ВСТУП
Страхування як економічне явище існує багато століть. За давніх часів у людей виникла потреба у відшкодуванні збитків. Різні народи споруджували спеціальні сховища для зберігання запасів провізії на нипадок непередбачених подій, створювали каси взаємодопомоги.
З того часу страхування увійшло в усі сфери життя та діяльності людей і стало необхідним елементом виробничих відносин. Воно пов'язане з відшкодуванням матеріальних збитків у процесі суспільного виробництва. Характерними ознаками ефективного відтворювального процесу на мікрорівні є його ритмічність і безперервність. Проте внаслідок природних катаклізмів чи інших негативних надзвичайних подій нормальний виробничий процес може бути порушено.
Страхування дає змогу створити замкнену систему для компенсації ибитків від дії негативних чинників у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Саме за допомогою страхування можливе зменшення та відшкодування матеріальних і нематеріальних збитків, пов'язаних із погіршенням кон'юнктури ринку, невиконанням договірних зобов'язань, природними катаклізмами, нещасними випадками тощо.
Надання Радою міністрів Європейського Союзу Україні статусу країни з ринковою економікою вимагає цивілізованого підходу до ведення господарської діяльності у всіх сферах національної економіки. Ве- 7і и кою мірою це стосується і поширення засобів страхового захисту на різні галузі підприємництва, зокрема на туризм.
Страхування в туризмі, яке донедавна надавало захист виключно мі/і нещасного випадку для від'їжджаючих за кордон, поступово перетворюється на комплекс страхових відносин, що формуються з метою захисту майнових інтересів у сфері туризму та готельного господарства.
Страхування в туристській галузі має певну специфіку, яка виражається в поділі страхових послуг на два основних потоки. Перший полягає у страховому захисті туристської компанії як суб'єкта підприємництва від майнових, транспортних, кредитних, відсоткових, селективних ризиків, банкрутства тощо. Другий потік спрямовується на захист споживачів туристських послуг: страхування від нещасних випадків, медичне страхування тощо.
В Україні ринок пропозицій страхових продуктів для туристів ще тільки формується. Проте і в цьому разі перед менеджерами туристських компаній постає питання вибору оптимальних пропозицій страхових компаній. Від якості страхових послуг як складника туристського продукту в цілому в подальшому залежатиме успіх функціонування туристської компанії та її конкурентоспроможність на ринку.
Навчальний посібник «Страхування у сфері туризму та готельного господарства» розрахований на студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів, що здійснюють підготовку фахівців для сфери туризму. Розглянуто основні теоретичні положення страхування згідно з чинним законодавством; актуальні проблеми практики страхування в умовах ринкової економіки та стосовно туристської галузі; розкриваються особливості розвитку страхової справи в Україні; зосереджується увага на нових для України видах страхування, які мають безпосереднє значення для розвитку туризму: страхуванні відповідальності, фінансових ризиків, медичному страхуванні тощо.
Досліджуються питання перестрахування великих ризиків, зокрема катастрофічних ризиків туристських груп, інвестиційних тощо, а також розрахунку страхових тарифів, особливостей визначення страхових премій тощо.
До кожної теми запропоновано перелік питань для самоконтролю, а також тести, які концентрують увагу на основних положеннях дисципліни і можуть стати важливим навчальним інструментом під час самостійної роботи. Крім того, до окремих тем запропоновано ситуаційні задачі, які формують навички практичної роботи та є важливим складником навчального процесу.
У посібнику наведено фрагменти типових договорів за окремими видами страхування, які орієнтують студентів на виконання основних вимог щодо укладання договорів страхування та формують практичні навички формулювання вимог стосовно придбання страхових послуг.
Метою посібника є:
• розкриття сутності страхування та його ролі в економіці;
• огляд основних тенденцій розвитку страхової справи у сучасному ринковому середовищі України та інших країн;
• розкриття сутності окремих видів страхування та специфіки здійснення їх у сфері туризму;
• формування навичок практичного підходу до вирішення питань, пов'язаних із проведенням ризик-менеджменту практичної діяльності та передачею окремих ризиків на страхування;
• опанування особливостей використання методів страхування, розрахунку страхових тарифів, аналізу основних показників, що характеризують діяльність страховика, тощо.
• надання інформації про основну термінологію, що використовується у страхуванні.
РОЗДІЛ 1
СУТНІСТЬ, ПРИНЦИПИ І РОЛЬ СТРАХУВАННЯ
Мета вивчення:
♦ сформувати у слухачів поняття економічної категорії страхування;
♦ з'ясувати призначення та способи здійснення страхування;
♦ конкретизувати види страхування за його класифікацією;
♦ здійснити огляд об'єктів і суб'єктів страхування.
1.1. Економічна категорія страхування
Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхо- і»их внесків, страхових премій), та доходів від розміщення коштів цих фондів. Головними сторонами таких відносин є страховик і страхувальник.
Для страхування характерні економічні відносини, пов'язані з перерозподілом доходів і накопиченням для відшкодування матеріальних збитків, що можуть виникнути в разі настання страхового випадку.
Ознаки, що характеризують економічну категорію страхування:
1. Під час страхування виникають грошові перерозподільні відносини, зумовлені можливістю несподіваного настання страхового випадку, здатного спричинити матеріальні та інші збитки.
2. Для страхування характерні замкнені перерозподільні відносини між його учасниками, пов'язані зі солідарним розподілом суми збитків одного або кількох суб'єктів між усіма учасниками страхування. Така система відносин ґрунтується на імовірності того, що кількість об'єктів, які зазнали шкоди, як правило, значно менша, ніж учасників страхування, особливо коли чисельність учасників достатньо велика. Перерозподільні відносини, що виникають у процесі формування та використання фонду фінансових ресурсів, наближають страхування до фінансів, але водночас підкреслюють особливість цієї категорії, яка виражається в замкненості розподілу збитків.Страхування передбачає перерозподіл збитків як між територіальними одиницями, так і у часі. Для ефективного територіального перерозподілу ризиків протягом року між застрахованими учасниками потрібні достатньо велика територія і значна кількість об'єктів, що підлягають страхуванню.
3. Розподіл збитків у часі виходить за межі одного господарського року. Надзвичайні ситуації можуть відбуватися протягом кількох років поспіль, а точний час їх настання невідомий. Ця обставина спричинює необхідність резервування в сприятливі роки частини страхових платежів для створення резервного фонду.
4. Характерною особливістю страхування є повернення мобілізованих у страховий фонд платежів. Страхові платежі визначаються на основі тарифів, які складаються з двох частин — нетто-платежів, призначених для відшкодування ймовірної шкоди, і накладних витрат на утримання страхової організації, що проводить страхування. Сума нетто-платежів резервується та виплачується у формі відшкодування збитків.
Функції страхування виражають суспільне значення цієї категорії. Вони дають змогу виявити особливості страхування як ланки фінансової системи. Категорія фінансів відображає свою економічну сутність через контрольну та розподільну функції; остання виявляється в страхуванні через ризикову, попереджувальну та ощадну функції.
Ризикова функція страхування є основною, оскільки страховий ризик як імовірність збитку безпосередньо пов'язаний з основним призначенням страхування — наданням грошової допомоги потерпілим юридичним і фізичним особам. У межах дії ризикової функції відбувається перерозподіл коштів страхового фонду серед учасників страхування у разі настання страхових випадків.
Попереджувальна функція страхування напрямлена на фінансування за рахунок частини коштів страхового фонду заходів зі зменшення страхового ризику, або ступеня збитковості.
Ощадна функція страхування найбільшою мірою виявляється при накопиченні обумовлених страхових сум за договорами страхування життя.
Контрольна функція страхування випливає а трьох попередніх та полягає у цільовому формуванні та використанні коштів страхового фонду. Відповідно до законодавчих та інструктивних документів здійснюється фінансовий страховий контроль за правильним проведенням страхових операцій.
1.2. Призначення страхування
Роль страхування полягає в забезпеченні безперервності, безперебійності та збалансованості суспільного виробництва шляхом: оптимізації сфери застосування страхування; розвитку страхових операцій; повноти та своєчасності відшкодування збитків; участі тимчасово вільних коштів страхового фонду в інвестиційній діяльності.
Страхування як економічна категорія має таке конкретне призначення.
1. Захисне. Страхування призначене для виконання визначених дого- нором страхування захисних функцій щодо споживачів страхових послуг:
• забезпечує матеріально-фінансовий захист страхувальника від майнових збитків, що виникли внаслідок дії окремих ризиків;
• скорочує збитки страхувальника за рахунок виконання умов щодо виплати сум страхового відшкодування;
• представляє інтереси страхувальника в суді, перед іншими особами у разі виникнення спорів у зв'язку з майновими інтересами, які є об'єктом страхування в межах укладеного договору страхування.
2. Розподільне. Страхування виконує функцію розподілу на правовій підставі матеріальних збитків, що виникли у разі настання страхових мипадків, між страховиками, страхувальниками (застрахованими особами), потерпілими, у тому числі третіми особами, і особами, відповідальними за спричинення шкоди.
3. Інвестиційне. За допомогою страхування створюються значні резерви грошових ресурсів, які інвестуються в економіку через пряме інвестування, фондовий ринок (цінні папери) або за допомогою фінансових посередників (банківський депозит) з метою одержання страховиком додаткового прибутку.
4. Стабілізуюче. Страхування звільняє страхувальника від страху перед можливими збитками, відіграє значну роль для виїжджаючих за кордон, забезпечуючи економічну і соціальио-психологічну впевненість;іа рахунок одержання додаткової фінансової гарантії у вигляді страховки.
5. Конкурентне. Сприяє створенню позитивного іміджу та конкурентних переваг для суб'єктів господарювання, які здійснюють страхування різноманітних угод, уводять страхові програми до складу послуг (страху- нашія туристів, пластикових карток, депозитів тощо) та забезпечують страховим захистом свою відповідальність (цивільну, професійну) перед третіми особами.
6. Міжнародне. За допомогою страхування створюються умови для розвитку міжнародного експорту та імпорту капіталу за рахунок системи падання міжнародних страхових послуг (через страхування зовнішньоекономічних контрактів), розміщення накопичених фінансових коштів страховика в міжнародній банківській системі. Страхування стимулює розвиток міжнародного туризму, мінімізуючи ризики туристів та туристських організацій.
1. 3. Способи здійснення страхування
Розглянемо в хронологічному порядку основні способи здійснення страхування, вироблені в процесі розвитку людського суспільства.
Самострахування. Джерелом формування страхового фонду при самострахуванні є власні кошти суб'єкта. Система індивідуального накопичення страхового фонду передбачає, що страхувальник (він одночасно с страховиком щодо себе) здійснює внесок у фонд самострахування зі свого доходу або прибутку. Фонд самострахування може створюватись у грошовому або матеріальному вигляді. Це найдавніший вид страхування. Так, первісні люди сушили та заморожували харчі про запас.
Взаємне страхування. Цей спосіб здійснення страхування полягає у накопиченні страхового фонду особами, які об'єднані загальними економічними інтересами щодо спільного об'єкта страхування, або особами, які мають однотипні майнові інтереси щодо різноманітних, але подібних об'єктів страхування. Кожний з учасників товариства взаємного страхування сплачує індивідуальний внесок, пропорційний імовірності настання події, що може завдати матеріальних збитків його учасникам, а також тому обсягу сумарного збитку, що можуть зазнати всі його учасники за встановлений з їхньої згоди період часу. Внесок учасника продовжує залишатись його власністю, як і та частка доходу, що може бути одержана у разі інвестування коштів фонду взаємного страхування. За результатами фінансового року при надлишках фонду взаємного страхування кошти повертаються учасникам, а при нестачі — здійснюється доплата внесків. Перші угоди про страхову взаємодопомогу зафіксовано ще у 2 тисячолітті до н. е. у сфері морської та сухопутної торгівлі. Об'єктами страхових угод були товари та засоби перевезення: кораблі, коні, верблюди тощо. У мусульманському праві в рамках інституту закят, що виконує функцію збору податку на користь членів суспільства, які потребують допомоги, до переліку тих, хто має право на його одержання, належать і подорожні, які не мали достатньо коштів на чужині для повернення додому.
Комерційне страхування виникло в системі взаємного страхування в епоху становлення капіталістичних відносин через удосконалення і розвиток цієї системи. Страхова послуга набирала основних рис товару, який максимально наближений до потреб конкретного клієнта. Страхування переходило із товариської у товарну форму. Виник суб'єкт підприємництва, основною діяльністю якого є отримання прибутку від здійснення страхування. У цьому разі страховий фонд складається зі страхових премій клієнтів, але перебуває у розпорядженні страховика. Дохід від результатів управління коштами цього фонду повністю належить страховикові. Перші акціонерні страхові товариства виникли наприкінці XVII ст. в Англії, Франції, Італії, Данії, Швеції та інших країнах.
Державні страхові гарантії. До цього способу здійснення страхування належать соціальне страхування, державне пенсійне страхування і страхування на випадок безробіття, які здійснюються державою через систему оподаткування, обов'язкових відрахувань, зборів і внесків до бюджетних фондів, що перебувають у державному управлінні.
Прообразом сучасного державного страхування можна вважати систему соціального захисту, яка існувала в Московській Русі.
Набіги на південні руські землі, захоплення полонених змусили державу з метою збереження поселень та людей створити фінансову базу із царської казни на випадок викупу з полону.
Виплати, здійснені за системами взаємного, комерційного страхування та державних страхових гарантій, є взаємно незалежними.
1.4. Класифікація страхування
Класифікація страхуванні являє собою систему поділу страхування на галузі, види, різновиди, форми та системи страхових відносин (табл. 1.1).
Основу поділу на галузі складає різниця в об'єктах страхування. Л гідно з чинним законодавством України об'єктами страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству, пов'язані:
з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страху- малышка або застрахованої особи (особисте страхування);
з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);
Таблиця 1.1. Класифікація страхування
|
з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).
Об'єктами страхування є три галузі: особисте страхування, майнове страхування, страхування відповідальності. Критеріями класифікації страхування згідно з чинним законодавством України є види страхування. Розрізняють 21 вид добровільного та 34 види обов'язкового страхування (кількість видів страхування може коливатися, що пов'язано з прийняттям нових законодавчих актів).
Кожна страхова компанія розробляє та ліцензує власні страхові правила та створює на їх основі страхові програми, які відрізняються умовами укладання договорів страхування, взаємними зобов'язаннями сторін, тарифами, сумами покриття, порядком розгляду претензій, наявністю сервісних послуг тощо. Ці специфічні особливості, які вирізняють страховий продукт окремого страховика серед маси аналогічних продуктів, утворюють основу для виділення різновидів страхування.
Страхування у сфері туризму залежно від об'єктів страхування належить до всіх трьох галузей страхування.
У межах особистого страхування туристське страхування представлене двома видами: страхування від нещасних випадків та медичне страхування. Різновидами страхування є безперервне страхування здоров'я співробітників турфірм, страхування непередбачених медичних витрат для виїжджаючих за кордон тощо.
У межах майнового страхування туристське страхування охоплює: страхування наземного (повітряного, морського) транспорту, страхування вантажів та багажу, страхування фінансових ризиків та від вогневих ризиків. Різновидами страхування є страхування багажу та особистих речей туристів, страхування витрат, пов'язаних із неможливістю здійснити подорож, страхування засобів розміщення тощо.
Страхування відповідальності охоплює такі види: страхування відповідальності власників наземного (повітряного, морського транспорту); страхування відповідальності перед третіми особами і т. д. Різновидами цього виду страхування є страхування професійної відповідальності при здійсненні туристської діяльності; страхування цивільної відповідальності туристів за завдання шкоди майну третіх осіб тощо.
Закон України «Про страхування» виокремлює дві форми здійснення страхування: добровільну та обов'язкову.
Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови й порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог чинного законодавства.
Обов'язкове страхування встановлюється законами України. Наприклад, відповідно до Закону України «Про страхування» обов'язковими видами страхування є такі:
— страхування спортсменів вищих категорій;
— особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників па випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;
— особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;
— авіаційне страхування цивільної авіації;
— страхування відповідальності суб'єктів туристської діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю туриста або його майну;
— інші види обов'язкового страхування.
Залежно від принципу розподілу відповідальності між страховиками існують такі системи страхових відносин: страхування, самострахування, взаємне страхування, перестрахування, співстрахування, страховий пул, подвійне страхування.
Співстрахування — здійснення страхування об'єкта за одним договором страхування та за згодою страхувальника кількома страховиками. Мри цьому договір має містити умови, що визначають права й обов'язки кожного страховика. За наявності відповідної угоди між співстра- ховиками і страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах зі страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки.
Перестрахування — страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) — резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно із законодавством країни, в якій він зареєстрований. Страховик, який уклав із перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.
Страховий пул — це об'єднання страхових компаній на підставі договору для спільного страхування від окремих видів ризиків. Ґрунтується на принципах співстрахування.
Подвійне страхування здійснюється у кількох страховиків від одних і тих самих ризиків. При цьому загальна страхова сума є більшою за страхову вартість.
1.5. Суб'єкти страхових відносин
Суб'єктами страхових відносин є страховик, страхувальник, застрахована особа і вигодонабувач.
Страховики — це фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств із додатковою відповідальністю згідно із Законом України від 19 вересня 1991 р. «Про господарські товариства» з урахуванням особливостей^ передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика має бути не менше трьох.
Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками — резидентами України. В окремих випадках, установлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені й діють відповідно до цього Закону. У цьому разі використання слів «державна», «національна» або похідних від них у назві страховика дозволяється лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава.
Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати ЗО % його власного статутного фонду, в тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10 %. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя.
При створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного фонду статутний фонд має бути сплачений виключно в грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю, але не більше ніж 25 % загального розміру статутного фонду. Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи.
Безпосередньою діяльністю страховика може бути тільки страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням страхових резервів, використанням їх з метою відшкодування матеріальних збитків або надання матеріальної допомоги громадянам у разі настання окремих подій в житті, а також діяльність, пов'язана з розміщенням страхових резервів і управлінням ними з метою одержання страховиком інвестиційного доходу.
Дозволяються виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно- правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов'язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика.
Страховики, які здійснюють страхування життя, можуть надавати кредити страхувальникам, які уклали договори страхування життя.
Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн євро, а страховика, який займається страхуванням життя, — 1,5 млн євро.
Страхувальники — юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування. Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застра- хованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування.
Страхувальники зобов'язані сплатити страховикові страхову премію, а у разі настання страхового випадку мають право вимагати страхову виплату. Страхувальники зобов'язані: дотримуватись правил експлуатації майна; дбайливо ставитися до здоров'я та життя; у разі настання страхового випадку вжити заходів для зменшення розміру збитків і сповістити про це страховика; звернутися до компетентних державних органів (пожежний нагляд, слідчі органи, органи ДАІ).
Страховик і страхувальник є основними суб'єктами договірних відносин. Крім страховика і страхувальника договором можуть визначатися також такі його суб'єкти, як застрахована особа та одержувач страхового відшкодування, що не є платниками страхової премії і мають обмежені права участі у виконанні договору.
Застрахована особа — фізична особа, про страхування якої страхувальником укладено договір особистого страхування зі страховиком.
У майновому страхуванні, якщо страхувальник і застрахована особа не збігаються, остання завжди є одержувачем (вигодонабувачем), оскільки саме їй належить страховий інтерес.
Одержувачем страхового відшкодування згідно з чинним законодавством є або страхувальник, або застрахована особа, або потерпіла особа, або третя особа, визначена договором страхування.
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 18 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |