Михайль Семенко

1892-1937

Творець і незмінний лідер українського футуризму від його початку (1913) до поліційного знищення Москвою (1934). Народився 31 грудня 1892 року в селі Кибинці Миргородського повіту на Полтавщині. Вчився в реальній школі і три роки в Петербурзькому психоневрологічному інституті. Перша світова війна перебила освіту; 1914 він виїхав до Америки, але застряг у Владивостоці, проживши в ньому і його околицях три роки. 1916-22 був членом комуністичної партії; вийшов із партії, оставшись безпартійним. Як тільки почалась революція, Семенко одразу вертається до Києва, де стає впертим, енергійним ватажком «футуристичної революції» в українській літературі.

Писати почав рано; перший друкований твір його появився в журналі «Українська хата». В 1913 вже вийшла перша збірка його поезій ПРЕЛЮД, а 1914 — дві наступні його книжки ДЕРЗАННЯ та КВЕРОФУТУРИЗМ. В цих збірках він раз і назавше родиться й оформлюється футуристом, що заповзявся зруйнувати дотеперішню лінію розвитку української лірики й мистецтва, вводячи замість традиційних сільських — урбаністичні мотиви, замість замріяної особистої лірики — голосну маніфестацію нервової душі, що демонструє себе голосно і публічно в шумі каварень і вулиць, відкидаючи мелос та розмірений такт і оперуючи дисонансами та верлібром, зводячи в царину поетичного всю прозу щоденности. Становище «білої ворони» не пригноблює його, навпаки, надає йому більше зухвалости і бажання епатувати всіх і вся. В умовах революційного Києва Семенко з шумом і реклямою організує футуристичний рух в літературі і мистецтві. Виявами його є: два числа «Універсального журналу» (Київ, 1918); «Флямінґо» за участю першорядного модерного маляра Анатолія Петрицького (1919); «Альманах трьох» за підписом О. Слісаренка, М. Любченка, М. Семенка (Київ, 1920); од-но-єдине число «Катафалк искусства». Ежедневный журнал пан-футуристов-деструкторов (Київ, 1922); одно число «Семафор у майбутнє. Апарат панфутуристів» (Київ, 1922); «Жовтневий збірник панфутуристів» (Київ, в-во «Гольфштром», 1923); ГОЛЬФШТРОМ. Збірник І. Літсектор АСКК (Харків, ДВУ, 1925), що був органом Семенкової організації Асоціація Комуністичної Культури; ЗУСТРІЧ НА ПЕРЕХРЕСНІЙ СТАНЦІЇ. Розмова трьох (Київ, вид. «Бумеранг», 1927). Проте найбільшим організаційним і періодичним витвором Семенка була група і місячний журнал «Наукова генерація» (Харків, 1927—31) — добре редагований і мистецьки оформлюваний в західньо-модерністич-ному стилі, з цікавими формальними шуканнями в поезії і прозі (репортаж), але і з величезною дозою поверхового прожектерства, безвартісного жонглювання деструкцією і претенсією на гегемонію в літературі, як творця «ленінізму в культурі». Перехід до претенсій політичних в дусі офіційної ідеології знаменував мистецьку невдачу Семенкового футуризму, який при більшій незалежності від Москви української культури і швидших темпах позитивного модерного розвитку України міг би був відіграти куди більшу і справді модернізаторську ролю. Роздратований тим, що ця історична роля припала фактично таким групам, як ВАПЛІТЕ, неоклясики чи група Ланка, — Семенко скерував свою енергію на політичну дискредитацію тих груп в очах Москви. Од Семенка відходять такі видатні письменники, як Слісаренко, Бажан, а фактично і Олекса Близько — всі вони переходять до ВАПЛІТЕ чи, як Близько, друкуються в її органах. Сам Семенко падає жертвою (одної із найцікавіших в історії літератури) містифікації Едварда Стріхи (Костя Буревія), який зумів роками друкувати в Семенковій «Новій генерації» зухвалі і вбивчі пародії на Семенка й футуризм.

Семенко, як поет, був не в міру плодовитий. З 1918 по 1931 рік він випустив одна за одною коло двадцяти книг, в тому й два підсумкові видання їх: КОБЗАР (повний збірник поетичних творів в одному томі, 1910—22), Київ, в-во «Гольфштром», 1924, 654 стор., і ПОВНА ЗБІРКА ТВОРІВ (у трьох томах), Харків, 1930—31. Плуг Семенкової поетичної творчости, не взявши солідно відповідної своїм силам глибини, пішов скакати у всіх напрямах літературного поля, доконуючи раз потрібне зривання віками злежаної цілини, а іншим разом переорюючи найдосконаліше культивовані нові посіви. Якби була змога зібрати всю його поетичну творчість, то з неї можна б одсіяти книжку поезій свіжої думки і почуття, прегарних зразків модерної урбаністичної лірики, нових звукових асоціювань, строфічних новобудов, оновленої метафори. (На жаль, ми не могли дістати потрібних видань Семенка, щоб зробити з них дещо більший бажаний добір для цієї антології).

За європеїзацію української поезії, за вплив на талановиту молодь, за незнищимий в ньому дух вільної богеми, нарешті за намагання дати свою власну інтерпретацію «ленінізму в культурі» — Семенко, при всій своїй вірності режимові на всіх його заворотах, був знищений тим режимом. Після розстрілу Олекси Влизька московським виїзним судом в грудні 1934 року — незабаром був арештований і Семенко. Всі зв'язані з його іменем видання були вилучені з ужитку, а сам невгомонний ватажок українського футуризму, ще в зеніті свого життя, зник назавжди на Соловецькому «острові смерти».

ДНІ НЕМИНУЧІ

Ждуть спереду моторошности дні —

Дні неминучі.

Горіння, зимність витримати мені

Страшної бучі.

Я надіну, надіну на груди міцні

Сталевий панцир.

Хто, хто шляхи зітре мені?

Виходь уранці.

За містом хмари, дими страшні,

Блиски сліпучі.

Ждуть спереду моторошности дні,

Дні неминучі.

П'ЄРО ЗАДАЄТЬСЯ. Фраґменти. Інтимні поезії. Книга І, Київ, 1918.

БРОНЗОВЕ ТІЛО

В мене бронзове тіло

На білім піску

Скільки іскор горіло

На яснім струмку

Скільки плямок тремтіло

На обличчі води

В мене бронзове тіло

Я — молодий.

ОБІРВАНІ СТРУНИ. Антологія поезії по-ляглих, розстріляних, замучених і засланих. Нью-Йорк, Наукове Т-во ім. Шевченка, 1955, стор.198.

КОНДУКТОР

Багнеться бути

Кондуктором на товарному потязі.

В похмурну ніч,

Осінню дощову,

Сидіти на тормозі

У кожусі,

Зігнувшись і скупчившись,

Про дні, що минули,

Що в серці зосталися

Ясними плямами,

Про образи згадні,

Заснулі у грудях навіки,

Навіки

Мріять,

Мріять,

Вдивляючись в сутінь.

ОБІРВАНІ СТРУНИ. Нью-Йорк. 1955, стор. 197.

ОКЕАН

Я не знаю — є

Що ще більш таємне,

Як це співуче слово —

Океан.

Скільки людей-героїв

В твої простори впивалося —

Скільки надій ламалося

Крізь туман.

Скільки народів твоїми водами —

Крізь піну невірних хвиль —

Змагалося з бурями й непогодами

Проклинало могутній

Штиль.

Скільки губів безгучно зціпилось

В бажанні непевних ран

І проклинало — й благословляло

В шепоті:

Океан.

І я — закоханий — я наче мрію —

Прагну хвилинами найгостріших стум

До тебе — в обрій — приходь — зогрію

І душа повна невиразних

Ран.

Що це мені й сьогодні вдарило —

За колом полярним — барабан?

Серце в мені клично захмарило —

Океан —

Океан!

ОБІРВАНІ СТРУНИ. Нью-Йорк, 1955, стор. 206.

Дата добавления: 2015-10-28