Значення історичних обставин на формування та розвиток концепції громадянського суспільства Г.Гегеля

Вступ

Актуальність теми. Складність і суперечливість соціально-політичного розвитку України, формування історично нового для неї типу державності у контексті глибоких і неоднозначних змін у культурній, ідеологічній, політико-правовій та економічній сферах, висувають на початку третього тисячоліття перед українським суспільством важливі гуманітарні проблеми. Однією з них, що визначається державою як пріоритетна, є проблема послідовного розвитку громадянського суспільства, як важливого демократичного інституту.

Досвід існування розвинених країн світу показує, що однією з основ сталого існування держави є наявність громадянського суспільства. Важливим є те, що Україна сьогодні не може ідентифікувати себе поза європейським культурним простором, у якому, як відомо, здійснюється найбільш ефективне вирішення реальних державних та соціальних проблем.

Серед постатей, які зробили вагомий внесок у розробку теорії громадянського суспільства, вагоме місце посідає Г. В. Ф. Гегель. Його заслуги в галузі філософсько-правових досліджень значні й безперечні. Він – не тільки теоретик ідеї громадянського суспільства, але і його критик. Вагомий внесок Геґеля у розробку теорії громадянського суспільства полягає, насамперед, у тому, що він був зосереджений на дослідженні реальних процесів та тенденцій у суспільстві. Йому вдалося розробити універсальну методологію, застосування якої до правової “матерії” дозволило створити досить плідну теорію держави і громадянського суспільства та їх взаємодії.

У працях Гегеля знайшли своє обґрунтування принципи правової держави, реалізація яких створює сприятливі умови для функціонування громадянського суспільства. Підносячи значення держави, на що зазвичай лише й звертають увагу, як утілення всезагальності, як “дійсність Розуму” та “ходу Бога у світі”, Геґель усе ж таки вважав ідеалом не будь-яку державу, а лише конституційну монархію. Він виступав за кодифікацію законів, публічність судочинства, створення суду присяжних, формулюючи тим самим найважливіші принципи правової держави, реалізація яких робить можливим функціонування громадянського суспільства.

Ці та інші, критичні та теоретичні ідеї Гегеля щодо громадянського суспільства є актуальними для становлення та подальшого розвитку сучасного українського суспільства.

Об’єктом дослідження є політико - правове вчення Гегеля.

Предмет дослідження становить вчення про громадянське суспільство у політичних думках Гегеля.

Мета й завдання дослідження. Метою роботи є всебічний теоретичний аналіз гегелівського вчення про громадянське суспільство, як складової частини його філософії права.

У відповідності до поставленої мети дослідження вважалося необхідним вирішити такі основні завдання:

- з’ясувати будову вчення про громадянське суспільство Гегеля, виділити її головні елементи і показати їх зв’язок;

- звобити порівняльну характеристику політичних вчень Г.Гегеля з ідеями К. Маркса та І.Канта;

- визначити основні ідеї гегелівського філософсько-правового вчення, які можуть бути задіяні для розробки теоретичних проблем філософсько-правового забезпечення розбудови громадянського суспільства в Україні.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають: аналітичний метод – у вивченні філософської, культурологічної та політологічної літератури для формування методологічних та теоретичних засад дослідження; системний – для дослідження різних ідейно-теоретичних витоків формування гегелівського вчення про громадянське суспільство; порівняльний, який встановлює розбіжності властивостей гомадянського суспільства Маркса та Гегеля; структурно – функціональний метод – виокремлення та структурування окремих елементів гегелівського вчення, з’ясування особливостей їх функціонування та з’вязку між ними.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що матеріали роботи можуть бути використані: для подальшого розвитку ідеї формування та розбудови громадянського суспільства в Україні. Курсова робота може бути викотистана такими спеціальностями: “Політилогія”, “Філософія”, “Соціологія” та “Право” для підготовки рефератів та доповідей. Робота може зацікавити будь – кого, хто полюбляє вчення Гегеля.

Джерельною базою дослідження є, насамперед: гегелівські оригінальні тексти з політико-правової проблематики, які досить повно перекладені російською; підготовчі матеріали, які представляють собою конспекти й записи; епістолярна спадщина філософа; філософсько-правові праці найвидатніших та найвідоміших попередників Геґеля. Також класичні та новітні розробки теоретичних і методологічних проблем історико-філософської науки (С. Антонова, В. Бачиніна, М. Овсянникова, І. Ісаєва); по-друге, дослідження, які присвячені філософії Гегеля та його філософії права, зокрема: О. Лейстата, Б. Мальковського, Д. Лукача, К. Гаржиїва та ін.; по-третє, праці з історії та теорії політичної думки (Т. Андрусяка, Д, С. Орача, В. Довженка).

Спираючись на твори класиків світової та вітчизняної філософської, філософсько-правової та політико-правової думки, широке коло геґелезнавчої літератури, найзначніших праць із філософсько-правової проблематики, постала можливість цілісного аналізу вчення про громадянське суспільство Гегеля.

Розділ 1

Значення історичних обставин на формування та розвиток концепції громадянського суспільства Г.Гегеля

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель народився в Штутгарті 27 серпня 1770 у протестантській сім'ї. Після закінчення гімназії Гегель вступив на богословське відділення Тюбінгенського університету (1788-1793), де прослухав курси з філософії та теології і захистив магістерську дисертацію. Друзями Гегеля стали молодий Фрідріх фон Шеллінг, майбутній великий філософ-ідеаліст, і Фрідріх Гельдерлін, поезія якого справила глибокий вплив на німецьку літературу. В університеті Гегель також захоплювався вивченням робіт І. Канта і творами Ф. Шіллера.

У 1799, після смерті батька, Гегель, одержавши невелику спадщину, зміг вступити на терені академічної діяльності, і в 1800 році написав перший твір майбутньої філософської системи («Фрагмент системи»).

В1801 році захистив дисертацію «Планетна орбіт» (De orbitis planetarum) в Йенському університеті, після чого Гегель отримав дозвіл читати лекції, де зумів реалізувати свій дослідницько-аналітичний талант, паралельно отримавши статус професора. Лекції Гегеля були присвячені великому колу тем: логіці і метафізиці, природному праву, поітиці й математиці.[ 24, 5 – 9 ]

У 1806 році Гегель покинув Йєну, щоб через два роки прийняти пост ректора класичної гімназії в Нюрнберзі. Тут, за вісім років роботи, Гегель отримав багатий досвід - і як викладач, і як учений. Він багато спілкувався з людьми, читав лекції з філософії права, етики, логіки, феноменології духу, різних напрямків філософії. Йому також доводилося вести уроки літератури, грецької, латинської, математики та історії релігії.

У 1816 року Гегель переїжджає в Гейдельберг, отримавши запрошення від місцевого університету. Тут він викладає протягом чотирьох семестрів, на основі чого виникає підручник «Енциклопедія філософських наук» (Enzyklopädie der philosophischen Wissenschaften im Grundrisse, перше видання 1817). А в 1818 році Гегель отримує запрошення викладати в Берлінському університеті.

На жаль, сам філософ не зміг повною мірою відчути всі плоди свого успіху, так 14 листопада 1831 він раптово помер (як припускають, від холери).

Отже, Г.Гегеля вніс велий внесок в розвмток не тільки філософії, права та релігіїї, а й політичну сферу, тим самим, показав шлях для розвитку своїм предкам. Його твори мають велике значення і актуальність навіть сьгодні, ми користуємося його надбанням та намагаємося втілити в життя його “ідеальну державу “, з розвиненим громадянським суспільством. [ Див: 27]

Також можна наголосити, що шлях Гегеля у станоленні його поглядів проходив дуже тяжко та неодноманітно. Він пережив три великі політичні події: у своїй молодості – Французьку революцію, зрілою людиною – всесвітнє панування Наполеона і, нарешті, прусські визвольні війни. Ці події визначили зміни в його політичному й філософсько – правовому мисленні: від радикальної критики існуючої соціальної дійсності, до піднесення прусської держави. Від ліберальних поглядів молодого студента та прихильника Французської революції до прихильників консерватизму.

У теоретичних дослідженнях громадянського суспільства виділяють дві основні його інтерпретації, два різних розуміння цього соціального феномену. Найбільш поширеною була точка зору, відповідно до якої “громадянське суспільство” з’являється з появою приватної власності й держави. Поняття “громадянське суспільство” використовується для характеристики певного стану суспільства (та ототожнюється з державою особливого типу), у якому юридично забезпечені й політично захищені основні права й свободи особи, внаслідок чого таке суспільство може вважатися цивілізованим.

Інше тлумачення громадянського суспільства пов’язано з розумінням його, як певної сфери суспільства, – сфери позадержавних відносин. І тут існують різні варіації у розумінні громадянського суспільства як суспільства в цілому, як особливої його частини, як соціальної характеристики всіх його складових (громадян, громадських структур.[13, с. 339]

Можна виділити основну періодизацію еволюції громадянського суспільства:

Перший період – античний період. Багато мислителів античності використовували поняття “громадянське суспільство” чи інші терміни, близькі йому за змістом (Платон, Арістотель, Цицерон). Але зміст, вкладений у це поняття античними мислителями і сучасними авторами, не ідентичний. Це пов’язано з різним розумінням суті демократії, волі, прав і обов’язків громадян. У цілому для античності, як і для середньовіччя, характерна відсутність чіткого розмежування між суспільством і державою, оскільки державне, суспільне і полісне означали один зміст.

Другий період – час виникнення й розвитку ідеї громадянського суспільства в концепціях природного права й суспільного договору XVII-XVIII ст. Цей період зв’язаний з іменами Ф. Бекона, Г. Гроція, Т. Гоббса, Дж. Локка, Д. Г’юма, Б. Спінози, Ж.-Ж. Руссо, Ш. Монтеск’є і багатьох інших мислителів, які у своїх працях виражали потреби часу, що зводилися до боротьби абсолютної монархії і буржуазної демократії, яка зароджувалася. По суті, формування громадянського суспільства відбувалося паралельно з формуванням держави нового типу – буржуазної держави. Це був процес перетворення традиційного станового суспільства в сучасне громадянське, з феодальної ієрархічної держави в правову. З цього часу співвідношення політичного й громадянського суспільства виявляється предметом пильної уваги соціально-філософської думки.

Третій період (XIX – перша чверть XX ст.) характеризується розширенням сфери впливу, політичного визнання й утвердження ідейного панування концепції громадянського суспільства в умовах буржуазних революцій. Громадянське суспільство з теоретичної конструкції перетворюється в особливу сферу соціальної реальності, здобуваючи тим самим онтологічний статус. Цей період й починається з Гегеля, який на теоретичному рівні розмежував поняття держави і громадянського суспільства, підкресливши нетотожність першого другому.

Тлумачення громадянського суспільства як особливої недержавної сфери соціального організму одержало широке поширення в Європі завдяки вченого А. де Токвіля та його дослідженню американської демократії, що стала реальним утіленням принципів і основ теорій суспільного договору і громадянського суспільства, розроблених на той час.

Четвертий етап еволюції ідеї громадянського суспільства – 20-90-ті роки XX ст. На цьому етапі відбувається перехід від практичних вимог економічної й політичної свободи особи, характерних для попереднього періоду, до розширення свобод у сфері культури й мистецтва й т.д. Поступово з’являються умови для видозміни громадянського суспільства – держави у більш складні конструкції.[4, c. 95-112]

У вітчизняній філософсько-правовій думці поняття громадянського суспільства здійснило значну еволюцію від концепції “соціалістичного громадянського суспільства” із властивим їй зверненнями до цінностей і норм демократичного й етичного соціалізму до концепцій, що увібрали положення неоконсервативної ідеології: про згубність поглинання громадянського суспільства державою й політизації всіх сфер громадського життя, про необхідність звільнення регіонів від диктату центру, розвитку місцевої влади й творчої ініціативи на рівні сільських громад і добровільних об’єднань.[ 2, c. 29 - 31 ]

“Філософія права”, що містить вчення про громадянське суспільство і державу, так само, як у Ж.-Ж. Руссо спочиває на двох традиціях: античного поліса й ідеї волі протестантського християнства. Держава Платона і суспільний договір Ж.-Ж. Руссо (у якому Геґель брав до уваги тільки ідею прав людини, але не громадянського обов’язку) являють собою дві передумови, виходячи з яких Геґель підносить прусську державу до рівня філософської значимості.

У розумінні Гегеля громадянське суспільство, це – опосередкована працею система потреб, що спочиває на пануванні приватної власності і загальній формальній рівності людей. Воно складається з наступних підсистем (моментів): потреби, правосуддя та поліції й корпорації.

У громадянському суспільстві, що являє собою взаємозв’язок “систему” “потреб” і принципом якого є індивідуалізм, кожен громадянин насамперед є мета для самого себе. Все інше для нього ніщо, поки воно не може стати засобом для досягнення його мети. Кожен вільний і в той же час залежить від усіх інших, тому що благо і горе кожного, переплетені із благом і горем всіх інших і гарантовані тільки в цьому економічному взаємозв’язку.

Право виступає регулятором взаємовідносин у громадянському суспільстві. Поняття “право” використовується у наступних основних значеннях: право як свобода (ідея права); право як визначена ступінь та форма свободи (особливе право); право як закон (позитивне право). Для того щоб право стало значимим як всезагальне, виникає необхідність у публічності влади, а саме – у судочинстві. Реалізація права як закону через правосуддя необхідна умова для поліції, у обмеженій, але конкретній тотальності корпорації.

Такого суспільства, природно, не було в стародавності й у середні віки, воно виникло лише в сучасному світі і зв’язано зі становленням буржуазного ладу. Велика теоретична заслуга Гегеля складається насамперед у тому, що він помітив цей істотний факт новітнього соціально-економічного розвитку і філософськи освітив його щодо проблем держави, права, політики.[10, c. 62 ]

Отже, саме в аналізі громадянського суспільства, у його зв’язках досягається, за Гегелем, “науковий доказ поняття держави” та стає можливим перехід до держави, що найближчим чином з’являється як наслідок, результат і продукт розвитку відносин громадянського суспільства. Гегель, однак, не державу розглядає як продукт суспільства, а, навпаки, суспільство як підлеглий момент держави.

Таким чином в розділі було проведений аналіз історичних обставин на формування та розвиток політичних думок Г. Гегеля, а саме концепції громадянського суспільства. В розділі було виділено дві основні інтерпретації трактування цього феномену. Перше – відповідно з’являється з появою приватної власності й держави, друге, по’язане з розумінням, як певної сфери суспільств, - сфери поза державних відносин. Було виділено п’ять основних періодів розвитку громадянського суспільства, який розпочався в античний період і закінчився в 20 – 90 – ті роки ХХ століття. Після чого можна зробити висновок, що Гегель не державу розглядає як продукт суспільства, а навпаки, суспільство розвивається завдяки державі.

Розділ 2

Дата добавления: 2015-11-04