Читайте также:
|
Великий педагог К.Д. Ушинський писав, що у вихованні все повинно грунтуватися на особистості вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела - людини.Ні статути, ні програми, ніякий штучний організм закладу, не може замінити особистості у справі виховання. Тільки особистість може діяти на розвиток і визначення особистості, тількихарактером можна сформувати характер.
Які ж особистісні якості вихователя особливо значущі для педагогічної діяльності?
Відомий педагог XVIII ст. Песталоцці вважав за необхідне, щоб ставлення вихователя до дітей були чисто батьківські, цілком подібні істинним сімейним відносинам. Пройшли роки, але і сьогодні неодмінною умовою успіху в діяльності вихователя є педагогічна спрямованість, повернути свого «я» до інших людей, любов до дітей [11, с. 28]
Ці якості характерні як для досвідчених майстрів, так і для молодих педагогів, чиє покликання - робота з дітьми.
І ще одна особливість - почуття емпатії - відгукуватися на переживання, співчувати.
Висока працездатність, спостережливість як психологічна, так і соціально-психологічна.
Наявність цих якостей значимо для успіху в діяльності вихователя. Вони допомагають виявити тенденції, які намічаються у розвитку особистості та пізнавальної сфери дитини, визначити ефективність використання в роботі методів, прийомів, відшукати «родзинку» в кожній дитині, визначити характер, особливості як окремої дитини, так і дитячої групи в цілому.
Ці якості сприяють виявленню емоційного клімату дитини не тільки в групі однолітків, а й у сім'ї.
Функції вихователя - це професійні обов'язки, виконання яких дає можливість успішно досягти цілей його педагогічної діяльності.
Вихователь повинен сприяти створенню сприятливих умов для гармонійного фізичного розвитку дітей, охорони і зміцнення здоров'я. У числі найважливіших турбот вихователя - формування основ здорового способу життя у своїх вихованців.
Педагог прагнути сформувати у своїх вихованців потреба в рухах, створити сприятливі умови для рухової активності. Реалізуючи оздоровчу функцію вихователь широко використовуєприродні засоби. Сонце, повітря, вода, земля можуть щедро обдарувати дитини здоров'ям, якщо навчити його з вдячністю приймати цей дар. (Більше часу проводити на повітрі, частіше стикатися, спілкуватися з природою, звертатися за допомогою у разі необхідності: докластиподорожник до ранки, сховатися від сильного вітру за кущами).
Необхідно враховувати індивідуальні особливості (група здоров'я, рівень рухової активності, здібностей).
Роботу в дитячому саду ведуть вихователі, інструктор з фізкультури, медперсонал.
На формування особистісної культури її базису, прилучення до загальнолюдських і національних цінностей орієнтовані концепція дошкільного виховання, цілий ряд програм: «Пралеска», «Веселка», «Розвиток», «Витоки».
Вихователь піклується у них про розвиток почуття самоцінності, самоповаги, емпатії, любові до батьків, рідного краю, доброзичливого ставлення до однолітків, поваги до дорослих, дбайливого ставлення до природи, її багатства.
Виховна функція включає в себе і регулювання педагогом взаємин у «дитячому колективі» з метою створення в ньому для кожної дитини сприятливого психологічного мікроклімату, психологічного комфорту.
Педагог створює сприятливі умови для переживання дітьми підвищеного приємного самопочуття, насолоди. Він підсилює в дитині відчуття радості буття, сприяє мажорного настрою, життєрадісності.
Вона виражається в стимуляції і управлінні активністю дошкільника, в результаті якої у нього формуються знання, навички, вміння.
Причому, коли мова йде про знання дошкільника, то тут мається на увазі не тільки збагачення ясних, так званих стабільних знань про навколишній світ, які стануть фундаментом його шкільного навчання.
Не менш значуще формування кола невизначених, гіпотетичних, розвиваючих знань.Орієнтація на такі знання вносить суттєві зміни у навчанні дошкільнят.
Головною його метою стає не передача готових знань, а формування здатності, інтересу до самостійного їх придбання.
Успішність у реалізації навчальної функції в значній мірі визначається тим, чи є навчання розвивають, чи йде воно попереду розвитку або ж «пасе» в хвості його.
Вихователь усвідомлює, що: не всяке навчання веде за собою розвиток, а тільки те, що орієнтується на "зону найближчого розвитку» (Л. С. Виготський) той рівень, якого дитина досягає сьогодні спільно з дорослим, а завтра зможе досягти самостійно [6, с. 15]
Важливою умовою успішного навчання в дитячому саду є володіння вихователями розвиваючими методами навчання, педагогічним спілкуванням. І разом з тим педагог прагнути до того, щоб в основу виховно-освітньої роботи було покладено діяльність самої дитини.
Високі результати в педагогічній діяльності вихователя можливі лише при глибокому знанні особливостей фізичного і психічного здоров'я вихованців, специфіки середовища, взаємин зв'язують їх між собою, з іншими значимими для них людьми, своїх професійних, індивідуальних особливостей.
Пізнати, щоб виховувати, щоб надати ефективну допомогу дітям, які її потребують.
Педагог спирається на закономірності розвитку: він вивчає психіку дитини в системі, в тісному взаємозв'язку його з навколишнім світом, прагнути відшукати причини своєрідності, відхилень у розвитку своїх вихованців.
Для нього також, як і для лікаря, значущий принцип, сформульований Гіппократом, «Не нашкодь!».
Спираючись на нього, педагог так проводить вивчення окремих дітей і групи в цілому, щоб ні сам процес дослідження, методики. Їм застосовні, ні результати його не завдали б шкоди дитині (його емоційному стану, здоров'ю, станом серед однолітків).
Успіх в діагностичній роботі багато в чому залежить від здатності вихователя проявити об'єктивність, не піддаватися раніше сформованому суб'єктивну думку щодо конкретної дитини, його сім'ї.
Важливо при цьому і тісна співпраця всіх педагогів, які працюють з дітьми, з психологом, батьками вихованців.
Діагностична та корекційна функції тісно переплетені в діяльності вихователя.
Різні сторони психічного і фізичного розвитку дитини можуть мати потребу в корекції (виправлення, поліпшення) постава, витривалість, пізнавальні процеси, емоційна і вольова сфера, особистісні якості, взаємини з однолітками, дорослими, спілкування.
У корекції педагог широко використовує різні види діяльності дошкільника насамперед ігрову, визнану універсальною формою корекції в дошкільному віці.
За допомогою однієї і тієї ж гри педагог може вирішувати різні завдання: для однієї дитини може бути засобом підвищення самооцінки, для іншого - надавати розгальмовує, тонізуючий ефект. Для третього - школою колективних відносин.
Широко застосовується в координаційних цілях і художня діяльність. У дитячому саду успішно використовуються такі напрямки корекційних впливів засобами мистецтва, як захопливі заняття і саморозкриття у творчості.
У малюванні, грі, музичної, театрально-художньої діяльності дитина не тільки розвиває свої обдарування, а й долає той, що раніше здавалося йому небезпечним, дивним, навчаються знаходити вихід з важких ситуацій, набуває впевненості в собі, своїх можливостях.
Регулювання та координація, вироблення спільних виховних впливів по відношенню до вихованців з боку дитячого саду і сім'ї.
Для створення сприятливих умов психічного і фізичного розвитку, щастя дітей. Ці функції успішно здійснити можна, встановивши з батьками партнерські, доброзичливі стосунки створивши атмосферу співробітництва та співтворчості у роботі з ними.
В умовах гуманізації освіти, підвищення рівня професійної підготовки педагогів дошкільного виховання роль цієї функції зростає.
Професійне самовдосконалення - самоосвіта і самовиховання. Цій функції відводиться важлива роль. Широкий коло знань, знайомство з якими допомагає професійному росту педагога. Професійне зростання педагога, його творчість тісно пов'язані з тим, наскільки активно він долучається до психологічної культури, задовольняє свою потребу в психологічнихзнаннях.
Різноманітні функції вихователя. Успіх же в їх реалізації залежить від ставлення педагога до своєї праці, його мотивів, систем оволодіння професійних умінь.
Мотиви діяльності вихователя наступні:
1. Утилітарні економічні (велика відпустка)
1. Можливість самовираження, задоволення потреби у визнанні оточуючими.
Музичний працівник позитивне ставлення.
Переважна більшість опитаних висловили бажання знову нею займатися в разі повторного вибору професії.
Таке побажання музичні керівники висловлювали частіше, ніж вихователі.
Зумовили своє позитивне ставлення до роботи музичного керівника:
1) творчим характером діяльності;
2) можливістю спілкуватися з дітьми, безпосереднього контакту з ними;
3) можливість розвивати дітей;
4) бачити прояв їхньої радості, емоційного відгуку на музику.
Професійні вміння вихователя дитячого садка на які слід насамперед звернути особливу увагу: гностичні; проектувальні та конструкторські; комунікативні; організаторські.
Гностичні (вміння проникнути у внутрішній зміст дій і вчинків дитини, в мотиви його дій і внутрішні відносини до завдань, які перед ними ставляться).
Гностичні вміння вихователь використовує і для вивчення батьків, сімейної мікросередовища дитини.
До цієї групи умінь належать і вміння оцінити ефективність застосовуваних методів і навчання, вміння аналізувати досвід інших з метою перенесення передових методів і прийомів роботи у власну передову практику.
Гностичні вміння тісно пов'язані зі знанням психології, розумінням закономірностей і особливостей розвитку дітей, розвитком психологічної спостережливості, інтересу до духовного світу дитини.
Проникнути в душу дитини вихователю допомагає володіння методами дитячої психології - спостереженням, експериментом, социометрическими методами, бесідою, методом аналізу продуктів дитячої діяльності.
Коли і як вивчати дітей, групу?
Не тільки спеціальні експерименти використовує вихователь для пізнання своїх вихованців.
Чимало цінної інформації про їх внутрішньому світі, діяльності, відносинах до оточуючих, в дитячому саду він може одержати, спостерігаючи поведінку дітей у повсякденному житті.
У ранкові години, на прогулянці педагог помітить, ніж кожен з його вихованців воліє займатися.
В які ігри грають діти? Як протікає гра, який її сюжет, зміст? Який склад ігрових угруповань? Не пригнічує чи Таня сором'язливу Олену? Чи часто діти вступають у конфлікт?Які іграшки приваблюють дівчаток, хлопчиків?
Ці спостереження допомагають вихователю виявити інтереси дітей, їх схильності, захоплення, оцінити ігрову діяльність дітей, визначити рівень її розвитку, зробити висновки, кому як «дихається» у «дитячому суспільстві», а головне - знайти правильні засоби для корекції поведінки дітей, їх діяльності. Взаємовідносин, створити умови для адаптації в новому мікросередовищі.
Спостереження за поведінкою дітей створює сприятливі можливості для виявлення психологічних властивостей нервової системи за їх життєвим проявам.
Вихователь звертає увагу на емоційний стан дітей в процесі ігор, ставлення до успіхів і невдач, на те з якою легкістю дитина переключається від рухливих ігор до спокійних і навпаки, як довго може бути захоплений спокійним заняттям.
Отримані в ході спостереження відомості допоможуть педагогові визначити врівноваженість (неврівноваженість) нервових процесів своїх вихованців і знайти індивідуальний підхід до них.
Різні індивідуальні особливості дошкільників.
Є й серед ваших вихованців, які гризуть нігті, часто плачуть, сплять неспокійно, їдять без апетиту, часто скаржаться на головний біль, надмірно тривожні, смокчуть палець, кому-то важко на чомусь зосередиться, властиво нетримання сечі, спалахи злості, боязнь невдач, нових людей, тварин.
У процесі включеного спостереження в різні режимні моменти важливо виявити таких дітей і з розумінням ставитися до них.
Інформація, отримана за допомогою гностичних умінь дає можливість вихователю грамотніше спланувати та організувати подальшу педагогічну діяльність як зі своєю групою, так і з окремими дітьми, батьками.
Більш того, розвинені гностичні вміння допоможуть вихователю успішніше здійснювати процес самопізнання внутрішніх психологічних процесів і станів - рефлексію.
Важливу роль у діяльності вихователя грають проектувальні і конструктивні вміння.
Проектувальні вміння потрібні вихователю, щоб бачити «завтрашній день» вихованців, щоб проектувати розвиток особистості кожної дитини окремо, дитячої групи в цілому.
До цієї групи умінь відносяться вміння планувати діяльність дошкільника в усі режимні моменти, як на короткий, так і на більш тривалий період, складати план, сценарій розваги.
Проектувальні вміння необхідні при плануванні вивчення дитини, дитячої групи, сім'ї, при розробці плану корекції розвитку особистості кожної дитини, емоційного клімату в дитячому суспільстві.
Конструктивні уміння виявляються в забезпеченні (інформаційному, комунікативному) конкретного педагогічного заходу, який має пройти у запланований педагогічний відрізок часу (ранкова гімнастика, заняття, екскурсія, розвага).
Ці вміння відіграють важливу роль у створенні такої предметно-ігрового середовища, яка стимулювала б гри дітей різного рівня розвитку, темпераменту, давала б можливість проявити творчу активність, як хлопчикам, так і дівчаткам.
Конструктивні вміння забезпечують успіх і при створенні предметно-мистецького середовища, сприятливих умов для пізнавально-практичної діяльності, трудовий.
До цієї групи умінь належать і вміння, переробити увесь зміст і подати її дітям з урахуванням віку.
Комунікативні вміння забезпечують встановлення педагогічно доцільних взаємин з окремими дітьми і всією групою, з батьками вихованців, з колегами по роботі, адміністрацією.
Виявляються вони у встановленні швидкого контакту, знаходженні спільної мови і правильного відносини з різними людьми в різних обставинах.
Людині, що володіє комунікативними вміннями, легше викликати співпереживання, розташувати до себе людей, регулювати відносини в групі.
Багато комунікативні вміння можуть бути віднесені до техніки педагогічного спілкування.
За допомогою організаторських здібностей вихователь налагоджує свою діяльність і діяльність дітей. Організаторські уміння виявляються у швидкому, гнучкому застосуванні своїх знань і досвіду у вирішенні практичних завдань у керівництві різними видами діяльності дітей.
Вихователь повинен вміти малювати, конструювати, співати, танцювати, виразно читати, грамотно і красиво виконувати фізичні вправи, показати ляльковий театр, доглядати за рослинами, тваринами.
Керівництво всією діяльністю дітей передбачає наявність у вихователя комплексу, системи умінь - конструктивних, гностичних, комунікативних, організаторських, спеціальних.
Для продуктивної комунікативної діяльності педагог повинен знати, що спілкування пронизує всю систему педагогічного впливу, кожен його мікроелемент.
Специфіка педагогічного спілкування обумовлена різними соціально-рольовими та функціональними позиціями його суб'єктів. У процесі педагогічного спілкування вчитель прямо чи опосередковано здійснює свої соціально-рольові та функціональні обов'язки по керівництву процесом навчання і виховання. Стиль спілкування та керівництва в істотній мірі визначає ефективність навчання і виховання, а також особливості розвитку особистості та формування міжособистісних відносин у навчальній групі.
На уроці педагогу необхідно оволодіти комунікативної структурою всього педагогічного процесу, бути максимально чуйним до щонайменших змін, постійно співвідносити обрані методи педагогічного впливу з особливостями спілкування на даному етапі. Все це вимагає від учителя уміння одночасно вирішувати дві проблеми:
Можна виокремити такі характеристики спілкування в процесі педагогічної діяльності:
- Загальна склалася система спілкування педагога і учнів (певний стиль спілкування);
- Система спілкування, характерна для конкретного етапу педагогічної діяльності;
- Ситуативна система спілкування, що виникає при вирішенні конкретної педагогічної та комунікативної задачі.
Під стилем спілкування ми розуміємо індивідуально-типологічні особливості соціально-психологічної взаємодії педагога і учнів. У стилі спілкування знаходять вираження:
- Особливості комунікативних можливостей вчителя;
- Сформований характер взаємин педагога і вихованців;
- Творча індивідуальність педагога;
- Особливості учнівського колективу. Причому необхідно підкреслити, що стиль спілкування педагога з дітьми - категорія соціально та морально насичена. Вона втілює в собі соціально-етичні установки суспільства і вихователя як його представника.
Перше експериментальне дослідження стилів спілкування було проведено в 1938 році німецьким психологом Куртом Левіним.
У наші дні виділяють багато стилів спілкування, але зупинимося на основних.
1. Авторитарний
При авторитарному стилі характерна тенденція на жорстке управління і всеосяжнийконтроль виражається в тому, що викладач значно частіше за своїх колег вдається до наказовому тоні, робить різкі зауваження. Впадає в очі велика кількість нетактовних випадів на адресу одних членів групи і неаргументоване вихваляння інших. Авторитарний викладач не тільки визначає загальні цілі роботи, але і вказує способи виконання завдання, жорстко визначає, хто з ким буде працювати, і т. д. Завдання та способи його виконання даються викладачем поетапно.Характерно, що такий підхід знижує діяльнісну мотивацію, оскільки людина не знає, яка мета виконуваної ним роботи в цілому, яка функція даного етапу і що чекає попереду. Слід також зауважити, що в соціально-перцептивної відношенні, як і в плані міжособистісних установок, поетапна регламентація діяльності та її суворий контроль свідчать про невіру викладача у позитивні можливості учнів. В усякому разі, в його очах учні характеризуються низьким рівнем відповідальності і заслуговують самого жорсткого поводження. При цьому будь-яка ініціатива розглядається авторитарним викладачем як прояв небажаного самовілля. Дослідження показали, що така поведінка керівника пояснюється його побоюваннями втратити авторитет, виявивши свою недостатню компетентність: «Якщо хтось пропонує щось поліпшити, побудувавши роботу по-іншому, значить, він побічно вказує на те, що я цього не передбачив». Крім того,авторитарний лідер, як правило, суб'єктивно оцінює успіхи своїх підопічних, висловлюючи зауваження не стільки з приводу самої роботи, скільки щодо особистості виконавця. При автократичному стилі керівництва вчитель здійснює одноосібне управління керівництвомколективом, без опори на актив. Учням не дозволяють висловлювати свої погляди, критичні зауваження, проявляти ініціативу, тим більше претендувати на рішення що їх стосуються.Учитель послідовно пред'являє до учнів вимоги та здійснює жорсткий контроль за їх виконанням. Авторитарного стилю керівництва властиві основні риси автократичного. Але учням дозволяють брати участь в обговоренні питань, їх зачіпають. Однак рішення, в кінцевому рахунку, завжди приймає вчитель у відповідності зі своїми установками [1, с. 112].
2. Попустітельскій
Головною особливістю попустітельского стилю керівництва по суті справи є самоусунення керівника з навчально-виробничого процесу, зняття з себе відповідальності за те, що відбувається. Попустітельскій стиль виявляється найменш кращим серед перелічених.Результати його апробації - найменший обсяг виконаної роботи та її найгірша якість. Важливо відзначити, що учні не бувають, задоволені роботою в подібній групі, хоча на них і не лежить ніякої відповідальності, а робота скоріше нагадує безвідповідальну гру. При попустітельское стилі керівництва вчитель прагне, як можна менше втручатися в життєдіяльність учнів, практично усувається від керівництва ними, обмежуючись формальним виконанням обов'язків і вказівок адміністрації. Непослідовний стиль характерний тим, що вчитель в залежності від зовнішніх обставин або власного емоційного стану здійснює будь-який з описаних вище стилів керівництва [1, с. 113].
3. Демократичний
Що стосується демократичного стилю, то тут в першу чергу оцінюються факти, а неособистість. При цьому головною особливістю демократичного стилю виявляється те, що група бере активну участь в обговоренні усього ходу майбутньої роботи та її організації. У результаті в учнів розвивається впевненість у собі, стимулюється самоврядування. Паралельно збільшення ініціативи зростають товариськість і конфіденційність в особистих взаєминах. Якщо при авторитарному стилі між членами групи панувала ворожнеча, особливо помітна на тлі покірності керівнику і навіть запобігання перед ним, то при демократичному управлінні учні не тільки виявляють інтерес до роботи, виявляючи позитивну внутрішню мотивацію, але зближуються між собою в особистісному відношенні. При демократичному стилі керівництва вчитель спирається на колектив, стимулює самостійність учнів. В організації діяльності колективу вчитель намагається зайняти позицію «першого серед рівних». Учитель виявляє певну терпимість до критичних зауважень учнів, заглиблюється в їхні особисті справи і проблеми. Учні обговорюють проблеми колективного життя і роблять вибір, але остаточне рішення формулює вчитель [1, с. 82].
4. Спілкування на основі захопленості спільною творчою діяльністю.
В основі цього стилю - єдність високого професіоналізму педагога та його етичних установок. Адже захопленість спільним з учнями творчим пошуком - результат не тільки комунікативної діяльності вчителя, але більшою мірою його ставлення до педагогічної діяльності в цілому. Театральний педагог М. О. Кнебель зауважила, що педагогічним відчуттям"жене тебе до молоді, змушує знаходити шляхи до неї..." [7, с. 116].
Підкреслюючи плідність такого стилю взаємин педагога і вихованців і його стимулюючий характер, що викликає до життя вищу форму педагогічного спілкування - на основі захопленості спільною творчою діяльністю, необхідно відзначити, що дружність, як і будь-яке емоційне настрій і педагогічна установка в процесі спілкування, повинна мати міру. Найчастіше молоді педагоги перетворюють дружність в панібратські стосунки з учнями, а це негативно позначається на всьому ході навчально-виховного процесу (нерідко на такий шлях початківця вчителя штовхає страх конфлікту з дітьми, ускладнення взаємин). Дружність повинна бути педагогічно доцільною, не суперечити загальній системі взаємин педагога з дітьми.
5. Спілкування-дистанція
Цей стиль спілкування використовують як досвідчені педагоги, так і початківці. Суть його полягає в тому, що в системі взаємин педагога і учнів як обмежувача виступає дистанція. Але і тут потрібно знати міру. Гіпертрофована дистанції веде до формалізації всієї системи соціально - психологічної взаємодії вчителя та учнів і не сприяє створенню істинно творчої атмосфери.Дистанція повинна існувати в системі взаємовідносин вчителя і дітей, вона необхідна. Але вона повинна випливати із загальної логіки відносин учня і педагога, а не диктуватися вчителем як основа взаємин. Дистанція виступає як показник провідної ролі педагога, будується на його авторитеті.
Перетворення "дистанційного показника" в домінанту педагогічного спілкування різко знижує загальний творчий рівень спільної роботи педагога і учнів. Це веде до утвердженняавторитарного принципу в системі взаємин педагога з дітьми, який, в кінцевому рахунку, негативно позначається на результатах діяльності. А. В. Петровський і В. В. Шпалінскій відзначають, що "у класах, де викладають вчителі з переважанням авторитарних методів керівництва, звичайно буває непогана дисципліна і успішність, проте за зовнішнім благополуччям можуть ховатися значні вади роботи вчителя з морального формування особистості школяра"
У чому популярність цього стилю спілкування? Справа в тому, що вчителі-початківці нерідко вважають, що спілкування-дистанція допомагає їм відразу ж затвердити себе як педагога, і тому використовують цей стиль у відомій мірі як засіб самоствердження в учнівському, та й у педагогічному середовищі. Але в більшості випадків використання цього стилю спілкування в чистому вигляді веде до педагогічних невдач.
Авторитет повинен завойовувати не через механічне встановлення дистанції, а через взаєморозуміння, в процесі спільної творчої діяльності. І тут надзвичайно важливо знайти як загальний стиль спілкування, так і ситуативний підхід до людини [8, с. 325].
Спілкування-дистанція до певної міри є перехідним етапом до такої негативної формі спілкування, як спілкування-залякування.
6. Спілкування - залякування
Цей стиль спілкування, до якого також іноді звертаються вчителі-початківці, пов'язаний в, основному з невмінням організувати продуктивне спілкування на основі захопленості спільною діяльністю. Адже таке спілкування сформувати важко, і молодий вчитель нерідко йде по лінії найменшого опору, обираючи спілкування-залякування або дистанцію в крайньому її прояві.
У творчому відношенні спілкування-залякування взагалі безперспективно. По суті своїй воно не тільки не створює комунікативної атмосфери, забезпечує творчу діяльність, але, навпаки, регламентує її, оскільки орієнтує дітей не на те, що треба робити, а на те, чого робити не можна, позбавляє педагогічне спілкування дружності, на якій грунтується взаєморозуміння, так необхідне для спільної творчої діяльності [1, с. 100].
7. Загравання знову-таки характерне, в основному, для молодих вчителів і пов'язане з невмінням організувати продуктивне педагогічне спілкування. По суті, цей тип спілкуваннявідповідає прагненню завоювати помилковий, дешевий авторитет у дітей, що суперечитьвимогам педагогічної етики. Поява цього стилю спілкування викликано, з одного боку, прагненням молодого вчителя швидко встановити контакт з дітьми, бажанням сподобатися класу, а з іншого боку - відсутністю необхідної загальнопедагогічної та комунікативної культури, умінь і навичок педагогічного спілкування, досвіду професійної комунікативної діяльності [1, с. 102].
Спілкування-загравання, як показують спостереження, виникає в результаті: а) нерозуміння педагогом стоять перед ним відповідальних педагогічних завдань; б) відсутність навичок спілкування; в) боязні спілкування з класом і одночасно бажання налагодити контакт із учнями.
У чистому вигляді стилі не існують. Та й перераховані варіанти не вичерпують все багатство мимовільно вироблених в тривалій практиці стилів спілкування. У його спектрі можливі самі різні нюанси, що дають несподівані ефекти, які встановлюють або руйнують взаємодія партнерів. Як правило, вони знаходяться емпіричним шляхом. При цьому знайдений і прийнятний стиль спілкування одного педагога виявляється абсолютно непридатним для іншого. У стилі спілкування яскраво проявляється індивідуальність особистості.
Значення індивідуального стилю спілкування і засоби підвищення комунікативності педагога.
Від стилю залежить психологічна атмосфера, емоційне благополуччя. Певну роль відіграє і незнання технології спілкування, відсутність у педагога потрібних прийомів спілкування. Такі стилі спілкування, як залякування, загравання і крайні форми спілкування-дистанції, небезпечні ще й тому, що за відсутності у педагога професійних навичок спілкування можуть вкоренитися і "в'їсться" у творчу індивідуальність вчителя, а часом стають штампами, що ускладнюютьпедагогічний процес і знижують його ефективність.
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 1055 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Проблема психологічної культури та її формування | | | Психологічна культура вихователя ДНЗ |