Караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, — карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

1. Життя і діяльність Збройних Сил України побудовані на принципі по­вної єдиноначальності командирів і начальників. Суть єдиноначальності по­лягає в зосередженні у командира всіх функцій управління ввіреним під­розділом. Він повністю відповідає за бойову підготовку, військову дис­ципліну, стан озброєння, бойової техніки, транспорту, матеріально-побутове і медичне забезпечення військової частини. Згідно зі ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України командир має право віддавати накази та роз­порядження, а підлеглий зобов'язаний їх виконувати сумлінно, точно та у встановлений строк, крім випадків віддання явно злочинного наказу та роз­порядження. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. Непокора є небезпечним військовим злочином, який посягає на встановлений порядок підлеглості та військової честі і породжує неорганізованість та без­ладдя у військових частинах, негативно позначається на боєготовності та боєздатності військових формувань.

В умовах воєнного стану чи бойовій обстановці цей злочин може призве­сти до зриву виконання бойового завдання чи інших тяжких наслідків.

2. Безпосереднім об'єктом злочину є установлений порядок підлеглості. «Статут внутрішньої служби Збройних Сил України», затверджений Зако­ном України від 24 березня 1999 р., дає визначення поняттям «начальники» та «підлеглі», «старші та молодші за військовим званням».

Відповідно до ст. 28 цього Статуту єдиноначальність є одним із прин­ципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в:

наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади сто­совно підлеглих, наданні командирові (начальникові) права одноособове приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись ви­могами законів і статутів Збройних Сил України.

Згідно зі ст. ЗО Статуту начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззасте­режно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочин­ного наказу, і ставитися до нього з повагою.

Стаття 31 Статуту дає визначення прямих та безпосередніх начальників, а ст. 32 — визначення начальників залежно від їх військових звань.

3. З об'єктивної сторони цей злочин вчиняється шляхом відкритої відмо­ви виконати наказ начальника (непокора) або в іншому умисному неви­конанні наказу.

Начальник — особа, якій постійно чи тимчасово підлеглі інші військово­службовці. Різняться начальники за службовим становищем та за військо­вим званням. Начальники, яким військовослужбовці підлеглі по службі, — прямі начальники, а найближчий з них — безпосередній начальник.

Наказ (розпорядження) — це обов'язкова для виконання вимога командира (начальника) про вчинення або невчинення підлеглим певних дії по службі. Він може бути звернений до одного або до групи військовослужбовців і має мету — досягнення конкретного результату (зробити щось, не робити чогось).

Наказ (розпорядження) може бути відданий письмово, усно або іншим способом, переданий безпосередньо підлеглому чи через інших осіб, у тому числі телефоном, телеграфом, через радіозв'язок тощо. З деяких питань військової служби встановлена тільки письмова форма віддання наказів (на­приклад, з питань витрати грошових коштів).

Підлеглий не повинен обговорювати наказ начальника. Згідно з Дис­циплінарним статутом Збройних Сил України відповідальність за наказ несе начальник, який його віддав. Проте відповідно до ст. 60 Конституції України у випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження вони не підлягають виконанню. Підлеглий, який виконав явно злочинний наказ, та начальник, який його віддав, підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.

4. Існують випадки, коли у зв'язку з порушенням підлеглим загальних вимог військової служби начальник віддає наказ про припинення правопо­рушення та виконання ним своїх обов'язків. Невиконання такого наказу підпадає під ознаки ст. 402 КК. Невиконанням наказу є також відмова вар­тового виконати наказ начальника заступити на пост чатовим.

5. Відповідальність за ст. 402 КК настає за невиконання наказу, який містить конкретну вимогу. Невиконання вимог загальних обов'язкових норм, що містяться у статутах, порадниках, інструкціях, не може розглядати­сь як непокора.

Відповідальність за невиконання таких загальних норм може наставати як за недбале ставлення до військової служби. За порушення статутних правил вартової, внутрішньої служби, правил водіння або експлуатації машин відповідальність настає за спеціальними нормами КК.

6. Відкрита відмова від виконання наказу визначає найбільш зухвалу форму невиконання. При такій непокорі підлеглий у категоричній формі ус­но або письмово заявляє, що він виконувати наказ не буде. Підлеглий та­кож може мовчки демонстративно скоювати дії, які свідчать, що наказ ви­конуватись не буде. Відмова може бути заявлена віч-на-віч або прилюдно. Публічна непокора, особливо перед строєм, як правило, буде свідчити про підвищену суспільну небезпеку.

7. Сперечання підлеглого з приводу отриманого наказу, його обговорен­ня не створюють складу злочину, якщо наказ виконаний. У цьому випадку сперечання може тягнути лише дисциплінарну відповідальність.

8. Злочинність діяння відсутня, якщо непокора являє собою невиконання незаконного наказу.

9. Інше умисне невиконання наказу визначається тим, що підлеглий відкрито не заявляє, що не буде виконувати наказ начальника, наказ начеб­то приймається до виконання, але насправді умисно не виконується. Понят­тям невиконання наказу охоплюється: невиконання дій, які передбачені на­казом; скоєння дій, які заперечені наказом; неналежне виконання наказу, тобто відступ від його визначення в часі, місці та характері дій.

10. Непокору слід вважати закінченим злочином із моменту відкритої відмови виконати наказ або з моменту навмисного його невиконання неза­лежно від настання наслідків.

11. З суб'єктивної сторони відкрита відмова виконати наказ начальника вчинюється тільки з прямим умислом, а інше умисне невиконання наказу може бути вчинене як з прямим, так і непрямим умислом. Віднесення до тяжких наслідків — необережна форма вини.

12. Мотиви скоєння цього злочину можуть бути різними і для його кваліфікації значення не мають.

13. Суб'єктом злочину можуть бути військовослужбовець чи військово­зобов'язаний під час проходження зборів, які за своїм службовим станови­щем чи військовим званням є підлеглими начальнику, що віддав наказ.

14. Частина 2 ст. 402 КК передбачає відповідальність за непокору, яку вчинила група осіб або яка спричинила тяжкі наслідки.

15. Групова непокора передбачає злочинну дію двох або більше осіб, об'єднаних спільністю умислу (див. коментар ст. 28 КК). При непокорі, вчи­неній групою осіб, кожний, хто відмовився виконати наказ начальника, усвідомлює, що непокора здійснюється ним разом з іншою особою у складі групи. Для групової непокори наявність попередньої змови не є обов'язко­вою. При груповій непокорі винні виступають як співвиконавці.

16. Про тяжкі наслідки див. коментар до ст. 401 КК. Завжди необхідна наявність причинного зв'язку між непокорою та настанням тяжких наслідків.

17. Частина 3 ст. 402 КК передбачає підвищену кримінальну відповідаль­ність за непокору, вчинену в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. Про воєнний стан та бойову обстановку див. коментар до ст. 401 КК.

Дата добавления: 2015-10-02