• має забезпечувати сучасні потреби страхувальника, тобто вже не базові, а більш високі;
• має бути оригінальним і привабливим для достатньо великої кількості споживачів;
• має бути простим і зручним у продажу для забезпечення швидкості його поширення;
• повинен мати конкурентоспроможні переваги;
• має відрізнятися сервісом і високою якістю.
Тільки за наявності всіх перелічених переваг створений страховий продукт зможе стати належним компонентом туристського продукту та сприяти зміцненню позицій останнього як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку туристських послуг.
2.5. Основні проблеми страхового обслуговування
туристів в Україні
Сфера страхування туристів в Україні перебуває на стадії розвитку, тому має низку проблем організаційного та методологічного характеру. До цих проблем належать такі.
Введення територіальних обмежень на використання поліса. Класичний страховий поліс має надавати страховий захист в усіх країнах світу. Відрізнятися може тільки страхова сума. Можливі деякі обмеження з погляду географічної доцільності. Наприклад, в одну територіальну групу можуть входити країни Європи, Азії та Північної Африки, в іншу — країни Американських континентів, Австралії, Нової Зеландії. Визначальним чинником тут буде не стільки вартість лікування, скільки вартість перевезень і репатріації. Страховики, які використовують поліси тільки для однієї країни, ризикують потрапити в зону диверсифікації ризику, пов'язану з тимчасовими змінами на ринку туристських послуг (епідемія, землетрус, повінь).
Використання страховиками типових договорів. Дуже часто під час страхування туристів страховики використовують типові договори, в яких треба заповнювати порожні місця для визначення деяких умов, стосовно яких має бути досягнена домовленість. Іноді їх не заповнюють взагалі або ставлять прочерк. У результаті під час врегулювання збитків через судові органи дуже важко трактувати дійсне волевиявлення сторін.
Вільний доступ до страхових продуктів через Інтернет. Продаж страхових продуктів через Інтернет поширений в усьому світі. Зазвичай реалізують продукти, які не потребують складного андерайтингу, що охоплює огляд об'єктів страхування. Це страхування медичних витрат і від нещасного випадку при виїзді за кордон, страхування багажу, страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів тощо.
Для українських страхових компаній особливий інтерес становить досвід Росії у цьому напрямі, де реалізовано перший етап проекту продажу страхових продуктів через Інтернет, який дає змогу клієнтам самостійно тарифікувати вартість страховки та замовляти поліс із наступним одержанням його в офісі страхової компанії. Другий етап реалізації цього проекту дасть змогу клієнту оплатити поліс через зовнішні платіжні системи та одержати поліс без особистого звернення в офіс страхової компанії.
Продаж страхових продуктів через посередників. Подвійне значення має якість страхових послуг для страхових компаній, які реалізують свої поліси через банківську мережу, поштові відділення чи туристські організації. З одного боку, туристські агентства можуть створювати дочірні компанії, які займаються брокерськими послугами на ринку страхових послуг, і в такий спосіб з їх допомогою збільшувати свої прибутки. З другого боку, негативне враження клієнта від якості страхової послуги впливає на імідж як страхової компанії, так і посередника, який брав участь у реалізації того чи іншого страхового поліса.
Тарифна політика страхових компаній. Дуже часто величина тарифу визначається не ринковими параметрами, а диктується туристськими організаціями, які орієнтуються на низькі страхові тарифи з метою здешевлення туру. Це призводить до надання страхових послуг неналежної якості.
Нерозвиненість страхування невідкладної допомоги. Зазвичай більшість страхових компаній України виплачують страхове відшкодування туристам після повернення на батьківщину. Однак саме в туризмі значну роль відіграють додаткові послуги страховиків у вигляді сервісної допомоги на підставі угод із сервісними компаніями.
Страхування відповідальності туристських фірм за невиконання або неналежне виконання умов договору. Цей вид страхування тільки починає впроваджуватись у практику страхових відносин. Недосконалість чинного законодавства та відсутність досвіду врегулювання збитків цього виду спричинює судові розгляди між споживачами та продавцями туристських послуг.
2.6. Сучасний стан розвитку страхової галузі в Україні
У страховій галузі України останнім часом спостерігається зростання основних показників. За підсумками 2001 р. сукупний розмір статутного фонду страховиків зріс порівняно з 2000 р. на 525,9 млн грн, або більше ніж у два рази, і на 1 січня 2001 р. становив 1036,9 млн грн. Страхові резерви зросли на 25 % і досягли 1185,1 млн грн. Загальна сума страхових внесків, одержаних українськими страховиками протягом 2001 p., дорівнювала 3,03 млрд грн, що на 42 % більше ніж у 2000 р.
Страховий ринок України досі має невикористані резерви. У державі застраховано лише близько 10 % ризиків, тоді як у більшості розвинених країн цей показник досягає 90...95 %. Частка українського страхового ринку в загальноєвропейському обсязі страхових послуг становить лише 0,05 % (частка населення — 7 % населення Єврощ).
Українські страховики передають іноземним перестраховикам близько 90 % страхової премії під час страхування авіаційних і морських ризиків, ризиків здоров'я осіб, які від'їжджають за кордон, близько 60 % — за автокаско, близько 50 % — під час страхування великих майнових ризиків.
Страхова галузь забезпечує перерозподіл лише 0,9 % валового внутрішнього продукту (у розвинених країнах — 8... 12 що свідчить про те, що страховий ринок не акумулює значного обсягу інвестиційних ресурсів та не справляє відчутного впливу на процес перерозподілу валового внутрішнього продукту.
Розвиток страхового ринку в Україні потребує Вирішення проблем, пов'язаних зі страхуванням життя, пенсійним, медичним страхуванням і страхуванням цивільної відповідальності власників транспортних засобів.
Страхування життя як надійне джерело інвестиційних ресурсів становить на ринку страхових послуг найменшу частку (0,66 %), тоді як у країнах з розвиненою економікою цей показник Дорівнює ЗО...40 %. Щороку питома частка платежів зі страхування життя в загальній структурі платежів зменшується у два рази. 12 страховиків України одержали ліцензію на страхування життя, проте реально цим видом страхування займаються тільки 6 страховиків. Унаслідок нелегальної діяльності іноземних страховиків зі страхування життя Україна, за оцінками експертів, втрачає щороку 80... 100 млн дол. США.
Негативний вплив на розвиток страхового ринку в Україні справляють:
• відсутність економічної стабільності, сталого зростання виробництва, неплатоспроможність населення та дефіцит фінансових ресурсів;
• значна взаємна заборгованість, накопичення неплатежів і збитковість більшості підприємств;
• неповна і фрагментарна законодавча база, відсутність державних преференцій на страховому ринку, неефективний контроль з боку держави, вияви монополізму;
• високий рівень інфляції (понад 10 %), унаслідок чого здійснення довгострокових (накопичувальних) видів страхування в національній валюті неможливе;
• слабкий розвиток фондового ринку, що не дає змоги використовувати цінні папери як категорію активів для надійного розміщення страхових резервів;
• відсутність механізмів взаємодії банківського та страхового секторів економіки, низький рівень розвитку допоміжної інфраструктури страхового ринку;
• неналежний рівень інформації про стан і можливості страхового ринку, довіри населення до страхування.
З метою реалізації державної політики у сфері страхування і відповідно до ст. 14 Закону України «Про державне прогнозування та розробку програм економічного та соціального розвитку України» постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2001 р. затверджено Програму розвитку страхового ринку України на 2001 — 2004 pp.
2.7. Тенденції розвитку страхових ринків
Серед проблем, з якими стикаються страхові компанії індустріально розвинених країн, можна зазначити такі:
• інтернаціоналізація страхового бізнесу;
• поява великих страхових груп;
• інвестиції в цінні папери;
• зростання попиту з боку клієнтів;
• фінансове шахрайство;
• різка зміна політичної ситуації у багатьох країнах;
• поява нових інформаційних технологій;
• забезпечення особистої безпеки страхових працівників. Сучасний рівень розвитку страхового ринку в індустріально розвинених країнах Заходу характеризується посиленням тенденцій монополізації в страховій справі й концентрації капіталу. У зв'язку з цим можна виділити чотири організаційних форми вияву цих тенденцій.
Горизонтальна інтеграція — зосередження в руках невеликої кількості великих страхових компаній усе більшого обсягу страхових премій та страхових послуг.
Вертикальна інтеграція — проникнення страхових компаній в інші сфери, тісно пов'язані зі страховою справою (туристська, банківська, біржова діяльність).
Створення транснаціональних страхових компаній поки що не дістало значного поширення у страховій справі, однак можна зазначити певну тенденцію.
Диверсифікація — поширення інвестиційної сфери діяльності страховиків на галузі, що не мають прямого взаємозв'язку зі страховою діяльністю. У такий спосіб малі й середні товариства намагаються вижити в умовах гострої конкуренції і одержати додаткове джерело доходів, потрібних для покриття витрат за основною діяльністю (страхування).
Для страхових компаній розвинених країн характерні такі основні типи диверсифікації:
• страхові компанії є частиною будь-якого концерну;
• страхові компанії починають володіти підприємствами, які зайняті в
інших галузях матеріального виробництва, або вкладають капітал в
ці галузі, купуючи акції цих підприємств;
• страхові компанії створюють дочірні компанії у фінансово-кредитній
сфері.
На сучасному етапі у світовій практиці страхування посилилися дві тенденції: спеціалізація й універсалізація діяльності страховика. Перша пов'язана з поглибленням суспільного поділу праці. Друга тенденція пов'язана з тим, що страховики, які традиційно займалися тими чи іншими видами страхування, втручаються в інші види підприємництва (наприклад, купують турфірми, підприємства роздрібної торгівлі, готелі тощо). Страхові компанії все більше виконують функції спеціалізованих кредитних інститутів — займаються кредитуванням окремих сфер і галузей господарської діяльності.
Починаючи з 1991 р. страховий ринок України формувався шляхом створення окремих страхових компаній у багатьох регіонах України. За оцінкою спеціалістів, страховий ринок України пройшов у своєму розвитку три етапи.
Перший етап (1991 — 1993) характеризувався відсутністю будь-якої методології страхування. Цей вид діяльності регулювався Законом України «Про господарські товариства».
Другий етап (1993—1996) почався з прийняття 10 травня 1993 р. Декрету «Про страхування», який виділив страхування в окрему галузь. На цьому етапі формувалася методологія страхування, встановлювалася система взаємодії на фінансовому ринку.
Третій етап розпочався у березні 1996 р. ухваленням Закону України «Про страхування». Характеризується посиленням нагляду за страховою діяльністю, удосконаленням методології страхування.
Висновки
► Страховий ринок — це система економічних відносин, що виникають між суб'єктами ринку з приводу забезпечення потреби у страховому захисті.
► Залежно від критерію аналізу визначають організаційно-правову, інституціональну, галузеву і територіальну структуру страхового ринку.
► Прямі посередники на страховому ринку здійснюють послуги та виконують роботу, пов'язану з продажем страхових продуктів і обслуговуванням договорів страхування (страхові агенти і страхові брокери).
► Непрямі посередники (аджастери, диспашери, сюрвейєри, аварійні комісари) беруть участь в організації страхової послуги, але не в її продажу.
► Страхова послуга може містити не тільки дані щодо страхового покриття та тарифу, а й охоплювати перелік додаткових послуг, що впливають на якість обслуговування.
► Кожний новий зразок страхового продукту, запропонований для продажу, проходить у своєму просуванні на ринку страхування етапи монополії, конкуренції та суперництва.
► Новий страховий продукт має: забезпечувати сучасні потреби страхувальника; бути оригінальним і привабливим для достатньо великої кількості споживачів; бути простим і зручним у продажу для забезпечення швидкості його поширення; володіти конкурентоспроможними перевагами; відрізнятися сервісом і високою якістю.
► Проблемами, з якими стикаються страхові компанії індустріально розвинених країн, є такі: інтернаціоналізація страхового бізнесу; поява великих страхових груп; інвестиції у цінні папери; зростання попиту з боку клієнтів; фінансове шахрайство; зміна політичної ситуації; нові інформаційні технології.
► Сучасний рівень розвитку страхового ринку в індустріально розвинених країнах Заходу характеризується посиленням тенденцій монополізації у страховій справі і концентрації капіталу.
Контрольні запитання та завдання
1. Дайте визначення поняття «страховий ринок».
2. Сформулюйте визначення структури страхового ринку. Які особливості побудови організаційно-правової, інституціональної, галузевої та територіальної структури ринку?
3. Чим зумовлена необхідність створення інфраструктури страхового ринку? Що належить до елементів інфраструктури страхового ринку?
4. Хто належить до прямих і непрямих страхових посередників?
5. Які функції у сфері страхування здійснюють актуарій, аварійний комісар?
6. Хто з прямих посередників діє безпосередньо в інтересах страховика? Хто з посередників захищає інтереси страхувальника?
7. Поясніть поняття «зовнішнє середовище страхового ринку».
8. Що належить до елементів внутрішньої системи страхового ринку?
9. На які чинники зовнішнього середовища страховик має вплив, на які — ні?
10. Чи є страхова послуга товаром? Поясніть свою відповідь.
11. Які чинники впливають на ціну страхової послуги?
12. Які вимоги висуває ринок щодо створення нових страхових продуктів?
13. Назвіть основні тенденції в розвитку сучасних страхових ринків.
14. Які проблеми існують у сфері страхування туризму?
15. Які основні проблеми характерні для страхових компаній індустріально розвинених країн?
16. Охарактеризуйте етапи розвитку страхового ринку України.
17. Поясніть, як ви розумієте такі характеристики: техніко-організаційна єдність, економічна відокремленість страхової компанії. Яку роль вони відіграють у діяльності страхової компанії?
Завдання. Використовуючи дані табл. 2.1, виконайте порівняльний аналіз статистичних даних з метою оцінювання тенденцій розвитку страхового ринку України.
Таблицу 2.1. Показники діяльності страхових організацій України за 1995—
2001 pp.
Показник | ||||||||
Страхові премії, |
|
|
|
|
|
|
|
|
тис. грн | 244 360 | 317 811 | 789 159 | 1 164 126 | 2 136 000 | 030 507 | ||
Страхові ви |
|
|
|
|
|
|
|
|
плати, тис. грн | 144 272 | 147 311 | 129 182 | 177 845 | 360 919 | 407 000 |
| 424 205 |
Сформовані |
|
|
|
|
|
|
|
|
страхові резер |
|
|
|
|
|
|
|
|
ви на 1 січня, |
|
|
|
|
|
|
|
|
тис. грн | 65 216 | 92 681 | 159 838 | 447 692 | 537 041 | 959 000 | 185 156 | |
Віддано у пе |
|
|
|
|
|
|
|
|
рестрахування, |
|
|
|
|
|
|
|
|
тис. грн | 38 295 | 55 450 | 63 060 | 238 531 | 451 169 | 918 000 | 036 877 | |
Обсяг сплаче |
|
|
|
|
|
|
|
|
них статутних |
|
|
|
|
|
|
|
|
фондів на 1 січ |
|
|
|
|
|
|
|
|
ня, тис. грн | 22 573 | 64 210 | 118 656 | 150 595 | 327 872 | 511 000 | 036 877 | |
Кількість страхо |
|
|
|
|
|
|
|
|
виків, чол. |
|
Коли державою керують з розумом, ганебні бідність і злидні.
Конфуцій
|
Розділ |
ПРАВОВІ ЗАСАДИ СТРАХУВАННЯ. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Мета вивчення:
♦ засвоїти основні положення Закону України «Про страхування»;
♦ ознайомитися із системою правового регулювання страхової діяльності в Україні;
♦ навчитися користуватися законодавчими актами при врегулюванні взаємовідносин між страховиками, страхувальниками, страховими посередниками та державою;
♦ узагальнити досвід державного регулювання страхових відносин у сфері туризму в Україні.
3.1. Страхові відносини в системі цивільного права
Страхове право України — галузь національного правознавства, яка вивчає закономірності виникнення, існування та припинення правових відносин у галузі страхування, а також сукупність правових норм, що регулюють порядок організації, діяльності страхових компаній та взаємовідносини між страховиком і страхувальником.
Правове регулювання страхових відносин охоплює права й обов'язки сторін, що беруть участь у страхуванні: страховиків, страхувальників, одержувачів страхового відшкодування, установ банків, фінансових, податкових і правоохоронних органів, організацій державного управління.
Всі правові відносини, пов'язані з реалізацією страхування, можна виділити в дві групи:
• правовідносини, що регулюють власне страхування, тобто процес формування і використання страхового фонду;
• правовідносини, що виникають із приводу організації страхової справи, тобто діяльності страховиків, їхнього взаємозв'язку з банками,
бюджетом, органами державного управління.
Такі відносини регулюються законодавчими та іншими правовими актами. Вважають, що тільки перша група правовідносин регулюється цивільним правом, а друга — за допомогою державного, адміністра-
тивного, фінансового, процесуального та інших галузей і підгалузей права. Правові норми, що регулюють відносини в галузі страхування, зазначені в загальних і спеціальних нормативних актах. До них належать: Конституція України, Закон України «Про страхування», постанови Кабінету Міністрів України.
Цивільне право регулює товарно-грошові відносини, що виникають між суб'єктами цих відносин — громадянами, підприємствами, установами та організаціями, державними органами.
Об'єктами цивільних правових відносин є матеріальні й грошові цінності, у тому числі предмети творчої та інтелектуальної праці.
Об'єктами страхових відносин також є матеріальні й грошові цінності (майно, прибутки, ризики підприємницької діяльності, цивільна відповідальність із приводу можливого завдання шкоди), а також нематеріальні особисті блага людини — життя, здоров'я, працездатність, ризик утрати сімейних прибутків у зв'язку з утратою здоров'я або настанням смерті в період страхування.
Суб'єктами зазначених відносин є сторони, що беруть участь у страхуванні: страховики, страхувальники та інші особи. Все це вказує на належність страхування до сфери цивільного права.
Страхове право в Україні ґрунтується на загальних і специфічних принципах, характерних для національного права та законодавства в цілому.
Оскільки страхові правовідносини мають форму взаємних зобов'язань сторін, вони належать до сфери зобов'язального права. Страховик бере на себе страховий ризик страхувальника та зобов'язується виплатити страхове відшкодування страхувальнику або іншій особі у зв'язку з настанням страхового випадку. Страхувальник, у свою чергу, бере на себе зобов'язання сплатити страховику обумовлені страхові внески і виконати інші дії, пов'язані зі страхуванням. За страхові послуги страхувальник сплачує страхові внески, які формують грошовий страховий фонд.
3.2. Основні принципи здійснення страхування
Найважливішою категорією страхового права є ризик. Ризик у страховому праві характеризується можливістю і випадковістю настання подій і встановлюється для кожного страхового зобов'язання законом або договором. У практиці страхових правовідносин поняття «страховий ризик» нараховує майже 20 трактувань: окреме страхування; розмір відповідальності страховика; майно, прийняте на страхування; страховий інтерес; об'єкт страхових правовідносин; ставка страхової премії і т. д.
У разі порівняння страхового ризику зі страховим випадком виявляються істотні відмінності. Страховий випадок — це подія, що вже настала. Страховий ризик — це можливість або ймовірність настання визначеної події. Настання страхового випадку є підставою для виникнення обов'язку страховика здійснити страхову виплату.
Виходячи з цього поняття страхового ризику розрізняють такі принципи здійснення страхування: вільного вибору страховика і виду страхування; страхового (майнового) інтересу; найвищої довіри; відшкодування; безпосередньої причини; суброгації; сприяння страховиків (подвійного страхування, або контрибуції).
Принцип вільного вибору страховика і виду страхування. Цей принцип повною мірою стосується лише добровільних видів страхування. Страхувальникові надається можливість обрати будь-якого страховика, що має ліцензію на цей вид страхування. Страховика ніхто не може змусити здійснювати той чи інший вид добровільного страхування, якщо ризик для нього є небажаним.
Принцип страхового майнового) інтересу. Страхувальник повинен мати законний майновий (фінансовий) інтерес до конкретного об'єкта, що підлягає страхуванню. Якщо з'ясується, що страхувальник не мав майнового інтересу — не був власником, орендарем, користувачем втраченого майна, — отже, вій не може зазнати збитків, а тому не може бути одержувачем.
Принцип найвищої довіри. Надійне страхування можливе лише за умови довіри між сторонами. Страхувальник зобов'язаний повідомити страховику всі відомі йому обставини, що можуть впливати на ризик. Принцип діє як на етапі укладання договору страхування, так і при його виконанні.
Принцип відшкодування. Страхувальник не повинен отримувати прибуток у результаті страхування своїх ризиків. Страхове відшкодування має лише відновити його майновий стан до рівня, що був до страхового випадку. Страхова виплата має компенсувати реально заподіяний страхувальнику матеріальний збиток на умовах, викладених у договорі страхування. Принцип поширюється тільки на страхування майна і відповідальності за збиток, завданий майну або майновим правам третіх осіб.
Принцип сприяння страховиків (подвійного страхування, або контрибуції). Застосовується, якщо страхувальник застрахував той самий об'єкт за договорами майнового страхування в кількох страховиків одночасно і загальна страхова сума перевищує реальну вартість майна. Якщо страховий випадок відбудеться в період одночасної дії цих договорів, то сума виплаченого всіма страховиками страхового відшкодування страхувальнику не повинна перевищувати дійсну вартість збитку. Якщо всі або більшість страховиків виплатили страхувальнику повні суми страхових відшкодувань, то вони мають право в судовому порядку вимагати від страхувальника повернення переплачених ними сум. Цей принцип тісно пов'язаний з принципом відшкодування.
Принцип безпосередньої причини. Збитки і втрати страхувальника можуть бути зумовлені багатьма причинами — прямими і непрямими. Для того щоб страхові збитки відповідно до договору страхування підлягали відшкодуванню, має бути безпосередня причина, що призвела
до виникнення збитку. Вона має бути зафіксована в договорі як страховий ризик, на випадок якого здійснюється страхування. Тільки страхові випадки (події, які зазначені в договорі і які відбулися) спричинюють зобов'язання страховика здійснити виплату страхового відшкодування.
Принцип суброгації(регресного позову). Страховик, здійснюючи страхове відшкодування страхувальнику або вигодонабувачу, після фактичного здійснення виплати суми відшкодування одержує від страхувальника право на позов до третьої особи, з вини якої було заподіяно шкоду об'єкту страхування, для компенсації матеріальних збитків страховика в обсязі виплаченого їм страхового відшкодування та збитків на урегулювання страхового випадку за рахунок винної сторони.
3.3. Страхове законодавство
Правове забезпечення страхування здійснюється шляхом прийняття законів і нормативних актів, що регулюють страхову діяльність. Система правового регулювання страхової діяльності охоплює:
— Конституцію України 1996 p.;
— міжнародні угоди, які підписала і ратифікувала Україна;
— Цивільний кодекс України;
— закони та постанови Верховної Ради України;
— укази та розпорядження Президента України;
— декрети, постанови та розпорядження уряду України;
— нормативні акти (інструкції, методики, положення, накази), прийняті міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади;
— нормативні акти органу, що згідно із законодавством України здійснює нагляд за страховою діяльністю України;
— нормативні акти місцевої виконавчої влади у випадках, якщо окремі питання регулювання страхової діяльності були делеговані цим органам за рішенням Президента або уряду України;
— окремі нормативні акти колишнього Радянського Союзу та УРСР, які не були скасовані законодавством незалежної України.
Закон України «Про страхування», який було ухвалено 7 березня 1996 p., є основою страхового законодавства. Він регулює відносини у сфері страхування і спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян. Дія цього Закону не поширюється на державне соціальне страхування.
Іншим законодавчим документом, що регулює ринок страхових послуг, є Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», який було ухвалено 12 липня 2001 р.
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 17 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
