Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Функції мовлення в дошкільників з вадами слуху

Висунення положення про провідну роль навчання в психічному розвитку (Л.С.Виготський). | Сприймання, його компенсаторні види, якості та розвиток дошкільників з вадами слуху | Види уяви та її становлення у дошкільників з вадами слуху | Характеристика роботи: За ред. Б. Д. Корсунської «Пути обучения речи». 1960 | Мислення та його розвиток у дошкільників з вадами слуху | Провідний вид діяльності в онтогенезі | Развитие игры | Відчуття та його характеристика у дошкільників з вадами слуху | Творча уява дітей з вадами слуху дошкільного віку | Теорії мислення у психології та особливості його розвитку |


Читайте также:
  1. Бібліографічний опис: поняття, функції
  2. Види мислення та опосередкованість його формування у дітей з вадами слуху
  3. Види уваги, розвиток уваги, методи дослідження уваги у дітей з вадами слуху дошкільного віку.
  4. Види уяви та її становлення у дошкільників з вадами слуху
  5. Відчуття та його характеристика у дошкільників з вадами слуху
  6. Динаміка збагачення мовлення дитини прийменниками у процесі засвоєння непрямих відмінків
  7. Діяльність дошкільника з вадами слуху

Психологические особенности формирования речи.

Важной особенностью психического развития глухих детей является почти одновременное овладение ими несколькими различными видами речи — словесной (устной и письменной), дактильной и жестовой, т.е. своеобразная полиглоссия, как называл ее Л. С. Выготский.

Рассмотрим последовательно, как глухой ребенок овладевает разными видами речи и какие при этом наблюдаются психологические особенности.

Словесной речью глухие дети могут овладеть только обходными путями, в условиях специального обучения. Дети познают речь, опираясь на зрительное восприятие, подкрепленное речевыми двигательными ощущениями. Они не имеют возможности улавливать интонационно-выразительные средства речи и воспринимать на слух ее образцы, подражание которым, контролируемое слухом, определяет речевое развитие слышащего ребенка. В связи с этим Ж. И. Шиф выделила следующие психологические условия овладения речью глухими детьми в отличие от слышащих.

Речевое общение детей с нарушениями слуха формируется в условиях различных видов деятельности. Сам процесс овладения языком понимается как процесс формирования разных видов речевой деятельности (устной, письменной, дактильной), при этом развиваются обе ее стороны — импрессивная (зрительное, слухо-зрительное и собственно слуховое восприятие) и экспрессивная (говорение, дактилирование, письмо). Все виды речевой деятельности формируются в единстве.

При этом у глухих детей иные, чем у слышащих, сенсорные основы формирования первичных образов слов. У слышащих первичным образом слова является слуховой, у глухих детей — зрительный, подкрепляемый двигательными ощущениями (артикуляцией, дактилированием или письмом).

Таким образом, в речевом развитии детей с нарушениями слуха наиболее наглядно и ярко выступает их своеобразие по сравнению с нормально слышащими детьми — поздние сроки начала овладения словесной речью, одновременное и параллельное усвоение разных видов речи (словесной и жестовой; устной, письменной, дактильной), характерное для многих глухих словесно-жестовое двуязычие, трудности овладения словарным составом и грамматическим строем словесной речи. Все эти особенности влияют на развитие других познавательных процессов, прежде всего мышления, сказываются на формировании личности детей, их познавательных интересов.

Условия развития познавательной сферы детей с нарушениями слуха оказываются чрезвычайно сложными. Взаимодействие первичного дефекта и вторичных отклонений в психическом развитии изменяет структуру познавательной сферы глухих детей. Центральное место при этом занимают сложности становления высших психических функций, формирование таких качеств, как произвольность, опосредованность, осознанность. Высшие психические функции как системы обладают большой пластичностью, поэтому позволяют осуществлять внутрисистемные и межсистемные функциональные перестройки и в значительной степени компенсировать отклонения в психическом развитии глухих детей. Результаты исследований сурдопедагогов и сурдопсихологов показали, что достигается это только в условиях целенаправленного адекватного обучения и воспитания.

Особенности развития словесной речи у глухих детей.

Проблемы формирования словесной речи у глухих и слабослышащих детей исследовали многие ученые — Ф.Ф.Рау, С.А.Зыков, Р.М.Боскис, И.М.Соловьев, Ж.И.Шиф, К.Г.Коровин, А.Г.Зикеев, Е.Н.Марциновская, А.М.Гольдберг, Е. П. Кузьмичева, Л.П.Носкова и другие.

Словесной речью глухие дети могут овладеть только обходными путями, в условиях специального обучения. Дети познают речь, опираясь на зрительное восприятие, подкрепленное речевыми двигательными ощущениями. Они не имеют возможности улавливать интонационно-выразительные средства речи и воспринимать на слух ее образцы, подражание которым, контролируемое слухом, определяет речевое развитие слышащего ребенка. В связи с этим Ж. И. Шиф выделила следующие психологические условия овладения речью глухими детьми в отличие от слышащих.

Речевое общение детей с нарушениями слуха формируется в условиях различных видов деятельности. Сам процесс овладения языком понимается как процесс формирования разных видов речевой деятельности (устной, письменной, дактильной), при этом развиваются обе ее стороны — импрессивная (зрительное, слухо-зрительное и собственно слуховое восприятие) и экспрессивная (говорение, дактилирование, письмо). Все виды речевой деятельности формируются в единстве.

При этом у глухих детей иные, чем у слышащих, сенсорные основы формирования первичных образов слов. У слышащих первичным образом слова является слуховой, у глухих детей — зрительный, подкрепляемый двигательными ощущениями (артикуляцией, дактилированием или письмом).

Зрительное восприятие глухими написанных слов отличается от первоначальных этапов усвоения чтения слышащими детьми. Чтение слышащих — деятельность, производная от устной речи, предполагающая преобразование графических символов (букв) в речевые звуки. Для глухого ребенка зрительное восприятие слова — первый этап знакомства с языком. У многих и в дальнейшем при восприятии речи ведущими остаются зрительные и речедвигательные компоненты, за счет которых и совершается компенсация недостаточности слухового восприятия.

Усвоение словарного состава языка глухими детьми

В исследованиях выявлено непомерно широкое значение первых усвоенных слов. Р. М. Боскис показала, что на начальных этапах овладения словарем глухие дети пользуются одним словом, обозначая им и предмет, и связанное с ним действие. Так, говоря «картошка», имеют в виду чистить картошку, вместо рубить топором говорят «топор», вместо исцарапал — «когти», «кровь» и т.д. Исследованиями других авторов эти данные многократно подтверждались. Р. М. Боскис объясняет эту особенность тем, что, применяя мимико-жестикуляторные средства, внешне сходные со зрительно воспринимаемой ситуацией, глухие дети одним жестом обозначают и предмет, и выполняемое им действие; этот жест, в зависимости от ситуации, означает то предмет, то действие. В качестве примера приводятся жесты, означающие в одних случаях стакан, в других — пить, зубную щетку и чистить зубы, нож и резать, удочку и удить и т.д. Следовательно, и в значениях первых усваиваемых глухими детьми слов, и в мимико-жестикуляторных средствах обозначения предметов отражен предметно-ситуационный характер наглядных обобщений. Этим объясняется неправомерно широкое значение первых слов.

Благодаря развитию в среде слышащих, участию в их практической деятельности и накоплению личного практического опыта регулярных действий с предметами у глухих детей постепенно преодолевается ситуационный характер практических и наглядных обобщений. Выделяя предметы из ситуаций, они оказываются подготовленными к усвоению значений слов, обозначающих предметы (например, стол, стул, скамья, чашка, ложка, шапка, дом), действия, признаки предметов, и относительно быстро усваивают их, так как речь уже оказывает воздействие на категориализацию мышления.

Педагогическая работа по обучению словарю и формированию понятий может осущест-вляться разными способами: намеренно созданная ситуация, имитирующая обучение ребенка в жизненных условиях, специально разработанные игры, занятия по труду, предметные уроки и т. д. Все эти формы работы, связанные с развитием речи и словесного мышления, предполагают систематическое обучение.

Усвоение первых слов опирается на наглядные обобщения, формировавшиеся у глухих детей в условиях практической деятельности и общения с окружающими. В процессе специального обучения значения слов уточняются. Развитие речи, связанное с постепенным накоплением словаря, с усвоением как более частных, так и более общих (родовых) понятий, исправляет недостатки наглядных обобщений детей, поднимает эти обобщения на более высокий уровень.

 

61.Характеристика роботи: Пфафенродт, В. Власова. «Фонетическая ритміка»

 

Фонетична ритміка - це система рухових вприв, в яких різні рухи поєднуються з проголошенням певного мовленнєвого матеріалу (фраз, слів, складів, звуків). Цілі, які визначають основні напрями в заняттях по фонетичної ритміці, полягають в тому, щоб: - з'єднати роботу мовно - дійового і слухового аналізатора з розвитком загальної моторики; - сприяти формуванню у слабочуючих дітей природної мови з вираженою інтонаційної і ритмічної стороною в процесі переходу загальної моторики до мовно - дійового; - розвивати слухове сприйняття учнів і використовувати його в ході формування та корекції вимовних навичок. Всі вправи, які містять руху і усне мовлення, на заняттях з фонетичної ритміці спрямовані на: нормалізацію мовного дихання і пов'язаної з ним злитістю мовлення; формування умінь змінювати силу і висоту голосу, зберігаючи нормальний тембр без грубих відхилень від норми; правильне відтворення звуків і їх сполучень ізольовано, в складах і словосполученнях, словах, фразах; відтворення мовного матеріалу в заданому темпі; сприйняття, розрізнення і відтворення різних ритмів; вміння висловлювати свої емоції різноманітними інонаціональними засобами. Заняття з фонетичної ритміці проводить вчитель-дефектолог, який повинен вміти сам правильно і красиво виконувати різні рухи тіла, рук, ніг, голови: ритмічно і красиво рухатися як під музику, так і без неї; вміти поєднувати систему рухів з музикою в різному темпі; бачити і вміти виправляти характер рухів у навчаючих; прагнути до максимальної природності і розкутості рухів, як своїх власних, так і учнів; чути недоліки у вимові учнів і вміти їх виправляти; користуватися голосом нормальної висоти і сили як в інструкціях, так і при передачі мовного матеріалу. Рухи дітей, які супроводжують проголошення звуків і складів на заняттях фонетичної ритміки, характеризуються трьома основними елементами: напруженістю, інтенсивністю, часом. Навчити дітей з вадами слуху управляти своїм диханням вдається в процесі спеціального тренування. Вправи на розвиток дихання, які включені в зміст занять фонетичної ритміки, спрямовані на вироблення продовж видиху, що дозволяє нормалізувати мовне дихання і пов'язану з ним злитість мови. Робота з формування і корекції голоси передбачає створення навичок користуватися голосом нормальної сили, змінювати силу голосу залежно від обстановки. Це має особливе значення при формуванні навички виділяти словесне і логічний наголос. Робота з формування і корекції голосу у слабочуючих передбачає створення вміння користуватися голосом нормальної висоти. Ритм, як відомо, організовує рухову діяльність людини. В освіті та розвитку почуття ритму бере участь все тіло. У слабочуючих дітей відзначається велика кількість відхилень у ритмі рухів, рухових реакціях, в розподілі власних зусиль. Слухове сприйняття ритмічних сигналів, як при допомозі і звукопідсиленої апаратури, так і без неї, дозволяє навчити маленьких слабочуючих дітей прийомам і способам слуховий орієнтування, розвиває слухову пам'ять, стимулює діяльність слухового аналізатора. Для правильного проведення ритмів в русі та вимові необхідно, щоб ритм, переданий рухом, відповідав ритмічному малюнку слова чи фрази: рухи вчителя і учня повинні бути синхронними; напруга м'язів повинна співпасти з посиленим звучання складу. Темп мовлення грає важливу роль в реалізації процесу спілкування. Різкі відхилення від громадського орієнтування темпового діапазону можуть привести до зниження чіткості мови. Завдання навчання темпу мовлення на заняттях фонетичної ритміки складають формування вміння: рухатися в заданому темпі; чергувати руху в різному темпі; поєднувати руху з проказуванням в потрібному темпі; промовляти мовний матеріал без рухів у заданому темпі. Роль інтонації в мові величезна. Вона організовує сенсорну сторону мови за допомогою логічного наголосу, перерахування, спонукання, питання, вигуки, пауз, зміни темпу мови. Вона посилює лексичне значення слів.
Для значної частини слабочуючих школярів характерного порушення інтонаційної сторони мови, висловлюється в монотонності. Робота з формування інтонаційної сторони мови здійснюється в різних напрямках. Сюди відноситься робота над логічним наголосом. Логічний наголос, як відомо, полягає у виділенні слів, найбільш важливих за змістом. Метод фонетичної ритміки передбачає включення в кожне заняття мовного матеріалу з усіх розділів програми з вимови: мовне дихання, голос, звуки і їх поєднання, ритм, темп, інтонація.


Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 91 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Діяльність дошкільника з вадами слуху| Наукова та житейська дошкільна сурдопсихологія

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)