Основні положення сучасної теорії конфлікту.

Історія сус­пільства є безперервним змаганням одних людей з іншими, одних груп з іншими за задоволення певних інтересів. Ще Т, Гоббс зауважував, що лю­дина від природи є істотою егоїстичною, через що й задовольняє потреби у боротьбі із собі подібними, а людство приречене на війну всіх проти всіх.

Конфлікт як соціальне явище вперше був проаналізований в роботі шотланського економіста та філософа XVIII ст. А. Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народу". В основі конфлікту, вважав А. Сміт, лежить поділ суспільства на класи і економічні змагання, які роз­глядаються ним як дуже важлива рушійна сила суспільства.

У науковій думці XX ст. співіснують дві парадигми - функціоналістсь-ка і конфліктологічна. Функціоналісти (Е. Дюркгейм, Г. Спенсер, Т. Пар-сонс, В. Парето та ін.) наголошують на важливості внутрішньої гармонії та упорядкованості суспільства. Для того, щоб суспільство продовжувало існування, усі його спеціалізовані інституції мають гармоніювати одна з одною. Т. Парсонс вважає, що суспільство завжди прагне стану "абсо­лютної рівноваги", а конфлікти - явище аномальне, своєрідна "хвороба" суспільства.

Прихильники конфліктологічного підходу (Л. Козер, Дж. Рекс, Р. Да-рендорф та ін.) розглядають конфлікт як явище цілковито нормальне й не­минуче у суспільстві, розділеному на класи, які мають неоднакові ресур­си. Л. Козер обґрунтовував ідею позитивної функції конфлікту, який є своєрідним страхувальним клапаном системи, котрий дозволяє приводити соціальний організм у відповідність до умов, що змінюються. Конфлікт Л. Козер визначав як "боротьбу за цінності та обмежені ресурси, статус і владу, у якій завданням опонентів виступає нейтралізація, обмеження або знищення свого супротивника". Причини конфлікту, на його думку, поля­гають в існуючій у суспільстві системі розподілу, і чим більше незаможні групи суспільства сумніваються у законності існуючого розподілу, тим більша ймовірність їхнього бажання викликати конфлікт. Також виник­ненню конфліктів сприяє можливість у суспільстві вільно висловлювати незадоволення в межах існуючого суспільного ладу.

Чинниками, які визначають гостроту конфлікту, на думку Л. Козе-ра, є: жорсткість соціальної структури; рівень емоцій, які викликають конфлікт; ступінь усвідомлення конфліктуючими групами своїх інте­ресів. Дослідник вважає, що конфлікти сприяють виявленню реальних проблем, що стоять перед конфліктуючими групами, і не вирішуються суспільством. Розв'язання цих проблем сприяє інтеграції цілого сус­пільства або певних його частин, тобто конфлікти зміцнюють суспіль­ство. Усі конфлікти Л. Козер поділив на "дійсні" та "уявні". "Дійсні" виникають через невиконання вимог всередині певних відносин або об'єднання та через наявність прагнень перемогти у окремого опонен­та. "Уявні" конфлікти не викликаються протилежними цілями, а лише передбачають зменшення напруження в суспільстві чи окремій його частині.

Одним із найрадикальніших представників сучасної конфліктології є німецький соціолог і політичний діяч Р. Дарендорф. Він вважає, що конф­лікти є всюдисущими, бо кожне суспільство спирається на примушення од­них членів спільноти іншими. Антагонізм викликається відмінністю інте­ресів, нерівністю соціальних позицій. Суспільства розрізняються не за на­явністю чи відсутністю конфліктів, а за ставленням до них з боку влади. "Той, хто вміє справлятися з конфліктами шляхом їх визнання й регулю­вання, той бере під свій контроль ритм історії. Той, хто втрачає таку мож­ливість, дістає цей ритм собі у супротивники". Р. Дарендорф розрізняв соціальну та політичну революцію: соціальна революція - це фундамен­тальна трансформація структур суспільства, яка вимагає тривалого часу, а політична революція - це швидка поверхова зміна можновладців шля­хом насильницьких дій.

Док. Бертон бачить витоки конфлікту в утисненні (чи неадекватному задоволенні) людських потреб, які утворюють особистість як суб'єкта со­ціального процесу. Тому реальне розв'язання конфлікту вимагає виявлен­ня тих потреб, які виявляються утисненими.

Конфлікт, на думку Г. Зіммеля, - універсальне явище. Єдина і гармо­нійна група або суспільство взагалі не мислимі, а якщо вони і виникали б, то таке суспільство святих, не володіючи механізмом саморозвитку і не піддаючись впливу імпульсів, які створювали б зміни, виявилося би не­життєздатним. Отже, конфлікт розглядається Г. Зіммелем як необхідний аргумент розвитку суспільства.

Провідні українські дослідники конфліктів (/. Бекешкіна, В. Перебене-сюк, В. Небоженко, В. Кремень, М. Пірен та ін.) розглядають конфлікт як динамічний тип соціальних відносин, пов'язаний із потенційно можливим чи реальним зіткненням суб'єктів на грунті тих чи інших суперечливо ус­відомлених переваг, інтересів чи цінностей, які постійно присутні і не піддаються повному усуненню.

Дата добавления: 2015-10-02