Спілкування як міжособистісне розуміння

Процес сприймання, розуміння і оцінювання людиною інших людей, себе, груп, тобто будь-яких соціальних об'єк­тів, називають соціальною перцепцією. Цей термін обґрун­тував американський психолог Джером-Сеймур Брунер (нар. 1915) для позначення явища соціальної зумовленості сприймання, його залежності не тільки від об'єкта, а й від минулого досвіду суб'єкта, його цілей, намірів. Пізніше його було поширено і на сприймання соціальних об'єктів.

Сприймання соціальних об'єктів відрізняється від сприймання предметів, бо індивід, якого сприймають, не

пасивний і не байдужий до суб'єкта, який сприймає. Біль­ше того, спілкування можливе лише тоді, коли люди, які вступають у взаємодію, можуть оцінити рівень взаєморо­зуміння і встановити, яким саме є партнер по спілкуван­ню. Тому учасники спілкування намагаються відтворити у свідомості внутрішній світ один одного, зрозуміти по­чуття, мотиви поведінки, ставлення до значущих об'єктів. Пізнаючи один одного, люди мають змогу краще і надій­ніше оцінити перспективи спільної діяльності.

Для побудови образу партнера використовують такі засоби, як ідентифікація і рефлексія.

Ідентифікація (лат. identicus — однаковий, тотожний; лат. facio — роблю) — спосіб розуміння людиною іншого індивіда через усві­домлене чи неусвідомлене уподібнення себе його характеристикам.

Припущення щодо внутрішнього стану, намірів, моти­вів і почуттів іншої людини ґрунтуються на спробі поста­вити себе на її місце. Ідентифікація тісно пов'язана з ем-патією — здатністю проникати в емоційний стан іншої людини шляхом співпереживання. Проте це не те саме. Людина може ідентифікувати себе з партнером, подумки поставивши себе на його місце, але не обов'язково пере­живатиме його емоційний стан.

Суб'єкту спілкування важливо зрозуміти не тільки сво­го партнера, а й взяти до уваги, як той буде сприймати і розуміти його самого. Цей процес називається рефлексією.

Рефлексія (лат. ref exio — відображення) — усвідомлення суб'єк­том того, як його сприймає партнер по спілкуванню.

Чим глибше людина розуміє іншого, тим повніше і об'єктивніше оцінює себе. Якби людина мала повну інфор­мацію про партнера по спілкуванню, то вона б могла без­помилково обирати тактику взаємодії з ним. Але на прак­тиці ніколи такого не буває. Це змушує «приписувати» іншим причини їх дій і вчинків, тобто витлумачувати їх, вдаючись до каузальної атрибуції.

Каузальна атрибуція (лат. causa — причина, attributio — припису­вання) — причинне пояснення вчинків партнера шляхом «припису­вання» йому почуттів, намірів і мотивів поведінки.

Найчастіше це буває за дефіциту інформації про парт­нера, що змушує орієнтуватися на «гарну» чи «погану» лю­дину. Як правило, каузальна атрибуція здійснюється не-усвідомлено — на основі ідентифікації партнера з якоюсь знайомою людиною або шляхом віднесення його до певної групи осіб, про яку вже є певні уявлення. У таких випадках

люди можуть робити безпідставні висновки, ґрунтуючись не на причинно-наслідкових відношеннях, а на випадкових асоціаціях. Наприклад, усіх осіб з великим лобом вони вважатимуть розумними, огрядних — добродушними, тих, хто має жорстке волосся, — хоробрими тощо.

На правильність сприймання партнера по спілкуванню суттєво впливає установка — попередньо сформована го­товність сприймати іншого під певним кутом зору, її дією можна пояснити ефект ореолу — приписування позитив­них якостей особам, до яких суб'єкт сприймання ставиться позитивно, і негативних — тим, хто йому не подобається.

З установкою пов'язано і явище стереотипізації.

Стереотипізація (лаm. stereos — твердий; гр. typos — відбиmок, фор­ма) — привнесення в образ партнера рис, якими наділяють пред­ставників певної професійної чи національної групи.

Стереотипізація виникає внаслідок узагальнення влас­ного досвіду суб'єкта, до якого він приєднує відомості, оде­ржані з інших джерел. Ці відомості бувають сумнівними або й хибними, тому й узагальнення можуть бути помил­ковими.

На формування образу сприймання людини може впливати і атракція.

Атракція (лат. attractio — притягування) — привабливість одного партнера по спілкуванню для іншого.

Формами атракції є симпатія, дружба і кохання.

Отже, у ситуації спілкування образ партнера виникає як результат комунікації, що регулює процес спілкуван­ня. Партнер постає не тільки як людина певного віку, ста­ті, а і як особистість, що має лише їй властиві інтелектуа­льні, емоційні та вольові риси, їх пізнання є головним завданням міжособистісного розуміння.

Запитання. Завдання

1. Чи можна використовувати внутрішнє мовлення для спілкуван­ня з іншими людьми? Поясніть свою думку.

2. Як пов'язані між собою діяльність і спілкування?

3. Охарактеризуйте роль невербальних засобів спілкування.

4. Як здобути прихильність партнера по спілкуванню?

5. Які ви знаєте механізми сприймання і розуміння людини люди­ною? Охарактеризуйте їх.

6. Поясніть, яку роль відіграють паузи у мовленнєвому спілкуванні.

7. Чому люди з різних культур відчувають труднощі у виборі засо­бів невербального спілкування?

8. Чому люди при зустрічі потискують один одному руку?

9. Для встановлення ділових відносин у вас намічена зустріч із партнером. З чого ви розпочнете її підготовку?

Література

Бодалев А. А. Личность й общение. — М., 1995.

Вьіготский Л. С. Собрание сочинений: В 6-ти т. — М., 1982. — Т. 2.

Кан-Калик В. А. Учителю о педагогическом общении. — М., 1987.

КарнегиД. Какприобретатьдрузей иоказьіватьвлияниена людей. — М., 1989.

Леви В. Искусство бьіть другим. — М., 1981.

Ломов Б. Ф. Методологические й теоретические проблемьі психоло-гии. — М., 1984.

Обозов Н. Н. Межличностньїе отношения. — Л., 1979.

Общая психология/ Под ред. А. В. Петровского. — М., 1986.

Парьігин Б. Д. ОсновьІ социально-психологической теории. — М., 1971.

Щекин Г. В. Как читать людей по внешнему облику. — К., 1992.

2.3. Психологія особистості

З моменту народження дитина потрапляє у сферу дії економічних, морально-політичних та ідеологічних сус­пільних відносин, які через спілкування і активну діяль­ність розвивають її соціальні якості і формують її як особистість. Це тривалий і складний процес, що має істо­ричний характер. Як багатогранне і динамічне утворення особистість завжди змінюється й розвивається.

Дата добавления: 2015-10-28