Педагоги-класики про своєрідність особистості українця.

У кожної нації певні ментальні ознаки є визначальними відносно інших і становлять неповторний склад душі народу.
Прийнято виділяти такі риси українського менталітету: індивідуалізм, емоційність, релігійність. Однак у цьому питанні існують розбіжності. Деякі дослідники до цієї групи додають ще прив’язаність до землі, ґрунту (І.Мірчук), схильність до ідеалізації, «пафос причетності до Бога» (М.Юрій), кордоцентричність (О.Киричук) та ін.
Більшість дослідників сходяться на тому, що однією з домінуючих рис українського менталітету, як і західноєвропейського загалом, є індивідуалізм. Думку про індивідуалізм як одну з домінант характеру українця розвивали такі мислителі і діячі, як М.Грушевський («Хто такі українці і чого вони хочуть?»), В.Янів («Релігійність в житті українського народу»), М.Костомаров («Две русские народности»), І.Мірчук («Світогляд українського народу. Спроба характеристики») та ін.

Педагогічна спадщина К. Ушинського — вершина не тільки вітчизняної, а й світової педагогічної думки. І на таку височінь він піднісся завдяки тому, що джерелом його творчості була народна педагогіка. Сторінки його творів щедро засіяні золотими розсипами народної педагогіки. Будучи українцем, К. Ушинський пишався своєю національною належністю, написав фундаментальну працю з українознавства, яку, на жаль, ще не надруковано. Видатний український педагог обстоював природне право кожного народу мати свою національну школу, національну систему виховання.

Однією з перших працю вітчизняної етнопсихології нового часу (після 1917 року) вважається брошура «Геопсихічні реакції і вдача українця» українського педагога, соціолога Івана Рибчина, видана 1966 року у Мюнхені.

Найбільш глибоко ідеал національного виховання розкритий у працях замовчуваного довго українського педагога Григорія Ващенка ("Виховний ідеал", "Виховна роль мистецтва", Тіловиховання як засіб виховання волі й характеру" та ін.). В основу свого розуміння ідеалу національного виховання автор кладе загальнолюдські і національні вартості, що є духовним надбанням народу.

У процесі реалізації напрямів національного виховання враховують таку систему компонентів духовного світу особистості українця: національна психологія — психологія працьовитого господаря, умілого хлібороба, захисника прав особистості і державної незалежності, духовної спадщини народу; національний характер і темперамент — вічне правдошукання, гостинність і щедрість, ласкавість і талановитість, ніжність і глибокий ліризм, свободолюбивість і душевне багатство; національний спосіб мислення — самобутня істотність, завдяки чому із століття в століття відтворюється розвивається самобутня українська культура і духовність; народна мораль, етика —людяність, доброта, милосердя, співпереживання як найвищі духовні надбання; народна естетика — краса поведінки, привабливий стиль життя, доброзичливе ставлення до людей, уміння власноручно вишивати одяг, готувати смачну їжу; народна правосвідомість: життя за законами добра краси, правди і справедливості, гідності і милосердя; національна філософія — самобутня система ідей, поглядів на природу, суспільство, всесвіт, духовний світ людини, проблему долі людини тощо; національний світогляд — система поглядів, переконань, ідеалів, яка складає основу національної духовності; національна ідеологія — ідейне багатство нації! система філософських, політичних, правових, економічних, моральних! естетичних та релігійних ідей, поглядів і переконань; національна свідомість та самосвідомість — відчуття усвідомлення гордості за приналежність до української нації. "Потреба спрямування змісту національного виховання (едукації) у русла українознавства, —вважає Стельмахович М.Г., —диктується рядом вагомих мотивів.

Однією з центральних проблем у педагогіці всіх народів була проблема рідної мови. Для Макаренка рідна мова - проблема не тільки і не стільки дидактична, скільки політична, загальнокультурна, морально-етична, педагогічна, естетична... Що у народу може бути дорожче рідної мови, що може бути вище любові до батьківщини? Відповідь на це питання в тій чи іншій формі можна знайти на будь-який, довільно розкритою сторінці творів педагога. Для нього була безперечною активна роль українців у збагаченні духовної культури народів і у сфері мови. Сам він це робив свідомо і активно. Велика увага як фактору виховання Макаренко приділяв народним грі і танцю. Його вихованці «грали в лапту, і в" довгії лози ", і в" масло ". Гопаку присвячена особлива глава в «Педагогічній поемі». Про нього згадується у повісті «ФД-1»: «Комунари не захотіли засоромити українську культуру і ахнули гопака». У цьому темпераментному танці проявляється національний характер, в ньому - простори степу України, де є місце розвернутися талантам і проявити, реалізувати себе як особистість - головна цінність якої - любов до Батьківщини.

Для Макаренко, як і для Коменського і Ушинського, народ - найвидатніший педагог.

Дата добавления: 2015-10-02