Читайте также:
|
|
Облік витрат на виробництво є визначальним у загальній системі бухгалтерського обліку. Він забезпечує відображення операцій, пов'язаних з виробництвом продукції за допомогою їх вимірювання, реєстрації, групування і аналізу в розрізах, що формують собівартість продукції. Процес визначення собівартості певного об'єкта витрат називають калькулюванням.
Об'єктом витрат є предмет або сегмент діяльності, що потребує окремого вимірювання пов'язаних з ним витрат. Вибір об'єкта витрат залежить від мети калькулювання. З метою ціноутворення, внутрішньої звітності, оцінки запасів, рішень щодо асортименту, об'єктом витрат звичайно є продукт.
Калькулювання собівартості продукції є важливою функцією обліку. Разом з тим, необхідно пам'ятати, що для різних цілей використовуються різні види собівартості. Так, у фінансовому обліку формується:
o виробнича собівартість;
o собівартість реалізованої продукції;
o повна собівартість.
З метою підготовки інформації для управління собівартістю, тобто для цілей управлінського обліку необхідно формувати такі види собівартості:
o собівартість центру відповідальності
o повну виробничу собівартість;
o маржинальну (обмежену) собівартість.
Собівартість центру відповідальності включає сукупність витрат на виготовлення відповідним центром усієї продукції та містить лише ті статті витрат, за які відповідає керівник даного структурного підрозділу. Собівартість центру відповідальності застосовується для контролю та оцінки діяльності центру.
Повна виробнича собівартість включає змінні і постійні виробничі витрати, які доцільно віднести на собівартість конкретного виду продукції.
Маржинальна (обмежена) собівартість включає змінні витрати, які можна прямо віднести на собівартість конкретного виду продукції.
Облік витрат на виробництво і калькуляція собівартості продукту здійснюються за такими етапами:
o групування первісних витрат за статтями калькуляції та за об'єктами обліку витрат;
o визначення витрат і калькулювання собівартості продукції допоміжних виробництв та віднесення їх на основне виробництво;
o визначення собівартості браку;
o оцінка зворотних відходів;
o оцінка незавершеного виробництва;
o розподіл витрат між готовою продукцією та незавершеним виробництвом;
o розрахунок собівартості кожного об'єкта калькулювання та його калькуляційної одиниці.
Методика групування витрат за об'єктами калькулювання є спільною для всіх підприємств. Вона включає в себе облік прямих витрат, узагальнення даних у регістрах бухгалтерського обліку, облік та розподіл непрямих витрат.
Для визначення собівартості продукції прямі витрати відносять до відповідних об'єктів на підставі первинних документів, а непрямі витрати розподіляють між об'єктами пропорційно до обраної бази.
Система обліку за замовленнями використовується при виготовленні унікального або виконаного за спеціальним замовленням виробу. За цією системою витрати на виробничі матеріали, оплату праці робітників, зайнятих у виробництві та загально-виробничі накладні витрати відносяться на кожне індивідуальне замовлення або на виготовлену партію продукції.
Особливості системи обліку за змінними витратами полягають у відношенні до постійних витрат і розкриваються у наступному визначенні:
Калькулювання змінних витрат передбачає включення до виробничої собівартості лише змінних виробничих витрат
Калькулювання неповних витрат використовують у нестандартних (нетипових) ситуаціях для підготовки внутрішньої звітності. Зрозуміти особливості цієї методики можна лише у порівнянні з калькулюванням неповних витрат.
.
Дата добавления: 2015-10-02; просмотров: 71 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Методические рекомендации и указания по типовым расчетам, выполнению расчетно-графических, лабораторных работ, курсовых проектов (работ) не предусмотрено. | | | Урок № 6 клас |