Стаття 61. Обмеження волі

Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залучен­ням засудженого до праці.

Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років.

Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досяг­ли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи.

1. Обмеження волі є основним покаранням (ч. 1 ст. 52 КК), відповідно до якого засуджений протягом строку, встановленого вироком суду:

а) утримується в кримінально-виконавчій установі відкритого типу — ви­правному центрі; б) відбуває покарання без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення за ним нагляду з боку адміністрації цього центру; в) у процесі відбуття покарання в обов'язковому порядку залучається до праці.

2. Основні каральні елементи цього покарання полягають у тому, що за­суджений направляється до виправного центру й утримується в ньому про­тягом встановленого вироком строку; мешкає за особистим посвідченням, що видається замість паспорта; зобов'язаний постійно знаходитися в межах цього центру під наглядом і не має права залишати його межі без спеціаль­ного дозволу адміністрації; мешкає в спеціально призначеному для засудже­них гуртожитку; зобов'язаний дотримуватися встановленого розпорядку дня; підлягає обов'язковому залученню до праці, як правило, на виробництві виправного центру або на договірній основі в інших підприємствах незалеж­но від форми власності, але в умовах забезпечення за ним нагляду; може бу­ти підданий заходам дисциплінарного стягнення за порушення трудової дис­ципліни та встановленого порядку відбування покарання (статті 106, 107², 107³, 107" ВТК; «Інструкція про організацію виконання покарання у виді обмеження волі в установах кримінально-виконавчої системи», затверджена наказом Державного департаменту з питань виконання покарань від 4 верес­ня 2001 р. № 165).

3. Обмеження волі є строковим видом покарання і може бути призначе­не судом у межах від одного до п'яти років (ч. 2 ст. 61 КК). Конкретний строк цього покарання визначається судом у вироку виходячи з тих меж, які встановлені для обмеження волі в санкції статті Особливої частини КК.

4. Обмеження волі може бути призначене судом лише у випадках, коли це основне покарання безпосередньо передбачене в санкції статті Особли­вої частини КК (ч. 4 ст. 52 КК), за винятком його призначення в порядку переходу до іншого, більш м'якого виду основного покарання на підставі ч. 1 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК).

5. Застосування покарання у виді обмеження волі можливе також при заміні позбавлення волі (ст. 63 КК) або невідбутої його частини на підставі ст. 82, ч. 4 ст. 83, статей 85-87 КК.

6. Обмеження волі належить до числа загальних (універсальних) пока­рань, яке може бути призначене будь-якій особі. Проте оскільки відбування цього покарання пов'язане з обов'язковим залученням засудженого до праці, закон (ч. З ст. 61 КК) обмежує можливість його застосування, встановлю­ючи, що це покарання не може бути призначене: 1) неповнолітнім;

2) вагітним жінкам; 3) жінкам, що мають дітей віком до чотирнадцяти років;

4) особам, що досягли пенсійного віку; 5) військовослужбовцям строкової служби; 6) інвалідам першої та другої груп. В усіх зазначених випадках вра­ховується вік або стан (статус) особи на момент постанови судом вироку.

7. На підставі ч. 1 ст. 58 КК обмеження волі на строк не більше двох років може бути замінене військовослужбовцю покаранням у виді службо­вих обмежень на той самий строк (див. коментар до ст. 58 КК).

8. Особа, засуджена до обмеження волі, може бути звільнена від відбу­вання (повністю) або від подальшого відбування (частково) цього покаран­ня: а) з випробуванням (статті 75, 79 КК); б) умовно-достроково (ст.81 КК);

в) достроково (ч. 4 ст. 83, статті 84—87 КК).

9. Покарання у виді обмеження волі до неповнолітніх не застосовується (ч. З ст. 61, ч. 1 ст. 98 КК).

10. Порядок та умови виконання (відбування) покарання у виді обмежен­ня волі встановлені в Розділі УІ-Б ВТК, а також в «Інструкції про ор­ганізацію виконання покарання у виді обмеження волі в установах криміна­льно-виконавчої системи».

11. За злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи, а також за дії, що дезорганізують роботу такої установи, особа, засуджена до обме­ження волі, притягується до відповідальності за статтями 391 чи 392 КК. Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі має наслідком відповідальність за ст. 390 КК.

Стаття 62. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців

Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні призна­чається військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважати­ме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк.

Дата добавления: 2015-10-02