Протипожежний захист

Сушильний цех за пожежною безпекою відноситься до категорії виробництва В₁ клас приміщень ІІ – ІІ-а, цех розміщується в одноповерховій будівлі. Основні протипожежні заходи:

1. Тримати в чистоті і порядку всі дільниці і приміщення цеху, не допускати скупчення відходів і сміття;

2. Вчасно змащувати підшипники вентиляторів і електродвигунів, щоб не допустити їх перегрівання;

3. В переносних освітлювальних установках використовувати струм напругою, що не перевищує 12В;

4. Не допускати використання відкритого вогню і куріння в цеху;

5. Зварювальні роботи виконувати лише з дозволу представників пожежної охорони;

6. Систематично, 2 рази на рік, перевіряти стан електричної проводки, заміряти опір ізоляції;

7. Кількість виходів у цеху має бути не менша ніж два для евакуації людей;

8. Паропроводи, труби центрального опалення повинні знаходитись від легкозаймистих частин будівлі не менше ніж на 100 мм, якщо температура теплоносія в них перевищує 150 ⁰С і не менше ніж 300 мм при температурі теплоносія, що перебільшує 150 ⁰С;

9. Необхідно проводити інструктажі з протипожежної безпеки. Інструкцію з протипожежної захисту вивішувати на видному місці;

10. В цеху мають бути протипожежна сигналізація, пожежний водопровід, гідранти, протипожежні щити і вогнегасники.

Річна витрата води на протипожежні потреби, м³:

(3.3)

м³

де 52 – кількість тижнів у році;

m_н – кількість зовнішніх гідрантів;

m_в – кількість внутрішніх гідрантів;

600 та 300 – витрата води одним гідрантом, л/хв.;

5 – час перевірки гідранта, хв.

4. БУДІВЕЛЬНА ЧАСТИНА

4.1 Визначення складу виробничих, допоміжних і побутових приміщень

План сушильного цеху складається на основі розрахунків, виконаних у технологічній частині проекту з врахуванням стандартних розмірів балок і ферм. Ширина цеху може перекриватися стандартними балками або фермами довжиною 6, 9, 12, 18, 24, 30, 36 м. Довжина будівлі цеху має бути кратна кроку колони, тобто 6 або 12 м. При розробці плану цеху необхідно продумати розміщення дверних і віконних виїмок з врахуванням протипожежних вимог, а також забезпечення необхідного природного освітлення приміщення цеху і раціональної організації технологічного процесу сушіння. При освітленні цеху в денний час лише природним світлом ширина його не повинна перевищувати 24 м, при більшій ширині цеху необхідно передбачити додаткове освітлення за рахунок верхніх вікон, що розміщені на даху цеху над траверсними коридорами. План цеху викреслюються в масштабі 1: 50 або 1: 100, 1: 200. На кресленні над основним написом слід дати перелік основних приміщень і обладнання цеху.

На плані цеху необхідно вказати розміри цеху, сітку колон і прив’язку обладнання. На підставі плану цеху складається зведена таблиця приміщень цеху.

Зведена таблиця приміщень цеху

Таблиця 4.1

Назва приміщень	Розмір приміщень	Площа приміщень, м^2	Об’єм приміщень, м^3
Д	Ш	В
Виробничі приміщення
Сушильні камери			3,1
Траверсні коридори		2,0	5,0
Приміщення для формування сирих штабелів п/м		8,0	5,0
Склад сирих п/м		6,5	5,0
Продовження таблиці 4.1
Приміщення для розформування сухих штабелів		6,5	5,0
Склад сухих п/м		6,0	5,0
Коридор керування			5,0
Всього
Допоміжні приміщення
Лабораторія цеху	2,5
Механічна майстерня	2,5
Кімната начальника цеху	2,5
Всього
Побутові приміщення
Кімната відпочинку	2,5
Курилка	3,5	2,5
Гардероб		1,5
Душ, санвузол
Всього
Разом

Площа приміщень без врахування сушильних камер – 366 м².

Об’єм приміщень без урахування сушильних камер – 1760 м³.

Висоту приміщення цеху беруть такою:

а) виробничі – 4,8; 5,4 м;

б) допоміжні – 3,0; 3,8 м.;

в) побутові – 2,7; 3,0 м.

4.2 Коротка характеристика будівельних огороджень сушильних камер

Основні вимоги, які перекладаються до огороджень камер – це їх герметичність, і мала теплопровідність.

Внутрішні поверхні огороджень камер не повинні вбирати вологу щоб запобігти зміні режиму сушіння, зволоження конструкції і збільшення їх теплопровідності. Тому запобігання внутрішніх поверхонь камери від волого поглиблення має велике значення.

Нові, високотемпературні режими сушіння при високій вологості повітря потребують нового підходу до установки огороджень камер. Камеру треба розглядати як свого роду котел, який працює при атмосферному тиску і при температурі 120 ⁰С, в окремих випадках – до 150 ⁰С.

В цих умовах герметичність і мала теплопровідність камер оприділяють їх робото здатність і довговічність служби.

Фундаменти камер роблять стрічкові, бутобетонні. Особливо добре повинні бути виконані зовнішні стрічки фундаментів будівлі камер щоб запобігти попадання грунтових або поверхневих вод у камери. Ззовні, по периметру будівлі, повинна бути зроблена відростка з глини шириною до 1 м, з укладкою зверху булижника. Глибина закладання зовнішніх фундаментів повинна бути на 10 см нижче лінії промерзання, так як в більшості випадків вона повинна бути рівна 1,6 – 2 м (від поверхні землі).

Глибина закладання фундаментів під внутрішні стіни може бути меншою.

При глиняних ґрунтах, які здатні до короблення, повинні бути прийняті міри до підігріву ґрунту вздовж фундаментів, щоб відсторонити можливість виникнення тріщин в стінках, перекосів дверних проємів, підйому і перекосів рейсів в камері і на траверсних шляхах.

Підлога камер, які не мають підвал, вистеляється в чотири шари. Нижній шар – баплоятний товщиною 200 – 250 мм, на ньому – бетонний підготов очний товщиною 60 мм, вище – шар бетону товщиною 20 мм.

В камерах, які мають підвал, використовується гідравлічна ізоляція від ґрунтових і часткових поверхневих вод. Ззовні вздовж фундаментів на всю їх глибину закладається шар утрамбованої жирної глини.

Підлозі камер придається нахил від 0,01 до 0,005 в направленні до канавок, які проходять вздовж камери.

Вода на підлозі камер може появлятися в період прогріву внаслідок конденсації на матеріалі і стінках.

Стіни камер – цегляні: зовнішні – в 2 ½ цеглини (640 мм), внутрішні між камерами – в 1 ½ цеглини (380 мм), торцьові (до коридору управління) – в 2 цегли (510 мм), в опалювальних відділах – 1 ½ цегли.

Стіни потрібно викладати з добре випеченої цегли на цементному або жирному змішаному розтворі з тонкими швами.

Стеляні перекриття роблять у вигляді залізобетонної плити товщиною 70 – 100 мм, з верхнім розміщенням ребер, з ізоляцією поверху двома шарами ребероїда на клебемолі. Найбільш легкий утеплювач товщиною 250 – 300 мм – це опилки, злючені алебастровим розчином.

Стеля в камерах повинна мати нахил близько 0,01 від середини до повздовжніх стін. Для покращення аеродинаміки камер періодичної дії, з поперечною циркуляцією стелю бажано робити овальною, з плавним переходом до повздовжніх стін.

Стелю, стіни і підлогу в середині камери обов’язково штукатурять шлако-силікатним цементним розчином.

Витяжні труби в цегляних стінах камер внаслідок постійної конденсації вологи швидко руйнуються. Їх необхідно викладати відібраної, добре випеченої цегли на чистому цементному розчині. А ще краще робити витяжні труби залізобетонними, з отепленням або взагалі запобігати вертикальних труб.

4.3 Монтаж теплового і циркуляційного обладнання

Калорифер служить для передачі камері потрібної кількості тепла. Передача тепла проходить через стінки калорифера від теплоносія до повітря; повітря в свою чергу передає тепло висушуваному матеріалу. Теплоносієм в лісосушильних камерах являється пара або гарячий газ. Тому розрізняють парові і вогняні (газові) калорифери.

Основні вимоги, які ставляться до калориферів:

а) достатня теплова потужність для забезпечення вимагаючої по режиму температури в камері;

б) потужність плавного і надійного регулювання кількості передаючого тепла;

в) рівномірне роз приділення підвального тепла по просторі камери.

В лісосушильній техніці використовують труби з круглими ребрами. Діаметр ребер 175 мм, фланців 160 мм, внутрішній діаметр труби 70 мм, зовнішній 84 мм.

При монтажі ребристих труб відвідну трубу, щоб запобігти затримку конденсату підключають до флангів ексцентрично.

Приливи ребер жорсткості розміщують по направленню потоку повітря. Між фляжками труб ставлять клінгеритові прокладки. З’єднання труб – болтове.

Ребристі труби монтують вздовж стін або на підвісках.

Зволожуючі труби служать для підвищення вологості повітря в камері шляхом запуску пари. Не тільки парові, але й газові камери повинні бути оснащені зволожуючими трубами. Якщо на підприємстві немає котельні, то повинно бути передбачено спеціальне одержання невеликої кількості пари низького тиску для зволоження газу в камерах.

В камерах періодичної дії впускання пари повинно бути рівномірне по їх довжині.

Направлення виходу пари із зволожуючих труб повинно співпадати з направленням циркуляції повітря в камері. Тому при реверсивній циркуляції встановлюють дві системи зволожуючих труб з двома окремими вентилями.

Якщо пара конденсується в трубах калорифера, то виконується скрита теплота випаровування, яка виділяється при переході пари в рідину. При відсутності конденсатовідвідника падає тиск пари калорифері, що веде до зменшення теплопередачі калорифера, до зниження інтенсивності процесу сушіння. Тому за калорифером повинен бути встановлений конденсатовідвідник, призначення якого – виділяти воду від пари. Конденсатовивідник пропускає в конденсаційну магістраль воду і затримує пару.

В вентиляційну установку входять вентилятор з кожухом, привід і система повітропровід.

Вентиляторна установка повинна забезпечувати подачу повітря в потрібному об’ємі, рівномірне його розприділення по штабелі, герметичність системи, компактність, надійність і довгий термін служби.

Основну увагу при виготовленні і монтажі установки повинно бути звернено на добру вибалансировку коліс вентиляторів і всіх обертаючих частин. Підшипники вентиляторних валів необхідно встановлювати на надійних опорах, виключаючи які-небудь зміщення осі.

Для змазки підшипників вентиляторних установок використовують жирні мастила і густі змазки.

Дата добавления: 2015-10-02