Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.

1. Відповідно до ч. 6 ст. 41 КК Конституції України конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та по­рядку, встановлених законом. Цей конституційний припис реалізований у ст. 59 КК, відповідно до якої конфіскація майна є додатковим покаранням (ч. 2 ст. 52 КК) і полягає в примусовому безоплатному вилученні за виро­ком суду у власність держави всього або частини майна, яке є власністю за­судженого.

2. Конфіскації підлягає тільки те майно, яке є власністю засудженого, у тому числі і та його частина, що належить йому в спільній власності з інши­ми особами. До складу такого майна можуть входити речі, предмети, гро­шові кошти, внески в банках, акції, облігації, векселі, чеки, сертифікати та інші цінні папери.

Перелік майна, яке не підлягає конфіскації за вироком суду, визначається законом України (ч. З ст. 59 КК) і на даний час вміщений у додатку до КК.

3. Конфіскація майна може бути повною або частковою (ч. 1 ст. 59 КК). Тому суд повинен зазначити у вироку, конфіскується все або тільки части­на майна засудженого. Якщо конфіскації підлягає лише частина майна засу­дженого, то суд зобов'язаний зазначити у вироку, яка саме частина майна конфіскується, або повинен перелічити предмети, що конфіскуються, із за­значенням їх індивідуально-визначених ознак (найменування, марки, номе­ра тощо). Заміна конфіскації і майна оплатою його вартості законом не пе­редбачена.

4. Конфіскація майна належить до числа безстрокових (одноактних) по­карань і вважається виконаною з моменту вилучення майна та його передачі відповідним фінансовим органам держави. Однак у тих випадках, коли після виконання вироку в частині конфіскації всього належного засудженому май­на виявляється неконфісковане майно, воно може бути вилучене за умови, якщо воно: а) було отримане засудженим до постановлення вироку; б) отри­мане після постановлення вироку, але на кошти, які підлягають конфіскації; в) не закінчилися строки давності виконання обвинувального вироку, вста­новлені ст. 80 КК (ст. 25 «Положення про порядок і умови виконання кримінальних покарань»).

5. Конфіскація майна належить до числа загальних (універсальних) пока­рань і по суті може бути застосована до будь-якої особи.

6. Порядок призначення цього додаткового покарання встановлений у ч. 2 ст. 59 КК, відповідно до якої конфіскація майна встановлюється за тяжкі (ч. 4 ст. 12 КК) та особливо тяжкі (ч. 5 ст. 12 КК) корисливі злочини і мо­же бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК.

Отже, відповідно до закону конфіскація майна може бути призначена лише за умови, якщо: а) вчинений особою злочин є тяжким або особливо тяжким; б) цей тяжкий або особливо тяжкий злочин є корисливим', в) це до­даткове покарання передбачене в санкції статті Особливої частини КК, яка встановлює відповідальність за корисливий тяжкий або особливо тяжкий злочин.

7. У санкціях статей Особливої частини КК конфіскація майна може бу­ти передбачена як обов'язкове (наприклад, частини 2 та 3 ст. 368 КК) або як факультативне (наприклад, ч. 2 ст. 233 КК) додаткове покарання. У першому випадку суд зобов'язаний призначити це додаткове покарання і може відмовитися від його призначення лише на підставі ч. 2 ст. 69 КК (див. ко­ментар до ст. 69 КК). У другому випадку питання про доцільність призна­чення конфіскації майна вирішується за розсудом суду. Обговорюючи в цьо­му випадку питання про призначення конфіскації, суд повинен враховува­ти, що невиявлене майно на момент постановлення вироку саме по собі не є перешкодою для призначення цього додаткового покарання, оскільки май­но, що підлягає конфіскації, може бути виявлене і при виконанні або навіть після виконання вироку (див. п. 4 коментарю до ст. 59 КК).

8. Проте конфіскація майна не може бути призначена судом у тих випад­ках, коли особа звільняється від відбування основного покарання з випро­буванням (статті 75, 77 КК), навіть якщо в санкції статті Особливої части­ни КК, за якою засуджується винний, вона передбачена як обов'язкове до­даткове покарання (див. коментар до статей 75 та 77 КК). Застосовуючи, на­приклад, ст. 75 КК при засудженні особи за ч. 1 ст. 209 КК, суд не має пра­ва призначити конфіскацію майна, хоча остання і фігурує в санкції ч. 1 ст. 209 КК як обов'язкове додаткове покарання.

9. Засуджений може бути звільнений від конфіскації майна на підставі ч. 1 ст. 79, ст. 86 КК, якщо на день звільнення від покарання або вступу в силу закону про амністію вирок у частині конфіскації майна ще не був виконаний.

10. Від конфіскації майна, яка передбачена у ст. 59 КК як додаткове по­карання, слід відрізняти так звану спеціальну конфіскацію, яка не є криміна­льним покаранням й тому не передбачена у вичерпному переліку їх видів у ст. 51 КК.

Спеціальна конфіскація є мірою процесуального примусу, яка розповсю­джується на предмети, що визнані речовими доказами за справою (ст. 78 КПК), і застосовується на підставі ст. 81 КПК щодо: а) знарядь та засобів вчинення злочину; б) виявлених у винного речей, що вилучені з обігу; в) грошей, цінностей та інших речей, що здобуті чи нажиті злочин­ним шляхом; г) грошей, цінностей та інших речей, що служили об'єктом (предметом) злочинних дій. Зазначене майно вилучається у винного і в од­них випадках звертається в прибуток держави (конфіскується), в інших — знищується, а в третіх — повертається його законним володільцям.

11. Проте спеціальна конфіскація може бути застосована судом не тільки на підставі ст. 81 КПК, оскільки вона передбачена і в ряді санкцій статей Особливої частини КК (наприклад, частини 1 та 2 ст. 176, статті 201, 204, 209, 300, ЗОЇ). Водночас, як у тих випадках, коли питання про спеціальну конфіскацію вирішується на підставі ст. 81 КПК, так і у тих, коли ця міра процесуального примусу фігурує безпосередньо в санкції статті Особливої частини КК, її застосування є обов'язковим для суду і не залежить від то­го, яке основне чи додаткове покарання призначене засудженому вироком.

12. Відповідно до ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. виконання покарання у виді конфіскації майна покла­дено на Державну виконавчу службу.

13. Покарання у виді конфіскації майна до неповнолітніх не застосо­вується (ст. 98 КК).

14. Приховування майна, що підлягає конфіскації, має наслідком відпо­відальність за ст. 388 КК, а заволодіиня конфіскованим майном, вчинене особою, якій воно було ввірене на збереження, тягне за собою відпо­відальність за ст. 191 КК.

Дата добавления: 2015-10-02