Сутність пулу полягає у тому, що премія та суми збитків за відповідними ризиками передаються в пул на підставі добровільної угоди або відповідно до вимог чинного законодавства. На основі взятих на перестрахування ризиків укладають ретроцесійний договір перестрахування, який надає членам пулу право участі пропорційно переданим ними в пул преміям або в межах узгоджених лімітів відповідальності.
Розрізняють два типи пулів: пули страхування та пули перестрахування. Пули утворюють з метою страхування ризиків із катастрофічною потенційною відповідальністю, для скорочення обсягу операцій перестрахування, що виходять за межі країни, при міжнародному розподілі ризиків. Учасники пулу зобов'язані приймати всі зазначені в угоді ризики тільки в межах пулу.
Завдяки застосуванню пулів:
— створюються умови для страхування катастрофічних, нових і рідкісних ризиків;
— за рахунок об'єднання фінансових коштів окремих страховиків відповідно збільшується місткість пулу, завдяки чому у страховиків виникає можливість приймати на страхування значні ризики;
— підвищується надійність страхового захисту за рахунок збільшення гарантій виконання страховиком своїх обов'язків з відшкодуванням збитків;
— повністю використовується ємність певного страхового ринку та заощаджуються валютні кошти держави.
Основним недоліком пулів є те, що у разі настання катастрофічних страхових випадків збитки мають повністю або в межах утримання ринку оплачуватися страховими компаніями однієї країни.
В Україні також утворюються пули страхування та перестрахування. Нині вже існують ядерний пул, пули зі страхування морських та авіаційних ризиків, моторне транспортне бюро для страхування відповідальності власників автотранспортних засобів перед третіми особами.
Висновки
►Перестрахування є необхідною умовою забезпечення фінансової надійності страхових операцій.
►За допомогою перестрахування здійснюється перерозподіл узятого ризику між іншими страховиками. *
► Залежно від принципу розподілу відповідальності між страховиками розрізняють перестрахування і співстрахування.
► Договір перестрахування має специфічні особливості, яких немає ні у торгових, ні у фінансових договорах.
► Договір перестрахування укладають дві сторони: перестрахувальник і перестраховик.
► Залежно від ролі, яку відіграють цедент і перестраховик в укладеному договорі, перестрахування поділяють на активне і пасивне.
► Згідно з чинним законодавством України перестраховикам дозволяється здійснювати операції з перестрахування тільки щодо тих видів страхування, на проведення яких вони мають ліцензію.
► За формою передачі ризиків та оформленням правових взаємовідносин сторін договори перестрахування поділяють на факультативні, облігаториі та факультативно-облігаторні.
► Договори перестрахування поділяють на дві основні групи: пропорційні і непропорційні.
► 3 юридичного погляду співстрахування та страхування — різні процеси, а за економічною сутністю — схожі.
► Пули створюють з метою страхування ризиків із катастрофічною потенційною відповідальністю, для скорочення обсягу операцій з перестрахування, що виходять за межі країни, при міжнародному розподілі ризиків.
Контрольні запитання та завдання
1. У чому полягає відмінність між перестрахуванням та співстрахуванням?
Ті У чому полягає значення перестрахування?
3. Назвіть особливості договору перестрахування.
4. Яким чином страхове законодавство України регулює операції перестрахування?
5. Охарактеризуйте основні принципи визначення ліміту власного утримання страховика.
6. Як поділяють договори перестрахування залежно від форми передачі ризиків та оформлення правових взаємовідносин сторін? Дайте характеристику кожній з форм перестрахування.
7. У чому полягає специфіка пропорційного перестрахування? Які форми договорів пропорційного перестрахування ви знаєте? Охарактеризуйте кожну з них.
8. Розкрийте особливості непропорційного перестрахування. В яких випадках його застосовують? Які види договорів непропорційного перестрахування ви знаєте?
Задача 1
Сума власного утримання страховика становить 100 тис. грн. Сума ексцедента — 700 тис. грн.
Визначте ємність договору.
Задача 2
Портфель цедента складається з трьох однорідних груп страхових ризиків, страхові суми за якими становлять відповідно 500, 800 та 1300 тис. грн. Максимальний рівень утримання страховика — 640 тис. грн. Квота 20 % страхового портфеля передана на перестрахування.
Визначте власне утримання страховика (цедента) у покритті ризику.
Задача З
Визначте, як розподіляється відповідальність між цедентом і перестраховиком згідно з договором ексцедента збитку, якщо відомо таке. Участь цедента у пріоритеті становить 900 тис. грн, покриття перестраховика — 1600 тис. грн, страхова сума ризику — 2750 тис.
Задача 4
Власне утримання страховика становить 1500 тис. грн. Страхова сума ризику — 5600 тис. грн.
Обчисліть відсоток перестрахування.
Хронологія страхових подій
У 526 р. землетрус знищив Антіохію в Сирії. Загинуло понад 250 тис. чол.
24 лютого 1556 р. в китайській провінції Шаньсі під час тектонічного землетрусу загинуло більше ніж 800 тис. чол.
Найбільше виверження вулкана Етна сталося у 1669 р., унаслідок чого було знищено містечко Катанія та загинуло 100 тис. чол.
1 листопада 1755 р. сейсмічно відносно благополучна Європа зазнала надзвичайної сили цунамі з висотою хвилі до 7 метрів і пожежі. Місто Лісабон було знищено.
8 жовтня 1881 р. тайфуном було знищено порт Хайфон у В'єтнамі. Загинуло 300 тис. чол.
З усіх вулканічних процесів найнебезпечнішою є суміш розжарених газів, яку називають палючою вулканічною хмарою. У 1902 р. вулкан Мон-Пеле на острові Мартініка палючими хмарами згубив ЗО тис. чол. і знищив місто Сент-П'єр.
Дуже часто землетруси супроводжують зсуви, які можуть захоплювати широкі масиви та пошкоджувати комунікації, тунелі, трубопроводи, телефонні та електричні мережі. Найбільшим у XX ст. вважається зсув 1911 р. на Памірі, внаслідок якого утворилося озеро Сарез. Найтрагічнішим — зсув 1920 р. в китайській провінції Кансу: 200 тис. загиблих.
Річкова повінь на Хуанхе (Китай), яка сталася у червні 1931 p., згубила за різними даними від 1 до 2 млн чол.
Підраховано, що за минулі 5500 років на Землі відбулося 15 000 війн. У них полягло більше 4 млрд чол.
За період 1997—2001 pp. в Україні внаслідок надзвичайних подій (побутові пожежі, дорожньо-транспортні пригоди, нещасні випадки на воді й виробничі травми) загинуло 50 тис. осіб, з них у 2000 р. — 11 тис.
У 1998 р. у судноплавних компаніях морського та річкового транспорту України було зареєстровано 11 аварійних випадків, загальний обсяг збитків за якими становив 32,58 тис. дол. США та 254,4 тис. грн. Найвищий рівень аварійності припав на АП «Азовське морське судноплавство» (4 випадки на загальну суму 24,24 тис. дол. США) та АСК «Укррічфлот» (4 випадки на загальну суму 254,44 тис. грн).
Я твердо переконаний, що всебічне вирішення світових проблем уможливиться лише тоді, коли люди навчаться
поєднувати економічне зростання
з духовним. Удосконалюючись, людина вдосконалює світ.
Далай-лама |
Розділ 12 |
ОСОБЛИВОСТІ СТРАХУВАННЯ
У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
Мета вивчення:
♦ ознайомитися з практикою організації страхової справи за рубежем;
♦ вивчити практику комерційної діяльності закордонних страховиків;
♦ усвідомити роль державного регулювання у функціонуванні закордонних ринків страхування;
♦ розглянути досвід здійснення страхової діяльності на прикладі окремих країн;
♦ ознайомитися з особливостями здійснення страхування у сфері туризму.
12.1. Організація страхової справи за рубежем
Діяльність страховиків і страхових посередників у розвинених країнах світу здійснюється в різноманітних організаційних формах. Основною організаційною формою проведення страхових операцій є акціонерні компанії: публічні страхові компанії, акції яких котуються на біржі та вільно купуються і продаються; приватні страхові акціонерні компанії, акції яких належать обмеженому колу осіб та можуть пере- відступатися акціонерам компанії або іншим особам тільки на підставі рішення правління; державні страхові компанії, акції яких повністю або частково належать державі.
Державні страхові компанії створюються для проведення специфічних видів страхування (наприклад, експортних кредитів), а також перестрахування. У багатьох країнах страхові компанії зобов'язані передавати державним страховим компаніям на перестрахування або співстрахування фіксований відсоток усіх або частини ризиків. Метою такої передачі є повне використання ємності страхового ринку, а також запобігання відпливу валюти за кордон.
У багатьох країнах, зокрема в Європі, набули поширення товариства взаємного страхування, які організуються за виробничим принципом. Такі товариства функціонують у формі взаємодопомоги та не ставлять собі за мету одержання прибутку. У США, наприклад, товариства взаємного страхування становлять всього 6 % загальної кількості страховиків, які здійснюють особисте страхування, але на них припадає понад 40 % продажу полісів особистого страхування. В Японії більш як половина страхових операцій з особистого страхування припадає на товариства взаємного страхування.
Низку специфічних ризиків, пов'язаних із мореплавством, страхові компанії не беруть на страхування, тому власники суден створюють клуби взаємного страхування. У світі діє близько 70 клубів взаємного страхування власників суден. Найбільшими вважають клуби Великої Британії, Швеції, Норвегії, США, Японії.
Великі індустріальні й комерційні концерни, авіаційні компанії у деяких випадках, коли вони не мають можливості одержати адекватного страхового покриття на страховому ринку або таке покриття є занадто дорогим, вдаються до самострахування. Для цього вони створюють страховий фонд на випадок виникнення збитків або кептивні страхові компанії, що належать їм.
В окремих країнах склалася різна практика застосування організа- ційно-правових форм при створенні страхових товариств. У ФРН та США переважають акціонерні товариства, у Франції — товариства взаємного страхування, у Великій Британії поряд зі страховими корпораціями функціонують асоціації взаємного страхування. У Великій Британії розвинена діяльність страхових посередників, які існують у формі товариств і приватного підприємництва.
В Італії й Іспанії досить широко практикується кооперативне страхування, у ФРН, Великій Британії, Франції, Японії функціонують страхові компанії за участю державного капіталу («Гермес» у ФРН, «Кофасе» у Франції), діяльність яких обмежується зовнішньоекономічною сферою.
Останнім часом значного поширення дістав термін bankassurance, що дослівно перекладається як банківське страхування. Уперше комерційні страхові операції почали здійснювати банки Франції, потім банки Великої Британії та інших країн. Багато банків прагнуть придбати вже діючі страхові компанії. Це є вигідним як для банків, так і для страхових компаній, які мають можливість у цьому випадку використовувати мережу банківських філій і відділень на території держави та за кордоном.
Однією з форм залучення комерційних банків у страхову справу є створення страхових трастів. Це довірчі операції комерційних банків, які здійснюються за погодженням із клієнтом. Страховий траст виникає тоді, коли клієнт призначає комерційний банк довіреною особою за страховим полісом особистого страхування і доручає йому виплатити прибуток другому члену подружжя на випадок своєї смерті та передати суму поліса після смерті другого з подружжя'їхнім дітям. Якщо клієнт банку самостійно виплачує страхові премії з договору страхування, то довірча операція називається нефундируваним трастом. Якщо клієнт передає комерційному банку майно, щоб останній виплачував премії з дивідендів чи відсотків, отриманих із цього майна, — це фундируваний страховий траст.
12.2. Державне регулювання страхової діяльності
Організація страхової справи у промислово розвинених країнах ґрунтується на спеціальному страховому законодавстві. Необхідність державного регулювання диктується двома чинниками: захистом споживача та проведенням урядом економічної політики. Державні органи регламентують такі питання:
• здійснюють ліцензування і реєстрацію страхових компаній, зокрема тих, що представляють іноземний капітал;
• висувають вимоги щодо фінансових гарантій страховиків із забезпечення страхових зобов'язань, зокрема за рахунок створення резервів для покриття збитків і наявності професійно підготовлених кадрів експертів і спеціалістів;
• визначають порядок розрахунку платоспроможності страхових організацій, наявність у них технічних резервів та їх розміщення;
• визначають умови припинення діяльності страховиків (наприклад, у разі відкликання ліцензії або банкрутства);
• визначають порядок роботи державного страхового нагляду, що контролює діяльність страховиків у країні;
• визначають порядок проведення щорічного аудиту страхової, пере- страхувальної та фінансово-господарської діяльності страхових організацій, а також порядок затвердження і публікації їх річних балансів;
• регламентують здійснення обов'язкових видів страхування;
• розробляють положення про організаційно-правові форми страхових компаній, про страхових посередників, про умови страхування і страхові тарифи.
Країни, що належать до Європейського співтовариства, поетапно усувають розбіжності в законодавстві своїх країн, що регулює страхову і фінансову діяльність страхових компаній, гарантії і пільги страхувальників.
В усіх країнах ЄС, крім Італії, Ірландії, Великої Британії, органи нагляду відіграють роль позасудових посередників, їхні рішення мають рекомендаційний, інформативний характер і не є формально обов'язковими для виконання страховиками.
В Ірландії під час проведення індустріального страхування життя за законом 1936 р. міністр має повноваження з усунення розбіжностей між страховими компаніями і страхувальниками. Рішення міністра мають юридичну чинність і є остаточними. В окремих випадках справу може бути передано міністром для вирішення до вищого суду держави.
У Великій Британії закон про аналогічне страхування наділяє повноваженнями комісара з вирішення спорів. Його рішення є остаточним і безапеляційним.
У Швеції, Ірландії, ФРН, Австрії, Італії, Бельгії страхувальник може звернутися зі своєю скаргою до служби нагляду, однак спеціальної процедури таких скарг законодавчо не встановлено.
Особливу увагу в усіх промислово розвинених країнах приділено рівню платоспроможності й надійності страхових компаній. Під поняттям «надійність компанії» розуміють не тільки можливість виконати взяті зобов'язання, а й готовність виконати їх.
Конференція ООН із торгівлі й розвитку в 1987 р. висунула критерії надійності компанії, серед яких на першому місці — особисті якості та добропорядність власників, директорів, андерайтерів, на другому — кваліфікація персоналу, на четвертому — діяльність компанії на ринку в минулому, на дев'ятому — технічні резерви тощо.
На підставі аналізу вимог законодавства всі країни ЄС можна об'єднати у дві групи. Перша група — Ірландія, Велика Британія, Нідерланди, Швеція і Норвегія (остання — стосовно страхування життя), де адміністративні органи не мають контрольних повноважень щодо умов договорів страхування, хоча після одержання скарги страхувальника орган нагляду може зажадати усунення будь-якого правопорушення. Друга група — ті країни, де адміністративні органи мають реальні повноваження з контролю над умовами договорів страхування через попереднє затвердження генеральних умов поліса або просто шляхом передачі їх на розгляд наглядової служби.
12.3. Страховий ринок США
Американські страхові монополії контролюють майже 50 % усього страхового ринку індустріально розвинених країн світу. У США працює близько 8 тис. страхових компаній, що здійснюють майнове страхування і близько 2 тис. компаній зі страхування життя. Кожний штат має своє страхове законодавство і свій регулювальний орган. Єдиного федерального закону про страхування і єдиного федерального органу з нагляду за страховою діяльністю немає.
Кожний штат висуває свої вимоги щодо мінімального рівня капіталу, видів страхування, провадить ревізію підконтрольних страхових компаній, здійснює загальне регулювання страхової діяльності шляхом видачі ліцензій брокерам, агентам і страховим компаніям.
У США існують два типи страхових компаній: акціонерні товариства і товариства взаємного страхування. Державних страхових компаній немає.
Страхові компанії здійснюють три види страхування:
1) бекіфіти (страхування життя і здоров'я, медичне, пенсійне, ощадне і т. ін.);
2) комерційне (широкий спектр);
3) особисте (страхування будинків, автомобілів та іншого майна громадян).
Законодавчо передбачена спеціалізація страхових компаній при проведенні операцій зі страхування життя і майна. Страхова індустрія в США є єдиною сферою бізнесу, що не підпадає під антимонопольне законодавство.
Діяльність усіх страховиків США детально аналізують консалтингові компанії, які щокварталу видають каталоги з результатами їхньої роботи.
Окремі компанії, особливо брокерські, мають спеціальні підрозділи, які аналізують діяльність інших компаній. При цьому основними чинниками є такі: фінансовий стан, виплати страхових відшкодувань і рівень сервісу; безпека і запобігання втратам; гнучкість у роботі компанії; вартість послуг (мінімальні тарифні ставки).
У США широко використовують електронний банк даних усіх страхових компаній, що дає можливість розподілити компанії за ризиком, розмірами премії і т. д.
Найбільші компанії США зі страхування життя відрізняються тим, що завдяки чималому авторитету в їхнє управління передають значні кошти, що належать різноманітним пенсійним фондам. Завдання страхових товариств — за допомогою розумної інвестиційної політики забезпечити цілісність і приріст довірених фінансових ресурсів. За управління цими коштами страхові компанії одержують комісійну винагороду в межах 0,1%.
У США існує інститут андерайтерів і страхових брокерів — страхових агентів або незалежних брокерських фірм. Одне з найбільших товариств зі страхування життя «Пруденшл Іншуренс компані оф Америка» має 22 тис. брокерів. Із незалежних брокерських фірм найбільшими є «Марш-Макленан», «Олександр енд Олександр», «Фрек Хол».
Найбільшими страховими компаніями світу, зокрема у США, є фінансові конгломерати: через дочірні компанії вони можуть крім страхування займатися наданням кредитів і позик, організовувати чекове обслуговування клієнтів, емітувати розрахункові кредитні картки, проводити операції з нерухомістю, цінними паперами, управляти майном і капіталом за дорученням клієнтів.
Наприклад, «Америкен Інтернешнл груп» — одна з провідних міжнародних диверсифікованих страхових груп, яка контролює 44 дочірні компанії у 130 країнах світу, в тому числі й в Україні.
Великими компаніями США є також «Сігна», «Метрополітен Лайф Іншуренс», «Континентал Корпорейшн», «Олстейт Іншуренс компані».
12.4. Страховий ринок Великої Британії
Лондонський міжнародний страховий ринок обслуговує фінансові потоки багатьох країн і компаній. У Лондоні розташовані представництва та дочірні структури всіх найбільших страхових компаній світу, штаб-квартири окремих міжнародних страхових організацій, а також деякі структури національного страхового ринку — Інститут лондонських страховиків, Інститут дипломованих страховиків, діяльність яких має міжнародний характер.
Особисте страхування у Великій Британії сконцентровано у спеціалізованих страхових компаніях, пенсійних фондах, а також інвестиційних компаніях (будівельних товариствах), що продають нерухомість населенню. У Великій Британії функціонує пенсійне законодавство, яке створило економічні стимули для придбання працездатним населенням полісів приватного пенсійного страхування.
Майнове страхування серед населення — це страхування легкових автомобілів, що перебувають у приватній власності, домашнього майна, цивільної відповідальності та ін. Страховий ринок Великої Британії — акціонерні товариства, товариства взаємного страхування, відділення і представництва іноземних страхових компаній. У країні діє близько 700 національних та 143 іноземних страхових компаній.
Відповідно до директив ЄС, починаючи з 1982 р., у Великій Британії не створюються нові універсальні страхові компанії. Поліси особистого і майнового страхування можуть бути видані в межах однієї і тієї самої групи страхових компаній. Страхові компанії Великої Британії не мають права займатися будь-яким іншим видом бізнесу, крім страхування.
Базова структура Лондонського міжнародного страхового ринку — корпорація «Ллойд». В юридичному значенні це об'єднання не є страховою компанією. «Ллойд» — об'єднання приватних осіб, кожна з яких бере на страхування свій ризик. Останнім часом членами «Ллойда» є майже ЗО тис. осіб, які для забезпечення своїх зобов'язань вносять відповідні суми і групуються у синдикати. Корпорація «Ллойд» представлена 400 страховими синдикатами. Синдикати формуються за конкретними видами страхування і мають у своєму складі від кількох до кількох сотень осіб. Кожний синдикат очолює андерайтер — висококваліфікований фахівець, що приймає на страхування ризики від імені всіх членів синдикату, а також розподіляє відповідальність між ними і страхові платежі пропорційно внесеній ними сумі для забезпечення операцій. У такій самій пропорції розподіляються витрати на ведення справи й суми страхового відшкодування. Тому кажуть, що відповідний ризик не страхується, а розміщується у «Ллойді». Членство у корпоративній структурі «Ллойда» відкрите для всіх громадян: резидентів і нерезидентів.
Договори страхування у Великій Британії укладаються безпосередньо страховими компаніями, а також за посередництвом андерайтингових агентств і страхових посередників.
Форми прямого продажу страхових полісів переважно використовуються у практиці укладання договорів особистого страхування. За допомогою страхових компаній і банків клієнти також можуть укласти договори страхування життя і домашнього майна.
Андерайтингові агентства створюють для продажу страхових полісів у регіонах у тому разі, якщо страховій компанії економічно не вигідно мати там філію або дочірню компанію.
Приблизно 50 % усіх договорів страхування і перестрахування у Великій Британії укладають за допомогою страхових агентів і брокерів.
Страхове законодавство Великої Британії відповідає вимогам страхових директив ЄС. Так, питання накопичувального страхування життя регулюється законом про фінансове обслуговування 1986 p. (Financial Services Act, 1986). Закон про страхову корпорацію «Ллойд» 1982 р. регулює питання страхової діяльності цієї корпорації.
Функції органу державного страхового нагляду у Великій Британії покладено на Департамент торгівлі і промисловості, який очолює державний секретар з торгівлі і промисловості. Поточний страховий нагляд здійснює страховий відділ Департаменту торгівлі і промисловості.
Страхові компанії і фізичні особи мають право займатися страховим бізнесом у Великій Британії тільки після одержання ліцензії Департаменту торгівлі і промисловості. Винятком є тільки корпорація «Ллойд», дружні товариства і профспілки, що здійснюють страхування своїх членів на випадок страйків. Стосовно членів страхової корпорації «Ллойд» питання ліцензування передано до компетенції вищого органа управління цієї організації.
Корпорація «Ллойд» — це саморегулювальна структура страхового ринку, діяльність якої має яскраво виражений міжнародний характер.
Іноземні страхові компанії, що функціонують на страховому ринку Великої Британії, здійснюють свої операції на тих самих умовах, що й місцеві страхові компанії. Усі страхові компанії, що зареєстровані як суб'єкти господарювання за кордоном, мають відповідати вимогам Департаменту торгівлі і промисловості щодо наявних у них фінансових ресурсів.
У Великій Британії обов'язковим є страхування цивільної відповідальності за збитки перед третіми особами, спричинені власниками автотранспорту, авіаційними перевезеннями, особами, що займаються верховою їздою, а також особами, які утримують у домашніх умовах тварин, що є небезпечними для оточуючих. Крім того, передбачено обов'язкове страхування професійної відповідальності для адвокатів, бухгалтерів, страхових брокерів, а також операторів атомних енергетичних установок.
12.5. Страховий ринок ФРН
Структура національного страхового ринку ФРН характеризується такими співвідношеннями між видами страхування: особисте — близько 37 %, медичне — 12, майнове — 51 %.
Страхову справу розподілено між системою державного соціального забезпечення і приватним сектором страхових послуг. Соціальне страху- вання є обов'язковим для всіх робітників найманої праці, які не охоплені приватними страховими послугами: страхування за віком, на випадок безробіття, на випадок тимчасової втрати працездатності.
Приватний сектор страхових послуг представлений такими формами організації страховиків: акціонерні страхові товариства, товариства взаємного страхування і державні страхові корпорації. Страховики не мають права займатися іншою діяльністю, крім страхування.
Значну роль у залученні клієнтури відіграють незалежні страхові брокери, що обслуговують різноманітні страхові компанії. Проте з метою економії коштів на дорогі послуги посередників багато страховиків здійснюють прямий продаж страхових полісів безпосередньо з офісів страхових компаній та інформують своїх потенційних клієнтів про послуги за допомогою розсилання інформації поштою.
Нині у ФРН діє Закон про державний страховий нагляд 1983 р. з урахуванням змін, які було внесено в 1985 та 1990 pp. Закон містить основні правові норми, що регулюють страхові відносини.
Усі функціонуючі у ФРН національні та іноземні страхові компанії підлягають обов'язковому державному страховому нагляду з боку Федерального відомства з нагляду за діяльністю страхових компаній, яке розташоване у Берліні. Основна мета діяльності цього органу полягає у захисті інтересів страхувальників.
Страхові компанії, які засновані на окремих федеральних землях, підлягають страховому нагляду з боку уповноважених земельною владою органів.
Усі національні та іноземні страхові компанії, що планують здійснювати страхову діяльність у ФРН, мають пройти процедуру ліцензування. Одержати дозвіл на здійснення страхової діяльності іноземні страховики з країн, що не є членами ЄС, можуть тільки за наявності відповідного адміністративного офісного приміщення, управлінського персоналу, секретарського устаткування. Крім того, іноземний страховик повинен призначити адвоката, що представлятиме його інтереси, подати на розгляд незалежному аудитору документи, що характеризують його фінансовий стан, і опублікувати у федеральній газеті відомості про стан основних балансових рахунків.
Однією з основних функцій Федерального відомства з нагляду за діяльністю страхових компаній є моніторинг рівня платоспроможності й фінансової стійкості страхових компаній. Під час проведення ліцензування це відомство перевіряє фактичний стан справ страховиків, керуючись показниками запропонованих бізнес-планів, аналізує правила страхування, тарифні ставки; крім того, аналізує склад управлінських структур, схвалює кандидатури внутрішніх аудиторів, надає допомогу власникам акцій страхових компаній, що мають скарги на вирішення питань статутної діяльності акціонерних страховиків, видає розпорядження й інструкції, що стосуються ведення бухгалтерського обліку в страхових компаніях, визначає методи оцінювання результатів інвести- цінної діяльності страховиків і підрахунку технічних резервів, призначає свого уповноваженого представника для вирішення окремих питань.
Страховики, що функціонують у ФРН, повинні підтримувати встановлений у законодавчому порядку рівень платоспроможності. Для страхо- виків-нерезидентів існують додаткові вимоги. Вони повинні підтвердити наявність фіксованого депозиту в грошовій формі, що гарантує виконання взятих зобов'язань.
Річний фінансовий звіт та аудиторські висновки мають бути подані акціонерам та опубліковані у засобах масової інформації. Консолідований фінансовий звіт має містити результати операцій та бухгалтерські баланси всіх дочірніх компаній, агентств та представництв певного страховика в усіх країнах, де він здійснює операції страхування і перестрахування.
12.6. Страховий ринок Росії
Період 1999—2000 pp. став для Росії початком нового етапу у страхуванні громадян, які виїжджають за кордон і подорожують у межах Росії. Цю тенденцію визначили два основних процеси: упорядкування нормативної бази та вдосконалення технології продажу страхових продуктів.
Введено в дію постанову уряду Російської Федерації від 11 грудня 1998 р. № 1499 «О медицинском страховании граждан в Российской Федерации», у ст. 8 якої уряду наказувалося врегулювати питання медичного обслуговування російських громадян за кордоном та іноземних громадян у Росії.
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 17 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |