Протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами як джерело рушійна сила суспільного розвитку.

Виробничі сили і виробничі відносини становлять спосіб виробництва матеріального життя, який обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Виробничі відносини завжди виступають як соціально-економічна форма розвитку продуктивних сил. Кожному рівню розвитку продуктивних сил природно-історично відповідає тільки своя соціально-економічна форма існування і розвитку, якої і є відповідні цим продуктивним силам виробничі відносини.

Виникнувши відповідно до потреб продуктивних сил як соціально-економічна форма їх існування і поступального розвитку, затвердилися виробничі відносини, тобто відносини власності, обміну та розподілу. Створюється ситуація, коли з чинника розвитку продуктивних сил виробничі відносин стають їх кайданами. Тоді між продуктивними силами і виробничими відносинами виникає та наростає конфлікт, що означає, що в суспільстві назріла потреба в оновленні виробничих відносин. Це протиріччя трактується як економічна основа соціальної революції.

Родоплемінний лад з його спільною працею та відносною рівністю в розподілі коштів життєзабезпечення в той час був єдино можливою громадської системою, здатною гарантувати виживання і розвиток в умовах примітивних засобів праці. У рамках первісного колективу люди виробляли засоби свого праці та відтворювали сам колектив з його системою зв'язків і відносин. Засоби до існування бралися готовими від природи: полювання, рибальства, збиральництва. Це була так звана присвоюються економіка.

Перша велика революція в продуктивних силах сталася в результаті першого суспільного поділу праці - відділення скотарства від землеробства. Поступово, з розвитком продуктивних сил окремим сім'ям вдавалося здійснювати виробництво та накопичення матеріальних благ, а значить, виділятися і протиставляти себе громаді. Перший суспільний поділ праці призвів до створення стійкого джерела отримання коштів існування, який давав людям більше, ніж треба було для підтримання безпосередній життя. Цим створювалися умови для систематичного обміну, розвитку торгівлі, концентрації додаткового пункту в руках частини суспільства, поділу людей на імущих і незаможних.

Другим економічним результатом неолітичної революції, наслідком появи додаткового продукту була зміна у маси людей стимулів до праці. Колишня орієнтація на колективну працю і рівність у розподілі стали зживати себе. У колективні почала поступово впроваджувалися індивідуальна діяльність на основі приватної власності.

Третім наслідком неолітичної революції було виникнення власності, яка грунтується на визначенні чужої праці: експлуатація людської робочої сили стала економічно вигідною. З'явилося рабство, а разом з ним стався і розкол суспільства на класи.

Підвищення продуктивності суспільної праці, з одного боку, сприяло збільшенню виробленого суспільного багатства, з іншого боку, сприяло розвитку приватної власності, що, у свою чергу, зробило економічно можливої експлуатацію людської праці. Всі ці процеси були наслідком природно-історичного розвитку суспільства, мали об'єктивний характер.

Іншим видом суспільного поділу праці було відокремлення ремесла від землеробства, міста від села. Освіта міст як центрів ремесла, торгівлі, політичного життя і культури стало важливою умовою і чинником подальшого прогресу продуктивних сил.

Нові виробничі відносини відкривають більш широкий простір для розвитку продуктивних сил, забезпечують їх прогрес. У всіх докапіталістичних суспільствах також відбувалися суттєві зміни у продуктивних силах і виробничих відносинах: одомашення тварин, поява колеса, вітрила, перехід від кам'яних знарядь до металевих, особливо залізним, суспільний поділ праці, виникнення міст, розвиток різних форм приватної власності, перехід від рабовласницької до феодальним форм експлуатації.

Продуктивні сили, засновані на консервативному технічному базисі простих ручних знарядь, типові для докапіталістичних формацій. Вони-то і визначали виробничі відносини і багато інші характеристики цих товариств.

Перехід від простих ремісничих знарядь ручної праці до машини з'явився другий великою революцією у продуктивних силах суспільства. Машинне виробництво розвивалося в умовах зростання значення наукових знань. Якщо в засобах ручної праці матеріалізувався емпіричний досвід, то в машині засоби праці приймають таку форму, яка вимагає застосування науки. Виникла вільна ринкова економіка, найважливішими ознаками якої є: приватна власність на засоби виробництва, конкуренція, зростання капіталу і експлуатація найманої праці.

Конкурентна боротьба і тиск ринкової стихії ставлять капіталіста перед необхідністю раціоналізувати виробництво, збільшити продуктивність праці, вводити нові машини, здійснювати режим жорсткої економії, в тому числі і на оплаті робочої сили. Це збільшує прибуток і є головним стимулом капіталістичного підприємництва. Низька ціна робочої сили породжувала жорстоку експлуатацію найманої праці. Регулятором матеріального виробництва виступає ринок, практичний існуючий у вигляді ринку капіталу, ринку праці та ринку товарів.

Ринкові відносини, засновані на конкретній взаємодії економічно дієздатних суб'єктів виробництва, зовні представляють собою стихійне, хаотичний рух підприємців. Проте через цю стихійність здійснюється необхідність саморозвитку, саморуху виробництва, технічний і громадських прогрес.

НТР відкриває великі можливості для прогресу у виробництві. Якщо перша велика революція в продуктивних силах була пов'язана з виникненням виробляє економіки, друга - з переходом від ручної праці до машинного, то сучасна НТР знаменує собою перехід від машинного виробництва до автоматизованого і, отже, призводить до корінної зміни місця людини у виробництві.

Використання нових технологій і матеріалів, автоматизація виробництва та інтелектуалізація праці, вдосконалення інформатики створюють якісно нові продуктивні сили, здатні принципово змінити весь спосіб життя людей на основі величезного зростання продуктивності суспільної праці, економії робочого і збільшення вільного часу, розвитку творчої ініціативи. За останні десятиліття під впливом НТР у розвинених країнах відбулася корінна структурна перебудова суспільного виробництва. Сучасне постіндустріальне суспільство - це не царство монополістичних гігантів, а ренесанс малих форм, що відрізняються підвищеною гнучкістю, адаптивністю.

Дата добавления: 2015-10-24