Лікування в міжприступному періоді

1. Аспірин (4 г/добу) зменшує реабсорбцію сечокислих солей у ка­нальцях нирок. Аспірин пригнічує дію урикозуричних засобів (проти­по­казаний в комбінації з антураном, бенемідом).

2. Бутадіон 0,4 – 0,6 – 1,2 г/добу.

3. Антуран (сульфінпіразон) – найсильніший, діє 8-12 год – 400-500 мг на добу. Ефект через 2 – 3 тижні. Лікування роками.

4. Бенемід 1,5 – 2,0 / добу. Спочатку можливе загострення. Вживати з лужними водами. Викликає лейкопенію.

5. Етамід – 1,0 3 рази в день протягом 10 – 12 днів, перерва 5 – 7 днів, повтор кожні 3 мі­сяці.

6. Кетазол збільшує кліренс сечової кислоти. Його призначають по 0,25 г 3 – 4 р. per os і дом’язово. Викликає диспепсичні і алергічні прушення.

7. Алопуринол (цилорин) – добова доза 1,0 – 1,2 г. Інгібує ксанти­ноксидазу, утворюється алоксантин, що виділяється з сечею. Дія почи­нається через 2 – 3 дні, за 7 – 10 днів рівень сечової кислоти нормалізується. Тривалість лікування підтримуючою дозою 200 мг – рік. Побічні ефекти – лейкопенія, алергія.

8. Гепатокатолаза (капераза). Призначають 2-3 рази на тиждень по 10 000 ОД 1 місяць.

9. Оротова кислота 0,2 – 0,3 г за 1 годину до їди або через 4 год після їди, місячними курсами.

Лікування остеопорозу спямоване на:

1) сповільнення або припинення втрат кісткової маси;

2) покращення якості і підвищення міцності кістки;

3) нормалізацію порушених процесів кісткового ремоделювання;

4) покращення рухового режиму пацієнта, розширення його рухової активності.

З цією метою найчастіше використовують дві групи препаратів: ті, що гальмують резорбцію – антирезорбенти, та стимулятори утворення кісткової тканини (див. розділ 3.6).

Лікування ревматизму. Усі хворі з гострою ревматичною лихоманкою повинні бути госпіталізовані для уточнення діагнозу, ознайомлення із сутністю захворювання і початкового лікування

Режим залежить від наявності ревмокардиту і ступеня активності процесу. Слід дотримуватися ліжкового режиму при кардиті, але за відсутності кардиту і артриту обмеження режиму можуть бути зменшені. Відмінити ліжковий і сидячий режим мож­на лише тоді, коли реагенти гострої фази залишаються в нормі або ж близкі до неї впродовж 2-х тижнів (ШОЕ нижче 25 мм/год, С-реактивний білок в нормі).

Дієта повинна відповідати столу № 10, вміщувати білків не менше 1 г/кг маси тіла, солі не більше 3-6 г/добу, бути збагаченою фруктами і овочами, вітаміном С і калієм.

Медикаментозна терапія полягає у призначенні антибіотиків, до яких чутливий β-гемолітичний стрептокок групи А, нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП), глюкокортикоїдів (ГК), амінохінолінових з'єднань, вітамінів, препаратів, що покращують метаболічні процеси в міокарді, симптоматичних засобів.

Антибактеріальні препарати використовуються для знищення вогнища стрептококової інфекції у носоглотці. До сьогоднішнього дня стрептокок залишається чутливим до антибіотиків пеніцилінового ряду. Починають терапію з курсу бензилпені­циліну у добовій дозі від 1,5 млн. до 4 млн. ОД дом'язово впродовж 10-14 днів. За відсутності факторів ризику (спадковість, несприятливі соціально-побутові умови, по­гане харчування), можна використовувати 10-денний курс оральних препаратів пеніцилінової групи: феноксиметилпеніцилш 0,5-1,0 г 4 рази на день, ампіцилін 0,25 г по 2 таблетки 4 рази на день, амоксицилін 0,5 г 3рази чи 1,0 2 рази на день. Можливим є використання цефалоспоринів 1-го покоління (цефалексин, цифрадин, цефадроксил 0,5 г 4 рази на день) або ІІ - го покоління (цефаклор, цефуроксим 0,25 г 3 рази на день). При непереносимості бета-лактамних препаратів використовують антибіотики групи макролідів: еритроміцин 0,25 г 4 рази на день або препарати нового покоління: азитроміцин 0,5 г в перший день, далі - в 2-й - 5-й дні - по 0,25 г 1 раз на день, курс - 5 днів; рокситроміцин по 0,15 г 2 рази на день, курс - 10 днів.

Після закінчення лікування антибіотиками короткої дії відразу ж розпочинають вторинну профілактику ревматизму шляхом введення препаратів пеніциліну тривалої дії.

Нестероїдні протизапальні препарати призначають при ревматичному артриті, кардиті легкого і середнього ступенів тяжкості, хореї, при легкій і середній активності процесу, підгострому, затяжному і латентному варіантах перебігу захворювання. На даний час перевагу надають препаратам, похідним індолоцтової (індометацин) і арилоцтової кислот (вольтарен). Початкова доза препаратів становить 150 мг на добу у період стаціонарного лікування, потім дозу знижують до 75-100 мг/добу. Загальна тривалість протизапальної терапії повинна становити 9-12 тижнів.

Глюкокортикоїди застосовують у випадках кардиту, що загрожує життю пацієнта, при максимальній активності процесу з вираженими ексудативними проявами запалення. Найчастіше використовують преднізолон, а при поворотному ревмокар­диті на фоні сформованої вади серця - триамцінолон. Преднізолон призначають у початковій дозі 0,7-0,8 мг/кг маси тіла, максимально 1 мг/кг маси тіла, але зазвичай не:ільше 25-30 мг/добу. Терапевтична доза призначається впродовж 2 тижнів, а потім поступово знижується. При зниженні дози глюкокортикоїдів необхідно призначати НСПЗП на тривалість до 9-12 тижнів. Відміна лікування в ранні терміни хвороби призводить до повернення клінічних і лабораторних ознак захворювання, тобто до розвитку так званого "рибаунд-синдрому", що тягне за собою подовження атаки до одного і більше місяців.

Амінохінолінові препарати застосовуються при затяжному, безперервно рецидивуючому перебігу ревматичної гарячки. Ці засоби є слабкими імунодепресантами, стабілізаторами лізосомальних мембран. Використовують делагіл по 0,25 г 2 рази на день або плаквеніл 0,2 г 2 рази на деь впродовж 3 тижнів, а потім дозу цих двох препаратів знижують до 1 таблетки на день упродовж 6-12 міс, іноді - до 2-х років.

Метаболічна терапія є компонентом комплексної терапії ревматизму. Призначають високі дози вітаміну С (по 300 мг 3 рази на день впродовж 1 -1,5 міс, далі - у половинній дозі до 12 тижнів), вітамін В₁ по 1,0 мл 6% розчину і В₆ по 1,0 мл 5% розчину дом'язово через день упродовж 1 місяця, рибоксин по 0,2 г по 2 таблетки 3 рази на день, калію оротат по 0,5г 3 рази на день, мілдронат по 200 мг 3 рази на день, тіотриазолін по 1 таблетці 3 р в день.

У лікуванні гострої ревматичної лихоманки повинні дотримуватися наступності на різних етапах:

- стаціонар - лікування активної фази недуги;

- місцевий ревматологічний санаторій чи поліклініка - завершення лікування, розпочатого в стаціонарі;

- поліклініка - диспансерне спостереження ревматологом.

Профілактика. Згідно з рекомендаціями Комітету експертів ВООЗ, профілактика ревматизму підрозділяється на первинну (профілактика первинної захворюваності) і вторинну (профілактика повторних випадків хвороби).

Мета первинної профілактики - організація комплексу індивідуальних, громадсь­ких і загальнодержавних заходів, спрямованих на ліквідацію первинної захворюваності на ревматизм. Вона включає загартування організму, організацію здорового побуту, своєчасну й адекватну терапію захворювань верхніх дихальних шляхів (ангін і фарин­гітів), викликаних β-гемолітичним стрептококом групи А. Лікування гострої стрептококої інфекції проводиться пеніциліном у добовій дозі 1,5-4 млн. ОД для підлітків і 30-50 тис. ОД на 1 кг маси тіла для дорослих дом'язово в 4 прийоми; курс - 10 днів. Можливе використання пероральних препаратів: феноксиметилпеніциліну, напівсин­тетичних пеніцилінів, цефалоспоринів І і II покоління, макролідів.

Вторинна профілактика спрямована на попередження рецидивів у осіб, що вже перенесли ревматичну лихоманку, шляхом регулярного введення їм препарату бен­зилпеніциліну пролонгованої дії (див. розділ 3.4).

Лікування системного червоного вовчука полягає у призначенні глюкокортикостероїдних засобів та амінохінолонових препаратів (хінгамін, делагіл). Дозування преднізолону чи інших ГКС залежить від перебігу захворювання та його важкості. Імуносупресивні препарати призначають у випадках дуже важкого перебігу, неефективності призначеної терапії протягом 2 місяців і при наявності протипоказань до призначень ГКС. Крім того, використовують не медикаментозні методи лікування (плазмаферез, гемосорбцію). Хворим протипоказані інсоляція, переохолодження, фізичні методи лікування, введення вакцин і сироваток.

Лікування ревматоїдного артриту. Незважаючи на певні успіхи, в лікуванні РА залишається чимало нерозрішених проблем. Повного видужання хворих не змогли добитися в жодній клініці світу. Основними напрямками лікування РА є комплексне застосування фармакоте­рапії, фізіотерапії, ЛФК, санаторно-курортного лікування. Першим і головним прин­ципом терапії є,передусім, використання комплексу лікувальних засобів, впливаючих на різні патогенетичні моменти. Другий принцип - тривалість і етапність лікування: стаціонар {ревматологічний чи терапевтичний) -» ревматологічний чи терапевтичний кабінети поліклініки -» санаторій. Третім принципомє диференційоване лікування, з урахуванням стадії процесу, активності процесу, особливостей її перебігу. Враховуючи ці іпринципи, головною метою лікувальних впливів є пригнічення активності і прогре­сування хвороби, відновлення, по можливості, функції суглобів та профілактика за­гострень. Тому всі засоби, що застосувуються в лікуванні РА, можна представити у напрямках патогенетичних впливів:

1. Боротьба із запальним процесом - антифлогістична терапія.

2. Боротьба з імунними зрушеннями - ітуноактивна терапія.

3. Боротьба з болем - аналгезуюча терапія.

4. Боротьба з інфекцією з метою усунення чинників, які провокують хворобу.

5. Заходи по збереженню нормальної психіки - психотерапія.

6. Відновлення втраченої функції опорно-рухового апарату -реабілітація.

Загальне медикаментозне лікування РА розподіляють на дві групи, що уособлю­ють два принципово різних напрямки терапії.

1. Швидкодіючі (симптоматичні, актуальні) засоби. Їх застосування розраховано на максимально швидке зменшення місцевих запально-ексудативних явищ і зниження активності недуги. До них відносять нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) та глюкокортикоїди (ГК).

2. Повільнодіючі (патогенетичні, базисні, модифікуючі захворювання) засоби. Вони володіють пролоногованим ефектом, але втручаючись в імунні механізми ревма­тоїдного процесу, здатні змінювати перебіг недуги чи призупинити еволюцію стійко активного РА, викликати у значної частини хворих ремісію і зберігати досягнутий результат.

---

Дата добавления: 2015-10-24