РОЗДІЛ VI. Політичні конфлікти та кризи в житті суспільства

48. Поняття й типи "політичнихй конфліктів"

Політичні відносини мають різноманітний характер. Соціальна диференціація суспільства, різні рівні доходів, влада, престиж та інші чинники нерідко спричиняють конфлікт. Конфлікти є невід'ємною частиною суспільного життя. Значну частину їх становлять конфлікти політичні. Перед політологією стоїть завдання: навчити людей керувати конфліктами, виробити спо­соби та методи їх безболісного для суспільства розв'язання. Для цього необхідно, насамперед, зрозуміти природу соціального конфлікту взагалі та політичного конфлікту, зокрема.

Власне, поняття "конфлікт" бере свій початок від латинського слова "сопЯісіш" - зіткнення. Суспільне життя насичене багато­манітними конфліктами.

Існує безліч типологій конфліктів. Залежно від сфери прояву розрізняють економічні, соціальні, культурні, конфесійні та політичні конфлікти.

Політичні конфлікти є видом соціальних відносин, в яких взаємодіють політичні інтереси та їх носії, а також застосову­ються політичні методи боротьби й розв'язання конфліктів. Політичний конфлікт — це зіткнення, протиборство політич­них суб'єктів, зумовлене протилежністю їхніх політичних інте­ресів, цінностей і поглядів.

У найширшому значенні джерела чи причини політичних конфліктів поділяються на несоціальні, соціальні й комбіно­вані.

До перших належать численні джерела політичної напруже­ності, що базуються на певних рисах агресивності людини, відчуттях страху, паніки, голоду й інших інстинктивних мотива­ціях її поведінки. Зумовлені такими чинниками політичні конф­лікти проявляються в народних самосудах, голодних бунтах, терористичних акціях фанатиків, інших нераціональних зовні, мало чи зовсім не вмотивованих акціях.

Специфічним джерелом політичних конфліктів є і супереч­ності проміжного характеру, іцо відображають взаємозв'язки людини та природи, де обидві сторони роблять свій внесок у роз­виток конфлікту. Зокрема, це конфлікти, спричинені політичними наслідками екологічних катастроф, аварій на великих підприємствах, стихійних лих. Такі масштабні конфлікти пов'язані з урегулюван­ням соціальних наслідків, викликаних не тільки власне стихійними лихами, але й людиною, що посилює такі події.

Як основну причину політичних конфліктів слід назвати, на­самперед, соціальну диференціацію суспільства, що визначає нез-бігання статусів суб'єктів політики, 'їхніх ролевих призначень і функцій, інтересів та потреб. Нерівність соціальних позицій означає неоднаковий доступ до ресурсів розвитку індивідів, соціальних груп і співтовариств людей.

Одне з центральних питань більшості політичних конфліктів: хто і яким чином розпо­ряджається ресурсами? Боротьба за володіння ресурсами де­термінує конфліктні взаємини між керівною елітою й контр елітою, різними політичними партіями та групами тиску, що пг;дставля­ють інтереси певних сил і ведуть боротьбу за перерозподіл влас­ності, національного надбання, державного бюджету тощо.

Отож основним суб'єктом політичного конфлікту є великі соціальні групи, оскільки їхні потреби, інтереси, цілі можуть реалізуватися тільки через використання влади, остільки в конф­ліктах безпосередню участь беруть такі політичні організації, як державний апарат, парламентські фракції, групи тиску та ін.

Найяскравішими формами політичних конфліктів є масові дії: революція, заколот, повстання, громадянська війна.

Політичний конфлікт може зумовити як теоретичне, так і практичне протиборство суб'єктів політики за можливість трансформування чи збереження соціального порядку. Реалізації цієї можливості сприяє володіння інструментами державної влади - фінансами, репресивним апаратом тощо.

Отож найперше завдання учасників політичного конфлікту-утримати чи завою­вати державну владу. Водночас політичн ий конфлікт не обмежу­ється тільки завоюванням і утриманням влади. У ньому роз­гортається боротьба між різними суспільно-політичними групами, їхніми лідерами.

Політичні конфлікти багатоманітні, тож існує безліч різних кри­теріїв, за якими проводиться їх класифікація, чи типологія. За сферою розгортання виділяють внутрішньополітичні та зовнішньополітичні конфлікти.

Зовнішньополітичні - відбуваються у сфері міжнародних відносин. їх суб'єктами є держави, групи держав або міжнародні організації. Специфічні форми таких конфліктів - світові та ло­кальні війни, а також економічні, торговельні, митні конфлікти.

Внутрішньополітичні конфлікти розкривають взаємо­дію між різними суб'єктами влади (правлячою та опозицій­ною елітою, партіями-конкурентами і групами інтересів, цен­тральною й місцевою владами), що відображає характер внугріш-ньоп олітичиих процесів у сфері державного унравлін ня чи інших сфер суспільного життя.

За часом протікання конфлікти можна поділити на тривалі та короткочасні. Тож процеси виникнення й розв'язання певних конфліктів у політиці можуть закінчитися за гранично короткий час, але можуть протікати протяги життя цілих поколінь.

Із погляду публічності, можна говорити про відкриті, тобто відображені в явних формах взаємодії сторін конфлікту, й закриті конфлікти, в яких домінують тіньові способи боротьби за владу.

Відповідно до будови й організаційної форми прояву можна виділити вертикальні та горизонтальні конфлікти. Вертикальні конфлікти характеризують протиборство суб'єктів, належних до різних рівнів влади, центральних і регіональних еліт, органів обласного та місцевого самоврядування. Горизонтальні конф­лікти характеризують конкретну взаємодію однопорядкових суб'єктів і носіїв влади: усередині правлячої еліти, між правля­чими партіями, членами одного політичного об'єднання.

З погляду місця конфлікту в політичній системі виділяють інституційні, тобто здійснювані в межах політичної системи, та позаінституційні, тобто ті, що виходять за ці межі. Суб'єктами інституційних внутрішньополітичних конфліктів є політичні інститути, організації, що підкоряються єдиним прави­лам політичної гри, але мають різні позиції. Наприклад, конф­лікти різних гілок влади, центральних і місцевих органів влади. Предметом таких конфліктів є елементи політичної системи, політика правлячих кіл, які не відповідають інтересам і цілям системи загалом або інтересам певних її груп. Розв'язання таких конфліктів веде до часткових змін у політиці влади.

Суб'єктами позаінституційних внутрішньополітичних конфліктів є, з одного боку, правлячі еліти та партії, державні інститути, організації, лідери, а з другого - позасистемна опозиція: народні маси, політично активні групи, радикальні організації.

що виступають проти чинних порядкш, влади та діють за межами усталених правил політичної гри. Предметом конфлікту в такому разі є чинна система державної владі загалом, сучасний режим. Кінцевий висновок конфлікту — або перемога правлячого ре­жиму та знищення позасистемної опозиції, або зміна політич­ної системи.

Виходячи із соціальних позицій, виділяють статутно-рольові політичні конфлікти. їх основою є місце в ієрархії політичної влади, сукупність і об'єм політичних прав та свобод, сукупність та об'єм статусних обов'язків, простір і характер статус-ного поля відповідальності, реальна можливість тих або тих груп брати участь у політичному житті та впливати на нього.

За масштабами політичних перетворень і характером вирішуваних проблем політичні конфлікти можуть бути частко­вими та радикальними.

Джерелом часткових конфліктів є су­перечності з приводу неголовних, кон'юнктурних інтересів і цінностей. У цих конфліктах беруть участь лише деякі інститути та групи, частини еліт, партії, що змагаються, зацікавлені чи неза-цікавлені в ров'язанні певних політичних проблем.

Джерелом радикального конфлікту є суперечності між корінними політичними інтересами та цінностями великих соціальних груп, для них характерна відсутність яких-небудь загальних інтересів. Радикальні конфлікти залучають до сфери протиборства більшість або всі політичні інститути й значні маси населення.

Змістова типологія припускає виділення за причинами конфліктів, які власне своїм характером їх і породжують.

Так, можна виділити національні, расові, релігійні (конфесійні) й інші причини, що в результаті політизації спричиняють ви­никнення етнополітичних, расовополітичних і політико-конфесій-них конфліктів. Оскільки сукупності різних цінностей, норм, способів політичного життя відзначаються значним розмаїттям, можна говорити про конфлікти різних політичних культур.

Типологію, навіть багатшу, не варто переоцінювати.

По-перше, жоден конфлікт не існує в "чистому" вигляді — він несе в собі риси декількох конфліктів.

По-друге, типологія не дає можли­вості мати повне уявлення про дійсність, та й не має такої мети.

Однак без неї не можна науково осягнути дійсність, усвідомити все багатство суспільного життя. Типологія просто дає орієнтири для дійсності, що завдяки цьому стає зрозумілішою.

Дата добавления: 2015-10-02