страхового тарифу, розмір страхових внесків і строки їх сплати;
• строк дії договору;
• порядок зміни і припинення дії договору;
• права, обов'язки і відповідальність сторін договору;
• інші умови за згодою сторін;
• підписи сторін.
Для укладання договору страхування страхувальник подає страховикові письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або заявляє про свій намір укласти договір страхування. Під час укладання договору страхування страховик має право зробити запит у страхувальника (юридичної особи) про баланс або довідку про фінансовий стан підприємства, підтверджені аудитором.
Страховик зобов'язаний за договором страхування:
• ознайомити страхувальника з умовами страхування;
• у разі настання страхового випадку вжити заходів щодо оформлення необхідних документів для своєчасної виплати страхових відшко- дувань страхувальнику та виплатити їх страхувальнику або особі, яка передбачена договором;
• переукласти договір страхування зі страхувальником у випадку зміни страхових ризиків чи вартості застрахованого майна;
• тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавством України; Страхувальник зобов'язаний за договором страхування:
• своєчасно вносити страхові платежі;
• при укладанні договору страхування надати страховику необхідну інформацію для оцінювання страхового ризику і надалі інформувати страховика про будь-яку зміну страхового ризику;
• повідомити страховика про інші чинні договори страхування щодо цього об'єкта страхування;
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 14 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
