Динаміка політичних конфліктів

Політичний конфлікт, як і будь-який інший конфлікт, є процесом динамічним, який проходить декілька етапів розрос­тання та розв'язання. Звичайно, в соціальному конфлікті ви­діляють чотири стадії: передконфліктну, конфлікту, роз­в'язання конфлікту та післяконфліктну. Своєю чергою, кожна зі стадій може поділятися на фази.

Перша, передконфліктна, стадія розбивається на дві фази.

Початкова фаза характеризується формуванням конфлікт­ної ситуації та загостренням суперечностей у системі особистіс-них і групових відносин через те, що з'явилися розходження інтересів, цінностей та настанов суб'єктів конфліктної взаємодії. На цій стадії можна говорити про приховану (латентну) фазу розвитку конфлікту.

Початкову фазу можна охарактеризувати за допомогою соціа;БзНО-психологічіюгопоняття''депрівація''.Депргвяцш-цестаіі, для якого характерна розбіжність між очікуваннями та можли­востями їх задоволення. Депрівація з перебігом часу може чи по­силюватися, чи зменшуватися, чи лишатися незмінною.

У вітчизняній конфліктології найчастіше цей стан характеризують за допомогою поняття "соціальна напруженість".

Соціальна напруженість-це особливий соціально-психологіч­ний стан суспільної свідомості та поведінки індивідів, соціаль­них груп і суспільства загалом, коли специфічна ситуація сприйняття й оцінки подій характеризується підвищеною емоційною схвильованістю, порушенням механізмів соціальної регуляції та контролю. У політичному конфлікті соціальна напруженість проявляється в наростанні акцій протесту: де­монстрацій, мітингів, страйків з вимогами відставки уряду та пре­зидента, зміни політичного курсу тощо. Ці акції часто мають несанкціонований характер, а організатори й учасники виступів ігнорують вимоги влади про їх припинення.

Соціальна напруженість виникає, коли конфлікт у повному значенні цього слова не оформився, коли ще немає чітко позначе­них сторін конфлікту та не виявилося в достатньо явній формі протистояння по лінії "ми - вони".

Друга фаза першої стадії починається з інциденту, чи мотиву, тобто якоїсь зовнішньої події, що приводить до руху сторони конфлікту.

На цій фазі першої стадії конфлікт із латентного переходить у відкритий і проявляється в різних формах колектив­ної поведінки.

Конфліктна поведінка характеризує другу, основну (конф­лікту) стадію розвитку конфлікту.

Конфліктна поведінка -це дії, спрямонані на те, щоб прямо чи побічно блокувати досяг­нення протилежною стороною її цілей, намірів, інтересів.

Для вступу до цієї стадії необхідне не тільки усвідомлення своїх цілей та інтересів як протилежних іншій стороні, але й форму­вання установки на боротьбу, психологічної готовності до неї. Формування такої установки є завданням першої фази конфлікт­ної поведінки.

Конфлікт інтересів на цій фазі набуває форми гострих розбіжностей, котрі індивіди та соціальні групи не тільки не прагнуть врегулювати, але й усіляко посилюють, продовжу­ючи руйнувати колишні структури нормальних взаємозв'язків, взаємодій і стосунків.

У емоційній сфері наростає агресивність, відбувається перехід від упередженості до неприязні та відвертої ворожості, формується "образ ворога".

Соціальна напруга на цій стадії може перерости в політичну кризу. Для неї характерні загальна (масова) незадоволеність і обурення діяльністю правлячих кіл, які продемонстрували свою нездатність вирішувати проблеми, що постали перед країною. Політична криза означає втрату довіри мас до своїх політичних державних лідерів, уряду, правлячої партії та ін.

Перша фаза конфліктної поведінки породжує тенденцію до посилення конфлікту, але вона може стимулювати його учас­ників до пошуку шляхів вирішення конфлікту. На другий фазі відбувається ніби "переоцінка цінностей" і вибір подальшої тактики поведінки.

Хід конфлікту змінює уявлення сторін про себе, про супротивника та про зовнішнє середовище, ви­снажує ресурси.

Сторони конфлікту можуть обирати такі програми поведінки:

— продовження конфлікту, аж до досягнення перемоги;

— зниження рівня напруженості, перехід конфлікту в іншу форму за рахунок часткових поступок супротивнику;

— пошук способів вирішення конфлікту.

Якщо обрано останню програму, настає третя стадія конф­лікту - стадія вирішення.

Вирішення конфлікту здійснюється як зміною об'єктивної ситуації, так і через суб'єктивну психологічну перебудову, зміну суб'єктивного образу ситуації, що склалася у сторін-супротив-ників. Можливе часткове та повне розв'язання конфлікту.

Повне розв'язання означає припинення конфлікту на об'єктив­ному та суб'єктивному рівнях, кардинальну перебудову всієї картини конфліктної ситуації. "Образ ворога" трансформується в "образ партнера", а психологічна установка на боротьбу змінюється орієнтацією на співробітництво.

При частковому розв'язанні конфлікту змінюється тільки зовнішня конфліктна поведінка, але зберігаються внутрішні установки щодо про­довження протиборства.

Сучасна конфліктологія сформулювала умови, за яких мож­ливе успішне розв'язання конфліктів - своєчасний і точний діагноз причин конфлікту, обопільна зацікавленість у подоланні суперечностей на основі визнання інтересів кожної зі сторін, спільний пошук шляхів подолання конфлікту.

Важливе значення має завершальна, післяконфліктна стадія. На цій стадії мають бути докладені зусилля для остаточного усунення суперечностей інтересів, цілей, установок, ліквідовано соціально-психологічну напруженість, припинено будь-яку боротьбу.

Дата добавления: 2015-10-02