Політичні конфлікти. Політичні рішення.

Взаємодія суб'єктів політичного процесу не може відбу­ватися без конфліктів. Уся історія людства супроводжу­ється різноманітними соціальними конфліктами, в тому чис­лі політичними. В основі політичного конфлікту лежить зіткнення інтересів з приводу розподілу влади, пануван­ня і престижу, а також матеріальних ресурсів.

Теорія конфліктології виділяє функції політичного кон­флікту, що сприятливо впливають на суспільство: це отри­мання інформації про стан суспільних процесів, характер вияву групових інтересів, підтримка балансу сил між влад­ними центрами, стимулювання нормотворчості і соціаль­ного контролю, сприяння створенню нових політичних ін­ститутів.

Конфлікт завжди зумовлений нерівним доступом до розподілу матеріальних ресурсів, цінностей, влади і престижу між індивідами і соціальними групами, а також зістав­лення їхніх життєвих шансів. Конфлікти виникають або на рівні розуміння несумісності інтересів суб'єктів соціаль­ної взаємодії, або на рівні провокування одними групами інших задля реалізації своїх інтересів, що лише частково збігаються.

У конфлікті виділяються чотири стадії: передконфлікт-на, конфліктна, розв'язання конфлікту, післяконфліктна. Своєю чергою кожна стадія проходить ряд фаз.

Перша стадія є латентною (прихованою) і включає дві фази. Початкова фаза характеризується нагромадженням незадоволення через глибокі розбіжності інтересів і цінно­стей суб'єктів конфліктної ситуації. Друга фаза починається з інциденту, який штовхає конфліктуючі сторони до бороть­би. На цій фазі відбувається не тільки усвідомлення проти­лежності інтересів і цінностей конфліктуючих сторін, а й формується їхня психологічна готовність до боротьби.

Конфліктна стадія характеризується гострим проти­стоянням між конфліктуючими сторонами, яке виражається у взаємному прямому чи опосередкованому блокуванні намірів і інтересів, цілей. На цій стадії відбувається зістав­лення сил конфліктуючих сторін, оцінка їхніх шансів у боротьбі. Під силою розуміють здатність суб'єкта конфлік­ту реалізувати свої цілі всупереч волі своего опонента. Роз­різняють фізичну силу (в тому числі технічні засоби на­сильства), інформаційну форму застосування сили, соціаль­ний статус, інші ресурси (гроші, територія, ліміт часу, кількість прихильників).

Конфліктуючі групи на цій стадії можуть вибирати такі лінії поведінки:

1) досягнення своїх цілей за рахунок іншої сторони і тим самим доведення конфлікту до кризової ситуації, яка при­зведе до війни, революції, партизанської війни і тероризму;

2) зниження рівня напруги, переведення конфліктної ситуації в більш приховану фазу за рахунок взаємних поступок;

3) пошук способів повного розв'язання конфлікту. Якщо обрана третя лінія поведінки, то настає третя стадія —роз­в'язання конфлікту.

Повне розв'язання конфлікту передбачає зміну як об'єк­тивної, так і суб'єктивної ситуації, тобто такої перебудови свідомості, при якій образ ворога перетворюється на «образ партнера», а психологічна установка до боротьби — на орі­єнтацію до співпраці. Часткове розв'язання конфлікту змінює тільки зовнішню поведінку, але зберігає внутрішню установку до продовження протиборства.

Сучасна конфліктологія передбачає ряд ефективних засо­бів розв'язання конфлікту:

1) під час переговорів пріоритет повинен надаватись об­говоренню тих питань, що призвели до конфлікту;

2) учасники конфлікту повинні прагнути зняти психо­логічну і соціальну напругу, демонструючи взаємну повагу один до одного;

3) сторони переговорів повинні створити атмосферу пуб­лічного рівноправного обміну думками, відкрито обговорю­вати взаємно незручні питання;

4) учасники переговорів повинні прагнути до компромі­су. Компроміс передбачає насамперед взаємні поступки або поступки слабшій стороні, або тій стороні, яка зуміла об­грунтовано довести свої вимоги тому, хто добровільно відмо­вився від частини своїх вимог.

На останній стадії остаточно долаються конфліктні су­перечності і припиняється боротьба. Врегульований кон­флікт має позитивний суспільний сенс: сприяє розв'язанню важливих суспільних проблем і поліпшує соціально-пси­хологічні характеристики суб'єктів групової взаємодії, оскільки вчить їх великому політичному мистецтву — ци­вілізовано боротися і відстоювати свої інтереси та права.

Політичні конфлікти можуть відбуватися між такими суб'єктами політичної дії:

національними державами або групами національних держав;

між органами державної влади за розширення прерога­тив у процесі формування політичних інститутів;

між державою і соціальними групами (етнічними, соці­ально-класовими, регіональними і політичними організаці­ями), політичними елітами, кліками, мафіями, політичними організаціями (партіями, групами тиску), політичними ліде­рами, політичними лідерами й організаціями, політичними організаціями й соціальними групами.

Конфлікти мають не тільки позитивний сенс, але мо­жуть призвести до тяжких соціальних наслідків. Тому роз­робка цивілізованого механізму діагностики передконфлікт-них ситуацій і розв'язання конфліктів є одним із компо­нентів сучасної політики. Від правильного політичного рішення значною мірою залежить стабілізація суспільства, своєчасне попередження перед конфліктних ситуацій, оскіль­ки врахування і узгодження соціальних інтересів — це зав­жди складна політична проблема.

Дата добавления: 2015-10-02