Кейнсіанство і монетаризм як подальший розвиток теорії суспільного відтворення

Після першого і дуже важливого етапу розвитку теорії суспільного відтворення, коли аналіз було сфокусовано на з'ясуванні суті суспільного відтворення, досліджено його механізми й виявлені найбільш важливі закономірності (умови реалізації сукупного суспільного продукту), почався другий етап. Його головний зміст полягає в тому, щоб на підставі пізнаної суті розкрити реалії здійснення суспільного відтворення й віднайти механізми, які б, з одного боку, забезпечували певний моніторинг даного складного явища, а з іншого - давали б змогу активно впливати на весь механізм суспільного відтворення з метою оптимізації його здійснення. Сама оптимізація, по суті, полягає в пошуку рівноваги суспільного відтворення або, іншими словами, у максимальному наближенні реальних процесів суспільного відтворення в усіх його кількісних і якісних вимірах до тієї ідеальної моделі суспільного відтворення, яка відображає сутність цього надзвичайно складного явища.

Актуальність такого підходу посилювалась тими змінами, які наприкінці XIX на початку XX ст. відбулись у розвитку продуктивних сил і в механізмі суспільного виробництва. Справа в тому, що до початку XX ст. механізм відтворення функціонував повністю самостійно, за правилом "невидимої руки" А. Сміта, а регулювання всіх процесів реалізації сукупного суспільного продукту відбувалось автоматично, через механізм ринку. Проте з початком XX ст. разом з революційними змінами в продуктивних силах відбулись докорінні зміни і в механізмі суспільного відтворення. Головне в цих змінах полягало в тому, що цей механізм втратив здатність до повного саморегулювання, а якщо сказати точніше, то це саморегулювання діставалося дуже дорогою ціною. Величезні економічні потрясіння, знищення частки виробленого суспільного продукту, масове безробіття тощо стали характерною ознакою відтворювального процесу в багатьох країнах. У цих умовах необхідно було по-новому підійти до аналізу суспільного відтворення.

Одну з перших спроб у цьому напрямі зробив швейцарський економіст Л.Вальрас (1834 - 1910 рр.). Він розробив математичну модель макроекономічної рівноваги, яка спиралась не тільки на причин-но-наслідкові, а й на функціональні зв'язки між такими елементами суспільного відтворення, як домогосподарства, фірми, ринки засобів виробництва, робочої сили, споживчих товарів і т.ін. Цей суто теоретичний пошук став важливим кроком у розвитку теорії відтворення, бо він збагачував метод дослідження і, головне, націлював науку на дослідження тих пропорцій у суспільному виробництві, які б забезпечили оптимальну організацію функціонування, його рівновагу. Проте сама модель не давала можливості вийти на практичні рекомендації стосовно вирішення реальних проблем суспільного відтворення.

Найбільш глибокий аналіз проблем сучасного суспільного відтворення зробив тільки видатний англійський вчений Дж.Кейнс. Саме він першим вдало проаналізував суспільне відтворення в усьому різноманітті його реальних проявів з метою пошуку й розробки механізмів впливу на суспільне відтворення і його наближення до оптимального стану, стану рівноваги. Дж.Кейнс став третім науковцем в економічній історії (після Ф.Кене і К.Маркса), хто зумів глибоко проаналізувати механізм суспільного відтворення й зробити фундаментальні наукові висновки з цього аналізу.

Аналізуючи все суспільне відтворення, Дж.Кейнс зробив акцент на проблемі реалізації сукупного суспільного продукту. Це невипадково, бо саме реалізація є квінтесенцією суспільного відтворення, хоча й не зводиться цілком до нього. При цьому, на відміну від К.Маркса, який зосередив свої зусилля на розкритті суті суспільного відтворення, Дж.Кейнс зосередив увагу на механізмі реалізації цієї суті з метою пошуку шляхів забезпечення оптимального функціонування цього механізму, іншими словами, з метою пошуку рівноваги в суспільному відтворенні.

Починаючи аналіз, Дж.Кейнс розробив і застосував власний метод. При цьому він дуже багато запозичив з методології, яку використовував під час дослідження суспільного відтворення К.Маркс.

По-перше, він вдався до застосування агрегованих показників, які б давали кількісну характеристику певним узагальненим явищам. До них можна віднести, наприклад, такі категорії, як сукупні витрати, сукупна робоча сила, сукупні інвестиції тощо.

По-друге, ДжКейнс, поставивши в епіцентр свого дослідження проблему реалізації, зробив спробу знайти той об'єктивний закон, дія якого і приводить до відповідних наслідків у процесі реалізації всього сукупного суспільного продукту і в механізмі сукупного відтворення загалом.

По-третє, усі явища він поділяє на незалежні змінні (схильність до споживання, норма відсотка і т.ін.) і залежні змінні, як-то національний дохід, зайнятість тощо. Дж.Кейнс загалом відкидає трудову теорію вартості, але при цьому змушений визнавати, що суспільний продукт є результатом і втіленням витраченої на нього праці.

Аналізуючи суспільне відтворення (основні постулати економічної теорії Дж.Кейнса викладені в його найбільш відомій науковій праці "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей"), Дж.Кейнс формулює економічний закон, який він називає основним суб'єктивним економічним законом. Його суть полягає в тому, що суб'єкт як споживач і покупець в умовах зростання його доходів виявляє абсолютно однозначну реакцію; він витрачає свої доходи в меншій пропорції, ніж вони зростають. Іншими словами, між динамікою витрат і динамікою зростання доходів з'являється розрив, який збільшується зі збільшенням самих доходів. Це приводить до того, що в суспільстві формується так званий неефективний попит. Останній стає причиною нереалізації частини вже виробленого сукупного суспільного продукту з усіма негативними наслідками цього явища для суспільного відтворення.

Слід зауважити, що теорія Дж.Кейнса і, перш за все, його основний психологічний закон піддавались у марксистській економічній науці жорсткій критиці. Але ця критика в аргументації була побудована на поверхових фактах. Скажімо, на тому факті, що Дж Кейнс називає закон суб'єктивним, залежним від психології індивіда, а в марксистській науці об'єктивне є основою суб'єктивного, а не навпаки, тому пояснювати об'єктивні економічні явища суб'єктивною поведінкою людини не можна. Це дійсно так, але справа в тому, що Дж.Кейнс під цією назвою формулює дійсно об'єктивний економічний закон товарного виробництва, який відіграє важливу роль в організації суспільного відтворення. Розглянемо це більш детально.

Ринкова економіка, на відміну від планової, повністю побудована на постійній невизначеності. Ця невизначеність є одним з вирішальних внутрішніх моментів організації ринкової економіки. Вона виявляється в різних вимірах: це і невизначеність виробника, який працює на ринок, де ціни постійно змінюються, і невизначеність найманого робітника стосовно умов і самої можливості продажу своєї робочої сили, і невизначеність споживача, який не може чітко прогнозувати через непередбачуваність цінового фактора свої майбутні витрати. При цьому слід підкреслити, що саме така суцільна невизначеність є об'єктивно даним моментом і її не можна ліквідувати. Ринок не зможе нормально функціонувати, якщо, наприклад, виробник буде позбавлений можливості змінити обсяги виробництва, ціни, звільнити чи найняти на роботу найманих робітників, змінити умови купівлі робочої сили і вжити інших заходів відносно зміни кон'юнктури ринку. Ця невизначеність є суцільною, вона охоплює всі верстви населення й об'єктивно реалізується в тій поведінці споживача, яку Дж.Кейнс фіксує у вигляді основного психологічного закону. У цій поведінці реалізується реакція суб'єкта на цю суцільну невизначеність, яка є органічним внутрішнім моментом ринкової економіки. Як циркач, що йде по тонкому дроту і використовує балансир для збереження рівноваги, так і споживач зі своїх доходів відкладає частку у вигляді заощаджень для забезпечення певної рівноваги свого існування в умовах постійної зміни цін. Ці заощадження й утворюють так званий неефективний попит.

Аналіз суспільного відтворення, зроблений Дж.Кейнсом, не зводиться до з'ясування причин порушення рівноваги в процесі реалізації сукупного суспільного продукту. Установивши основну причину у вигляді виникнення неефективного попиту, Дж.Кейнс розробляє чітку концепцію досягнення рівноваги за рахунок перетворення неефективного попиту на ефективний. Не вдаючись у подробиці механізму забезпечення рівноваги суспільного виробництва, зробленого Дж.Кейнсом, відзначимо, що в основі цього механізму знаходиться складна система впливу на механізм суспільного виробництва через вплив на відсоток, інвестиції, заробітну плату найманих робітників тощо. У реалізації цього механізму провідне місце належить державі, яка активно втручається в механізм суспільного відтворення, забезпечуючи його рівновагу через розподільчі і перерозподільчі функції. Суть цих функцій зводиться до того, що через фіскальний механізм держава акумулює кошти, які й спрямовуються на створення ефективного попиту та збільшення інвестицій за рахунок держави.

Дж. Кейнс зробив великий внесок у розвиток теорії суспільного відтворення, але його висновки мають не тільки суто теоретичне значення. Поклавши в основу аналізу дослідження реальних форм прояву суті суспільного відтворення, Дж.Кейнс тим самим відкрив шлях для прямого застосування теоретичних висновків економічної теорії в практиці господарювання. Невипадково кейнсіанство стало тим напрямом розвитку економічної теорії, що був закладений в основу економічної стратегії багатьох розвинених країн і дав позитивні наслідки.

З подальшим розвитком суспільного відтворення кейнсіанство вже не відповідало новим умовам, тому йому на зміну приходить монетаризм. Останній і є сучасною теорією суспільного відтворення, хоча таке визначення певною мірою є умовним. Ця теорія є досить еклектичною і розмитою, але рекомендації і висновки монетаристів здебільшого стосуються всієї системи суспільного виробництва, а це дає право віднести монетаризм до теорії суспільного відтворення.

Монетаризм виник у СІНА в середині XX ст. Його засновниками стали М.Фрідмен, А.Шварц і А.Мельцер, які працювали в Чикагському університеті, і тому цей напрям економічної думки часто називають чикагською школою. Термін "монетаризм" не має однозначного тлумачення, але основою цієї теорії, за визначенням М.Фрідмена, є кількісна теорія грошей. Проте виникнувши на тлі боротьби з кейнсіанством, ця теорія вийшла за межі вузького кола питань, що стосуються кількісної теорії грошей, і втягнула до своєї орбіти фундаментальні проблеми суспільного виробництва.

Докорінну особливість відтворювального процесу представники монетаризму вбачають у тому, що сучасна ринкова економіка є самодостатнім, збалансованим господарством. Це принципово відрізняє монетаристів від тих же кейнсіанців, для яких основним методологічним постулатом залишається теза про наявність внутрішніх структурних суперечностей, притаманних ринковій економіці як такій. Для монетаристів основною суперечністю розвитку економіки є суперечність між динамікою розвитку виробництва і грошовою масою, що знаходиться в обігу. Досягнення оптимального співвідношення між виробництвом і грошовою масою, що його обслуговує, - це і є головна практична мета монетаризму, бо саме оптимізація цього співвідношення є визначальним чинником забезпечення розвитку суспільного виробництва.

Теорія монетаризму з кінця 80-х років минулого століття почала широко застосовуватись у практиці організації суспільного виробництва і з цього погляду виявилась ефективною. Проте цей напрям аналізу теорії відтворення має і деякі вади. Вони пов'язані з певним ігноруванням в аналізі саме сфери безпосереднього виробництва, а також з тим, що монетаризм у центр уваги ставить досягнення стабільності відтворювальних процесів на основі забезпечення максимальної свободи підприємницької діяльності і залишає поза увагою проблеми економічного зростання.

У сучасних умовах подальший розвиток теорії суспільного відтворення фокусується в напрямі визначення тих умов, за яких досягається не тільки певний рівень макроекономічної рівноваги відтворювальних процесів, а й забезпечується економічне зростання. Цей аспект розвитку теорії відтворення буде розглянуто в наступній темі

Дата добавления: 2015-10-24