Загальний історичний огляд

Тема 4. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ

(друга пол. XVI — перша пол. XVII ст.)

План:

Загальний історичний огляд.

2. Державний лад та правова система:

а) суспільний лад;

б) запорізьке козацтво як нова соціальна верства;

в) державний лад;

г) суд і процес;

д) наступ католицизму. Берестейська церковна унія;

Є) основні риси права.

Висновки.

ЗАГАЛЬНИЙ ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД

Після Люблінської унії 1569 року Велике князівство Литовське втратило не лише свої землі, а й державне значення.

Але найбільших втрат зазнало національне життя та традиції українського народу.

Майже відразу ж після Люблінської унії починається інтенсивна роздача земель магнатам та шляхті на Київщині, Брацлавщині, Переяславщині. До кінця XVI ст. більшість українських земель опинилася під владою магнатів Вишневецьких, Замойських, Конєцпольських, Тарновських. Оскільки ці землі були мало заселені, в них для заохочення переселенців встановлювались "пільгові роки" (від 20 до 40), протягом яких селяни не сплачували податків і не відробляли панщини. Це привело до швидкого заселення цих земель селянами з усіх частин України.

У 1598 році зі смертю царя Федора припиняє існування династія Рюриковичів. Почалися затяжні московсько-польські війни, активну участь у яких брали українські сили.

У польсько-московських війнах значну роль відігравало українське козацтво. У війську Сігізмунда III було 30000 козаків. У битві під Смоленськом у 1632 році польське військо складалося з 9090 поляків і 20000 українських козаків.

Козацькі повстання. Соціальне, національне, культурне та релігійне гноблення українського народу з самого початку викликало різкий протест, який вилився в ряд повстань, де рушійною силою було козацтво.

З початку формування запорізького козацтва в ньому виділяється дві течії:

радикальна, до якої належали незаможні козаки з безземельних селян та міських ремісників, які намагалися через перемогу над польською шляхтою покращити своє правове становище;

поміркована, яка складалася із заможного козацтва, шляхетства, міщанства і прагнула через домовленості з польським урядом досягти привілеїв та вольностей. З часом суперечки між двома течіями посилились, що загрожувало самому існуванню козацтва. Але загальне невдоволення українського населення політикою польського уряду на деякий час примирило ці течії, і в ряді повстань козацтво виступало як єдина сила.

Перше велике козацько-селянське повстання вибухнуло у 1591 році і тривало до 1593 року. В повстанні, яке очолив Криштоф Косинський, брало участь і міське насе­лення. Спочатку на боці запорожців воювали і реєстрові козаки, але після переговорів з поляками у 1593 році вони пообіцяли вірно служити королю, скинути Косинського з гетьманства, не робити походів на "волость".

Поляки розгромили рештки повстанських загонів. Соціальний гніт посилився: було збільшено панщину, натуральні та грошові повинності населення.

Ці події підготували грунт для повстання під проводом Северина Наливайка та Григорія Лободи.

Восени 1595 року все українське Правобережжя і Південно-Східна Білорусія опинилися в руках повстанців. Боротьба проти шляхетської влади відбувалася під релігійними гаслами, за православ'я. У виступах брало участь як селянство, так і міщанство.

Після придушення повстання Наливайка в Україні посилюється соціальний, національний та релігійний гніт. Настає кріпосницько-шляхетська реакція. Але масовий рух в Україні проти соціального і національного гноблення зупинити було вже неможливо. Розгортанню визвольного Руху сприяв розвиток козаччини, яка стала ідеалом для пригнобленого люду.

У 20-х — першій половині 30-х років XVII ст. розпочався народний рух на Київщині, який незабаром переріс у велике повстання під проводом Тараса Федоровича (Трясила). У 1620 році його було обрано гетьманом нереєстрового козацтва. Федорович звернувся до українського народу з універсалами, в яких закликав вступати до повстан­ського війська, здобувати козацькі вольності і захищати православну віру. Повстанці ставили за мету:

визволення України від польсько-шляхетського панування,

встановлення особливого правового стану козацтва,

збереження української народності.

Але і це повстання не було доведене до кінця. Згідно зі статтями Переяславської угоди від 29 травня 1630 року козаки визнавали свою провину, однак не підлягали покаранню за участь в повстанні. Навпаки, реєстр збільшувався до 8 тис. Всі інші повстанці, які не ввійшли в козацький реєстр, мали повернутися до панських маєтків.

Придушуючи народні виступи, польські магнати намагалися ліквідувати і реєстрове військо, яке в критичних ситуаціях часто підтримувало повстанців. Проте король, який не володів абсолютною владою в Речі Посполитій, мав намір використовувати козаків у боротьбі з магнатами.

Але давня неприязнь, яка існувала між реєстровцями та іншими козаками, привела до сутички. Козацький загін під проводом Павла Бута у травні 1637 року захопив в Черкасах артилерію реєстрових козаків.

У липні 1637 року козацька рада обрала Бута гетьманом Війська Запорізького. Наприкінці липня почалося повстання. Запорізьке військо мало намір закріпитися на Лівобережжі. У вирішальний момент повстання козацький ватажок був по-зрадницькому схоплений і згодом страчений у Варшаві:

Польське шляхетське військо організувало каральну експедицію на Лівобережжя. З надзвичайною жорстокістю шляхтичі вбивали і грабували місцеве населення. Проте наслідки залякування виявилися протилежними. На Запоріжжі гетьманом було обрано Якова Острянина. Його універсали з закликом всенародної боротьби з польською шляхтою розповсюджуються майже по всій Україні.

Острянин розгромив коронне військо, але відсутність тактики та стратегії привела до поразки його війська під Лубнами. Залишки повстанської армії під керівництвом нового гетьмана Дмитра Гуні продовжували боротьбу. Та ситуація була вже іншою, ніж на початку повстання. Майже вся територія повстання була захоплена шляхетським військом, а чергова зрада частини козацької старшини привела до затухання повстання.

Особливо шириться така форма народного протесту, як втечі селян з маєтків панів та шляхти. Втікали на Лівобережжя, в Запоріжжя, бо там кріпацтво ще не стало масовим. Десятки тисяч українців переселяються в ці часи на територію Московської держави. Особливо масовим було переселення у 1638—1639 роках.

Своєрідною формою боротьби проти соціального гноблення на західноукраїнських землях був рух опришків. Протягом 1639—1647 років загони опришків здійснювали напади на шляхетські маєтки, знищували інвентарі (записи феодальних повинностей). Місцева влада та шляхта жорстоко розправлялися з рухом народних месників.

Дата добавления: 2015-11-03