Елегія до афінських громадян

Солон

[фрагменти]

© В.Державин (переклад), 1968

Джерело: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 137-138.

Солон (приблизно 638-588 рр. до н.е.) - відомий політичний діяч і законодавець Афінської республіки, захисник інтересів "демократії". З його ім'ям дійшло до нас біля 250 віршів - уривків з його політичних і повчальних елегій та ямбів.

Більшість їх пов'язана з діяльністю Солона як поміркованого соціального реформатора і з становищем Афінської держави. Своїми віршами він виховував у населення високі громадянські почуття і патріотичні прагнення. Зокрема відома його елегія про необхідність відвоювання острова Саламіну, захопленого в афінян егінцями. Це- яскравий зразок дійової агітаційної поезії. Нижченаведений уривок з «Елегії до афінських громадян» належить до циклу так званих «Порад»: в ньому Солон зображає незгоди і страждання полісу через знущання над народом аристократичної верхівки, через жадобу до збагачення, работоргівлю тощо. Літературна творчість Солона сприяла його популярності і впливу в Афінах.

ЕЛЕГІЯ ДО АФІНСЬКИХ ГРОМАДЯН

Місто державне оце не загине ніколи за Зевса

Вироком чи через гнів вічноблаженних богів;

Адже прихильна заступниця наша Паллада Афіна,

Грізного батька дочка, руки простерла над ним.

Нищити прагнуть, проте, городяни самі величезне

Місто, з безумства свого й грошей віддавшись жазі.

Думка лиха у привідців народу, отож вони мають

Через зухвальство своє бід незліченних спіткать;

Бо неспроможні вони гамувати гординю й наявні

Радощі учт і гостин мирно вкушати без чвар.

....................................................................................

І багатіють вони, вчинкам віддавшись лихим...

Ні храмового майна, ні скарбового добра

Не проминають, а тягнуть, грабуючи, кожен до себе,

Вже не шануючи геть Правди поважний завіт;

Правда мовчить, але знає достоту все суще й минуле,

Згодом надходить вона, щоб покарати вину.

Тож улучає все місто тепер неминуча уразка:

Швидко в неждану й лиху впало неволю воно;

Збуджує розрух усобний неволю й війну, що дрімала,

Що багатьох юнаків нищить квітучі літа; [137]

Швидко-бо любу державу підкопують люди зловмисні

З змовницьких тих товариств, що до вподоби лихим.

Так повелось воно зле в громадянстві; а з тих, хто бідує,

Тягнуть багато-кого геть у далекі краї,

Проданих в рабство, в кайдани й ярмо неподобне закутих,

Примусом вкинутих злим в лютий невільництва стан.

Так всенародна біда завітає до всіх до господи,

Двері знадвору не хтять владно спинити її;

Перестрибне огорожу вона і напевне спіткає

Навіть того, хто у глиб дому свого заховавсь.

Тож сповістити афінян про це наказав мені розум,-

Як найчисленніших бід місту безправство завдасть;

А доброправство якраз надає розпорядку й звичаю,

Позабиває лихих в пута й кайдани міцні,

Гладить шорстке, припиняє гординю, безсилить зухвальство,

Сушить навіки квітки осліпу й злих заморок.

Скривлене право воно випрямляє, пихатості вчинки

Зм'якшує, нищить ущент розруху й звади діла,

Лють припиняє незгоди жахну; під її володінням

Сповнено серед людей розуму все і ладу.

© Aerius, 2003

Дата добавления: 2015-10-28