Вексельна форма розрахунків

Вексельна форма розрахунків — це розрахунки з від­строчкою платежу між кредитором (отримувачем коштів) і бор­жником (платником коштів), які оформлюються векселем.

Вексель — це письмове безумовне зобов'язання, боргова роз­писка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати зазначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.

Правовою основою вексельного обігу в Україні є законодавчі та нормативні акти, розроблені згідно з положеннями Єдиного вексельного закону, ухваленого Женевською вексельною конвен­цією 1930р.

Першим реальним кроком на шляху відродження векселя в Україні було ухвалення 18 червня 1991 р. Верховною Радою України Закону «Про цінні папери та фондову біржу». 1992 року Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про застосування векселів в господарчому обороті України».

Застосування цих нормативних актів значно розширило мож­ливості правового регулювання вексельного обігу.

Поряд зі створенням нормативної бази, що регулює вексель­ний обіг, видаються нормативні акти, спрямовані на розвиток цієї форми розрахунків.

Наступним кроком щодо впровадження векселя як інструмента фінансово-господарської діяльності підприємства став Указ Прези­дента України «Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності» від 14.09.94.

Цим указом було запроваджено в господарську діяльність підприємства простий товарний вексель. Його можна було засто­совувати як засіб оформлення взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності.

Порядок проведення заліку взаємної заборгованості з викорис­танням векселів включає чотири етапи:

— оформлення та облік платіжних документів;

— проведення заліку взаємної заборгованості; ^;

— вексельне оформлення прострочених заборгованостей;

— наступні операції з векселями.

Однак окремі питання вексельного обігу в Україні все ще залишаються недостатньо регламентованими.

3 метою розширення сфери обігу векселів 26 липня 1995 р. було видано Указ Президента України «Про розширення сфери обігу векселів», який передбачав скасування обмежень суми зобов'язань за одним векселем. Розмір зобов'язань відтоді визнача­ється за згодою суб'єктів підприємницької діяльності.

У 2001 р. було ухвалено Закон «Про обіг векселів в Україні», в якому підкреслюється обов'язковість «товарності» векселя. За чинним законодавством вексель може виписуватись боржником винятково для оформлення заборгованості за фактично поставле­ні товари, виконані роботи та надані послуги. За браком боргового зобов'язання емісія векселя неможлива.

Отже, в Україні вже закладено законодавчі засади застосуван­ня векселів у розрахунках між постачальниками та покупцями.

За своєю суттю вексель є абстрактним борговим зобов'язан­ням. Ця абстрактність полягає в тім, що він не обумовлений по­переднім виконанням будь-яких договірних зобов'язань. Разом з тим зобов'язання за векселем мають безспірний та безумовний характер (вексель містить просту і нічим не обумовлену пропо­зицію або зобов'язання боржника сплатити певну суму боргу). Крім того, вексель є письмовим документом, і сторони, зобо­в'язані за ним, несуть солідарну відповідальність.

Отже, вексель — це грошове зобов'язання, тобто грошовий документ з точно визначеним обов'язковим набором реквізитів, визначених положенням про переказний І простий векселі.

Векселі на основі взаємної довіри суб'єктів ринкових від­носин функціонують в обігу як розрахунковий засіб, боргове зобов'язання та як різновид цінних паперів, що має значні пе­реваги над паперовими грішми. Ці особливості накладають специфічний відбиток на сферу обігу векселів як порівняти з іншими цінними паперами. Зокрема, векселі не знецінюються, в обігу перебувають визначений договором час, скорочують потреби в готівці, зменшують витрати грошового обороту і прискорюють його. Предметом вексельного зобов'язання мо­жуть бути тільки гроші.

Розвиток кредитних інститутів обумовлений потребою не­гайного перетворення боргових зобов'язань на гроші, що пе­редбачає, своєю чергою, перевідступлення таких зобов'язань третім особам у простій та надійній формі. Вексель, що відпо­відає саме цим вимогам, є зручним інструментом для руху кредитів.

Нині в Україні прості векселі набувають певної популярності. Банківські установи активно застосовують прості векселі в торго­вих, гарантійних та кредитних операціях.

Торгові операції з векселями передбачають їх купівлю-продаж банківською установою до настання терміну погашення, надання брокерських послуг.

Гарантійні операції банківських установ передбачають авалювання векселів та їх доміциляцію.

Кредитні операції з векселями передбачають їх облік та креди­тування суб'єктів господарювання під заставу векселя.

На практиці найбільшого поширення набули кредитні опера­ції. Облік векселів передбачає придбання банком векселя з дис­контом. У результаті цієї операції вексель переходить у повну власність банку. Як звичайно, банки приймають до обліку тільки ті векселі, емітенти котрих в них обслуговуються. Вартість, за якою вексель приймається до обліку, розраховується виходячи з відсоткової ставки, установленої правлінням банку та погодженої з векселедержателем.

Схему обліку простого векселя банківською установою наве­дено на рис. 2.6.

Рис. 2.6. Схема обліку простого векселя:

1 — відвантаження товару (надання послуг); 2 — надання простого векселя за отриманий товар; 3 — облік векселя банківською установою; 4 — отримання від банків­ської установи грошових коштів за умов обліку векселя (за вирахуванням суми дисконту); І — пред'явлення банком простого векселя до сплати боржникові; 6 — оплата векселя

Важлива особливість векселя полягає в тім, що його можна використати як засіб платежу. Фінансово-кредитні установи вико­ристовують «розрахунковий» вексель.

Розрахунковий вексель — це вексель, який купують з дисконтом для покриття кредиторсь­кої заборгованості перед векселедавцем у розмірі вексельної су­ми. Сутність такої операції в тім, що різниця між ціною купівлі векселя і вексельною сумою (дисконт) стає доходом.

У таких операціях використовують векселі надійних банків або транспортних підприємств. Векселі цих підприємств купують для дострокового погашення кредиторської заборгованості перед векселедавцем, тому до них додають гарантійні листи.

Гарантійна операція стосовно векселів полягає в тому, що третя особа — підприємство або банк — бере на себе відповідальність за зобов’язаннями довірителя у формі письмової гарантії або у формі звалювання векселя, надаючи тим самим звальний кредит. Якщо довіритель не зможе виконати зобов'язання щодо свого контраген­та (своєчасно погасити векселі), гарант бере на себе оплату цих зо­бов'язань, тобто страхує ризик непогашення кредиту у формі га­рантії платежу, причому гарантія є безвідкличною і не залежить від виконання сторонами за угодою своїх зобов'язань.

ПРИКЛАД:

Підприємство має кредиторську заборгованість перед акціонерним товариством А в розмірі 300 тис. грн. На фондовому ринку курсова вартість векселя акціонерного товариства А становить 25% від номі­нальної вартості. Отже, якщо підприемство-боржник придбало вексель номінальною вартістю 300 тис. грн усього за 75 тис. грн і отримало від емітента векселя його номінальну вартість у момент погашення (способом пред'явлення до оплати), то додатковий дохід становитиме 225 тис. грн.

Перевага простого векселя — у досить простих правилах його обігу. У простому векселі векселедавець є прямим боржником і безумовно зобов'язаний сплатити вексельну суму. Виходячи з цього простий вексель акцептувати не потрібно.

Переказний вексель(тратта) — це документ, який регулює вексельні відносини трьох сторін: кредитора (трасанта), боржни­ка (трасата) І отримувача платежу (ремітента). Такий вексель ви­писує та підписує кредитор (трасант).

Трасант ( векселедавець) — особа, що виписує вексель.

Трасат (платник), особа, яка зобов'язана за наказом сплати­ти за векселем. Отож, за переказним векселем (на відміну від простого) платником є не векселедавець, а Інша особа, яка має письмово підтвердити свою згоду на це, тобто акцептувати тратту. Тому переказний вексель має форму наказу трасанта платникові (після акцепту платника називають акцептантом) сплатити за векселем.

Ремітент — перший отримувач, або перший векселедержа-тель, на користь якого виставляється вексель. Ремітентом може бути підприємство або банк, що відраховує на свою користь відповід­ний відсоток від суми платежу як комісійну винагороду за надану банком послугу — перерахування зазначеної у векселі суми в установлений термін з рахунка векселедавця на рахунок власника векселя.

Суть цих відносин полягає в такому: трасант виписує (трасує) вексель на трасата з вимогою сплатити відповідну суму ремітен­тові у відповідному місці у відповідний строк.

Підприємство А отримує кредит в установі банку для виробництва відповідної продукції. Споживачем цієї продукції є підприємство Б. Від­носини трьох сторін (банк, підприємство А і підприємство Б) можуть бу­ти оформлені переказним векселем за схемою, зображеною на рис. 2.7.

1 — банк надає підприємству кредит; 2 — підприємство А виписує переказний век­сель на користь банку як забезпечення кредиту (оформлення векселем заборгованості підприємства перед банком); 3 — підприємство А відвантажує товар підприємству Б; 4 — банк пред'являє підприємству Б вексель для акцепту, яке з цього часу стає прямим боржником за векселем, оскільки акцептант за переказним векселем несе всі зо­бов'язання за ким; 5 — трасат сплачує гроші банку за векселем.

У разі сплати грошей кредит, наданий підприємству А, вважається погашеним

Дата добавления: 2015-10-02