Роль практики в процесі пізнання. Функції практики.

Матеріалізм XVII-XVIII ст. в силу своєї споглядальності ві-справ, з одного боку, природу, а з іншого - людини, пасивно, подібно дзеркалу, що відображає її. Вище ми вже відзначили, що діалектико-матеріалістична філософія, навпаки, виходить з того, що пізнання - це соціально-опосередковане відношення людини до світу.

Особливе місце у соціальному опосередкування пізнання займає практика як матеріально-предметна діяльність з перетворення дійсності. При цьому пізнання і практика різні і в той же час взаємопов'язані між собою. Вони різні вже тому, що пізнання представляє собою духовну, а практика - матеріально-предметну діяльність. Але вони і пов'язані між собою, оскільки практика має свою пізнавальну сторону, а пізнання - практичну.

Цей зв'язок пізнання і практики сходить ще до тих давніх часів, коли пізнання, виробництво ідей було безпосередньо вплетене у виробництво речей, а знання, в тому числі і зачатки наукових знань, здобувалися в процесі практики, накопичення досвіду землеробства, виконання ремісничих робіт, орієнтації на місцевості і т. д. Автономізація пізнавального процесу, відносна самостійність сфери пізнання - продукт історії, результат розщеплення людської діяльності на матеріальне і духовне виробництво.

Проте ця самостійність лише відносна, оскільки і в наш час практика зберігає роль і значення найважливішою детермінанти, яка визначає весь хід пізнання,, починаючи з формування об'єкта пізнання і кінчаючи встановленням достовірності або, навпаки, хибність отриманих нами знань.

Громадське життя за своєю суттю, а головне, у своїй основі є життя практична. Тому й практика настільки ж багатогранна в своїх проявах, як і саме життя суспільства.

Це і сімейно-побутова діяльність, та діяльність у сфері культури, виховання, військова діяльність і т. д. Але основні види практики - це, по -перше, матеріально-виробнича, трудова діяльність, по-друге, соціально-перетворююча діяльність, вносить зміни до основних сфери суспільства, і, нарешті, науково-експериментальна практика у вигляді експериментів, спостережень, вимірювань і т. д.

Зв'язок пізнання і практики взаємна. Перш за все практика виступає як джерело пізнання, оскільки вона формує об'єкт пізнання. Крім того, вводячи предмети в практичний оборот, перетворюючи їх, людина отримує первинну інформацію про їхні властивості і проявах у вигляді відчуттів, сприйнять, уявлень. Більше того, і теоретичне знання є узагальнення практики на сутнісному рівні, а сам перехід від емпірії до теорії диктується аж ніяк не чистим цікавістю, а потребами практики у виявленні закономірностей природних і соціальних процесів. Так, практика селекції, штучного відбору тварин і рослин людиною, дала Ч. Дарвіну матеріал, який зіграв чималу роль у виробленні теорії природного відбору, еволюційної теорії в цілому.

Природно, далеко не всі знання ми отримуємо, відштовхуючись безпосередньо від практики, так би мовити, апостеріорної, на основі досвіду. Частина знання, - і достатньо велику, - ми отримуємо апріорно, до досвіду з книг та інших джерел. Але ці знання апріорні лише по відношенню до даного індивіду, але не до людства.

Проте практика не тільки джерело, а й основа, рушійна сила пізнання. У практиці кореняться імпульси до придбання нового знання, її потреби виступають як найважливіша рушійна сила пізнання. Так, підвищений інтерес до розробки екологічної проблематики в наші дні визначається в першу голову практичними потребами подолання екологічної кризи, а увага до питань генетики - практичними потребами збільшення виробництва продовольства, боротьби зі спадковими хворобами і т. д.

У кінцевому рахунку, як уже відзначено вище, "стрибок" від емпірії до теорії є відповідь на потреби практики в проникненні в глибини суті, у розкритті закономірностей природи.

Слід підкреслити, що, як правило, сам перший крок практичного застосування теорії дає необхідний матеріал для її подальшого просування вперед і породжує потужні стимули до її розвитку. Так було свого часу з електрикою, так порівняно недавно було з розвитком атомної фізики твердого тіла, кібернетики.

Разом з тим і тут неприпустима абсолютизація: за всієї ролі практики та її вплив на пізнання останнє володіє відносною самостійністю. Дійсно, рух пізнання нерідко забезпечується власної логікою, наступністю в його розвитку, більше того, сама наукова думка здатна в окремих випадках набагато випереджати практику. Роль практики видно і в тому, що вона дає пізнання інструменти та технічні засоби наукового дослідження, що особливо важливо в сучасних умовах, в обстановці прогресуючої індустріалізації науки.

Нарешті, практика виступає і як мета пізнання, хоча в оцінці цього параметра впливу практики на пізнання однаково помилкові обидві крайності - і вузький практицизм у підході до науки, непомірно звужує діапазон дослідницького пошуку, і спроби відходу в так звану "чисту" науку, небажання працювати над вирішенням практичних завдань.

Роль практики як мети пізнання особливо яскраво проявляється в наші дні в тому, що наука перетворюється в безпосередню продуктивну силу, відіграє дедалі більшу роль у розвитку та матеріально-виробничої та соціальної сфери суспільного життя.

Не менше значення для практики має проектно-конструкторська функція пізнання, що забезпечує формування таких видів діяльності, які без науки не могли б виникнути.

Крім того, пізнання впливає на практику через регулятивну і коригуючу функції, вплив яких проявляється в управлінні практикою і в корекції, виправлення окремих сторін практичної діяльності. Іншими словами, не тільки практика встановлює істинність теорії, але і справжньому наукова теорія виконує роль критерію правильності практики.

Нарешті, пізнання, теорія впливають на практику через самий корінь, що прогнозують функцію, визначаючи не тільки тактику, але і стратегію практичної діяльності.

Все це разом узяте свідчить про взаємне вплив практики та пізнання, практики і теорії, про їх органічній єдності.

Аналіз сутності пізнавального відношення людини до світу і виявлення ролі практики в пізнанні як його джерела і основи підводить до вирішення наступного вузлової проблеми - до розгляду, так би мовити, механізму процесу, співвідношення в ньому чуттєвого відображення та раціонального пізнання.

Дата добавления: 2015-10-24