Рудницький Степан Львович

(3.12.1877 – 3.11.1937) – учений-географ, історик, засновник української наукової географії, картографії та географії України. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1901), академік Всеукраїнської Академії наук (1929), дійсний член наукових товариств кількох європейських країн. Доктор філософії (1900), професор (1904).

Народився 3 грудня 1877 р. у м. Перемишлі (тепер Польща) у родині гімназійного вчителя. Дитячі роки минули в м. Тернопіль, де навчався в гімназії та закінчив гімназію в Львіві. У 1899 р. закінчив філософський факультет Львівського університету за спеціальністю історія; від 1902 р. студіював географію і геологію у Віденському та Берлінському університетах. Учень історика М. Грушевського, географа Антоні Ремана (у Львові) і геолога Альбрехта Пенка (у Відні).

У 1902–1908 рр. працював учителем географії та історії в гімназіях Тернополя та Львова. Від 1908 р. — приват-доцент Львівського університету, де викладав українською мовою загальну географію та географію України. З 1907 до 1919 р. був співредактором “Збірника математично-природописно-лікарської секції НТШ” (разом з І.Верхратським і В.Левицьким).

У 1903–1911 рр. проводив географічні дослідження басейну ріки Дністер (Підкарпаття і Поділля); розробляв теоретичні й методичні основи географії, обґрунтував структуру географічної науки; підготував фундамент її понятійно-термінологічного апарату. З початку Світової війни заклав основи української політичної і воєнної географії, обґрунтував територіально-географічний аспект державної незалежності української нації, популяризував економіко-, соціально- й етногеографічні знання про Україну серед європейських народів.

У 1918–1921 рр. брав активну участь у національно-визвольних змаганнях українського народу (експерт уряду ЗУНР і радник Є.Петрушевича з економіко- та політико-географічних питань). Після звільнення польською окупаційною владою із Львівського університету, у 1919–1921 рр. перебував на еміграції у Відні, викладав в Академії світової торгівлі. Разом з українськими вченими-патріотами О. Колессою, І.Горбачевським, Ст. Дністрянським, С.Смаль-Стоцьким та ін. організував Український Вільний Університет (УВУ), в якому був першим деканом філософського факультету (у 1921 р.) і професором (до 1926 р.). У 1921–1926 рр. жив у Празі, куди перебрався УВУ, викладав також у Карловому та Німецькому університетах, Українському Високому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова, Українській господарській академії в м. Падєбради.

Восени 1926 р. переїхав до тодішньої столиці УСРР — м. Харкова, де очолив кафедру географії у Геодезичному інституті, а з 1927 р. став директором заснованого ним Українського науково-дослідного інституту географії і картографії.

У 1933 р. заарештований за звинуваченням у приналежності до контрреволюційної організації та шпигунстві, засуджений до п’яти років позбавлення волі. Покарання відбував у таборі Біломорсько-Балтійського каналу, а з 1936 р. – на Соловках, де в жовтні 1937 р. рішенням Особливої трійки ҐПУ засуджений повторно до вищої міри покарання. Розстріляний 3 листопада 1937 р. в урочищі Сандормох біля м. Мєдвєж’єгорск (тепер Республіка Карелія, Російська Федерація). Реабілітований у 1965 р. (за іншими даними — у 1966 р.).

Степан Рудницький зробив значний внесок у розвиток фізичної, політичної та соціально-економічної географії України, а також історичної географії та географії населення нашої держави, картографії. Він є автором понад 150-ти наукових праць, багатьох карт. Писав українською, німецькою та польською мовами, праці видавалися також французькою, англійською, чеською, італійською, угорською, шведською мовами, що сприяло популяризації знань про Україну, її територію і народ. Підготував і видав шкільні підручники з географії України. Своїми науковими працями С.Рудницький охоплював не лише питання географії, але й проблеми суміжних наук – історії, астрофізики, геології, політології, етнографії. Як зазначає проф. О. Шаблій, „наукові і науково-популярні праці С. Рудницького є вагомим вкладом у підвалини української державності в той складний час, коли перед нею однозначно стояло питання: „бути чи не бути?”, в становлення національної самосвідомості українського народу. За своїм значенням у царині українознавства вони співмірні з науковим внеском акад. М.Грушевського”.

Дата добавления: 2015-10-28