ІІ. сторона захисту вважає за необхідне підтвердити свою позицію наступним аналізом показань осіб допитаних в суді в порядку їх фактичного допиту. 3 страница

Свідок Кучерова Н.Л. а ні під час досудового розслідування, а ні під час судового розгляду про участь або якісь конкретні дії Віріча В.І. у вбивстві Лаптєва С.Д. Суду не повідомляла.

6) свідо к Тарасов О.П. під час його допиту в суді свої покази на досудовому слідстві підтвердив (Т.1, а.с. 102) та повідомив,що бачив Лаптєва С.Д. задовго до його вбивства, а саме о 19.30. Він сидів на лавочці та вони просто спілкувались. Алкогольних напоїв не вживали. Що сталось пізніше йому не відомо.

На уточнююче запитання Суду про те, чи проходили якісь молоді люди та ображаючи його, чіплялися до нього, свідок Тарасов О.П. заявив, що це не правда, бо такого не було. Потерпіла Лаптєва Н.С. теж в цей момент підтвердила, що таке говорили сусіди. Отже думка слідства, що підставою бійки між невідомими особами та Лаптєвим С.Д. могли бути безпідставні чіпляння до інваліда свідка Тарасова О.П. є хибним.

Про участь або конкретну роль Віріча В.І. у подіях того вечора він нічого Суду не повідомив.

7) свідок Тополюк О.В. під час його допиту в суді ознайомився з попередніми протоколами від 06.12.2011 р. (Т.2, а.с.104-105) та повідомив, що напевно вони відповідають фактам того часу, але більш детально нічого пригадати не може, бо пройшло вже багато часу. Свої покази на досудовому слідстві підтвердив. Згідно цих показів, Тополюк О.В. отримав оперативну інформацію, про яку і надав покази у протоколі допиту. У судовому засіданні так само, як і в матеріалах справи, не було встановлено джерело оперативної інформації Тополюка О.В. та законність його слідчих дій (жодним дорученням слідчого воно оформлено не було). Крім того, в протоколі допиту під час досудового слідства, Тополюк О.В. не вказав прізвищ осіб, які, на думку його інформатора, приймали участь у поножовщині. Не вказав він їх і в судовому засіданні. В той же час, згідно ст.68 (Показання свідків) КПК України (1960 р.) «Не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме. Якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані». Крім того, під час допиту Тополюк О.В. заявив, що оперативну розробку він проводив в ІТТ. В той же час, з матеріалів справи видно, що оперативні дії щодо Фатули Б.П. проводились в СІЗО №13, який відноситься до іншого слідчого району. Згідно Статті 118. (Окремі доручення) « Слідчий має право провадити слідчі дії в інших слідчих районах і вправі доручити провадження цих дій відповідному слідчому або органу дізнання, які зобов’язані це доручення виконати в десятиденний строк. У межах міста або району, хоч і поділеного на кілька слідчих дільниць, слідчий зобов’язаний особисто провадити всі слідчі дії». Постанови про окреме доручення про проведення оперативно-розшукових дій в матеріалах справи не має.

Крім того, сторона захисту зауважує, що підстави щодо можливих оперативно-розшукових дій визначені у ст. Стаття 6. (Підстави для проведення оперативно-розшукової діяльності) «Підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є: 1) наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про:- злочини, що готуються; - осіб, які готують вчинення злочину; - осіб, які переховуються від органів досудового розслідування. Забороняється приймати рішення про проведення оперативно-розшукових заходів при відсутності підстав, передбачених у цій статті». Виходячи із вимог цього закону, жодної підстави не вбачається.

Якщо оцінювати з точки зору достатності даний допит, то він не несе ніякого інформаційного навантаження. Даний свідок не вказав на обставини які є предметом доказування. Більш того, його інформатор, так само не повідомив йому зазначену інформацію. Зазначений доказ вважаю Суд визнає не допустимим. Крім того, з практики відомо, що на стадії досудового слідства, слідчі, як правило, допитують кілька працівників оперативного відділу. І як правило ці протоколи ідентичні навіть в орфографічних помилках, що вказує на порушення порядку проведення допиту і його фіксації в протоколі.

На уточнююче запитання адвоката Насадчука П.А. про те, чи діяв Тополюк О.В., при проведені оперативно-розшукових дій в СІЗО, на підставі постанови слідчого Свіріної О.Г. він заявив, що «ні» та джерело його інформації з метою його прямого допиту слідчою Свіріною О.Г. він їй не повідомляв, про факт відкриття оперативно-розшукової справи йому не відомо, ким і куди наносились удари його інформатор йому не повідомляв.

На уточнююче запитання підсудного Віріча В.І. про те, куди його було доставлено, в якому кабінеті проводились допити, чи застосовував Тополюк силу і катування до Віріча В.І. при допиті, як він відреагував на прохання Віріча В.І. запросити його батьків в зв’язку з його неповноліттям, в якій годині Віріч В.І. був доставлений з ТВМ до РУ МВС, свідок Тополю О.В. відповідав ухиляючись лише «не помню». На всі п’ять питань Віріча В.І. свідок Тополюк О.В. не надав жодної відповіді, як не надав відповіді і на питання інших учасників судового процесу, а саме захисника адвоката Шалімова Л.О.

Така позиція свідка Тополюка О.В. свідчить про його не бажання надавати покази і відверте ухилення від його обов’язків як свідка. Тополюк О.В. працює вже на протязі довгого часу оперуповноваженим в органах МВС, убивств за кримінологічною статистикою в районах міста трапляється на рік не більше 10 випадків, а тому особи, які приймають участь в розслідуванні таких справ, пам’ятають перебіг розслідування аж до найменших та не цікавіших дрібниць. Вперте не бажання свідка Тополюка О.В. внести ясність у справу прошу Суд розцінювати, як не щирість і спробу ввести Суд в оману.

Згідно з п.2 П О С Т А Н О В И ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ N 3 від 28.03.2008 «Про практику винесення судами окремих ухвал (постанов) у кримінальних справах» «2. встановивши при розгляді справи факти незаконного притягнення осіб до кримінальної відповідальності, затримання або інших порушень їхніх прав і законних інтересів, допущених під час здійснення оперативно-розшукових заходів, чи досудового слідства, суд відповідно до статей 23-2, 340 КПК повинен винести окрему ухвалу (постанову), якою звернути увагу прокурора на факти порушення закону для вжиття відповідних заходів. Згідно п.8 «Окрему ухвалу може бути винесено при виявленні порушень прав обвинуваченого, підсудного, потерпілого та решти учасників процесу, а також інших порушень закону, допущених під час проведення дізнання, досудового слідства або розгляду справи судом першої інстанції».

Беручи до уваги ці факти та не законність дій Тополюка О.В. щодо збирання оперативної інформації, сторона захисту просить Суд до його показів віднестись критично і не приймати їх до уваги.

1) свідок Іванова Т.І. під час її допиту в суді повідомила, що 14.09.2011 року в період часу між 22.30 та 23.00 год. стала свідком бійки біля арки буд. 21/3 по вул. Харківське Шосе, в м. Києві. Вона побачила біля арки скупчення молодих людей у кількості 5-ти чоловік, які обступили лавочку. Трохи поодаль, біля смітників, стояв інший молодий хлопець, який був одягнений у бриджі та футболку синього кольору, яка була розірвана, було видно що цей хлопець поранений. Він тримався за ногу та голосно кричав. З лівої сторони бігло 2-є хлопців, поруч бігла собака бійцівської породи, рудого окрасу. Прикмети хлопця № 1 який був з собакою, на вигляд не більше 20 років, середнього зросту худорлявої тіло будови, волосся темне. Коротко стрижене, був одягнений у спортивну кофту «кенгурушку» з капюшоном у широку смужку біло-синього кольору, шорти. Прикмети хлопця № 2 віком до 20 років, худорлявої тіло будови, середнього зросту, волосся темне. Більш детальних прикмет вона не запам’ятала. Хлопець № 2 наносив удари кулаками рук.

Крім того вона стала свідком проведення відтворення, за участю невідомого хлопця, який показував, як наносив удари ножем потерпілому та розказував про обставини вбивства, її це дуже здивувало, адже вона не бачила, щоб цей хлопець наносив ножові поранення потерпілому.Сторона захисту наполегливозвертає увагу Суду на те, що свідок Іванова Т.І., як до речі і свідок Дунець П.Д., під час довготривалого допиту в судовому засіданні вказала, що на власні очі бачила, що Віріч В.І. ніяких ножових поранень Лаптєву С.Д. не наносив.

2) свідок Блажко Є.М. на допит до Суду не з’явився так як перебуває у зоні АТО, тому Суд оголосив його покази надані на досудовому слідстві (Т.2, а.с. 82-84), в яких він пояснив, що 14.09.2011 року заступив на добове чергування. 14.09.2011 року по радіостанції передали, що в м. Києві по вул. Харківське Шосе, 21/3, бійка біля арки. Вони прибули на місце події практично через 2 хв. Підійшовши до 7-го під» їзду, що розташований одразу біля арки, побачили, що на лавочці дещо схилившись, стидить чоловік, на вигляд 35 років, на зріст 180 см, худорлявої тіло будови, волосся коротко стрижене русявого кольору. Чоловік ознак життя не подавав. Він побачив під ногами у чоловіка лежав складний з коричневою руківкою ніж, довжина леза приблизно 4-6 см, ширина леза приблизно 2 см. який був скривавлений. Після чого люди, які стояли поруч, розповіли, що була бійка. Вони передали орієнтування патрулям. Приблизно через 15-20 хв. на місце пригоди приїхали працівники ДСО та привезли 3-х затриманих, один із затриманих був поранений та його одразу ж направили до катери швидкої медичної допомоги, яка була поруч.

Ці факти приводять захист до думки, що покази свідка щирі і не мають на меті ввести Суд в оману, але про можливу причетність Віріча В.І до подій того вечора нічого не повідомляють і значення для кваліфікації його дій не мають.

3) свідок Єромолаєв С.Ю., повідомив (Т-2, а.с.81), що 14.09.2011 року він заступив на добове чергування у складі АП-600. Так, приблизно о 23.05 год. від чергового по місту Києву надійшов виклик, що в м. Києві, по вул. Харківське шосе, 21/3 вбивство, та було по прикметам орієнтовано особовий склад на розшук і затримання підозрюваних. По відпрацюванню прилеглої території, о 23.10 год. в м. Києві, по вул. Сімферопольська, 11 біля останнього під» їзду було помічено 3-х громадян. Цих громадян було затримано, так як на одязі усіх трьох затриманих було видно сліди бурого кольору, схожих на кров. При візуальному огляду у одного із них, а саме того громадянина, що був без футболки, було колото-різане поранення ноги. Затриманих Віріча В.І. та Величковського О.К. було доставлено на службовому автомобілі Шкода - Октавія д.н.1694, на якому вони несли чергування, до місця події, а на службовому автомобілі Фольксваген-Джета було доставлено третього затриманого Фатулу Б.П. Величковський Олександр Костянтинович, 1993 р.н. був без футболки та його тіло було в крові і він мав колото-різане поранення стегна. Величковського О.К. каретою швидкої допомоги було госпіталізовано до лікарні. На місце події було викликано СОГ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві, затриманих Віріча В.І та Фатулу Б.П. було доставлено до ТВМ-1 Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві. Після чого був складений рапорт, який був доданий до матеріалів дослідчої перевірки. Затриманий Віріч В.І був одягнений у спортивний костюм, темного кольору, футболка темного кольору з якоюсь наліпкою. У Віріча В.І. майже на всьому його одязі були сліди крові. У Величковського О.К. було видиме поранення ноги та у нього текла кров. Наявність крові на одязі затримані пояснили тим, що це кров їхнього товариша Величковського О.К., якому вони допомагали йти, так як останній був поранений. Тілесних ушкоджень у затриманих Віріча В.І. та Фатули Б.П. він не запам’ятав. Свідок Мачковський О.М. надав показання, аналогічні показанням Єрмолаєва С.Ю.(Т-2, а.с.79).

На уточнююче запитання сторони захисту Віріча В.І. адвоката Шалімова Л.О. про те, що він на досудовому слідстві під протокол надав покази, в яких вказував, що Величковського О. затримали та везли на місце події без футболки і чи цей факт він підтверджує на допиті в Суді, він відповів, що пройшло багато часу, але, якщо так говорив 3,5 роки назад, то так воно і є. Це твердження підтверджує правдивість показів Величковського О. Свідок Єрмолаєв С.Ю. також підтвердив, що Величковський О. був в крові, а інші особи явно видимих плям бурого кольору на собі не мали. Хіба що не видимі крапельки. Це підтверджує покази Величковського О., що він був поранений і підсудних, що вони ножем нікого не різали, бо в іншому випадку хоча би на руках в них мала бути кров, а краплі - могли бути від ран Величковського О., що утворилися під час його несіння. На питання, чи були затриманні п’яні, свідок Єрмолаєв С.Ю. заявив, що ні. Свідок Єрмолаєв С.Ю. також повідомив, що на час їх прибуття до місця події, там вже працювала СОГ., яка навіть встигла обнести територію стрічкою і сусідів («гражданських») нікого не було. Таке твердження свідка Єрмолаєва С.Ю. викликає сумнів щодо показів свідка Дунець П.Д., який з його слів спустився зразу після побаченого вниз і ніякої міліції не бачив, але зустрів інших мешканців під’їзду. Він також стверджував, що для впізнання затриманих ніхто з сусідів до машини не підходив і процесуальної дії впізнання не проводилось.

Покази свідків Єрмолаєва С.Ю. та Мачковського О.М. треба оцінювати як правдиві, але вони позбавлені жодної інформації щодо участі Віріча В.І. у вбивстві Лаптєва С.Д. і лише підтверджують версію Вірча В.І. про те, що він в дійсності надавав допомогу пораненому Величковському О.К. від чого сам був забруднений в його крові.

4) Свідок Мачковський О.М. на попередньому слідстві надав показання, аналогічні показанням Єрмолаєва С.Ю.(Т-2, а.с.79). Але він також зауважив, що собака рижого окрасу, цуценя, приблизно 8-и місяців, була доставлена разом з затриманими в ТВМ. Тобто, на відміну від інших свідків, свідок Мочковський О.М. підтвердив правдивість показів Фатули Б.П. Він також своїми показами заперечив той факт, що свідки Дунець П.Д. та Кучерова Н.Л. впізнали Фатулу Б.П. і Віріча В.І., бо їх прізвищ на той час він не знав та і до машини оглядати доставлених вони не наближались і не підходили.

5) свідок Мусіяка Т.В. на допит до Суду не з’явилася, тому Суд оголосив її покази надані на досудовому слідстві (Т.2, а.с. 77), в яких вона пояснила, що 14.09.2011 року приблизно о 22.00 год. разом з Матвієнко Максимом, Величковським Олександром, його знайомим (анкетні дані не відомі) та знайомим на прізвисько «Боцман», сиділи на лавочці та спілкувалися. Приблизно о 22.40 год. Величковський Олександр та його знайомий відійшли в сторону. Вони почули, що біля лавочки, що стояла під аркою якісь крики. Підійшовши ближче, вона побачила, як Величковський О. стоїть у неприродній позі у нього була порвана футболка на якій була кров. На її запитання, що сталося він сказав, що його порізали. Вона побачила порізи на руці, десь спереду, та текла кров. Вона підійшла до лавочки біля арки де побачила чоловіка, у віці 40-45 років, високого зросту, плотної тіло будови, одягнений у темний одяг. Цей чоловік стояв та в руці тримав ніж. В цей момент вона повернулася і побачила, як з боку стадіону «Восход» бігли молоді хлопці. Вона побачила, що між хлопцями та чоловіком почалася бійка, але так як там було скупчення, то конкретно не може вказати, хто саме, чим саме та куди бив потерпілого. Щоб хтось із молодих хлопців в руках тримав ніж та наносив ним удари потерпілому, вона не бачила. Поруч з ними була породиста собака, короткошерста, коричневого окрасу. Величковський О. під час бійки з потерпілим участі у ній не приймав, а стояв в стороні. Як закінчилася бійка та куди подівся Величковський О. вона не бачила, так як разом з Максимом та «Боцманом» пішли вглиб двору.

Ці факти приводять захист до думки, що покази свідка щирі і не мають на меті ввести Суд в оману, але про можливу причетність Віріча В.І до подій того вечора нічого не повідомляють і значення для кваліфікації його дій не мають.

6) свідок Матвієнко М.В. в судове засідання не з’явився та встановити їх місце перебування не можливо.

7) від допиту свідка Жук І.А. сторона обвинувачення відмовилась.

8) свідок Свіріна О.Г. під час його допиту в суді повідомила, що «дозволяла, щоб дівчина Віріча В.І. посиділа у нього на колінках». Так вона пояснила запитання, чи застосовувався тиск на Віріча В.І. прокурору. Сторона захисту звертає увагу Суду, що такі методи отримання показів є не допустимими і свідчать про процесуальний підкуп у формі незаконного заохочення з метою отримати від обвинуваченого бажаних свідчень та покори. Але сама Свіріна О.Г. заявила з власної ініціативи, що має сумніви щодо участі Віріча В.І. у вбивстві, бо його покази під час відтворення не співпадали з тими пораненнями, які отримав Лаптєв С.Т. Свіріна О.Г. також послалась на покази інших свідків, що на місці події були і інші особи, але не Віріч В.І. Таким чином, вона поставила під сумнів данні, викладенні в обвинувальному висновку, який нею же і був підписаний.

9) свідок Напханюк О.А. під час допиту в судовому засіданні повідомив, що пригадати подій того часу не може, бо пройшло багато часу і не одна справа була в його провадженні. Він послався на процесуальні документи, які є в справі. На жодне питання захисника батька Віріча В.І. та адвоката Шалімова Л.О. він відповіді не надав, а лише постійно посилався на наявні у справі документи. Він вказав, що підставою встановлення особи Віріча В.І. був паспорт Віріча В.І. В той же час, паспорта при затриманому Вірічі В.І. не було і в списку вилучених речей протоколу затримання та вилучення не вказаний. Паспорт Віріча В.І. був наданий пізніше його мамою вже після проведення допиту та відтворення за участю Віріча В.І. Такі ж покази він надав і на уточнюючі питання головуючої, додавши, що особу вірча В.І. перевіряли по «Армору». Існування системи «Армор» не врегульовано жодним законодавчим актом чи нормативно-правовим документом МВС. Система «Армор» це щось подібне до певної групи допущених учасників в соцмережі. Але встановлення через цю систему осіб, надає можливість співробітникам МВС з’ясувати, чи притягалася затримана особа до кримінальної відповідальності. Отже, саме те, що Віріч В.І. вже притягався до відповідальності і стало підставою його фактичного затримання, фізичного впливу на нього та намаганням слідства «повісити» справу саме на нього. Фактичне затримання Вірча В.І. зі слів Напханюка О.А. проводилось уже на наступний день о 11.30. і передавався він слідчому на основі вибитого з нього пояснення явки з повинною. Загалом ухильні покази свідка свідчать про не щирість свідка Напханюк О.А., бажання ввести Суд в оману і не допустимість матеріалів процесуальних дій, проведених з не встановленою в законному порядку особою та не законністю затримання Віріча В.І. загалом. Свідок Напханюк О.А. також не зміг пояснити на яких підставах справа була передана ним пізніше іншому слідчому. Свідок Напханюк О.А. не надав жодної відповіді навіть на питання прокурора. Він також не підтвердив того факту, що разом з Фатулою Б.П. була доставлена його собака, хоча співробітники ДСО стверджували, що разом з Фатулою Б.В. в машині перебувала його собака.

Така позиція свідка Напханюка О.А. свідчить про його не бажання надавати покази і відверте ухилення від його обов’язків як свідка. Напханюк О.А. працює вже на протязі довгого часу слідчим в органах МВС, убивств за кримінологічною статистикою в районах міста трапляється рідко, а тому особи, які приймають участь в розслідуванні таких справ, пам’ятають перебіг розслідування аж до найменших деталей. Вперте не бажання свідка Напханюка О.А. внести ясність у справу прошу Суд розцінювати, як не щирість і спробу ввести Суд в оману.

10) допитаний як підсудний Віріч В.І. в інкримінованому йому злочині передбаченому ст. 115 ч.2 п.12 КК України винним себе визнав частково, а саме в тому що наніс тілесні ушкодження потерпілому руками без попередньої змови з Фатулою Б.П. та виключно щоб припинити протиправні дії Лаптєва С.Д. по відношенню до нього та Величковського О.К. Наміру позбавляти життя Лаптєва С.Д. у нього не було і він його не вбивав. Крім того він повідомив, що 14.09.2011 року у нього був день народження та виповнилося 18 років. Поспілкувавшись з друзями та домовившись про зустріч приблизно о 21.00 год. на стадіоні «Восход», він пробув приблизно до 20.50 год. в дома після чого вийшов на вулицю, щоб зустрітися з приятелями. Перебуваючи на стадіоні приблизно о 22.00 год.йому на мобільний подзвонив знайомий Величковський Олександр, та кричав у слухавку, що його порізали, просив прийти йому на допомогу. Він повідомив, що перебуває біля арки, що знаходиться в буд. 21 по вул. Харківське Шосе в м. Києві. Він побіг до арки. У дворі будинку він побачив Величковського Олександра, який був весь скривавлений та голосно кричав, при цьому показував, що в нього поранена нога та рука. Лаптєв С.Д. стояв поруч біля лавочки та тримав руці ніж. Він побачив, що ніж скривавлений та рука Лаптєва С.Д. також в крові. Лаптєв С.Д. був у дуже збудженому стані, та в адресу Величковського О. щось кричав. Величковський О. сказав, що саме цей чоловік поранив його ножем. Лаптєв С.Д. тримаючи в руках ніж лезом вперед, почав рухатися на нього та Величковського О. Він дуже злякався, що Лаптєв С.Д. може продовжити бити ножем його, завдати йому поранень. Тому з метою зупинити Лаптєва С.Д., він наніс останньому удар кулаком правої руки в обличчя. Від даного удару Лаптєв С.Д. не впав, рівновагу втримав та ніж з рук не випустив, тримав ніж лезом вперед напоготові, та в любий момент міг нанести ним удар. В цей же час підбіг Фатула Б.П. та вдарив Лаптєва С.Д в обличчя з іншого боку. Коли Лаптєв С.Д. перебував в положенні сидячи, то він розвернувся та пішов до Величковського О., який стояв на відстані приблизно 5 м. Після цього Він взяв його під руку, яка була поранена, в цей момент зі сторони лавочки, де сидів Лапатєв С.Д., підійшов Фатула Б.П. та взяв Величковського О. теж під другу руку і хлопці почали рухатися в бік його будинку на вул. Сімферопольську, 11. Дійшовши до лавочки 6-го під» їзду, вони присіли на неї, та він спробував викликати Величковському О. швидку медичну допомогу. В цей же момент у двір заїхав службовий автомобіль працівників міліції. Його, Величковського О. і Фатулу Б. одразу затримали, посадили в службовий автомобіль. Їх привезли на місце пригоди і зупинилися навпроти лавочки, на якій сидів Лаптєв С.Д. У двір заїхала карета швидкої медичної допомоги та він побачив, що до неї повели Величковського О. Його і Фатулу Б. доставили до ТВМ на вул. Російську, 34 в м. Києві, де розвели по різним кабінетам, та від нього вимагали написати явку з повинною та давати показання проти себе. В даних документах він вказав, що наніс Лаптєву С.Д. удари ножем в ногу. Так він і написав, тому, що від нього це вимагали. Хоча насправді вдарив його лише рукою.(Т-2, ах. 191). Але явка з повинною згідно ст.65 КПК 1960 року не є джерелом доказів. Згідно з п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ» № 11 від 27.12.1985 (із останніми змінами від 30.05.2008), перелік джерел доказів, зазначених у ч.2 ст.65 КПК України, є вичерпним. Надання переваги поясненням, викладеним у заяві чи протоколі про явку з повинною, перед показаннями, даними під час допиту як підозрюваного (обвинуваченого), істотно порушує право на захист особи, оскільки перед прийняттям заяви про таку явку або перед внесенням останньої до протоколу її не повідомляють про права, гарантовані підозрюваному чи обвинуваченому у кримінальному процесі, насамперед про право не давати показання або мати побачення із захисником перед першим допитом (статті 43, 43і КПК). Якщо у подальшому під час допиту підозрюваний (обвинувачений) відмовляється від явки з повинною, яка була зроблена без роз'яснення йому всіх прав, що є складовими права на захист, підстав стверджувати про добровільність такої явки немає. Та і взагалі, чи зареєстрована явка неповнолітнього, написана без захисника, є належним доказом? Звичайно, що ні! І хіба по КПК 60 року участь захисника не була обовязковою для неповнолітніх? А ще зверніть увагу на так звану явку з повинною. Про яку явку з повинною (як документ складений добровільно і як доказ здобутий належним чином) може йти мова, якщо особа вже затримана? Посилання суду у вироку або ухвалі (постанові судді) на дані, одержані з інших джерел, є неприпустимими, оскільки вони не мають доказової сили.

Допитаний в судовому засіданні підсудний Віріч В.І. свою вину в інкримінованому йому складі кримінального правопорушення, передбаченого п.12,ч.2,ст.115 КК України не визнав та надав покази, що не співпадають з показами на досудовому слідстві. І це не дивно, бо на нього, не зважаючи на його неповноліття, здійснювався психологічний тиск та фізичний вплив.

Сторона захисту зауважує, що згідно Стаття 52. Конституції України «Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом». Не зважаючи на численні заяви про застосування сили до Віріча В.І., прокуратура на це ніяк не відреагувала, тому захист просить Суд окремою ухвалою зобов’язати відповідні органи провести ретельну перевірку та надати цьому факту належну юридичну оцінку.

Він був позбавлений права на захист, так як, не зважаючи на його прохання, захисник запрошений не був!

При цьому сторона захисту просить Суд звернути увагу на п.2 П О С Т А Н О В И 16.04.2004 N 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх», в якому вказано, що треба «Звернути увагу судів на те, що при розслідуванні справ про злочини неповнолітніх останнім має бути реально забезпечено їхнє право на захист.

Зокрема, слід пам'ятати, що відповідно до п.1 ч.1 ст. 45 КПК участь захисника в кримінальних справах щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, є обов'язковою, незалежно від того, чи досягли вони повноліття на час провадження у справі.

Згідно зі ст. 53 КПК посадова особа, у провадженні якої перебуває справа, обов'язково повинна роз'яснити зазначене право неповнолітньому та його законному представнику

відразу ж після того, як перший набув статусу підозрюваного чи обвинуваченого, і вжити передбачених ст. 47 КПК заходів до забезпечення участі захисника у справі.

У разі, коли право на захист було порушено при вчиненні окремих процесуальних дій, суд не вправі використовувати відповідні протоколи як джерела доказів на обгрунтування висновків про винність неповнолітнього у вчиненні злочину.

При вирішенні питання про допуск до участі у справах зазначеної категорії як захисників близьких родичів неповнолітнього обвинуваченого, підсудного судам слід враховувати, що ці особи можуть здійснювати захист лише одночасно із захисником, який займається цією діяльністю на професійній основі (ч.4 ст. 44 КПК)».

Встановивши, що Віріч В.І. вже притягався до кр. відповідальності (це підтверджує інформація щодо Віріча В.І. у обвинувальному висновку) та не маючи інших підозрюваних (бо вони втекли), слідство вирішило «повісити» цю справу саме на нього. Щодо факту визнання ним вини на попередньому слідстві, то вони були вибиті з нього під впливом фізичного впливу зі сторони співробітників слідства. Це підтверджують його заяви під час судового слідства та допиту слідчих Свіріної О.Г. та Тополюка О.В. В той же час, під час допиту в Суді підсудний Віріч В.І. надав послідовні покази про попередні події та події під час його затримання. Поведінка Віріча В.І. у відповідності до обстановки подій того часу була адекватною. Для брехні під час судового слідства у Вірча В.І. не має жодних підстав.

Крім того сторона захисту просить Суд звернути окрему увагу на п. 2,11,20,22,23,24,25,16 П О С Т А Н О В И ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ N 3 від 07.02.2003 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи», в якому встановлено, що «При призначенні покарання відповідно до статей 65-69 Кримінального кодексу України (далі - КК) суди мають ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність усіх обставин, що його характеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків тощо), особу винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання», «Не можна кваліфікувати як вчинене з хуліганських мотивів умисне вбивство під час сварки чи бійки, яку розпочав сам потерпілий, а так само з помсти чи з інших мотивів, що виникли на ґрунті особистих стосунків, навіть якщо при цьому було порушено громадський порядок», «20. Умисне вбивство без кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 115 КК (2341-14), а також без ознак, передбачених статтями 116-118 КК, зокрема в обопільній сварці чи бійці або з помсти, ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками винного з потерпілим, підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 115 КК», «22. Для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть

Дата добавления: 2015-10-02