Поняття фінансового управління, його методи та завдання

Поняття "фінансове управління" поєднує в собі два поняття – управління та фінанси.

Поняття “управління” можна трактувати як:

- процес впливу з певною метою та за допомогою відповідних методів;

- як систему суб'єктів, що управляють, об'єктів, якими управляють, та управлінських дій.

Фінанси є багатогранною та складною економічною категорією, яка має свої умови виникнення та характерні ознаки, тісно пов'язана з іншими розподільчими категоріями та налічує декілька підходів і концепцій у розумінні сутності. Як важлива галузь економічної науки фінанси розвиваються в рамках певних концепцій та теоретичних підходів і нерозривно пов'язані з розвитком економічної теорії.

В найбільш загальному плані фінанси як економічна категорія представляють собою сукупність розподільчих відносин з приводу створення та використання доходу і фондів фінансових ресурсів, які обслуговують рух вартості валового внутрішнього продукту на всіх стадіях відтворювального процесу та опосередковуються рухом грошових потоків між суб'єктами цих відносин з метою задоволення суспільних інтересів і потреб.

Поєднуючи категорії "фінанси" та "управління" можна визначити, що фінансове управління – це свідоме спрямування фінансових процесів для досягнення збалансованості, пропорційності й оптимальності. При цьому визначальними є такі фактори:

- дія об'єктивних та суб'єктивних економічних законів;

- вплив державних, колективних, приватних інтересів та необхідність їх поєднання;

- потреби суспільства та окремого господарюючого суб'єкта.

Фінансове управління передбачає використання форм і методів впливу на об'єкт господарювання – фінансові ресурси та фінансові відносини. У цьому процесі зайняті всі фінансові підрозділи суб'єкта управління.

Метою фінансового управління с забезпечення необхідними фінансовими ресурсами та підвищення ефективності фінансової діяльності.

Суб'єктом фінансового управління є господарський та фінансовий апарати системи органів управління в державі, галузі, на підприємстві, тобто на всіх рівнях.

У практичному плані фінансове управління – це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу суб'єктів управління на формування і використання фінансових ресурсів.

Предметом фінансового управління є регулювання фінансових потоків. При цьому об'єктом управління фінансами є фінансові відносини у сфері товарно-грошового обігу, фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються на підприємстві.

Ефективне фінансове управління, дозволяє забезпечити постійний ріст власного капіталу підприємства, істотно підвищувати його конкурентну позицію на товарному і фінансовому ринках, забезпечувати стабільний економічний розвиток в стратегічній перспективі.

Виходячи із розуміння поняття фінансового управління управління можна визначити його основні завдання на підприємстві. А саме:

1) забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів відповідно до задач розвитку підприємства;

2) забезпечення найбільш ефективного використання сформованого обсягу фінансових ресурсів в розрізі основних напрямів діяльності підприємства;

3) оптимізація фінансового потоку;

4) забезпечення прибуткової діяльності підприємства при прийнятному рівні фінансового ризику;

5) оптимізація структури капіталу підприємства;

6) розробка й реалізація кредитної та інвестиційної політики;

7) інформаційне забезпечення шляхом складання й аналізу фінансової звітності підприємства;

8) моделювання фінансових процесів на підприємстві.

Фінансове управління повинне реалізувати свою головну мету і основні задачі шляхом забезпечення реалізації відповідних функцій. Ці функції діляться на дві основні групи: 1) функції фінансового управління, як управляючої системи; 2) функції фінансового управління, як спеціальної області управління підприємством.

До групи функцій фінансового управління як управляючої системи відносяться:

1) розробка фінансової стратегії підприємства;

2) формування інформаційних систем;

3) аналіз фінансової діяльності підприємства;

4) планування фінансової діяльності підприємства;

5) стимулювання реалізації прийнятих управлінських рішень;

6) контроль за реалізацією прийнятих управлінських рішень в області фінансової діяльності;

7) створення фінансових моделей;

До групи функцій фінансового управління, як спеціальної області управління підприємством відносяться: 1) управління основним і оборотним капіталом; 2) управління фінансовими потоками, управління інвестиціями, управління фінансовими ризиками, антикризове фінансове управління.

Таким чином, роль фінансового управління полягає у науковій обгрунтованості процесу управління фінансовою діяльністю підприємства. Ця наукова основа фінансового управління дає можливість опрацьовувати джерела фінансової інформації, на основі чого можна розробляти шляхи прийняття оптимальних управлінських рішень у сфері фінансів.

Фінансове управління здійснюється за допомогою спеціальних методів. Методами фінансового управління є:

· фінансове прогнозування;

· фінансове планування;

· фінансове регулювання,

· фінансове стимулювання;

· фінансовий контроль.

Фінансове прогнозування – це передбачення імовірного фінансового стану держави, галузі, підприємства, обґрунтування показників фінансових планів. Прогнози можуть бути середньостроковими (5-10 років) і довгостроковими (більше 10 років). Фінансове прогнозування передує стадії складання фінансових планів, розробляє концепцію фінансової політики на певний період. Метою фінансового прогнозування є визначення реально можливого обсягу фінансових ресурсів, джерел їх формування, напрямків їх використання на період, що прогнозується. Фінансові прогнози дозволяють фінансовому апарату підприємства намітити різні варіанти розвитку та удосконалення системи фінансів, форми та методи реалізації фінансової політики.

Фінансове прогнозування передбачає застосування різних методів, основними з яких є:

- асоціація і аналогія;

- побудова економетричних моделей, що описують динаміку показників фінансових планів в залежності від факторів, що визначають і впливають на економічні процеси;

- кореляційно-регресійний аналіз;

- метод безпосередньої експертної оцінки.

При цьому використовується системний підхід, який залучає наступні елементи діалектичної логіки:

- об'єктивність і повноту розгляду напрямків розвитку і показників;

- аналіз економічних процесів у динаміці та розвитку,

- вивчення явищ у взаємозв'язку і взаємозалежності;

- історичний підхід.

Створення відповідного фінансового прогнозу є складним оскільки коливання фінансових ринків і швидкі зміни у фінансових відносинах не лише роблять прогнозування складнішим, а й важливішим. Фінансові прогнози не можуть бути виконані з великою точністю, тому що може відбутися багато подій, які спричинять невідповідність між дійсністю і прогнозом.

Процес фінансового прогнозування зосереджується на наступних аспектах:

- ресурси;

- економічна та фінансова ситуація суб'єкта господарювання;

- фінансова політика.

Розрахунок прогнозних показників та визначення рівня фінансового становища в майбутньому здійснюється в декілька етапів:

1. Складання аналітичного балансу. На цьому етапі на підставі аналізу показників попередніх періодів складається аналітичний баланс і визначаються вихідні дані для розрахунку необхідних показників, які розміщуються за рангом в залежності від ступеня їх вагомості.

2. Виділення впливових факторів. Другий етап полягає у виділенні факторів, які мають першочерговий вплив на відібрані показники, визначаються допустимі межі впливу цих факторів.

3. Вихід на розрахункові величини факторів. На цьому етапі вивчаються можливості виходу на розрахункові величини факторів.

На цих розрахунках базуються висновки про фінансовий стан (фінансові відносини), планується стратегія дій та складається фінансовий план розвитку підприємства.

Фінансове планування – це діяльність по збалансуванню і забезпечення пропорційності фінансових ресурсів. При цьому "збалансування" означає оптимальне співвідношення між фінансовими ресурсами, джерелами їх формування та обсягами використання. А "пропорційність" – раціональне співвідношення між розміром доходу до сплати податку і після сплати податку та дивідендних виплат.

Фінансове планування діяльності підприємств реалізується у складанні планів. План включає в себе систему дій, спрямовану на досягнення певних цілей. Головним інструментом фінансового планування суб'єкта господарювання є складання кошторису, а в нових господарських умовах використовується й система бюджетування. Бюджет на рівні підприємства – це плановий документ, що відображає господарські операції підприємств та результати, пов'язані з їх виконанням. Окрім того, в останні роки на підприємствах почав з'являтися інтерес і здійснюватись перші кроки до стратегічного планування на перспективу.

Найважливішою передумовою ефективності функціонування будь-якого економічного інструменту, у тому числі й фінансового планування, є розробка науково обґрунтованих принципів та їх впровадження і використання у практичній діяльності. До основних принципів фінансового планування можна віднести наступні:

Принцип повноти означає, що розроблені плани (бюджети) та показники повинні охоплювати всі сфери та види діяльності. Реалізується у зведеному бюджеті. Окрім того, залежно від періоду, який охоплюється плануванням, виділяють плани:

- стратегічні (декілька років);

- тактичні (квартал-рік);

- оперативні (до одного місяця).

Оперативні плани розробляються стосовно конкретних функцій; тактичні - у відповідності до поставлених задач; стратегічні – у відповідності до поставленої мети.

Принцип обґрунтованості полягає в необхідності орієнтації на існуючий фінансово-економічний стан, на соціально-економічні задачі й потреби ринку.

Принцип реальності ґрунтується на врахуванні всіх лімітів фінансових ресурсів, на основі раціональних норм і нормативів, на використанні прогресивних методів їх розробки.

Принцип інтегрованості обумовлюється необхідністю тісного взаємозв'язку між різними видами планів (бюджетів) з тим, щоб виконання планів нижчого рівня найбільшою мірою сприяло виконанню планів вищого рівня. Реалізація цього принципу забезпечується тим, що кожний наступний план розробляється виходячи із завдань попереднього плану. Так, тактичні плани (бюджети) розробляються на базі стратегічних, оперативні – на базі тактичних і є їх продовженням і деталізацією. Даний принцип передбачає взаємозв'язок зведеного і функціонального планів.

Принцип гнучкості вимагає, щоб розроблена система планів мала можливість корегування при зміні фінансово-економічних умов у суспільстві. Необхідність реалізації цього принципу зумовлена постійними активними змінами зовнішнього середовища та потребою своєчасної адаптації планів до них. Особливо важлива така адаптація в умовах трансформації економіки. В Україні одним із найяскравіших проявів цього є нестабільність нормативно-законодавчої бази, наявність інфляції, розбудова податкової, бюджетної, фінансової системи. Для забезпечення реалізації принципу гнучкості необхідно використовувати систему змінного планування, створення резервів, перегляд планів з урахуванням змін зовнішнього середовища.

Принцип економічності полягає в тому, що витрати на планування (бюджетування) повинні раціонально співвідноситися з отриманими результатами. Виконання цього принципу важливе, якщо врахувати, що планування - це досить складний процес, який потребує додаткових втрат часу, ресурсів тощо. Реалізація даного принципу забезпечується розробкою раціональних форм планів, виключенням дублюючої та нерелевантної інформації, ефективної організації всього процесу.

Сучасним методом фінансового планування є фінансове програмування, яке використовує програмно-цільовий підхід. В основу цього методу покладено чітке формулювання мети й задач і визначення засобів їх досягнення та вирішення.

Під фінансовим регулюванням розуміють діяльність, що організується державою та підприємством, по використанню всіх аспектів фінансових відносин з метою коригування параметрів відтворення.

Фінансове регулювання - це діяльність, спрямована на зміну кількісних і якісних показників фінансових процесів в економіці (державі, галузі, підприємства) через механізм надання або вилучення фінансових ресурсів. Підприємство підпадає під вплив трьох підсистем фінансового регулювання:

- підсистеми державного регулювання;

- підсистеми саморегулювання;

- підсистеми ринкового регулювання.

Фінансове стимулювання – це вплив на спонукальні дії суб'єктів фінансових відносин за допомогою важелів фінансового механізму та встановлення залежності винагороди від результатів праці, На рівні підприємства застосовуються такі спонукальні дії, як надбавки до заробітної плати, винагороди, присвоєння відповідного рівня кваліфікації, штрафи, відшкодування тощо.

Дата добавления: 2015-10-02