сприймання та його характеристика в онтогенезі розвитку дошкільника

Сприймання - це психічний процес відображення людиною предметів і явищ у цілому, в сукупності всіх їхніх якостей і властивостей при безпосередньому їх впливі на органи чуттів.Одночасно з розвитком відчуттів у дітей у віці від 2 до 6 років триває розвиток сприйняття. У цей період під впливом ігрової та конструктивної діяльності у дітей складаються складні види зорового аналізу і синтезу, включаючи здатність подумки розчленовувати сприймається об'єкт на частини в полі, досліджуючи кожну з цих частин окремо і потім об'єднуючи їх в одне ціле. Дитина робить велику кількість помилок при оцінці просторових властивостей предметів. Навіть лінійний окомір у дітей розвинений значно гірше, ніж у дорослого. Певні труднощі виникають у дітей і при сприйнятті зображень предметів. Так, розглядаючи малюнок і розповідаючи, що на ньому намальовано, діти дошкільного віку часто роблять помилки у впізнавання зображених предметів, називаючи їх неправильно, оскільки поки що вловлюють тільки випадкове або малоістотні схожість з тим, за що вони їх приймають.

71. ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА ЇХНІЙ РОЗВИТОК

Особливості сенсорного розвитку дошкільника. Сенсорний розвиток дошкільняти передбачає засвоєння

уявлень (образів) про різноманітні властивості й відношення предметів і явищ, опанування нових дій сприйняття, які дають змогу повніше й розчленованіше сприймати навколишній світ. У дошкільному дитинстві відбувається перехід від застосування предметних зразків, які є результатом особистого сенсорного досвіду, до використання загальноприйнятих сенсорних еталонів — вироблених людством уявлень про основні варіанти кожного виду властивостей і відношень (кольорів, форм, розмірів предметів, їх розташування у просторі, висоти звуків тощо).

Розумовий розвиток дошкільника. Основними показниками розумового розвитку дошкільників є розвиток мислення, уваги, пам'яті, уяви.

Розвиток мислення дошкільника. У дошкільному віці діти починають пізнавати світ за допомогою мислення — суспільно зумовленого психічного процесу, який полягає в узагальненому й опосередкованому відображенні дійсності. Його розвиток у дошкільнят залежить від розвитку уяви. Дитина механічно замінює у грі одні предмети іншими, надаючи їм невластивих, але окреслених правилами гри нових функцій. Пізніше предмети вона замінює їх образами, у зв'язку з чим відпадає необхідність практичної дії з ними.

У дошкільному віці дитина розв'язує життєві завдання трьома способами: наочно-дійовим (реальне випробування властивостей предметів), наочно-образним (оперування конкретними образами предметів і ситуацій) і завдяки логічним судженням з опорою на поняття. Чим вона старша, тим рідше використовує практичні спроби і частіше наочно-образні, а пізніше й логічні способи.

Розвиток уваги дошкільника. У дошкільному віці дитина починає спрямовувати свою психічну діяльність на предмети і явища, які мають для неї важливе значення, цікавлять її. Це є свідченням певного рівня розвитку її уваги — спрямованості і зосередженості свідомості на певному предметі, явищі тощо. Увага як процес і етап налаштування дитини на сприйняття значущої інформації і виконання поставлених завдань у дошкільному віці відображає її інтерес до навколишніх предметів і дій, які вона виконує.

Основна зміна у процесі розвитку уваги дошкільнят полягає в тому, що вони вперше починають керувати нею, свідомо спрямовувати її на предмети та явища. Витоки довільної уваги (уваги, яка свідомо спрямовується і підтримується) лежать поза особистістю дитини. Це означає, що сам по собі розвиток мимовільної уваги (виникає і підтримується незалежно від свідомих намірів) не спричинює виникнення довільної уваги. Формування довільної уваги у дошкільному віці пов'язане також із загальним зростанням ролі мови в регуляції поведінки малюків.

Розвиток пам'яті дошкільника. У дошкільному віці відбувається інтенсивний розвиток здатності до запам'ятовування і відтворення. Пам'ять дошкільняти, як правило, має мимовільний характер. Запам'ятовування і пригадування відбуваються незалежно від волі та свідомості, вони реалізуються у діяльності, зумовлюються нею. У деяких дошкільників розвивається ейдетична (грец. eidos — образ) пам'ять — особливий вид зорової пам'яті, який полягає у запам'ятовуванні, фіксуванні і збереженні у всіх деталях образів предметів і ситуацій після їх сприйняття. її образи за своєю яскравістю і чіткістю наближаються до образів сприйняття. Ейдетична пам'ять — явище вікове. Багато дітей у шкільному віці втрачають її.

Розвиток уяви дошкільника. Дитина дошкільного віку уже здатна уявляти, тобто створювати образи тих предметів і явищ, яких вона безпосередньо не бачила. Як психічна діяльність, що полягає у створенні уявлень, мислених ситуацій, які в дійсності не сприймалися людиною, уява пов'язана зі знаковою функцією свідомості — кодуванням візуальної інформації з допомогою схем, фігур і більш складніших умовних знаків.

Уява дитини формується у грі. На перших етапах вона невіддільна від сприйняття предметів та виконання з ними ігрових дій. У грі дітей молодшого дошкільного віку суттєве значення має тотожність предмета-замінника з предметом, який він заміняє. Старші дошкільники можуть уявляти предмети, зовсім несхожі з предметами заміщення. Поступово потреба у зовнішніх опорах зникає. Відбувається інтеріоризація — перехід у грі до уявної дії з предметом, якого насправді немає, а також до ігрового перетворення предмета, надання йому нового змісту та уявних дій з ним. Сформувавшись у грі, уява переходить і в інші види діяльності дітей (малювання, створення казок, віршиків).

1. Гетерохронність психічного розвитку дитини — це нерівномірний, хвильовий характер розвитку окремих психічних процесів. Він проявляється у тому, що для кожної психічної властивості є специфічний період, коли вона розвивається найбільш інтенсивно. Ці періоди — сензитивні (Виготський Л. С). Наприклад, для розвитку мовлення сензитивним є період до 2-х років, потім можливості й темпи розвитку мовлення значно знижуються.

2. Асинхронність психічного розвитку дитини полягає у тому, що різні психічні функції мають різні сензитивні періоди і за тривалістю і за віком їх настання. Наприклад, у дошкільників провідною у психічному розвитку є пам'ять, а у молодшого школяра — мислення. Л. С. Виготський про цю особливість висловився наступним чином: для дошкільників подумати означає згадати, а для молодшого школяра згадати означає подумати.

3. Стадіальність психічного розвитку дитини означає, що окремі етапи розвитку мають певну послідовність і взаємозв'язані. Новий етап виникає на основі попереднього і вносить свої неповторні риси у психіку дитини. Тому кожна стадія має свою цінність й її не можна перестрибувати. Наприклад, ставиться завдання не скоротити період дитинства, а, навпаки, збагатити його, щоб розвиток був максимально ефективним. Максимальне розкриття всіх можливостей віку для психічного розвитку дитини О. В. Запорожець назвав ампліфікацією.

Провідними характеристиками кожної стадій психічного розвитку дитини виступають соціальна ситуація розвитку, основні новоутворення психіки й особистості та ведуча діяльність. Під соціальною ситуацією розвитку розуміється співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов розвитку психіки (Л. С. Виготський). Вона визначає ставлення дитини до оточуючого.

Вікові новоутворення — новий тип будови особистості та її діяльності, а також психічні зміни, що виникають у певному віці й визначають перетворення в свідомості дитини, її внутрішнє і зовнішнє життя. Це ті позитивні надбання, які дозволяють перейти до нової стадії розвитку.

Ведуча діяльність забезпечує кардинальні лінії психічного розвитку саме в цей період (О. М. Леонтьєв). У цій діяльності формуються основні особистісні та психічні новоутворення, відбувається перебудова психічних процесів і виникнення нових видів діяльності. Так, наприклад, у предметній діяльності у ранньому віці дитини формуються «гордість за власні досягнення», активне мовлення, складаються передумови для виникнення ігрової й продуктивних видів діяльності.

4. У процесі психічного розвитку дитини відбувається диференціація та інтеграція психічних процесів, властивостей. Диференціація означає послідовне ускладнення психіки з появою новоутворень. Так, після народження найбільш розвиненим психічним процесом є відчуття, на його основі виникає сприймання, потім пам'ять, згодом — наочно-дійове мислення і уява.

Інтеграція — зміцнення зв'язків між окремими психічними утвореннями. Так, завдяки розвитку волі з'являються довільна увага, пам'ять, управління емоціями. Дорослий володіє всіма видами мислення, які в онтогенезі з'явились послідовно.

5. Зміна співвідношення детермінант психічного розвитку вказує на те, що з віком у дитини змінюється співвідношення біологічних і соціальних факторів її психічного розвитку. Із розширенням зв'язків дитини із соціальним середовищем (з віком) зростає роль соціальних впливів. Змінюються і самі соціальні детермінанти (сім'я, школа, клас, друзі). Для людини провідну роль у психічному розвитку відіграє соціальний фактор.

Суспільство організовує передачу суспільного досвіду через навчання і виховання у спеціальних закладах. Навчання і виховання організовуються з врахуванням вікових можливостей дитини, а тому необхідно їх вивчати.

Суспільний досвід засвоюється не автоматично, а через активність і діяльність дитини. З певного етапу онтогенезу дитина навчається сама регулювати свій розвиток. Її особистість поряд із біологічними та соціальними факторами, стає окремою детермінантою психічного розвитку.

6. Психічний розвиток дитини неможливий без пластичності психіки — тобто її здатності до змін. Наприклад, недоліки зору, слуху компенсуються посиленим розвитком дотику, нюху. З віком пластичність психіки знижується. Так, дитина може оволодіти будь-якою мовою, залежно від соціального оточення і незалежно від раси чи національності. Про дорослого так сказати ми не зможемо.

Отже, специфіка психічного розвитку дитини полягає в тому, що головні умови онтогенезу психіки — органічне дозрівання індивіда та його залучення до людської культури — злиті в єдиний процес, а взаємодія цих умов здійснюється через активність індивіда.

ВИСНОВКИ про загальні закономірності психічного розвитку дитини:

— психічний розвиток має такі ознаки, як: гетерохронність, асинхронність, стадіальність, диференціація та інтеграція психічних процесів, зміна співвідношення детермінант психічного розвитку, пластичність;

— критеріями розмежування стадій психічного розвитку виступають соціальна ситуація розвитку, основні новоутворення психіки й особистості, провідна діяльність;

— для людини провідну роль у психічному розвитку відіграє соціальний фактор.

72. методи дослідження дошкільної сурдопсихології

Вивчення психолого-педагогічних умов, в яких протікає виховання і навчання дітей, виявлення закономірностей педагогічного процесу, визначення ефективності корекційноної роботи можливо в тому випадку, якщо використовується значний спектр методів: спостереження, педагогічний експеримент, вивчення педагогічного досвіду, аналіз документації, вивчення дитячих робіт, вивчення літературних джерел та ін.

Спостереження застосовують для вивчення процесів виховної та корекційної роботи в дошкільних установах для дітей з порушеннями слуху. Завданням педагогічного спостереження є накопичення, систематизація та аналіз фактів, що характеризують особливості дитячої діяльності, ефективність оволодіння матеріалом з різних розділах програми, використовувані методи і прийоми. Цілеспрямованість спостереження визначається вибором мети, об'єкта, планом проведення, формою фіксації результатів.

Аналіз документації. Для характеристики особливостей розвитку дитини зі зниженим слухом важливе значення має знайомство з документацією: історією розвитку дитини, висновком ПМПК, аудіограма та іншими даними про стан слуху, ранній розвиток і т. д. У процесі педагогічного вивчення дитини зі зниженим слухом важливе значення надається аналізу педагогічної документації: протоколів обстеження дитини, характеристик, зошитів індивідуальної роботи і т. д.

Експеримент. Експеримент може носити різний характер: бути констатуючим або формує, індивідуальним або фронтальним, проводитися в лабораторних або в природних для дитини умовах. В умовах експерименту, що констатує виявляються особливості розвитку дітей, які у спостереженнях недостатньо проявляються. Ефективність психолого-педагогічного констатуючого експерименту залежить від точності визначення мети, завдань, методики проведення, очікуваних результатів. Організація експерименту передбачає точне знання умов його проведення та об'єктивної фіксації результатів.

Бесіди, опитування, анкетування, інтерв'ювання найчастіше використовуються в процесі спілкування з педагогами, батьками для збору інформації про розвиток дітей, особливості виховання і навчання в дитячому садку і вдома. Ефективність цих методів залежить від визначення цілей бесіди (анкети, інтерв'ю), точності поставлених питань, правильної фіксації та аналізу відповідей. При проведенні анкетування або опитування великої кількості педагогів чи батьків необхідне використання кількісного аналізу даних для визначення тенденцій і закономірностей.

Вивчення дитячих робіт. Результати діяльності дитини, наприклад малюнки, вироби, будівлі, дають можливість судити про рівень розвитку різних видів дитячої діяльності, характеризують рівень розвитку психічних процесів (уваги, пам'яті, сприйняття, мислення). Результати продуктивної діяльності дитини можуть бути діагностичним матеріалом для виявлення деяких особистісних якостей за умови володіння експериментатором відповідними методами аналізу.

Вивчення літературних джерел. Одним з методів дошкільної сурдопедагогіки є робота з літературними (теоретичними) матеріалами. Вивчення сурдопедагогічної літератури передбачає насамперед орієнтування в поставленої проблеми, підкріплення даними наукової та методичної літератури уявлень, сформованих в процесі використання інших методів, наприклад спостережень, експерименту, бесіди, вивчення педагогічного досвіду.

73. Увага та її характеристика.

Ува́га — спрямованість психічної діяльності людини та її зосередженість у певний момент на об'єкти або явища, які мають для людини певне значення.

Види уваги

Мимовільна увага — не пов'язана з цілеспрямованою діяльністю і вольовим зусиллям. Про мимовільну увагу говорять у тих випадках, коли увага людини залучається самим подразником. Мимовільна увага – увага неуважної людини. Фактори, що викликають мимовільну увагу:інтенсивність (сила) подразника;новизна подразника;контраст подразників;відповідність внутрішньому станові організму (потребам);безпосередній інтерес: те, що цікаве, емоційно насичене, захоплююче, викликає тривале інтенсивне зосередження;загальна спрямованість особистості.

Мимовільна увага є вже в маленької дитини, але на перших етапах онтогенезу вона має хитливий і відносно вузький за обсягом характер (дитина раннього й дошкільного віку дуже швидко втрачає увагу до нового подразника, орієнтувальний рефлекс у неї швидко згасає чи гальмується появою будь-якого іншого подразника), обсяг її уваги відносно вузький і вона не може розподіляти свою увагу між декількома подразниками.

Довільна увага має цілеспрямований характер і вимагає вольового зусилля. Основний факт, що вказує на наявність у людини особливого типу уваги, невластивого тварині, полягає в тому, що людина довільно може зосереджувати свою увагу то на одному, то на іншому об'єкті, навіть у тих випадках, коли в навколишній обстановці нічого не змінюється. Дитина раннього віку розглядає звичну обстановку, і її погляд блукає по навколишніх предметах, не зупиняючись на жодному з них і не виділяючи того чи іншого предмета з інших. Мати говорить дитині: “Це — горнятко!” і вказує на нього пальцем. Слово і вказівний жест матері відразу ж виділяють цей предмет із інших, і дитина фіксує поглядом горнятко й тягнеться до нього рукою. У такому випадку організація уваги розподілена між двома людьми: мати націлює увагу, дитина підкоряється її вказівному жесту й слову. У процесі свого подальшого розвитку дитина опановує мову і стає спроможна самостійно вказувати на предмети й називати їх. Розвиток мови дитини вносить корінну перебудову в керування її увагою. Зараз вона вже здатна самостійно переміщати свою увагу, указуючи на той чи інший предмет жестом або називаючи його відповідним словом. Фактори довільної уваги, на відміну від мимовільної, пов'язані не стільки із зовнішніми подразниками, скільки із самим суб'єктом і структурою його діяльності, насамперед з цілями і завданнями цієї діяльності.

Післядовільна увага (поняття було введене М.Ф.Добриніним)

Якщо в цілеспрямованій діяльності для особистості стають цікавими й значимими зміст і сам процес, а не тільки результат, як при довільному зосередженні, є підстава говорити про післядовільну увагу. Діяльність так захоплює в цьому випадку людину, що їй не потрібно вольових зусиль для підтримки уваги. Післядовільна увага характеризується тривалою високою зосередженістю, з нею обґрунтовано пов'язують найбільш інтенсивну й плідну розумову діяльність, високу продуктивність усіх видів праці.

За видом діяльності увагу поділяють на такі типи:

сенсорна увага – сприймання;інтелектуальна увага – мислення й робота пам’яті;моторна – рух.

Увага людини має 5 основних властивостей (характеристик, параметрів):

Стійкість уваги виявляється в здатності тривалий час утримуватися на будь-якому об'єкті, не відволікаючись і не послаблюючись. Стійкість залежить від:складності завдання;наявності перешкод;установки й інтересу;особливостей нервової системи.

Зосередженість (концентрація) - це утримання уваги на якому-небудь об'єкті. Таке утримання означає виділення «об'єкта» в якості деякої фігури із загального тла.

Здатність до переключення уваги – навмисне її переведення з одного об'єкта на інший, з одного виду діяльності на інший. Можна говорити про повне й неповне переключення. У першому випадку попередня діяльність не гальмує ту, на яку була переключена увага, у другому – така інтерференція присутня. Існують деякі закономірності переключення: успішність переключення знижується під час переходу від легкої до важкої діяльності; чим цікавіша була попередня й менш цікава подальша діяльність, тим важче переключення; перехід до нової діяльності значно важчий, якщо не довершена попередня; при глибокому зосередженні переключення досягається із суттєвим зусиллям; ясність і чіткість мети нової діяльності, її значимість для особистості поліпшують переключення.

Розподіл уваги полягає в здатності роззосередити увагу на значному просторі, паралельно виконувати кілька видів діяльності або робити кілька різних дій. Розподіл уваги залежить від психологічного й фізіологічного стану людини. У разі стомлення, під час виконання складних видів діяльності, які вимагають підвищеної концентрації уваги, область розподілу звичайно звужується.

Обсяг уваги – це така її характеристика, яка визначається кількістю інформації, здатної одночасно зберігатись у сфері підвищеної уваги (свідомості) людини. Основною умовою розширення обсягу уваги є формування умінь групувати, систематизувати, поєднувати за суттю матеріал, який сприймається.

74. Закономірності розвитку сприймання у дошкільному віці.

Cприймання – це відображення людиною предмета або явища в цілому, коли вони безпосередньо впливають на органи чуттів. Сприймання – сукупність відчуттів. Сприймання – це процес, пов'язаний за своїм походженням із зовнішньою практичною дією (О. В. Запорожець). Причому ця практична дія не зводиться лише до сприймання предмета очима або рухами пальців. Людина виконує різні орієнтувальні дослідницькі дії, що є формою практичної перевірки зорового (чи іншого) образу, який виникає на основі безпосереднього впливу предмета на відповідний орган чуття.

Дитина починає бачити світ після того, як вона прожила цілу смугу свого життя як «органічне створіння», відірване, від світу і занурене в свої органічні переживання. Сприймання дитини, починаючи зі сприймання часу та простору, ще примітивне та своєрідне, і повинно пройти багато часу, перед тим як воно виллється у звичайні для сприймання дорослих форми.

Дитина спочатку пізнає світ ротом, потім – руками і вже тоді зір закладає основні цеглини тієї споруди сприймань, яка повністю розгортається лише в значно старшому віці.

Спостерігаючи за розвитком сприймання у дітей дошкільного віку, вчені виявляють ще чіткіше, ніж у дітей ранньго віку, складність цієї форми чуттєвого пізнання дійсності.

Так, вивчаючи сприймання дітей-дошкільників, вчені встановили, що колір предмета є для них розпізнавальною ознакою лише тоді, коли інша, звичайно більш вагома ознака (форма), чомусь не набула сигнального значення (наприклад, під час складання килимка з кольорової мозаїки).

Орієнтуватися у відстані на основі зорового сприймання дитина може лише після 5-6 років. У цьому виразно виявляється практика пересування і маніпулювання предметами. Рано діти починають розрізняти предмети за їх величиною і формою.

Крім того, маленькі дошкільники не здатні до тривалого зосередження. Тому, почавши, наприклад, правильно вибирати на вимогу експериментатора трикутники з купки дерев’яних фігурок, 3 – 4-річна дитина легко «зісковзує» із завдання й починає складати в одну групу і квадрати, і круги. Водночас, якщо 4 – 5-річні діти мають змогу використати й інші однорідні предмети і спиратися на порівняння схожих і відмінних, то вони успішно розкладають навіть 10 різних фігурок у відповідні вирізи дошки.

Іншим важливим видом сприймання, що вирізняється за формами існування матерії, є спримання часу. Цей вид сприймання важко дається дитині через відсутність безпосередніх наочних виявлень часу. Діти довго не розуміють логіки часових відношень, плутаються у їх розрізненні, не сприймають дуже тривалі часові періоди (рік, століття).

Дитина дошкільного віку навчається орієнтуватись за годинником, який часто вважає причиною плину часу. Вона добре орієнтується на ті часові проміжки, що їх відлічує годинник: хвилина, година, доба. Знайомство дитини з календарем формує її уявлення про тиждень, місяць, рік. Головна роль у розвитку сприймання належить дорослому, який виділяє часові відрізки, встановлює їх зв’язок з діяльністю малюка і позначає словом.

Сприймання дошкільниками живопису залежить від рівня їхнього естатичного розвитку. На першому рівні (3 – 4 роки) дитина емоційно радіє зображенню знайомих предметів, які вона впізнавала на картинці. Ставлення до них має предметний або життєвий характер (вибрав листівку тому, що «вдома такої немає», «тому, що тут човен, можна покататися», тому, що яблуко, воно смачне»). На другому рівні (до 5-ти років) дитина починає бачити й усвідомлювати елементарні естетичні якості, які роблять для неї картину привабливою, може отримувати елементарну естетичну насолоду, оцінюючи колір, їх поєднання, рідше – форму і композиційні прийоми. На третьому (6 – 7 років) – діти сприймають більше, ніж закладено у зовнішніх ознаках зображувальних явищ, вловлюють внутрішню усвідомленість художнього образу.

Діти молодшого дошкільного віку можуть помітити на одному малюнку не більше 4-х предметів; середнього – 5-ти; старшого дошкільного віку – до 10-ти предметів. Більша їх кількість опиняється поза полем зору дитини, яка, зосереджуючись на деталях, пропускає головне. Тому, добираючи картинки для розгляду дітьми, слід враховувати, що багатопредметність гальмує процес сприймання зображеного.

Тривалість розглядання картинки залежить від віку дитини: 3 – 4-річна зосереджується на ній 6 хв, 5 – 7-річна – до 12 хв. У цих часових межах доцільно демонструвати картинки дошкільникам, оскільки триваліший показ знижуватиме гостроту сприймання і послаблюватиме розвивальний ефект.

Помилки у сприйманні дошкільнятами малюнків зумовлені недостатньо розвиненими розумовими здібностями, знаннями просторових відношень та ознак предметів. Для подолання цього потрібні різноманітні вправи під час проведення дидактичних ігор, констуювання, малювання.

Під час сприймання картинок їх приваблює насамперед святковість, барвистість – те, що подобається у декоративно оформлених іграшках і предметах. Це загострює естетичну сприйнятливість дошкільнят, робить їх чутливими до кольору і колориту, дає простір творчій уяві. 5 – 7-річні діти, вибираючи найкрасивішу художню листівку, вже керуються не випадковими, а стійкими естетичними враженнями.

Так, у процесі сприймання дитина набуває власного досвіду, засвоюючи одночасно досвід суспільний. Розвиток сприймання характеризується, таким чином, не тільки зміною його точності, обсягу, осмисленості, а й перебудовою самого способу сприймання.

75. Характеристика роботи Л. М. Веккер. «Психические процеси». Т. 2. 1976

Психічні процеси - відчуття, сприйняття, мислення, емоцій, пам'ять, воля та інші, складаючи "матеріал" і утворені з нього структурні одиниці внутрішнього світу людини, служать предметом настільки ж гострого інтересу для пізнає думки, наскільки, і самі життєво значущі явища світу зовнішнього. Оскільки психічні процеси були, є і завжди залишаться оруднями і формами людського пізнання, а його кожного нове велике досягнення знову і знову вимагає максимально можливого звільнення від суб'єктивних точок і систем відліку, теорія психічних процесів ніколи не зможе втратити свій внутрішній зв'язок з основними гносеологічними і філософськими проблемами. Вичленовування понять про окремі психічні процеси було, по - видимому, результатом подальшої конкретизує роботи пізнання. Різні ознаки визначають свою специфічну ілюзій: 1) ознака предметності психічного процесу, доведеної до відтворення характеристик, які явно виходять навіть за межі субстрату, створює імпирічну основу ілюзії слияния або тотожності образу і предмета, 2) ілюзія, якою факт повної замуксированості внутрішньої динаміки стану органу, її не преставленості в структурі психічного процесу, становить зворотний бік ілюзії злиття образу з його об'єктом, 3) його суб’єктивно лежить в основі відповідної йому особливої ​​ілюзії думки - ілюзії безпосередній даності психічного її носія, суб'єкту, 4) пов'язана з глибокою специфічністю останнього з розглянутих відрізнених ознак психічного процесу - з тим, що було названо вільної активністю, що виражається в неоднозначності відносин психічного процесу до регульованого ним поведінкового акту. Структура психічних процесів в гештальтпсихології в такій же мірі абстраговані від станів субстрату, составляюшей її вихідний матеріал, як це має місце в асоціанизмі щодо принципу зв'язку психічних елементів. Фундаментальною емпирической характеристики психічних процесів, особливо перцептивних образів, є їх цілісність. Послідовність ходу кожного окремого психічного процесу також визначається загальною стратегією експериментально - теоретичного дослідження. Найпростішим процесом, в якому виявляються всі основні пародоксально - специфічні характеристики психічного, є відчуття. Воно становить ту вихідну область сфери психічних процесів, яка розташовується біля кордону, різко розділяє психічні та не психічні або до психічні явища. Основні характеристики відчуття розглянути під градусом зору співвідношень між сенсорними сигналами і сигналами нервового збудження, вони тут проаналізовані як специфічні параметри, відсутні нижче границі між психічним і нервовим і появляються безпосередньо при її переході. Дослідження образів сприйняття, відносяться до діапазону максимальної повноти і адекватності, розглядаються як завершальній етап актуального ґенезу і онтогенезу сенсорно – перцептивних актів.

Відчуття́ — психічний пізнавальний процес, який полягає у відображені окремих властивостей, предметів та явищ оточуючого світу. Сприйняття́ (перцепція, від лат. perceptio) — психічнопізнавальний процес, який полягає у відображені людиною предметів і явищ, в сукупності всіх їхніх якостей при безпосередній дії на органи чуття. Ми́слення — це особлива ідеальна діяльність людини, яка виникає, формується, розвивається в суспільстві, коли людина перебуває у певному соціокультурному середовищі і вступає в багатогранні відносини з природним і соціальним світом, що її оточує. Емоції (від фр. emotion — хвилювання, збудження) — складний стан організму, що припускає тілесні зміни розпоширеного характеру — в диханні, пульсі, залозо-виділеннях тощо — і на ментальному рівні, стан збудження чи хвилювання, що позначається сильними почуттям, і зазвичай імпульсом щодо певної форми поведінки. Па́м'ять - психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини.

Дата добавления: 2015-11-04