Принципи організації виробничого процесу

Під організацією виробничих процесів розуміють різні методи сполучення всіх елементів системи в просторі і часі з метою досягнення ефективного їх використання.

Раціональна організація виробничого процесу має відповідати низці вимог і будуватися на таких принципах, як: спеціалізація, диференціація, концентрація, інтеграція, паралельність, пропорційність, безперервність, ритмічність, прямоточність, автоматичність, гнучкість, гомеостатичність (рис. 1.3.).

Рис. 1.3. Взаємозв’язок принципів раціональної
організації виробничих процесів

Принцип спеціалізації — форма розподілу праці, яка характеризується виготовленням продукції обмеженої номенклатури, мінімізацією різновидів робіт, процесів, операцій, режимів обробки та інших елементів виробничого процесу.

Спеціалізація підвищує ступінь однорідності виробництва на робочих місцях, дільницях, цехах; збільшує випуск однорідної продукції; спрощує організацію виробництва і створює умови для механізації і автоматизації всіх процесів; сприяє ефективному використанню устаткування і виробничих площ, поліпшенню економічних показників за рахунок можливості використання спеціального, продуктивнішого устаткування, а також зниження собі­вартості і підвищення якості продукції. Дає можливість робітникам набути навичок і вміння для раціонального виконання робіт [28,с. 301].

Внутрізаводську спеціалізацію підвищують шляхом проведення конструктивної, технологічної і організаційної уніфікації.

Уніфікація — приведення продукції, способів і методів її виробництва або їх елементів до єдиної форми, розмірів, структури, складу.

Виконання принципу спеціалізації суттєво впливає на здійснення інших принципів раціональної організації виробничого процесу.

Принцип диференціації передбачає поділ виробничого процесу на окремі технологічні процеси, операції, переходи, прийоми.

Під час диференціації ручних операцій треба враховувати фізіологічні, психологічні та економічні межі поділу праці. Надмір­на диференціація підвищує стомлюваність робітників унаслідок монотонності і високої інтенсивності праці, велика кількість операцій призводить до зайвих витрат на установлення, закріплення деталей, зняття їх з робочого місця, на переміщення знарядь праці і т. д.

Принцип концентрації пов’язаний з підвищенням складності операцій, що виконуються на сучасному високопродуктивному устаткуванні (наприклад, верстати із ЧПУ, обробні центри тощо), коли комплексно здійснюються обробка, складання, транспортування деталей, видалення відходів.

Принцип інтеграції випливає з принципу диференціації операцій і виробничих процесів. Він реалізується, наприклад, у гнуч­ких виробничих системах повного технологічного циклу, на яких деталі або вироби обробляються без участі людини з 100-від­сотковою готовністю для складання.

Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окре­мих частин виробничого процесу (операцій) з виготовлення виробу. Він забезпечує одночасність виконання робіт, застосування багатопредметної обробки, суміщення за часом виконання технологічних і допоміжних операцій (машинна обробка, установлення та знімання, контрольні вимірювання, завантаження та розвантаження агрегата). Рівень паралельності виробничого процесу визначається відношенням тривалості виробничого циклу за паралельного руху предметів праці до фактичної його тривалості.

Принцип пропорційності зводиться до забезпечення рівної пропускної спроможності (відносної продуктивності за одиницю часу) виготовлення продукції у всіх частинах виробничого процесу (виробничих підрозділів — основних, допоміжних і обслуговуючих цехів, а всередині них — дільниць і ліній, груп устаткування і робочих місць).

Досягнення пропорційності ґрунтується на нормах, що визначають кількісний взаємозв’язок між елементами виробництва, коли продуктивність устаткування на всіх операціях технологічного процесу пропорційна трудомісткості обробки виробів на всіх операціях. Вона забезпечує безперебійне виробництво, найповніше використа­ння виробничої потужності, запобігає виникненню «вузьких» місць.

Пропорційність виробництва підтримується шляхом упровадження організаційно-технологічних заходів, передових методів праці, удосконалювання оперативно-виробничого планування та ін. [28,с. 311].

Ступінь пропорційності виробництва характеризується величиною відхилення пропускної спроможності (потужності) кожної стадії процесу виробництва (переділу) від запланованого ритму випуску продукції.

Принцип безперервності передбачає скорочення або зведення до мінімуму перерв у процесі виготовлення продукції, особливо в умовах багатоланцюгового виробництва. Безперервність є однією з найважливіших умов скорочення термінів виготовлення продукції і підвищення рівня використання виробничих ресурсів, забезпечення рівномірної роботи підприємства і випуску продукції в заданому ритмі. Ступінь безперервності визначається відношенням тривалості технологічної частини виробничого циклу до його повної тривалості. Цілком цей принцип реалізується в безперервному виробництві на підприємствах хімічної, харчової, металургійної галузей промисловості, у машинобудуванні на безперервно-потокових лініях і в автоматичному виробництві.

У дискретних виробництвах усунути перерви неможливо. Тому завдання полягає в мінімізації часу пролежування деталей між операціями і виробничими процесами.

Принцип ритмічності полягає в забезпеченні випуску за рівні проміжки часу тієї самої або рівномірно зростаючої кількості продукції на всіх стадіях і операціях виробничого процесу. Ритмічність виробничого процесу є одною з основних передумов раціонального використання всіх його елементів і забезпечується високою технологічною дисципліною, раціональною організацією забезпечення робочих місць, надійною роботою устаткування, застосуванням прогресивних систем оперативно-виробничого планування та управ­ління. Вона сприяє чіткому виконанню договорів з постачання продукції споживачам, поліпшенню фінансового стану підприємства.

Рівень ритмічності характеризується співвідношенням суми недоданої за планом продукції і запланованого її обсягу.

Принцип прямоточності полягає в забезпеченні найкоротшого шляху проходження предметами праці всіх стадій і операцій виробничого процесу. Він характеризується співвідношенням тривалості транспортних операцій і загальної тривалості виробничого циклу.

Можна визначити рівень прямоточності шляхом обчислення співвідношення оптимальної (мінімальної) довжини маршруту проходження предмета праці і фактичної довжини маршруту.

Прямоточність потребує усунення зворотних рухів деталей у процесі їх оброблення, скорочення транспортних маршрутів. З огляду на це важливе значення має раціональне планування розташування за ходом технологічного процесу будівель і споруд, основних і допо­міжних цехів на території підприємства, технологічного устаткування на виробничих площах підрозділів. Найповніше принцип прямоточності реалізується за умови потокової організації виробництва [28,с. 328].

Принцип автоматичності передбачає максимально можливе та економічно доцільне вивільнення людини від безпосередньої участі у виробничому процесі. Автоматизація виробничих процесів забезпечує збільшення обсягів виробництва, скорочення витрат живої праці, заміну ручної праці інтелектуальною працею операторів, наладчиків, вивільнення ручної праці на шкідливих роботах, підвищення якості робіт. Особливо важлива автоматизація обслуговуючих процесів.

Ступінь автоматизації визначається відношенням трудомісткості робіт, виконуваних автоматизовано, до загальної трудоміст­кості робіт. Даний коефіцієнт може розраховуватися як для всього підприємства, так і стосовно кожного його підрозділу.

Принцип гнучкості вможливлює пристосування виробничого процесу до змін економічних, організаційних умов, а також конструктивно-технологічних вимог до продукції, що виготовляється. Він забезпечує скорочення часу і витрат на переналагодження устаткування під час випуску деталей і виробів широкої номенклатури. Основний показник — ступінь гнучкості — визначається кількістю часу, що витрачається, і необхідних додаткових витрат при переході на випуск нової продукції.

Найбільшого розвитку цей принцип набув в умовах високоорганізованого виробництва, де використовуються верстати з ЧПУ, обробні центри, автоматичні засоби контролю, складування, переміщення об’єктів виробництва, здібних до перелагодження.

Принцип гомеостатичності передбачає створення технічних та організаційних механізмів саморегулювання і стабілізації у виробничій системі, щоб вона була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам. До стабілізаційних організаційних систем належать системи оперативного планування і регулювання виробництва, експлуатаційного обслуговування устаткування, резервних запасів та ін [33, с. 103].

Розглянуті принципи раціональної організації виробничого процесу тісно пов’язані між собою, доповнюють один одного і різною мірою реалізуються на практиці. Правильне використання зазначених принципів з урахуванням методів організації виробництва забезпечує скорочення тривалості виробничого процесу і підвищення його ефективності.

Проектуючи виробничий процес, його організацію, треба враховувати ці принципи, але оптимальні організаційно-технічні рішення вибирати за критерієм економічної ефективності.

РОЗДІЛ 2

УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЧИМ ПРОЦЕСОМ НА ДП «ДГ ІНСТИТУТУ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ПРИЧОРНОМОР′Я»

2.1. Фінансово-економічна характеристика ДП «ДГ Інституту сільського господарства Причорномор'я»

Державне підприємство «Дослідницьке господарство Інституту сільського господарства Причорномор'я» розташоване за адресою: м. Хлібодарське, Одеської області, Біляївського району, вул. Маяцька дорога б-24.

Клімат переважно теплий і посушливий, середньорічна температура тут коливається від +9,7° до +12,1°. Річна кількість опадів – від 350 мм на півдні до 460 мм на півночі. Природні умови сприятливі для вирощування найцінніших сільськогосподарських культур: озимої пшениці, кукурудзи, ячменю, проса, соняшнику. Тривалість безморозного періоду коливається від 180 до 250 днів, вегетаційний період – відповідно від 215 до 297 днів.

Максимум опадів на рівнинах влітку. Часто трапляються посу­хи, що супроводяться суховіями і пиловими бурями, які завдають значної шкоди сільському господарству.

Ґрунти району різноманітні, розміщення їх має добре вираже­ний зональний характер. Мало гумусні чорнозе­ми і темно-каштанові слабо солонцюваті ґрунти. Ґрунти району мають добру структурну будову і при застосуванні правильних агротехнічних методів обробітку та зрошення дають стійкі високі врожаї. Грунтово-кліматичні умови сприяють розвитку сільського господарства, а теплий клімат і при­морське положення – перетворенню району на велику здравницю.

Відносна вологість повітря становить в середньому 76%, найменша вона в серпні (66%), найбільша — у грудні (84%). Найменша хмарність спостерігається в серпні, найбільша — у грудні. Найбільшу повторюваність в Хлібодарську мають вітри з півночі, найменшу — з південного сходу. Найбільша швидкість вітру спостерігається у січні-лютому, найменша у червні-липні, у січні вона в середньому становить 4,6 м/с, у липні — 3,2 м/с. Найбільше ясних днів спостерігається у серпні, найменше — у грудні. Протягом року в Одесі спостерігаються різноманітні атмосферні явища: гроза, туман, роса, ожеледиця тощо. Зокрема, туман найчастіше спостерігається у січні-березні, гроза — у червні та липні.

«ДГ Інституту сільського господарства Причорномор'я» Національної академії аграрних наук України до складу академії входять шість відділень. Підприємство входить до Відділення наукового забезпечення інноваційного розвитку. Основною метою діяльності Відділення є забезпечення науково-технічного прогресу в АПК за рахунок нарощування та активізації інноваційного потенціалу аграрної науки, залучення інвестицій в інноваційний розвиток інтегрованої виробничо-комерційної інфраструктури наукоємного аграрного ринку та об’єкти високотехнологічного аграрного виробництва.

На Відділення покладені завдання щодо формування методології інноваційних перетворень в системі аграрної науки, організації за участі галузевих відділень Академії інноваційної інфраструктури, і за рахунок цього підвищення ефективності наукоємної аграрної сфери, спроможної забезпечити інноваційний розвиток та конкурентоздатність агропромислового комплексу України.

Основні напрями діяльності:

· формування концептуальних засад інноваційно-інвестиційного розвитку НААН;

· формування методології інноваційних перетворень в системі аграрної науки;

· розробка наукових засад та організація створення підприємницької інфраструктури;

· проведення інноваційних перетворень в мережі науково-дослідних установ НААН разом з галузевими відділеннями;

· здійснення заходів щодо капіталізації та комерціалізації науково-технічної продукції з інноваційним потенціалом науково-дослідних установ НААН;

· виконання досліджень з питань ефективного використання інновацій в агропромисловому виробництві з урахуванням зональних особливостей регіонів;

· методологічне та організаційне забезпечення інтеграції аграрної науки в інноваційно-інвестиційне середовище наукоємного аграрного ринку;

· випробування завершених наукових розробок та їх трансфер в агропромислове виробництво;

· науково-консультаційне забезпечення сільськогосподарських товаро-виробників різних форм власності;

· інформаційно-бібліотечне забезпечення наукових досліджень.

Функції Відділення:

· координація роботи науково-дослідних установ та державних підприємств, підпорядкованих Відділенню (5 науково-дослідних інститутів, 7 державних сільськогосподарських дослідних станцій, 1 дослідна станція, Національна наукова сільськогосподарська бібліотека, 57 державних підприємств дослідних господарств, 5 інших державних підприємств, 1 науково-виробничий центр);

· координація проведення досліджень в рамках програм наукових досліджень НААН «Методологічне та організаційне забезпечення інтеграції аграрної науки в інноваційно-інвестиційне середовище наукоємного аграрного ринку» («Інноваційний провайдинг») та «Наукові основи ефективного використання інновацій в агропромисловому виробництві з урахуванням зональних особливостей регіонів» («Трансфер інновацій»), які виконуються науковими установами - співвиконавцями програм;

· моніторинг створення та використання об’єктів права інтелектуальної власності науково-дослідних установ Академії.

Вагомі досягнення: для забезпечення реалізації стратегічного курсу держави на інноваційний розвиток аграрної галузі розроблені та схвалені Президією НААН Концептуальні засади інноваційно-інвестиційного розвитку НААН, Модель науково-технічого та інноваційно-інвестиційного розвитку аграрної науки, опрацьовані механізми реалізації Моделі.

З метою реалізації Моделі у складі Відділення наукового забезпечення інноваційного розвитку сформовано мережу науково-інноваційних центрів, які за сферою впливу охоплюють усі регіони України та утворюють інноваційну платформу високотехнологічного розвитку агропромислового виробництва. Впровадження Моделі створить умови для становлення в Україні високотехнологічного кооперованого аграрного виробництва та його інноваційно-інвестиційного розвитку.

Кадровий склад:

6 дійсних членів НААН, 8 членів-кореспондентів НААН, 7 почесних членів НААН, 12 членів Відділення за посадою.

Академія є державною науковою організацією, яка заснована на державній власності й користується правами самоврядності, що полягають у колегіальності органів управління та їх виборності, самостійному визначенні своєї структури і тематики наукових досліджень, вирішенні науково-організаційних і кадрових питань, провадженні господарської діяльності та здійсненні міжнародних наукових зв’язків на основі законів України.

Зараз на ДП «ДГ Інституту сільського господарства Причорномор'я» економічна ситуація не стабільна, воно має певного роду труднощі: підприємство працює не на повну потужність, відсутні деякі ланки структури керування, деякі працівники виконують кілька функцій одночасно, слабке комп'ютерне забезпечення та інші.

Бухгалтерія здійснює розробку річних, місячних i квартальних планів роботи підприємства, визначає план по техніко-економічних показниках використання рухомого складу, складає фактичні i планові показники роботи підприємства i його структурних підрозділів, розробляє положення про оплату праці працівників підприємства.

Для аналізу фінансового стану підприємства та необхідних висновків щодо його фінансового положення, застосовується наступна група коефіцієнтів, які порівнюються з нормативними та й динаміці:

Оцінка ліквідності підприємства

Для оцінки ліквідності використовується такі показники:

1. Коефіцієнт покриття (Кп), розраховується як відношення до поточних величин, поточних активів до поточних зобов’язань;

2. Коефіцієнт загальної ліквідності (Кз.л.) розраховується як відношення величини грошових засобів короткострокових фінансових вкладень до величини короткострокових зобов’язань;

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Ка.л.) розраховується як відношення величини грошових засобів до величини поточних зобов'язань;

4. Величина власних оборотних засобів визначається: власний капітал (+) довгострокові зобов'язання (-) основні засоби та вкладення;

5. Доля оборотних засобів в активах знаходиться до суми господарських засобів;

6. Доля виробничих запасів в поточних активах знаходиться як відношення розміру запасів та затрат до величини поточних активів.

Управляння ліквідністю дозволяє уникнути тривалої, а нерідко і тимчасової неплатоспроможності і полягає в гнучкому та оперативному плануванні та координації виплат по боргових зобов'язаннях з грошовими надходженнями на рахунок підприємства.

Оцінка фінансової стійкості (тривалості)

Фінансова стійкість підприємства оцінюється таким чином.

Розраховуються:

1. Коефіцієнт фінансової залежності;

2. Коефіцієнт фінансової автономії (Кф.а.) розраховується як відношення величини власного капіталу до величини загальної суми господарських засобів.

ДП «ДГ Інституту сільського господарства Причорномор'я» Національної академії аграрних наук України має поглиблену спеціалізацію підприємства та становить за три роки - 0, 8 %, бачимо в Додатку А у таблиці 2.1.

За розрахунками ми визначили показник структури чистого доходу (виручка) від реалізації продукції та коефіцієнт зосередження товарного виробництва. Коефіцієн зосередження товарного виробництва визначаеться за формулою (Кз):

де Пв_і – питома вага і-ї галузі в структурі товарної продукції, %;

N _і – порядковий номер і-ї галузі в ранжированому ряду, побудованому за спадаючою ознакою: перше місце присвоюється галузі з найбільшою питомою вагою в структурі товарної продукції, а останнє – з найменшою.

Ми використовували такі види продукції, як зернові та зернобобові, соняшник, інша продукція, та реалізація робіт і послуг, розрахували питому ваги кожної галузі в структурі чистого доходу (виручки) від реалізації продукції, додали та отримали 121,21 %, і отримали загалом такі розрахунки:

Кз = 100 / 121,21 = 0,8 %. У таблиці 2.2 наведені параметри для визначення коефіцієнту зосередження товарного виробництва у якому зазначаеться питома вага галузі в структурі товарної продукції (Пв_і), та порядковий номер по ранжиру (N і) кожного виду продукції.

Усього сільськогосподарських угідь у підприємстві використовується 462 Га, а загальна земельна площа 526. У таблиці 2.3 наведено склад земельних угідь в землекористуванні підприємства.

Таблиця 2.2

Параметри для визначення коефіцієнту зосередження товарного виробництва

Види продукції     Показ- ники	Продукція рослинництва
Зернові та зернобобові	Соняшник	Інша продукція	Реалізація інщої продукції, робіт та послуг
Питома вага галузі в структурі товарної продукції (Пві), %				0,21
Порядковий номер по ранжиру (N і)

Таблиця 2.3

Таблиця 2.3 Склад та співвідношення земельних угідь в землекористуванні ДП «ДГ Інституту сільського господарства Причорномор'я»

	2011 р.	2012 р.	2013 р.	2013 р. до 2011 р., %
га	%	га	%	га	%
Всього сільськогосподарських угідь, з них
із них: рілля
багаторічні насадження
Пасовища
Всього							х

Співвідношення земельних угідь за три роки не змінився, підприємство використовує 462 га, з яких рілля має 458га.

Розглянемо динаміку чисельності робітників зайнятих в сільсько-господарському виробництві у ДП «ДГ Інституту сільського господарства Причорномор'я» таблиця 2.4.

Таблиця 2.4

Динаміка чисельності зайнятих в сільськогосподарському виробництві підприємства

Показники				2013 р. до 2011 р., %
2011 р.	2012 р.	2013 р.
Середньорічна чисельність працівників, чол..
В тому числі:
-зайнятих в сільсько-господарському виробництві, чол..
З них
- в рослинництві
- в тваринництві	-	-	-	-
Зайняті в сільському господарстві до загальної чисельності персоналу, %				х

З даної таблиці 2.4 показника динаміки чисельності зайнятих в підприємстві, ми бачимо, що загальна чисельність працівників зменшилась 58% у 2013 до 2011 роком, зі зв’язком скорочення на підприємстві. Отже, 81% зайнятих за 2011 роком та зменшився і становив у 2013 - 73%.

Отже, у підприємстві за 2013 роком стан підприємства не стабільний, персоналу зайнятого у підприємстві 2013 року - 11 чоловік порівняно з 2011 було 21 особи у зв'язку зі скороченням та послабленням підприємства спричинило зменшення значної кількості персоналу, земельні ресурси за три роки не змінилися та становять 462 гектара, у ДП «ДГ Інституту сільського господарства Причорномор'я» Національної академії аграрних наук України має поглиблену спеціалізацію підприємства та становить за три роки - 0, 8 %.

Особливе значення для підприємства набуває його платоспроможність. Це пов'язано з необхідністю отримання певного іміджу на міжнародному ринку. Платоспроможність підприємства свідчить про наявність грошових коштів упродовж достатнього періоду часу для вчасного виконання фінансових зобов'язань. Це можливість підприємства наявними грошовими ресурсами своєчасно погасити свої строкові зобов'язання.

Розглянемо показники ліквідності та платоспроможності у підприємстві у таблиці 2.5

Таблиця 2.5

Показники ліквідності та платоспроможності ДП «ДГ Інституту сільського господарства Причорномор'я»

Показники	Методика розрахунку	2011 р.	2012 р.	2013 р.	Нормативне значення коефіцієнтів
Величина власних оборотних коштів (робочий або функціональний капітал)	р.260+р.270-р.620 або (р.380+р.430+р.630)-р.080				зростання
Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами	(р.260+р.270-р.620)/ (р.260+р.270) або (р.380+р.430+р.630)-р.080 / (р.260+р.270)	0,72	0,74	0,45	>0,1
Коефіцієнт покриття (загальної ліквідності)	(р.260+р.270)/р.620	3,59	3,89	1,98	2,0-2,5
Коефіцієнт швидкої ліквідності	Σ(р.150-р. 240) /р.620	-	-	-	0,8-1,0
Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності)	Σ(р.220-р. 240) /р.620	-	-	-	0,2-0,25
Частка оборотних активів у майні підприємства (коефіцієнт мобільності активів)	(р.260+р.270)/р.280	0,24	0,05	0,17	Залежить від виробничого напряму підприємства

А взагалі ліквідність підприємства- це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов'язань. Вона характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів (грошові кошти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.

У таблиці 2.5 ми розраховували показники ліквідності та платоспроможності підприємства, бачимо що власні оборотні кошти у 2013 році порівняно з іншими роками зменшились, що супроводжується тим що підприємству не вистачає власного капіталу, та фінансовий стан підприємства функціонує за рахунок поточних зобов’язань, але підприємство володіє значним обсягом вільних ресурсів, які сформувалися завдяки власним джерелам, що спостерігається у 2013 році загальної ліквідності – 1,98 %. Потенційна можливість перетворення активів у ліквідні кошти, низький тому що у 2013 році частка оборотних активів у майні підприємства становила 1,17 а рекомендований рівень коефіцієнта - 0,5. Зменшення коефіцієнта є негативною тенденцією.

Далі розглянемо фінансову стійкість підприємства у таблиці 2.6. Це такий стан його фінансових ресурсів, їх розподілу і використання, який забезпечує збереження ніши міжнародного ринку, розвиток підприємства за рахунок росту прибутку і капіталу при збереженні платоспроможності та кредитоспроможності в умовах допустимого ризику зовнішньоекономічної діяльності.

Фінансова стійкість характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства щодо володіння своїм майном і його використання. Цей ступінь незалежності можна оцінювати за різними критеріями:

- рівнем покриття матеріальних обігових коштів (запасів) стабільними джерелами фінансування;

- потенційною спроможністю підприємства покрити термінові зобов'язання мобільними активами);

- часткою власних або стабільних джерел у сукупних джерелах фінансування.

Таблиця 2.6

Показники фінансової стійкості ДП «ДГ Інституту сільського господарства Причорномор'я»

Показники	Методика розрахунку	2011 р.	2012 р.	2013 р.	Нормативне значення коефіцієнтів
Коефіцієнт фінансової незалежності	(р.380+р.430+р.630) /р.640	0,93	0,94	0,91	≥ 0,5
Коефіцієнт фінансової залежності	р.640/(р.380+р.430+р.630)	1,07	1,06	1,09	<2,0
Коефіцієнт автономії	р.(380+р.430+р.630)/(480+р.620)	14,09	17,15	10,75	>1,0
Коефіцієнт заборгованості (фінансового ризику)	(р.480+р.620)/(р.380+р.430+р.630)	0,07	0,06	0,09	<1,0
Коефіцієнт поточної заборгованості	р.620/(р.480+р.620)				-
Коефіцієнт довгострокового залучення капіталу	Р.480/(р.380+р430+р.480+р.630).				-
Коефіцієнт маневреності власного капіталу	(р.380+р.430+р.630)-р.080 / (р.380+р.430+р.630)	0,18		0,09	>0,5

З визначенням показника фінансової стійкості ДП «ДГ Інституту сільського господарства Причорномор'я» яке є фінансово залежним, також за даними видно те що він розраховує і на власні кошти, також спостерігається те що власний капітал переважає позичкові кошти, також показник поточної заборгованості за три роки становить 1%, це означає що підприємство працює нормально, а довгострокові позичкові кошти всі три роки залишаються стабільними та становлять 1, це свідчить про те підприємство не залежить від зовнішніх кредиторів.

Визначимо показник ділової активності підприємства, а саме стабільність фінансового стану підприємства в умовах ринкової економіки обумовлена значною мірою його діловою активністю, що залежить від широти ринків збуту продукції, його ділової репутації, ступеня виконання плану за основними показниками господарської діяльності, рівня ефективності використання ресурсів і стабільності економічного зростання, розглянемо таблицю 2.7.

Таблиця 2.7

Показники ділової активності ДП «ДГ Інституту сільського господарства Причорномор'я»

Показники	Методика розрахунку	2011 р.	2012 р.	2013 р.	Нормативне значення коефіцієнтів
Коефіцієнт ресурсовіддачі (оборотності активів)	ф. 2 р. 035/ф.1 р.280	0,14	0,19	0,15	зростання
Коефіцієнт оборотності оборотних активів	ф.2 р.035/ф.1 (р.260+р.270)	0,63	0,91	0,91	>1,0 зростання
Тривалість обороту оборотних активів	360 днів / К оборотності об. активів				>1,0
Коефіцієнт оборотності власного капіталу	ф.2 р. 035/ф.1 р.380	0,16	0,21	0,17	Зростання
Коефіцієнт поточної заборгованості	р.620/(р.480+р.620)				-
Коефіцієнт довгострокового залучення капіталу	р.480/(р.380+р430+р.480+р.630).				-
Коефіцієнт маневреності власного капіталу	(р.380+р.430+р.630)-р.080 / (р.380+р.430+р.630)	0,18		0,09	>0,5

Отже, можна зробити висновок те що у підприємстві низька інвестиційна активність також він є низько рентабельним, збитковим. Лише один оборот капіталу здійснюється за рік, за даної таблиці видно що йде зменшення та уповільнення власного капіталу.

Визначемо співвідношення темпів зростання основних результативних показників та капіталу (активів) підприємства:

1.Темп зростання показників прибутку, % (×100%):

- валового прибутку, % Т _{вал. приб.} = 308 / 264×100 = 117 %

- операційного прибутку, % Т_{опер. приб.} = 75 / 108×100 = 69 %

2. Темп зростання чистого доходу (виручки) від реалізації, %

Т _{ЧД (В)}= 757 / 713×100= 106 %

3. Темп зростання авансованого капіталу (валюта балансу), %

Т_АК = 350/540×100= 65 %

(«Золоте правило економіки підприємства» Т_приб. > Т _{ЧД (В)}> Т_АК >100 %)

117>106 >65

ДП «ДГ Інституту сільського господарства Причорномор'я» дотримується «золотого правило підприємтсва». Хоча і авансований капітал зменшився на 35%. Проте ми бачимо позитивні зрушення валового прибутку які становять 17%, але якщо взяти операційний прибуток то «Золоте правило економіки підприємства» не буде виконуватися, оскільки він зменшився на 31%. У 2013 році в даному підприємстві спостерігається негативне явище яке пов'язане з тим, що ми отримали не прибуток а збиток у розмірі 25 тис. грн.

2.2. Характеристика виробничого процесу ДП «ДГ Інституту сільського господарства Причорномор′я»

Для будь-якого підприємства основною його функцією є виробнича діяльність. Під виробничою діяльністю розуміють сукупність цілеспрямованих процесів, що здійснюється людьми за допомогою засобів праці чи природних процесів, у результаті яких предмети праці змінюють свій склад, стан, та форму. Розрізнють окремі типи виробничого та таку його організаційно-технічну характеристику, яка грунтується на спеціалізації, повторюваності, характері технологічних операцій, особливостях технологічних процесів. За сукупністю цих ознак розрізняють одиничне, серійне, масове виробництво, неперервне виробництво.Державне підприємство «ДГ Інституту сільського господарства Причорномор'я» є Серійним типом виробництва. Він має обмежену номенклатуру продукції, яка випускається серіями і періодично повторюється певними партіями (серіями). Під серією розуміють випуск ряду конструктивно однакових виробів, що запускаються в виробництво партіями, одночасно або послідовно, без перерви протягом певного періоду часу (протягом року або кількох років). Основні особливості організації серійного виробництва: відносна постійність певної номенклатури виробництва, що виготовляється досить великими партіями; закріплення за робочими місцями спеціалізації з виконання декількох закріплених стабільних операцій; періодичність виготовлення виробів серіями, обробка деталей партіями; цехи, дільниці, робочі місця, оснащені спеціалізованим обладнанням для відповідних технологічних процесів; наявність незначного обсягу робіт і операцій, виконуваних вручну; велика частка робітників середньої кваліфікації і незначна тривалість виробничого циклу; можлива централізація оперативно-виробничого планування і управління виробництвом; автоматизація контролю за якістю продукції, що випускається; можливість конструктивно уніфікувати деталі й вироби; типізація технологічних процесів і оснащення виробничих процесів.Також, залежно від кількості одночасно виготовлюваних виробів у серії їх поділяють на дрібносерійні, середньосерійні і великосерійні виробництва.Розглянемо виробничу структуру ДП «ДГ Інституту сільського господарства Причорномор′я» в Додатку Б, відомо що, середньооблікова чисельність працюючих на підприємстві за станом на 01.01.2013 у цілому по підприємству склала 15 осіб; загальний обсяг землі – 462 Га. На структуру підприємства впливають різні фактори, вона залежить від виробничого процесу і випуску продукції, характеру і ступеня спеціалізаіцї, масштабів в-ва, ступеня охоплення життєвого циклу виробів. Технічний прогрес, розвиток спеціалізації можуть давати змогу переглядати виробничу структуру, створювати нові цехи, переплановувати площі, змінювати виробничі потужності. Головною галуззю в господарстві є рослинництво, його питома вага складає 81,6%, а головними видами продукції є зернові культури та соняшник. 2.3. Особливості управління виробничим процесом ДП «ДГ Інституту сільського господарства Причорномор′я» Незважаючи на дедалі більший вплив комп’ютерної техніки і виробничих технологій, організатором будь-якої роботи залишається людина. Тому ключовим елементом виробничої стратегії на підприємстві є проектування трудового процесу з урахуванням витрат і зиску від альтернативних рішень для підприємства та працівників. Метою проектування трудового процесу є визначення змісту і методів роботи, створення продуктивного робочого місця, удосконалення виробничих систем, їх взаємодії з урахуванням вимог технологічного процесу, принципів раціональної організації праці та задоволення потреб виконавців. Конкретизація трудової діяльності окремого працівника або їх групи в певних організаційно-технічних умовах виробництва визначається як функція проектування трудового процесу. При цьому організатори виробництва, технологи, економісти повинні відповісти на питання: що виробляється, з якими параметрами, хто робить, де, коли, якими будуть результати трудового процесу, як задовольнити фізіологічні і психологічні потреби робітника. Вивчення роботи здійснюється у двох напрямах:дослідження методів виконання роботи з метою їх удосконалення;вимірювання роботи для оцінки ефективності праці. У першому випадку ведеться пошук оптимального методу виконання робіт. При вимірюванні визначається максимально допустима тривалість роботи. Під час дослідження роботи і пошуку оптимального методу використовується системний аналіз за допомогою діаграм (робітник — машина, суміщення рухів, карт видів діяльності) і операційних карт з одночасним хронометражем і вивченням норм часу. З погляду проектування трудового процесу метою дослідження виробничого процесу є визначення простоїв, відстані транспортування та вимог технології до часу виконання технологічних операцій, щоб зменшити кількість стадій процесу і забезпечити зниження вартості виробу. Процедура дослідження полягає в складанні карти процесу, яка створюється на основі відповідей на запитання: 1. Що робиться (виконується)? Треба чи не треба це робити (виконувати)? Що буде, якщо цього не робити? 2. Де виконується робота? Чому тут її виконують, а не в будь-якому іншому місці? 3. Коли виконується робоче завдання? Наскільки важливий час виконання роботи чи робота не потребує чіткого визначення часу і послідовності операцій? Чи можливе виконання роботи в комбінації з деякими іншими операціями? 4. Яким чином виконується робоче завдання? Чому тільки так? Чи існує інший спосіб виконання завдання? 5. Хто виконує завдання? Може його виконувати інший? Якою має бути кваліфікація виконавця: високою, середньою, низькою? Структура формування трудового процесу показана на рис. 2.1.

За допомогою подібних питань раціоналізується робота, усуваються зайві, об’єднуються деякі елементи, змінюється порядок їх виконання. Для діагностування виробничої системи корисно складати карту виробничого процесу, у якій відображається маршрут руху будь-якого об’єкта через весь процес.
На стаціонарному робочому місці при переважно ручному характері операцій акцент проектування трудового процесу ґрунтується на спрощенні методу, економічності рухів і дій виконавця. Ліпший метод визначається двома способами. Суть першого полягає у формалізації індивідуального передового методу виконання операції найкваліфікованішим робітником з наступним навчанням інших операторів. Другий спосіб передбачає детальний аналіз кожного етапу роботи кількох робітників, вибір кращих варіантів виконання елементів операцій та їх комбінування в ефективний метод. На підставі отриманих даних розробляється операційна карта з відображенням усіх елементарних рухів і послідовності їх виконання.
Коли у виробничому процесі задіяна система «робітник — машина», при проектуванні трудового процесу увага фокусується на одночасному ефективному використанні робочого часу виконавця й устаткування. Для аналізу роботи використовується карта «робітник — машина», якщо тривалість роботи оператора менше періоду роботи устаткування. У разі обслуговування робітником кількох одиниць устаткування необхідно знайти мінімальну сумарну вартість простоїв обладнання й оператора.
Для опису взаємодії робітників у бригаді використовується бригадна карта зайнятості і бригадна виробнича карта. Перша містить карти завантаженості кожного члена бригади. Бригадна виробнича карта розробляється для визначення взаємодії робітників з устаткуванням у конкретному виробничому циклі при найліпшому сполученні кількості операторів і обладнання. Такі карти застосовуються в дослідженні і визначенні процесів, що повторюються. На їх підставі розробляються стандартні процедури для конкретних завдань.Загальна схема поліпшення методу виконання роботи включає послідовність таких дій: 1) вирішити, з якої роботи починати; 2) зібрати інформацію про метод її виконання; 3) проаналізувати визначений метод; 4) розробити досконаліший метод; 5) упровадити визначений метод; 6) проаналізувати ефективність використання цього методу.Сучасні концепції проектування праці. Існуюча практика проектування виробничого процесу містить елементи двох наукових шкіл: ефективності та поведінкової (біохевіорістичної). Перша ґрунтується на систематизованому, логічному, формалізованому підходах до опису процесу. Друга виникла у 50-х роках і надалі розвивається, відкриваючи нові аспекти людського чинника у виробництві та методи вирішення деяких проблем, що властиві виробничим системам. Серед таких проблем виділяється незадоволеність працівників роботою у зв’язку з утратою інтересу до неї; жорстким контролем; вузькою спеціалізацією, яка супроводжується монотонністю і рутинністю дрібних операцій; обмеженістю навчання і професійного просування.
Для підвищення інтересу до праці проектувальники стали аналізувати можливості і застосовувати комплексний підхід до її організації. Такий підхід, що поєднує досягнення шкіл ефективності та поведінкової, дістав назву «організація організації праці».Організація організації праці — це структуризація праці, що передбачає формування змісту праці і часового зв’язку людини з трудовим процесом з метою підвищення дохідності підприємства й одночасно привабливості робочих місць, а також ступеня задоволення працею.
Структуризація праці спирається на висновки психології щодо поведінки і динаміки груп. Поведінка людей значною мірою визначається можливістю задовольнити важливі для кожного потреби. Можливості розширюються з підвищенням активізації мотивації людини відповідним формуванням змісту праці.До принципів структуризації праці належать: розширення завдань (спеціалізації), збагачення змісту завдань (трудового процесу), зміна роботи, групова робота.

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ В ДП «ДГ ІНСТИТУТУ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ПРИЧОРНОМОР'Я»

3.1. Удосконалення управління виробничим процесом ДП «ДГ Інституту сільського господарства Причорномор′я»

Удосконалення виробничих процесів - це дуже широка тема, яка припускає безліч підходів. Для ДП «ДГ Інституту сільського господарства Причорномор′я», потрібно виконати наступні дії:

- удосконалення управління виробничою потужністю;

- управління та накопиченням запасами;

- безперервне вдосконалення підприємства;

- управління ланцюгом поставок і постачання;

Дата добавления: 2015-10-24