Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років.

1. Арешт є основним покаранням (ч. 1 ст. 52 КК), відповідно до якого за­суджений на строк, встановлений вироком суду, поміщається в спеціальну установу — арештний дім (ст. 100 ВТК) і утримується в ньому в умовах ізо­ляції від суспільства (ч. 1 ст. 60 КК, ч. 1 ст. 101 ВТК). При цьому на засу­джених до арешту поширюються правообмеження, встановлені виправно-трудовим законодавством для осіб, що відбувають покарання у виді позбав­лення волі (ст. 101 ВТК). Особи, засуджені до арешту, тимчасово, до ство­рення арештних домів, відбувають покарання в слідчих ізоляторах (в'язни­цях) за місцем засудження («Інструкція про організацію виконання пока­рання у виді арешту в установах кримінально-виконавчої системи», затвер­джена наказом Державного департаменту з питань виконання покарань від 31 серпня 2001 р. № 158).

2. Арешт є строковим видом покарання і відповідно до ч. 1 ст. 60 КК мо­же бути призначений судом на строк від одного місяця до шести місяців.

3. Арешт належить до числа загальних (універсальних) видів покарань і може застосовуватися до будь-яких осіб, за винятком тих, які зазначені у вичерпному переліку в ч. З ст. 60 КК. До них належать: а) особи віком до шістнадцяти років; б) вагітні жінки; в) жінки, що мають дітей віком до се­ми років. При цьому слід враховувати, що вік особи, стан вагітності або на­явність дитини є перешкодою для призначення покарання у виді арешту ли­ше в тому випадку, якщо ці обставини мали місце не на момент вчинення злочину, а на момент постановлення вироку суду.

4. Якщо арешт призначається військовослужбовцю, то відповідно до ч. 2 ст. 60 КК засуджений відбуває його на гауптвахті. При цьому арешт із відбу­ванням його на гауптвахті може бути призначений як військовослужбовцям із числа офіцерського складу, так і тим, які проходять строкову військову службу за призовом або служать за контрактом. Особливості відбування арешту військовослужбовцями регулюються ст. 105 ВТК.

5. Арешт може бути призначений судом лише у випадках, якщо це основ­не покарання передбачене в санкції статті Особливої частини КК (ч. 4 ст. 52 КК), за винятком його призначення в порядку переходу до більш м'якого виду основного покарання на підставі ч. 1 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК). В Особливій частині КК арешт передбачений в альтернатив­них санкціях за злочини невеликої (наприклад, ст. 124, ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 129 КК) або середньої (наприклад, ч. 1 ст. 130, ч. 2 ст. 136 КК) тяжкості.

Застосування арешту також можливе в порядку заміни покарання або невідбутої його частини на підставі ст. 82, ч. 4 ст. 83, статей 85—87 КК.

6. Особи, засуджені до арешту, не підлягають звільненню від відбування цього покарання з випробуванням (статті 75, 79 КК), умовно-достроковому звільненню (ст. 81 КК), а невідбута частина арешту не може бути замінена більш м'яким покаранням (ст. 82 КК). Проте особа, засуджена до арешту, може бути достроково звільнена від відбування цього покарання або від по­дальшого його відбування на підставі статей 84—87 КК.

7. Покарання у виді арешту застосовується до неповнолітніх, які на час постановлення судом вироку досягли 16-річного віку, з додержанням вимог ст. 101 КК (див. коментар до ст. 101 КК).

8. Порядок та умови виконання (відбування) покарання у виді арешту регулюються Розділом УІ-А ВТК, а також «Інструкцією про організацію виконання покарання у виді арешту в установах кримінально-виконавчої системи».

9. Втеча засудженого, який відбуває покарання у виді арешту, має наслідком відповідальність за ст. 393 КК.

Дата добавления: 2015-10-02