Карається арештом на строк до трьох місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіця­не приховування злочину члени сім'ї чи близькі родичі особи, яка вчини­ла злочин, коло яких визначається законом.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він пору­шує нормальну діяльність органів дізнання, досудового слідства та суду, пе­решкоджає своєчасному виявленню, розкриттю та припиненню злочинів, ви­криттю винних у ньому осіб і притягненню їх до кримінальної відповідаль­ності.

2. Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК, є формальним, і з об'єктивної сторони приховування злочину полягає в заздалегідь не обіцяному переховуванні злочину, яке може бути вчинене тільки шляхом актив­ної поведінки — дії.

Форми (способи) вчинення цього злочину наведені в ч. 6 ст. 27 КК, відповідно до якої він може бути вчинений шляхом приховування: а) зло­чинця, б) знарядь та засобів вчинення злочину, в) слідів злочину чи г) пред­метів, здобутих злочинним шляхом (див. коментар до ч. 6 ст. 27 КК). Кон­кретні способи здійснення приховування можуть бути різними (надання злочинцю притулку чи документів, зміна його зовнішності, знищення різних слідів злочину, укриття предметів, здобутих злочинним шляхом, тощо). З моменту вчинення одного із зазначених діянь злочин визнається закінче­ним і набуває триваючого характеру.

3. Закон (частини 5 та 6 ст. 27 КК) поділяє приховування на заздалегідь обіцяне та заздалегідь не обіцяне. У першому випадку, коли приховування злочину було обіцяне до початку його вчинення, у процесі його здійснення, але до моменту його закінчення, приховування визнається співучастю (ч. 5 ст. 27 КК) у виді пособництва (див. коментар до ч. 5 ст. 27 КК). У друго­му, — коли приховування злочину не було обіцяне заздалегідь і здійснюва­лося вже після його закінчення, приховування являє собою причетну до зло­чину діяльність (ч. 6 ст. 27 КК) й тягне за собою відповідальність за ч. 1 ст. 396 КК. При цьому слід враховувати, що співучастю в злочині може бу­ти визнане і таке його приховування, яке хоч і не було обіцяне заздалегідь, однак через інші причини (наприклад, систематичного вчинення прихову­вання злочинів, вчинюваних тими самими особами) давало підставу вико­навцю злочину чи іншим його співучасникам розраховувати на подібне сприяння без попередньої домовленості.

4. Відповідно до ч. 1 ст. 396 КК кримінальне караним є приховування лише тяжкого (ч. 4 ст. 12 КК) чи особливо тяжкого (ч. 5 ст. 12 КК) зло­чину. Однак, якщо приховування містить ознаки самостійного складу злочину, то незалежно від його тяжкості дії винного слід кваліфікувати за відповідними статтями Особливої частини КК (наприклад, п. 9 ч. 2 ст. 115, статті 198, 205, 209, 221, 256 КК та ін.). Якщо винний приховує такі зна­ряддя чи засоби вчинення злочину або предмети, здобуті злочинним шля­хом, збереження яких містить ознаки самостійного складу злочину, його дії слід кваліфікувати не тільки за ч. 1 ст. 396, а й за відповідними стат­тями Особливої частини КК (наприклад, статті 263, 265, 307, 309, 311, 321 КК та ін.).

5. Зі змісту закону випливає, що приховування злочину може бути вчи­нене лише шляхом тих фізичних дій, що зазначені в ч. 6 ст. 27 КК, тому так зване «інтелектуальне приховування», коли особа з цією метою направляє завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину або дає завідомо неправдиві показання, не містить ознак злочину, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК, і їх слід кваліфікувати лише за статтями 383 або 384 КК.

6. Із суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений тільки з прямим умислом. При цьому винний має усвідомлювати, що приховує саме злочин. Щодо тяжкості цього злочину, то для притягнення до відповідальності за ч. 1 ст. 396 КК досить усвідомлення особою лише тих фактичних ознак діян­ня, що ним приховується, які свідчать про його приналежність до тяжкого чи особливо тяжкого злочину і саме так оцінюються за законом.

7. Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа, що досягла 16-річного віку. Якщо приховування злочину вчиняє службова особа шляхом викорис­тання свого службового становища чи перевищення службових повнова­жень, її дії слід кваліфікувати за статтями 364 або 365 КК незалежно від тяжкості злочину, що нею приховується. Якщо злочин, що приховується, є тяжким чи особливо тяжким, дії службової особи слід додатково кваліфіку­вати і за ч. 1 ст. 396 КК.

8. У частині 2 ст. 396 КК закріплене положення, згідно з яким виклю­чається кримінальна відповідальність за приховування злочину, який вчи­нили члени сім'ї чи близькі родичі винного. Коло цих осіб визначено у ст. З СК та п. 11 ст. 32 КПК.

Дата добавления: 2015-10-02