Стаття 391. Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи

Злісна непокора законним вимогам адміністрації виправної установи або інша протидія адміністрації у законному здійсненні її функцій особою, яка відбуває покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної каме­ри) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання, —

карається позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що він перешкоджає виконанню вироку, досягненню цілей покарання та порушує нормальну діяльність органів кримінально-виконавчої системи, які забезпечують вико­нання вироку суду та призначеного цим вироком покарання.

2. Потерпілими від злочину є представники адміністрації кримінально-виконавчої (виправної) установи, до яких належать службові особи виправ­них установ, які відповідно до статей 71 та 107¹³ ВТК мають право засто­совувати до засудженого передбачені законом (статті 67, 107" ВТК) заходи дисциплінарного стягнення. Непокора або протидія іншим особам, що не є представниками адміністрації (наприклад, особам, які здійснюють загально­освітнє та професійно-технічне навчання засуджених), тягне за собою лише дисциплінарну відповідальність (статті 67, 107" ВТК).

3. Склад злочину, передбаченого ст. 391 КК, є формальним, і його об'єктивна сторона виражається як у діях, так і в бездіяльності, що являють собою: а) злісну непокору законним вимогам адміністрації; б) іншу про­тидію адміністрації у законному здійсненні її функцій. Злочин визнається закінченим з моменту вчинення одного із зазначених діянь. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є місце вчинення злочину — кримінально-виконавча (виправна) установа, де відбувається обмеження (ст. 61 КК) або позбавлення (ст. 63 КК) волі.

4. Під злісною непокорою (бездіяльність) вимогам адміністрації слід ро­зуміти відкриту, демонстративну та виражену у зухвалій формі відмову за­судженого від виконання наполегливих, неодноразово висловлених закон­них вимог або розпоряджень представника адміністрації, який на підставі свого службового становища має право висувати такі вимоги та віддавати розпорядження, а засуджений зобов'язаний і має можливість їх виконати.

Така непокора може виявлятися: в неодноразовій відмові від роботи без поважних причин; невиконанні вимог про припинення порушень режиму відбування покарання або правил внутрішнього розпорядку; у демонстра­тивних та зухвалих заявах і обіцянках продовжувати допускати порушення тощо. Якщо представник адміністрації не звертався до засудженого з кон­кретними вимогами про припинення порушень, то вчинене засудженим діян­ня не може бути кваліфіковане за ст. 391 КК.

5. Інша протидія адміністрації в здійсненні її функцій (дія) виражається у вчиненні винним різних дій, спрямованих на перешкоджання нормальній роботі та навчанню засуджених, проведенню різних заходів відповідно до правил внутрішнього розпорядку (організація страйків та активна участь у них; зрив культурно-масових заходів та процесу навчання засуджених; не­одноразові порушення розпорядку дня; псування обладнання та інвентаря тощо). Якщо протидія адміністрації у здійсненні її функцій виражається у тероризуванні засуджених, нападі на адміністрацію або в створенні з цією метою організованої групи чи активній участі в ній, дії винного слід кваліфікувати лише за ст. 392 КК (див. коментар до цієї статті).

6. Злісна непокора або інша протидія вимогам адміністрації тягне за со­бою відповідальність за ст. 391 КК лише в тому випадку, якщо вона була вчинена протягом року після накладення на винного дисциплінарного стяг­нення у виді його переведення до приміщення камерного типу (одиночну камеру) або на більш суворий режим відбування покарання за допущене ним порушення вимог режиму відбування покарання (статті 47, 67, 107" ВТК). Вчинення непокори або протидії після закінчення року з дня відбування такого стягнення виключає відповідальність за ст. 391 КК, оскільки особа визнається такою, що не має стягнення.

7. Кримінальна відповідальність за ст. 391 КК можлива лише у випадках, коли вимоги представника адміністрації до засудженого мали законний ха­рактер, а порушення, допущені винним, не були малозначними. Тому відмо­ва виконати незаконні вимоги чи протидія таким розпорядженням виклю­чає відповідальність за ст. 391 КК. Вчинення засудженим малозначного про-ступка (наприклад, порушення форми одягу, запізнення до шикування) тяг­не за собою лише застосування заходів дисциплінарного стягнення (статті 67 та 107'' ВТК).

Якщо особу засуджено за ст. 391 КК за злісну непокору чи протидію адміністрації, яку вона вчинила під час незаконного обмеження або позбав­лення її волі, вирок підлягає скасуванню, а справа припиненню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК.

8. Із суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений тільки з прямим умислом.

9. Суб'єкт злочину — спеціальний: особа, яка відбуває покарання у виді обмеження (ст. 61 КК) або позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК) та за порушення вимог режиму була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу або переводилася на більш су­ворий режим відбування покарання.

Дата добавления: 2015-10-02