Гемолітичні анемії

До цієї групи входять різноманітні анемічні ста­ни, які виникають внаслідок посиленого руйнування еритроцитів (гемолізу) до закінчення їх нормального терміну життя.

Етіологія. Розрізняють дві групи гемолітичних анемій: зумовле­них екзоеритроцитарними (токсичні, інфекційні, імунні) і ендоеритроцитарними (патологія мембран, ферментів, порушення синтезу і структури ланцюгів глобіну) пошкоджувальними чинниками.

Патогенез. Руйнування еритроцитів супроводжується виходом гемоглобіну в оточуюче середовище і розпадом строми. Якщо гемоліз відбувається в клітинах системи фагоцитуючих мононуклеарів (в селезінці, печінці, кістковому мозку), збільшується вміст непрямого білірубіну у сироватці крові і посилюється виділення продуктів катаболізму гема з калом (стеркобіліноген) і сечею (уробіліноген). Високий вміст білірубіну в жовчі часто викликає утворення пігментних каменів у жовчевому міхурі і жовчевивідних шляхах. Внутрішньоклітинний тип гемолізу (анемія, жовтяниця, сплено- і гепатомегалія) у більшості випадків розвиваються при ендоеритроцитарних клітинних дефектах (спадкових і набутих).

При руйнуванні еритроцитів внаслідок екзогенної дії хімічних речовин, отрут змій, павуків, бджіл, фармакотерапії, термічних, механічних та інфекційних факторів, переливанні несумісної крові розвивається внутрішньосудинний тип гемолізу з гемоглобінемією, гемоглобінурією, нерідко з картиною шоку і гострої ниркової недостатності. У периферичній крові при гемолітичних анеміях спостерігається гіперретикулоцитоз (більше 5%), в кістковому мозку – різке подразнення червоного паростка зі зниженням співвідношенням лейко/еритропоез.

Класифікація гемолітичних анемій.

І. Спадкові:

1) еритроцитопатії, зумовлені дефектом мембрани: спадковий мікросфероцитоз (хвороба Мінковського-Шоффара);

2) ензимопатії: несфероцитарні гемолітичні анемії,

3) гемоглобінопатії: таласемія (порушення синтезу глобіну),

серпоподібноклітинна анемія (аномалії структури гемоглобіну) тощо.

II. Набуті:

1) імунні: гемолітична хвороба новонароджених, після перели­вання несумісної крові, медикаментозні, аутоімунна;

2) пароксизмальна нічна гемоглобінурія (хвороба Маркіафави- Мікеллі);

3) зумовлена хімічними пошкодженнями: свинцем, кислотами тощо.

4) при механічному пошкодженні еритроцитів (маршова гемоглобінурія, при протезуванні клапанів);

5) гемолітико-уремічно-тромбоцитопенічний синдром Гассера.

Клініка. Група спадкових гемолітичних анемій пере­важно характеризується внутрішньоклітинним гемолізом. Найпоширенішим захворюванням у цій групі є спад­ковий мікросфероцитоз — хвороба Мінковського-Шоффара.

Якщо підвищений гемоліз виникає в ранньому дитинстві, то виникає характерна деформація черепа (квадратний), сідло­подібний ніс, порушуються будова і розташування зубів. Постійний симптом — жовтяниця. Пізніше з'являються скарги загально-анемічного характеру, носові кровотечі, приступи жовчних кольок (внаслідок утворення пігментних каменів). При клінічному обсте­женні відзначається жовтяничність шкіри і слизових оболонок із оливковим відтінком, спленомегалія, гепатомегалія, збільшення непрямого білірубіну в плазмі і відсутності його в сечі розвиваєтсья ретикулоцитоз і мікроцитоз, знижується осмо­тична резистент­ність еритроцитів.

У групі набутих гемолітичних анемій частіше трапляється імун­на форма (80%). Вона зумовлена руйнуванням еритроцитів у пе­риферійній крові й еритрокаріоцитів у кістковому мозку антиті­лами. Необхідно розрізняти ідіопатичні форми імунної гемолітич­ної анемії та вторинної гемолітичної анемії на фоні гемобластозів, дифузних захворювань сполучної тканини, хронічних активних ге­патитів тощо.

Пароксизмальна холодова гемоглобінурія — найрідша форма ідіопатичної аутоімунної гемолітичної анемії. Вона вияв­ляється приступами дри­жа­ків, гарячки, болем у животі, нудотою, блюванням, появою чорної сечі, після переохолодження виникає синдром Рейно. У період кризу різко знижується вміст гемоглобі­ну, число еритроцитів, збільшується селезінка, з'являється жовтя­ниця шкіри. Згодом ці симптоми минають.

Гемолітичні стани, викликані механічним пошкодженням мембрани еритроцитів та їх фрагментацією, спостерігаються при зіткненні клітин з природними або штучними аномальними судинними структурами (протези клапанів, аутопластика аорти при коарктації, дефекти клапанів тощо). При цьому гемоліз носить внутрішньосудинний характер і посилюється при збільшенні серцевого викиду.

Маршова гемоглобінурія спостерігається у здорових людей (спортсменів, солдатів) після тривалої ходьби або бігу протягом кількох годин, що проявляється чорною сечею (гемоглобінурія), інколи болями в ногах, блюванням. Анемії і патологічних змін в еритроцитах не знаходять. Причиною гемолізу вважають незвичне розташування судин ступні і близькість капілярної мережі до поверхні шкіри. Перебіг доброякісний.

Діагностичні критерії гемолітичних анемій:

- жовтяниця з гіпербілірубінемією за рахунок непрямого білірубіну (не більше 75 мкмоль);

- гіперхолія калу (темне забарвлення), уробілінурія, гемоглобінурія (при внутрішньосудинному гемолізі);

- спленомегалія, гепатомегалія;

- анемія нормохромна, нормо- і макроцитарна (при аутоімунних гемолітичних анеміях, ферментопатіях);

- гіперретикулоцитоз (більше 5%);

- зниження осмотичної резистентності еритроцитів (при мікросферо­цитозі);

- нормобластний тип кровотворення;

- позитивний результат антиглобулінового тесту (проба Кумбса): прямого (при аутоімунних гемолітичних анеміях з наявністю антитіл на поверхні еритроцитів) або непрямого (при наявності антитіл в сироватці крові);

- зниження тривалості життя еритроцитів (до 15-20 днів).

Гемобластози

Гемобластози – це новоутвори, що розвиваються з клітин кровотворної тканини. Умовно вони поділяються на дві групи:

1. Лейкемії (лейкози) – з первинним ураженням пухлинним процесом кістко­вого мозку.

2. Позакістковомозкові пухлини (переважно в лімфатичних вузлах) з наступним ураженням кровотворних органів, включаючи кістковий мозок (лімфоми).

У розвинутих країнах гемобластози складають близько 1% від усіх причин смертності населення. Серед гемобластозів перше місце займають гострі лейкемії (29,1%).

Етіологія та патогенез. У виникненні гемобластозів велике значення має вплив іонізуючого випромінювання (радіаційна теорія), ряд хімічних сполук та медикаментів: бензол, леткі органічні розчинники, левоміцетин, бутадіон, циклофосфан, мієлосан, лейкеран та інші, а також ряд метаболітів триптофану й тирозину. В експерименті на тваринах отримані стверджуючі дані про значну роль вірусів у виникненні деяких форм гемобластозів у людини (лімфома Беркітта - вірус герпеса Епштейна-Бара). Дію вірусів може підсилювати спадковий чи набутий імунодефіцит, генетичні та гормональні чиннники.

Класифікація. Класифікація лейкемій базується на морфоцитохімічних особливостях субстратних клітин. При гострих лейкеміях субстратом пухлини є бластні клітини, при хронічних – відбувається проліферація дозріваючих та зрілих форм.

Лімфоїдні гемобластози – злоякісні лімфоми – збірна гетерогенна група онкологічних захворювань, субстратом яких є елементи В- і Т-клітинних ліній на різних етапах диференціації.

Дата добавления: 2015-10-24