Развитие игры

Все глухие дети с нормальным интеллектом в предцошкольном и дошкольном возрасте проявляют интерес к игрушкам. Однако с возрастом происходят некоторые изменения в игровых интересах детей: они становятся, с одной стороны, более избирательными, а с другой - значительно более устойчивыми. Так, младшие дошкольники прекращают игру через 3 - 5 мин после получения игрушек, так как не знают, что с ними делать дальше. Дети старшего дошкольного возраста могут самостоятельно играть с игрушками не менее 15 - 20 мин. Большинство родителей глухих детей отмечают быстрое пресыщение игрушками и отсутствие интереса к

старым. Так, на вопрос об игровых интересах ребенка дома многие родители отвечают: "ребенок интересуется только новыми игрушками", "игрушками не любит играть", "предпочитает играть с кастрюлями, крышками, молотками". Причиной повышенного интереса глухих детей младшего дошкольного возраста к бытовым предметам является, с одной стороны, то обстоятельство, что они издают громкие звуки, шумы, воспринимаемые ребенком и доставляющие ему удовольствие, а с другой - то, что с ними можно производить однотипные процессуальные действия, к которым чрезвычайно склонны маленькие глухие.

У глухих детей мы не наблюдаем неадекватных действий с игрушками. Они не производят с ними никаких действий, противоречащих их функциональному назначению. Но мы также не наблюдаем у них условного использования предмета.

У глухих детей преддошкольного возраста преобладающим видом игровых действий является манипуляция с предметами (как неспецифическая, так и специфическая). После 3 лет, наряду с манипуляцией, у детей появляются процессуальные действия, которые являются основным содержанием игры значительного большинства детей.

Процессуальный характер игры сохраняется у глухих детей на протяжении всего дошкольного детства, однако в игре детей старше 4 лет появляются элементы сюжета, которые не меняют ее общего характера. Такие элементы сюжета имеются в игре примерно половины детей старше 4 лет и у всех детей старше 5 лет. Так, например, ребенок может несколько раз раздевать и одевать куклу. При этом он увлекается самим процессом одевания и раздевания. Наконец, он укладывает раздетую куклу в кровать. Затем поднимает куклу. После этого продолжается процесс одевания и раздевания. Точно так же ребенок может бесцельно возить машину, а потом на каком-то этапе нагрузить ее кубиками или покатать в ней куклу. Никакого замысла в игре при этом усмотреть нельзя.

У старших дошкольников иногда наблюдаются как бы сцепленные между собой два элемента - покормить куклу и уложить ее спать (иногда наоборот).

Развернутой сюжетной игры у необученных глухих детей дошкольного возраста мы не наблюдали. Под развернутой сюжетной игрой мы понимаем игру, которой предшествует замысел и которая состоит из действий, логика которых отражает не только функциональное использование предметов, но и отношения между людьми. Такая игра у глухих детей появляется только и исключительно в случае прямого обучения их игровой деятельности.

Поведение

Как правило, глухие дети контактны. Формы контакта меняются с возрастом. Преобладание относительно простых форм контакта сменяется более сложными. Так, от простого подчинения взрослому дети переходят к подлинному контакту. Ребенок учитывает реакции взрослого (одобрение, порицание и т.д.), ребенок сам активно поддерживает контакт, проявляет заинтересованность в нем. В ходе совместных действий со взрослым

контакт углубляется; ребенок начинает активно требовать внимания со стороны взрослого.

С возрастом контакты становятся более прочными и длительными. Более половины детей младшего возраста (до 2 лет) периодически порывают контакт по мере истощения внимания или в тех случаях, когда к ним предъявляют непривычные требования. Дети более старших возрастов порывают контакт только в исключительных случаях.

Линия развития прослеживается также в реакциях ребенка на замечание. Уже самые маленькие глухие дети с нормальным интеллектом реагируют на замечание взрослого, однако далеко не во всех случаях за реакцией на замечание следует исправление поведения. Реакция может быть и негативной. Важно подчеркнуть, что количество случаев исправления поведения в соответствии с замечанием взрослого тоже от года к году заметно увеличивается. Достаточно рано у глухих детей появляется адекватная реакция на одобрение.

Более показательна в этом смысле реакция детей на неудачу. Умение вовремя заметить неудачу в своих действиях и внести в них соответствующие исправления свидетельствует о наличии самоконтроля, предполагающего довольно высокий уровень развития. У самых маленьких не только нет попытки внести исправления в свои действия; саму неудачу они, как правило, самостоятельно не оценивают. Более половины детей старше 4 лет самостоятельно выделяют неудачные решения; многие из них исправляют их.

Одним из важных параметров в оценке развития ребенка является его внимание.

Устойчивость внимания на протяжении дошкольного детства меняется. Преддошкольник может заниматься одним и тем же не более трех минут, после чего он требует смены вида занятия. Средний и старший дошкольник может, не истощаясь, заниматься одним и тем же до 10-12 мин. При смене видов занятий старший дошкольник может выполнять различные задания, не истощаясь, в течение 40 и более минут.

Устойчивость внимания у одного и того же ребенка может быть разной в зависимости от вида деятельности. Так, у одних детей мы обнаруживаем относительно более устойчивое внимание в процессе осуществления свободной деятельности. Другие оказываются способными к более длительному сосредоточению внимания в условиях организованной взрослыми деятельности. Среди преддошкольников встречаются дети, имеющие неустойчивое внимание при выполнении обоих видов деятельности; среди детей старше трех с половиной лет нет глухих с нормальным интеллектом, имеющих неустойчивое внимание при выполнении обоих видов деятельности.

С возрастом заметно улучшается концентрация внимания и способность переключаться от выполнения одного вида задания к другому, от одного вида деятельности к другому.

Причины прекращения деятельности различны у детей разного возраста. Малыши прекращают действия в связи с наступлением истощения (независимо от того, решена ли задача), старшие дошкольники, как правило, выполняют задание до конца.

47. роль і значення психологічних знань у діяльності сурдопедагога

Успіх у вихованні та навчанні дошкільників з порушеним слухом в значній мірі залежить від професійної компетенції та особистісних якостей сурдопедагога. Спеціаліст-сурдопедагог повинен розуміти своє професійне призначення як надання різнобічної корекційно-педагогічної допомоги дітям з вадами слуху, наслідком якої може бути високий рівень їх реабілітації та інтеграції в середу нормально чуючих людей. Поряд з професійними знаннями важливе значення мають особисті якості сурдопедагога, які визначають стиль відносин з дітьми, батьками, іншими співробітниками дошкільної установи, формують його авторитет. Серед якостей особистості сурдопедагога до найважливіших можна віднести любов до дітей і бажання допомогти їм, почуття жалю до батьків хворої дитини, бажання і вміння не тільки надати їм професійну допомогу, а й підтримати їх, проявити гуманність і добросердя. Важливими якостями особистості сурдопедагога є глибокий інтерес до своєї професії, наявність пізнавальних педагогічних інтересів.

Сурдопедагог повинен володіти високим рівнем професійної підготовки, що передбачає як добре володіння професійними знаннями, так і високий рівень загального гуманітарної освіти. В силу своєї професійної підготовки (вища дефектологическое освіту за спеціальністю «сурдопедагогіка» або «корекційна дошкільна педагогіка») сурдопедагог очолює невеликий педагогічний колектив групи, куди крім нього входять два або три вихователя, музичний керівник. Від особистісних якостей і професійної компетенції сурдопедагога в значній мірі залежить ставлення всіх членів колективу до дітей, розуміння завдань і спрямованості розвиваючої та корекційної роботи, взаємозв'язок з батьками.

Сурдопедагог повною мірою відповідає за рівень корекційно-виховної роботи в групі, з якою він, як правило, працює кілька років. Основна робота здійснюється ним в процесі проведення фронтальних та індивідуальних занять за трьома розділами програми: розвитку мовлення, розвитку слухового сприйняття і навчання вимові, формування елементарних математичних уявлень. Він також здійснює розвиваючу і корекційну роботу з дітьми в їх вільної діяльності, при проведенні режимних моментів.

Для здійснення професійної діяльності сурдопедагог повинен знати:

§ анатомо-фізіологічні основи порушень слуху, методи їх профілактики;

§ аудіологічні основи реабілітаційної роботи та слухопротезування;

§ дитячу і спеціальну психологію (сурдопсихологию);

§ дошкільну і спеціальну педагогіку (сурдопедагогіка);

§ методи психолого-педагогічного вивчення дітей з порушеннями слуху;

§ методики Загальнорозвиваючі та корекційної роботи з дітьми, що мають різну ступінь зниження слуху, а також комбіновані порушення;

§ прийоми консультування батьків дітей з порушеннями слуху;

§ сучасні досягнення в галузі вітчизняної та зарубіжної сурдопедагогіки.

Успіх у вирішенні цих завдань передбачає широку орієнтування сурдопедагога в сучасній літературі з сурдопедагогике, сурдопсихологии, дошкільної педагогіки. Знання в області досягнень медичних наук (аудіології, сурдології тощо), технічних досягнень (сурдотехніка) дозволять підтримувати зв'язок у роботі з лікарями, техніками, грамотно вести роботу з батьками, правильно орієнтувати їх у сучасних методах лікування, слухопротезування, навчання дітей.

Сурдопедагог повинен добре розуміти соціальне становище осіб з порушеннями слуху різного віку, знати законодавчі документи, спрямовані на соціальну підтримку дітей-інвалідів, вміти правильно розкрити їх суть; знати найважливіші міжнародні організації, що забезпечують підтримку та соціальний захист глухих та слабочуючих дітей.

49. ПСИХІЧНІ ЯВИЩА і ПСИХОЛОГІЧНІ ФАКТИ В ОНТОГЕНЕЗІ РОЗВИТКУ ДОШКІЛЬНИКА

Під психічними явищами розуміються суб'єктивні переживання чи елементи внутрішнього досвіду суб'єкта.

Під психологічними фактами розуміється набагато ширше коло проявів психіки, в тому числі їх об'єктивні форми (у вигляді актів поведінки, тілесних процесів, продуктів діяльності людей, соціально-культурних явищ), які використовуються психологією для вивчення психіки - її властивостей, функцій, закономірностей.

Усі психічні явища нерозривно пов'язані, але традиційно вони поділяються на три групи:

1) психічні процеси;

2) психічні стани;

3) психічні властивості особистості.

I. Психічні процеси - окремі цілісні акти відбивної-регуляционно діяльності. Кожен психічний процес має свій об'єкт відображення, свою регуляционную специфіку і свої закономірності.

Психічні процеси підрозділяються на: 1) пізнавальні (відчуття, сприйняття, мислення, уява і пам'ять), 2) вольові, 3) емоційні.

II. Психічний стан - тимчасова своєрідність психічної діяльності, що визначається її змістом і ставленням людини до цього змісту. Психічний стан - поточна модифікація психіки людини. Воно являє собою відносно стійку інтеграцію всіх психічних проявів людини при певній його взаємодії з дійсністю.

Усі психічні стани підрозділяються на:

1) мотиваційні - засновані на потребах установки, бажання, інтереси, потяги, пристрасті;

2) стану організованості свідомості (проявляються в різних рівнях уважності, працездатності);

3) емоційні (емоційний тон відчуттів, емоційний відгук на дійсність, настрій, конфліктні емоційні стани - стрес, афект, фрустрація);

4) вольові (стану ініціативності, цілеспрямованості, рішучості, наполегливості та ін; їх класифікація пов'язана зі структурою складної вольової дії).

Відрізняються також прикордонні психічні стани особистості - психопатії, акцентуації характеру, неврози та стану затримання психічного розвитку.

III. Психічні властивості особистості - типові для даної людини особливості його психіки, особливості реалізації його психічних процесів.

До психічних властивостей особистості відносяться: 1) темперамент; 2) спрямованість особистості (потреби, інтереси, світогляд, ідеали); 3) характер; 4) здібності.

Надалі сучасна психологія виділяє і включає в коло свого розгляду цілий ряд форм прояву психіки - психологічні факти. Серед них - факти поведінки, неусвідомлювані психічні процеси, психосоматичні явища, нарешті, творіння людських рук і розуму, тобто продукти матеріальної та духовної культури.

У всіх цих фактах, явищах, продуктах психіка проявляється, виявляє свої властивості і тому через них може вивчатися. У процесі розвитку психологія розширює коло досліджуваних нею феноменів.

Психологічні факти мають суттєві специфічні особливості: складаючи внутрішню сторону зовнішніх людських проявів, вони доступні вивченню лише опосередковано.

Функції психіки

Психіка виконує когнітивну (пізнавальну), регулятивну, мотиваційну та комунікативну функції. Когнітивна функція виявляється в активізації всіх пізнавальних процесів при виконанні виробничого завдання. У процесі праці людина сприймає і переробляє інформацію, приймає і реалізує рішення, осмислює різні варіанти дій, використовує засвоєні знання, навички і вміння, прогнозує можливі ситуації, вдосконалює способи діяльності. Регулятивна функція психіки в процесі праці реалізується в станах оптимальної мобілізації резервних можливостей працівника, необхідному рівні його активності, концентрації і спрямуванні пізнавальних процесів та вольових зусиль на досягнення поставленої мети. Мотиваційна функція психіки пов'язана з спонуканням працівника до активності та підтримання останньої на певному рівні. Комунікативна функція психіки в процесі праці реалізується у спілкуванні працівників, яке є основою міжособистісних відносин, способом організації спільної діяльності та методом пізнання людини людиною.

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ

Відчуття́ — психічний пізнавальний процес, який полягає у відображені окремих властивостей, предметів та явищ оточуючого світу.

Для виникнення відчуття потрібна наявність впливів на відповідні органи відчуття, предметів або явищ реального світу, які називаються подразниками. Дія подразника на орган має назву подразнення. Фізіологічною основою відчуттів є складна діяльність їх органів, які І. П. Павлов назвав аналізаторами. Аналізатор містить три специфічні відділи: периферичний (рецепторний), провідниковий та центральний (мозковий)

Види людських відчуттів

Дистантні відчуття

ЗірСлухНюх

Контактні відчуття

СмакТактильні відчуттяДотикБільТемпературні відчуттяВібраційні відчуття

Глибинні відчуття

Чуттєвість від внутрішніх органів М'язова чуттєвістьВестибулярна чуттєвість

Сприйняття́ (перцепція, від лат. perceptio) — психічнопізнавальний процес, який полягає у відображені людиною предметів і явищ, в сукупності всіх їхніх якостей при безпосередній дії на органи чуття.

Ми́слення — це особлива ідеальна діяльність людини, яка виникає, формується, розвивається в суспільстві, коли людина перебуває у певному соціокультурному середовищі і вступає в багатогранні відносини з природним і соціальним світом, що її оточує.

Мо́ва — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування

Типи відношень у структурі мови

парадигматичні

синтагматичні

асоціативні

ієрархічні

Парадигматичні відношення — це ті відношення, що об'єднують одиниці мови одного рівня в групи, розряди і категорії. Наявність у системі мови парадигматичних рядів дозволяє мовцям у мовленні залежно від наміру сформулювати думку, яку вони прагнуть передати, вибрати той чи інший член цього ряд (фонетичного, словесного, морфологічного чи синтаксичного), який відповідає задуму.

Синтагматичні відношення — лінійні відношення в системі мови, об'єднують одиниці мови в їх одночасній послідовності; відношення всередині однієї синтагми.

Асоціативні відношення виникають на основі збігів у часі уявлень (образів) і явищ дійсності. Розрізняють 3 типи асоціацій:

за суміжністю

за подібністю

за контрастом

Ува́га — спрямованість психічної діяльності людини та її зосередженість у певний момент на об'єкти або явища, які мають для людини певне значення.

Види уваги

Говорячи про види уваги, розрізняють три основних:

Мимовільна увага — не пов'язана з цілеспрямованою діяльністю і вольовим зусиллям. Про мимовільну увагу говорять у тих випадках, коли увага людини залучається самим подразником.

Довільна увага має цілеспрямований характер і вимагає вольового зусилля. Цей вид уваги існує тільки в людини.

Післядовільна увага (поняття було введене М.Ф.Добриніним). Якщо в цілеспрямованій діяльності для особистості стають цікавими й значимими зміст і сам процес, а не тільки результат, як при довільному зосередженні, є підстава говорити про післядовільну увагу.

Па́м'ять - психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини.

Види пам'яті

мимовільна — інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією.

довільна — цілеспрямоване заучування за допомогою спеціальних прийомів. Ефективність запам'ятовування залежить від прийомів та цілей запам'ятовування;

За характером переважаючої психічної активності:

рухова — пам'ять на рухи та їх системи;

емоційна — пам'ять на почуття, які виступають стимулом до діяльності;

образна — пам'ять на уявлення: зорова, слухова, нюхова, смакова, дотикова;

словесно-логічна — специфічна людська, запам'ятовується думка у формі понять.

За тривалістю збереження інформації:

сенсорна пам'ять триває 0,2 - 0,5 секунди, дозволяє людині орієнтуватися в оточенні.

короткочасна пам'ять забезпечує запам'ятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу - від кількох секунд до хвилини;

довготривала пам'ять — збереження інформації протягом тривалого часу;

оперативна пам'ять — проявляється під час виконання певної діяльності і необхідна для її виконання в кожний заданий проміжок часу.

Уява — це психічний процес, який є надзвичайно важливим для розвитку творчості, творчого мислення. Г. Сельє говорить про уяву як одну з провідних характеристик творчої особистості.

Види уяви

Активна (довільна) уява — послідовність фантазій, викликаних за допомогою довільної концентрації." (К.Юнг)

Пасивна (мимовільна) уява — послідовність фантазій, викликана мимовільними процесами психіки.

Продуктивна уява — в рамках цього виду уяви дійсність свідомо конструюється людиною, а не просто механічно копіюється чи відтворюється.

Репродуктивна уява - при використанні цього виду уяви постає завдання відтворити реальність в тому вигляді, в якому вона реально існує.

Конкретна уява — уява, при реалізації якої, здійснюється оперування конкретними образами реальної дійсності.

Абстрактна уява — уява, при реалізації якої, здійснюється оперування абстрактними образами.

Форми уяви

аглютинація — поєднання нез'єднуваних у реальності якостей, властивостей або частин предметів, ця форма уяви використовувалася та й і використовується у створені казкових, міфічних героїв наприклад змій з трьома головами, пегас та ін.;

гіперболізація — перебільшення або применшення об'єкта та його частин;

схематизація — зглажування відмінностей між предметами та виявлення подібності між ними;

загострення — підкреслення певних ознак об'єкта;

типізація — виділення сутнісного в межах однорідних явищ, та його втілення в конкретному або абстрактному образі.

50. Знання про відчуття, його розвиток у дошкільників з вадами слуху

Відчуття́ — психічний пізнавальний процес, який полягає у відображені окремих властивостей, предметів та явищ оточуючого світу.

Для виникнення відчуття потрібна наявність впливів на відповідні органи відчуття, предметів або явищ реального світу, які називаються подразниками. Дія подразника на орган має назву подразнення. Фізіологічною основою відчуттів є складна діяльність їх органів- аналізаторів.

Види людських відчуттів

Дистантні відчуттяЗірСлухНюх

Контактні відчуттяСмакТактильні відчуттяДотикБільТемпературні відчуттяВібраційні відчуття

Глибинні відчуттяЧуттєвість від внутрішніх органівМ'язова чуттєвістьВестибулярна чуттєвість

У дошкільному віці відбувається збагачення і порядкування чуттєвого досвіду дитини, оволодіння специфічними формами сприймання і мислення, бурхливий розвиток уяви, формування довільної уваги і пам'яті. Пізнання дитиною навколишнього світу за допомогою відчуттів і сприймання створює необхідні передумови для виникнення складніших пізнавальних процесів (мислення, пам'ять, уява). Розвинена сенсорика - основа для удосконалення практичної діяльності дитини. Зміни в організмі малюка відбуваються не самостійно, а в результаті того, що дошкільник оволодіває новими діями сприймання, спрямованими на обстеження предметів і явищ дійсності, їх різноманітних властивостей і відношень. У середині дошкільного віку у дитини виникає бажання розібратися у формах, порівняти, у чому їх схожість і відмінність з відомими їй предметами.

Розвиток основних видів відчуття у дошкільному віці

Найхарактерніші зміни упродовж перших років життя дитини зумовлені передусім розвитком основних видів її відчуття.

Відчуттям називають відображення окремих властивостей, якостей предметів і явищ об'єктивного світу, а також внутрішніх станів організму при їх безпосередньому впливі на відповідні рецептори.

Розвиток відчуттів дитини значною мірою обумовлений розвитком у неї психофізичних функцій (сенсорних, мнемічних, вербальних, тонічних та ін.).

Матеріальним органом відчуття є аналізатори. За фізіологічними механізмами відчуття - рефлекторний процес, відповідь організму на діючий вплив (І. Сеченов, І. Пав-лов). З кожним роком підвищується чутливість її аналізаторів. Наприклад, гострота зору молодших дошкільників підвищується на 15-20%, старших - на 25-30%. Рівень гостроти зору залежить від умов діяльності: вона значно покращується в ігровій ситуації (в середньому на 17,2% - у дітей 4-5 років; 29,8% - у дітей 5-б років; 30,2% - у дітей 6-7 років).

Розвивається у дошкільний період і розрізнення кольорів, передусім підвищується його точність. До 2 років діти при безпосередньому сприйманні добре розрізняють 4 основних кольори: червоний, синій, зелений, жовтий, важче - проміжні тони: оранжевий, голубий і фіолетовий. 4-річні діти здатні встановлювати зв'язок між основними кольорами і їх найменуваннями, 5-річні - із проміжними кольорами. У середньому дошкільному віці діти починають розрізняти світлі відтінки, чому сприяє і позначення відношень словами "темне", "світле".

Активно розвивається у дошкільному віці і слухова чутливість: у старших дошкільників гострота слуху у 3-4 рази вища, ніж у молодших. Спостерігається повільніший розвиток гостроти тонального слуху. Пороги чутливості З-4-річних дітей перевищують пороги чутливості дорослих на 7-11 Дб, 5-6-річних - на 5-8 Дб.

У дошкільний період розвивається здатність розпізнавати висоту звука. Однак фонематичний (мовний) і музичний слух формуються не однаковими темпами. Фонематичний слух починає розвиватися наприкінці 1-го року життя малюка, а до початку дошкільного періоду дитина розрізняє всі звуки рідної мови, оволодіває пасивним і активним мовленням. Сприймання висоти звуків, відношень між ними нелегко дається навіть багатьом 5-річним дітям. Сприймання звуків, особливо розпізнавання їх висоти, тембру, має індивідуальні особливості. Під час прослуховуван-ня музичних творів дошкільники зосереджуються переважно на їх динаміці (ритм, темп), мелодію і гармонію вони сприймають гірше.

Для розвитку у дошкільників музичного слуху використовують різноманітні методи і прийоми. Наприклад, метод опосередкованого моделювання дає змогу навчити дітей моделювати властивості і відношення певних об'єктів за допомогою інших предметів. Його використовують у дошкільних закладах, особливо зі старшими дошкільниками, для формування поняття про високі і низькі, довгі і короткі звуки, для розрізнення їх, упізнавання напрямку руху мелодії (донотний період навчання).

У цей період удосконалюється кінестетичні і тактильні відчуття, свідченням чого слугує здатність розпізнавати вагу предметів, яка з 4-х до 7-ми років покращується приблизно удвічі.

Розвиваються у дошкільному віці і нюхові відчуття, тому старші дошкільники допускають менше помилок при розпізнаванні запахів, точніше їх називають.

Дата добавления: 2015-11-04