При призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

1. Обставини, що обтяжують покарання, — це вичерпно перелічені в за­коні та встановлені судом різного роду чинники об'єктивного або суб'єктив­ного характеру, що не є ознаками конкретного складу злочину і не вплива­ють на його кваліфікацію, однак підвищують ступінь суспільної небезпеч­ності особи винного і (або) вчиненого ним злочину і у зв'язку з цим є підставою для призначення більш суворого покарання.

2. У пункті 1 ч. 1 ст. 67 КК об'єднані дві обтяжуючі обставини: а) вчи­нення злочину повторно та б) рецидив злочинів (див. коментар до статей 32 і 34 КК).

При застосуванні п. 1 ч. 1 ст. 67 КК слід мати на увазі, що як обставину, що обтяжує покарання, закон приписує враховувати «вчинення особою зло­чину повторно», а не «вчинення злочину особою, яка раніше вчинила будь-який злочин». Очевидно, що останнє поняття значно ширше за своїм змістом, ніж перше. Тому як обставину, що обтяжує покарання, суд має пра­во враховувати тільки повторність так званих тотожних злочинів, які згідно з ч. 1 ст. 32 КК передбачені однією й тією ж статтею або частиною статті Особливої частини КК (див. коментар до ст. 32 КК). Тому, якщо вчинені особою злочини не належать до тотожних, а є або однорідними (наприклад, крадіжка і грабіж), або різнорідними (наприклад, контрабанда і хуліганство) і у зв'язку з цим передбачені різними статтями КК, то в такій ситуації згідно з ч. З ст. 32 КК повторність злочинів матиме місце лише у випадках, спеціально зазначених в Особливій частині КК (наприклад, п. 1 примітки до ст. 185 КК, п. З — до ст. 368 КК та ін.) і через це обставиною, що обтяжує покарання, визнана бути не може. Отже, у випадках, передбачених у ч. З ст. 32 КК повторність: а) або є кваліфікуючою ознакою відповідного складу злочину (наприклад, ч. 2 ст. 187 КК); б) або (якщо не є такою ознакою) мо­же бути врахована судом при призначенні покарання лише як обставина, що характеризує особу винного (див. коментар до п. З ч. 1 ст. 65 КК).

Рецидив злочинів може бути врахований судом на підставі п. 1 ст. 67 КК як обставина, що обтяжує покарання, лише за умови, якщо: а) раніше вчи­нений особою злочин був умисним; б) знов вчинений злочин також є уми­сним; в) на час вчинення нового злочину судимість за раніше вчинений у особи ще не погашена чи не знята (див. коментар до ст. 34 КК). Тому вчи­нення нового злочину особою, у якої є судимість за попередній злочин, але при відсутності ознак рецидиву, зазначених у ст. 34 КК, виключає мож­ливість врахування такої судимості як обставини, що обтяжує покарання. Так, якщо особа, яка має судимість за умисний злочин (наприклад, перед­бачений ч. 1 ст. 185 КК), вчиняє новий необережний злочин (наприклад, пе­редбачений ч. 1 ст. 276 КК), то враховувати цю обставину на підставі п. 1 ч. 1 ст. 67 КК як таку, що обтяжує покарання, суд не має права. У та­кому випадку наявність у особи судимості може бути врахована судом ли­ше як обставина, яка негативно характеризує особу винного.

3. У пункті 2 ч. 1 ст. 67 КК не тільки вказується на таку обставину, що обтяжує покарання, як вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (див. коментар до ч. 2 ст. 28 КК), а й робиться посилання на частини дру­гу або третю ст. 28. Отже, до числа обставин, які обтяжують покарання, за­кон відносить і вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою, і вчи­нення його організованою групою (див. коментар до ч. З ст. 28 КК). Звідси також випливає, що вчинення злочину злочинною організацією (див. комен­тар до ч. 4 ст. 28 КК) не може враховуватися судом як обставина, що обтя­жує покарання, оскільки не тільки створення такої організації, участь у ній чи у вчинених нею злочинах, а й навіть заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій або приховування їх злочинної діяльності містять ознаки самостійних складів злочинів, відповідальність за які настає за статтями 255 та 256 КК.

4. Згідно зі ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні права і сво­боди та є рівними перед законом, незалежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими оз­наками. Тому вчинення злочину на ґрунті (з мотивів) расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбраті/ в одних випадках тягне за собою відповідальність за відповідними (спеціальними) нормами Особливої части­ни КК (наприклад, статті 161, 178, 179, 180, 442 КК), а в усіх інших — вра­ховується судом як обтяжуюча обставина при призначенні покарання (п. З ч. 1 ст. 67 КК).

5. Вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку (п. 4 ч. 1 ст. 67 КК) може враховуватися судом як об­ставина, що обтяжує покарання, за умов, якщо: а) потерпілою від злочину була тільки та особа, яка або мала намір у майбутньому, або виконувала зараз, або вже виконала в минулому свій службовий або громадський обов'язок (про зміст понять «службовий або громадський обов'язок» див. коментар до п. 8 ч. 2 ст. 115 КК); б) діяльність потерпілого щодо виконан­ня цього обов'язку мала правомірний (законний) характер; в) між вчиненим особою злочином і виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку був безпосередній зв'язок і г) винний діяв або з метою запобіган­ня, або з бажання припинення (незаконного переривання), або з помсти за виконання потерпілим цього обов'язку.

6. Така обставина як тяжкі наслідки, завдані злочином (п. 5 ч. 1 ст. 67 КК), належить до числа так званих оціночних понять, зміст і обсяг якого залежать від особливостей конкретної справи і тому щоразу встанов­люються судом з урахуванням всіх його обставин, за винятком тих випадків, коли тяжкі наслідки спеціально зазначені і певним чином описані (окрес­лені) у відповідних статтях Особливої частини КК (наприклад, примітка до ст. 188, п. 4 примітки до ст. 364 КК та ін.). В останньому випадку тяжкі наслідки виступають як основна чи кваліфікуюча ознака конкретного скла­ду злочину і при призначенні покарання як обтяжуюча його обставина вра­ховані судом бути не можуть (ч. 4 ст. 67 КК).

При віднесенні наслідків до числа тяжких слід враховувати важливість (соціальну цінність) тих суспільних відносин, яким злочином заподіюється шкода, а також ступінь заподіяння цієї шкоди, яка залежить від характеру (змісту) і розміру (обсягу) завданого об'єкту збитку. До тяжких наслідків судова практика відносить, зокрема, загибель людей, заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю людини, великий матеріальний збиток, порушення основ­них конституційних прав і свобод людини та громадянина, дезорганізацію діяльності органів державної влади і управління, роботи підприємств, уста­нов і організацій тощо.

7. У пункті 5 ч. 1 ст. 67 КК вказується на фактичне (реальне) заподіян­ня злочином тяжких наслідків, а не на погрозу (небезпеку) їх настання, яка не віднесена законом до обставин, що обтяжують покарання. Отже, розгля­нута обтяжуюча обставина відсутня і в тих випадках, коли в діянні особи ма­ло місце лише готування (див. коментар до ст. 14 КК) до заподіяння чи за­мах (див. коментар до ст. 15 КК) на заподіяння тяжких наслідків, які фак­тично не настали з причин, що не залежать від волі винного. У всіх подібних випадках спрямованість умислу винного на заподіяння тяжких наслідків по­винна враховуватися судом при призначенні покарання лише як обставина, що характеризує його особу (див. коментар до п. З ч. 1 ст. 65 КК).

8. Вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані (п. 6 ч. 1 ст. 67 КК), враховується судом як обставина, що обтяжує покарання, коли потерпілою від злочину виявилася особа, яка: а) не досягла 14-річного віку; б) досягла пенсійного віку (чо­ловіки — 60 років, жінки — 55); в) перебуває в стані, обумовленому об'єк­тивними (інвалідність, хвороба) чи суб'єктивними (сп'яніння) чинниками і внаслідок якого потерпілий не здатний уникнути злочинного посягання або чинити опір злочинцю (про зміст поняття «безпорадний стан» див. комен­тар до статей 135 та 152 КК).

9. Вчинення злочину щодо жінки, яка завгдомо для винного перебувала в стані вагітності (п. 7 ч. 1 ст. 67 КК), як обставина, що обтяжує покаран­ня, є там, де судом: а) встановлено, що потерпіла в момент вчинення щодо неї злочину перебувала в стані вагітності; б) доведено, що винний був вірогідно обізнаний (завідомо знав) про такий стан потерпілої. Якщо ж вин­ний лише помилково припускав, що потерпіла вагітна, а в дійсності такий стан був відсутній, то посилання у вироку на п. 7 ч. 1 ст. 67 КК недопус­тиме, оскільки в такому разі злочин не створює реальної небезпечності за­подіяння шкоди майбутній дитині, а заподіює шкоду тільки потерпілій. У цих випадках спрямованість умислу винного на заподіяння шкоди вагітній жінці повинна враховуватися судом лише як обставина, що харак­теризує його особу.

10. Обставина, передбачена в п. 8 ч. 1 ст. 67 КК, враховується судом як обтяжуюча покарання за умови, якщо потерпілий від злочину перебував у матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного (про зміст цих по-, нять див. коментар до п. 6 ч. 1 ст. 66 КК). Визнання цієї обставини такою, що обтяжує покарання, обумовлене тим, що, з одного боку, винний викори­стовує залежне від нього становище потерпілого для вчинення щодо нього злочину, а з іншого, — потерпілий через таку залежність від винного або повністю позбавлений, або істотно обмежений у можливості уникнути пося­гання чи вчинити йому досить ефективну протидію.

11. Вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страж­дає психічним захворюванням чи недоумством (п. 9 ч. 1 ст. 67 КК) припус­кає три можливі ситуації. Перша з них являє собою так зване посереднє ви­конання злочину (див. коментар до ч. 2 ст. 27 КК). У цьому разі суд не тільки визнає винного виконавцем злочину (ч. 2 ст. 27 КК), а й враховує факт використання зазначених осіб для вчинення злочину як обтяжуючу об­ставину при призначенні покарання (п. 9 ч. 1 ст. 67 КК). Друга ситуація по­лягає в тому, що винний використовує для вчинення злочину осіб, які хоч і страждають на психічні захворювання, однак не визнані неосудними (див. коментар до статей 19 і 20 КК). За таких умов винний визнається співучас­ником (організатором, підбурювачем, пособником чи співвиконавцем) вчи­неного зазначеними особами злочину, а їх використання у злочині також враховується як обставина, що обтяжує покарання. Нарешті, третя ситу­ація пов'язана з тим, що вчинення злочину з використанням малолітнього може містити одночасно і ознаки залучення його до злочинної діяльності. У таких випадках дії винного оцінюються не як обставина, що обтяжує по­карання, а підлягають кваліфікації за відповідною статтею Особливої части­ни КК (ч. З ст. 303, ст. 304 та ін.).

12. Особлива жорстокість вчиненого злочину (п. 10 ч. 1 ст. 67 КК) нале­жить до числа так званих оціночних ознак, наявність якої судова практика пов'язує, насамперед, з використанням певного способу вчинення злочину, коли винний усвідомлює, що заподіює потерпілому особливі фізичні чи мо­ральні страждання шляхом завдання великої кількості тілесних ушкоджень, знущань, катувань, мордувань, мучень з використанням, зокрема, вогню, еле­ктричного струму, кислоти, лугу, болісно діючої отрути, тривалого позбав­лення їжі, води, тепла тощо. Однак про особливу жорстокість злочину мо­же свідчити не тільки спосіб його вчинення, а й інші обставини справи, зо­крема, прагнення винного заподіяти особливі моральні страждання, причо­му не тільки самому потерпілому, а й близьким йому особам (зґвалтування малолітнього на очах батьків, позбавлених можливості надати йому допомо­гу, знущання над трупом тощо). Особлива жорстокість завжди свідчить про умисний характер вчиненого і визнається обставиною, що обтяжує покаран­ня, лише за умови, якщо не є ознакою конкретного складу злочину (наприклад, п. 4 ч. 2 ст. 115 КК).

13. Вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій (п. 11 ч. 1 ст. 67 КК) по суті містить у собі три обставини, коли винний свідомо (умисно) використовує для вчинення злочину особливу обстановку, що склалася в країні або окремих її регіонах: а) воєнний стан; б) надзвичайний стан; в) інші надзвичайні події.

Про поняття воєнного і надзвичайного станів і умови їх введення див. за­кони України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 р. і «Про правовий режим воєнного стану» від 6 квітня 2000 р. (ВВР. — 2000. - № 23. - Ст. 176; № 28. - Ст. 224).

Під іншими надзвичайними закон розуміє події, що мають, як правило, менш масштабний і глобальний характер, ніж воєнний чи надзвичайний стан (наприклад, пожежа в окремому багатоквартирному будинку, велика аварія чи страйк на підприємстві та ін.).

Зазначені обставини не можуть ураховуватися судом як обставини, що обтяжують покарання, якщо вони фігурують у диспозиції статті Особливої частини КК (наприклад, ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 421, ч. З ст. 426 КК) як ознака конкретного складу злочину.

14. Вчинення злочину загальнонебезпечним способом (п. 12 ч. 1 ст. 67 КК) визнається обтяжуючою обставиною, оскільки використовуваний винним спосіб вчинення злочину створює реальну небезпеку (погрозу) заподіяння шкоди (чи фактично заподіює шкоду) не тільки безпосередньо обраному ним об'єкту посягання, а й іншим правоохоронюваним інтересам. Закон визнає обтяжуючою обставиною сам спосіб вчинення злочину, тому фактичне (реальне) заподіяння шкоди іншим (крім об'єкта посягання) соціальним цінностям хоча й може мати тут місце, однак для визнання цієї обставини такою, що обтяжує покарання, не є обов'язковим.

15. Вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів (п. 13 ч. 1 ст. 67 КК) припускає, що під час вчинення злочину суб'єкт перебував у певному фізіологічному стані, який був викликаний дією на йо­го організм засобів, зазначених у п. 13 ч. 1 ст. 67 КК, що певною мірою й обумовило (спровокувало) вчинення ним злочину. Про поняття алкогольно­го сп'яніння, вживання наркотичних або інших одурманюючих засобів див. коментар до статей 21, 307, 310, 314, 322 КК.

При застосуванні п. 13 ч. 1 ст. 67 КК слід враховувати, що закон вихо­дить з того, що: а) вживання особою алкоголю, наркотиків або інших одур­манюючих засобів повинно призводити лише до особливого фізіологічного, а не патологічного стану організму винного, оскільки в останньому разі осо­ба визнається неосудною; б) вживання суб'єктом злочину зазначених засобів має бути добровільним, оскільки при насильницькому введенні в його ор­ганізм таких засобів або доведенні його до стану одурманення шляхом об­ману дана обставина не може бути визнана обтяжуючою (ч. 2 ст. 67 КК). За умов, зазначених у законі, насильницьке введення до організму особи різного роду одурманюючих засобів, що призвело до вчинення цією особою злочину, має розглядатися за правилами статей 39 і 40 КК (див. коментар до цих статей).

16. Встановивши в справі одну або кілька обтяжуючих обставин, переліче­них у пунктах 1-13 ч. 1 ст. 67 КК, і мотивувавши своє рішення у вироку, суд має право: а) призначити основне покарання ближче до максимуму санкції або в максимальних її межах; б) обрати більш суворий вид основного пока­рання з тих кількох, які передбачені в альтернативній санкції; в) призначи­ти відразу кілька додаткових покарань, передбачених у санкції; г) приєднати до основного покарання на підставі норм Загальної частини КК (статті 54 і 55 КК) те додаткове, яке в санкції не передбачене. Наявність у справі об­тяжуючих обставин, як правило, виключає можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності чи покарання і застосування ст. 69 КК.

17. У частині 2 ст. 67 КК закон надає суду право (залежно від характеру вчиненого злочину і при обов'язковому мотивуванні свого рішення у виро­ку) не визнати будь-яку із зазначених у пунктах 1, 3-5, 8, 11 та 13 ч. 1 ст. 67 КК обставину такою, що обтяжує покарання. Отже, передбачені в ч. 1 ст. 67 КК обставини закон поділяє на дві групи. До першої входять ті з них, які за будь-яких умов належить розглядати як такі, що обтяжують покаран­ня (пункти 2, 6, 7, 9, 10 та 12). Другу групу утворюють ті обставини, які мо­жуть бути, а можуть і не бути визнані судом обтяжуючими. При цьому підставою для такого рішення є наявність (або відсутність) зв'язку відпо­відної обставини з характером вчиненого особою злочину. Так, навряд чи може бути визнана обтяжуючою покарання така обставина, як, наприклад, одержання службовою особою в стані сп'яніння заздалегідь обумовленого хабара. Навпаки, вчинення злочину, наприклад, з особливою жорстокістю або щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності, в усіх випадках свідчить про підвищений ступінь суспільної небезпечності діяння та (або) особи винного.

18. Не визнаючи ту чи іншу обставину такою, що обтяжує покарання, суд повинен мотивувати це рішення у вироку і послатися на ч. 2 ст. 67 КК. Не­визнання тієї чи іншої обставини такою, що обтяжує покарання, не означає, що вона автоматично «переходить» у розряд пом'якшуючих. Закон надає су­ду право визнати її лише такою, яка не може бути покладена в основу по­силення покарання.

19. Відповідно до ч. З ст. 67 КК при призначенні покарання суд не може визнати такими, що обтяжують його, обставини, не зазначені в ч. 1 цієї статті. Закон встановлює вичерпний перелік обставин, що обтяжують пока­рання, і отже, такими не можуть бути визнані, наприклад, невизнання підсудним своєї вини, відсутність каяття у вчиненому, невідшкодування за­вданого збитку тощо.

20. Багато з перелічених у ч. 1 ст. 67 КК обставин, передбачені в статтях Особливої частини КК як ознаки злочину, що впливають на його кваліфікацію. Тому в ч. 4 ст. 67 КК закон забороняє суду враховувати їх двічі — і при кваліфікації злочину, і при призначенні покарання (див. про це коментар до ч. З ст. 66 КК). Так, не може бути врахована при призна­ченні покарання як обставина, що його обтяжує, наприклад, вчинення зло­чину з особливою жорстокістю при кваліфікації діяння за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК або вчинення злочину загальнонебезпечним способом за ч. 2 ст. 194 КК, оскільки саме ці способи вчинення злочину і визначають в да­ному випадку його кваліфікацію за зазначеними статтями (частинами і пунктами статей) Особливої частини КК.

21. Слід, однак, враховувати, що такі обтяжуючі обставини, як по­вторність (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК) та заподіяння злочином тяжких наслідків (п. 5 ч. 1 ст. 67 КК) мають оціночний характер, а їх зміст визначається за допо­могою відповідних кількісних показників — число вчинених злочинів, розмір або сума завданої шкоди. Параметри цих показників можуть бути різними у кожному конкретному випадку, що, безумовно, впливає на ступінь тяж­кості скоєного злочину та (або) небезпечність особи винного. Наприклад, і в п. 1 ч. 1 ст. 67, і в ч. 2 ст. 185 КК фігурує така ознака, як повторність вчи­нення злочину. Однак крадіжка буде повторною і тоді, коли вона вчинена і вдруге, і вдесяте. Безсумнівно, що за інших рівних умов суспільна небез­печність особи винного в останньому випадку набагато вища, що і повинно бути враховано судом при призначенні покарання. Аналогічно повинні оцінюватися й тяжкі наслідки, яких було завдано злочином і які в одному випадку можуть, наприклад, бути виражені у загибелі двох осіб (ч. З ст. 286 КК), а в іншому — кількох десятків (ч. З ст. 258 КК).

Дата добавления: 2015-10-02