Аналіз чинників, що сприяли появі Болонського процесу.

Болонський процес - це процес добровільної співпраці різних національних систем вищої освіти, яка базується на взаємній довірі та прагне створення єдиного простору вищої освіти. У категоріях соціології, Болонський процес закладає засади створення нової соціальної системи освіти, зокрема загальноєвропейської вищої школи.

Болонський процес, як будь-яке явище, несе в себе рідні плями минулого й зародок прийдешнього. Він не може прийматися за абсолютно стерильне утворення «з чистого паперу». До його соціальної конструкції входить різноманіття особливостей змісту, форм, засобів, умов функціонування вищої освіти на європейському просторі. Разом із тим теоретико-методологічні можливості соціологічного знання готові відсепарувати ту соціальну сутність освіти, яка відповідає соціальним потребам та інтересам усіх без виключення європейських країн одночасно.

Важко погодитися з тим, що Болонський процес є результатом емерджентної еволюції, відповідно до якої виникнення якісно нового є недоступним для пізнання й не засновано на природних закономірностях. Навпаки, цілям і принципам Болоні передували події, пов'язані з прийняттям Великої Хартії університетів, Сорбонської декларації тощо.

Не можна обминути увагою ті соціальні факти, які висвітлюють передумови зародження Болонського процесу, імперативи його стрімкого розвитку, накопичення нових змін, які, у свою чергу, виводять вищу освіту на рівень найпрестижніших каталізаторів суспільного життя.

По-перше, це всеохоплююча глобалізація, під впливом якої відбуваються радикальні зміни, що примушують вищу освіту європейських країн до негайного й корінного реформування. Учасники Болонського процесу особливу увагу звертають на найбільш значущі передумови трансформації:

1. Поява всеєвропейського ринку праці, який значною мірою впливатиме на університетські пропозиції в майбутньому. Суспільство не у змозі терпіти високий рівень безробіття серед випускників вищих навчальних закладів і недостатню кількість освіченої молоді у ключових галузях виробництва. Наприклад, в Україні тільки у 2003 році працевлаштування випускників усіх ВНЗ III-IV р. а. за напрямами підготовки в середньому становило 24,3 %. Нижче від середнього був рівень влаштування випускників за такими напрямами, як економіка, комерція та підприємництво (12,4 %), соціальні науки (14,9 %), право (16,7 %), гуманітарні науки (21,5 %).

2. Наближається проблема боротьби за студента. Феномен природного зростання кількості студентів має край. Якщо не вжити необхідних заходів, можлива переорієнтація молоді на навчання в закордонних вищих навчальних закладах, що автоматично буде провокувати руйнування національної освіти.

3. Спостерігається значне зростання закордонних пропозицій щодо здобуття вищої освіти, особливо для обдарованої молоді.

По-друге, перетворення інформаційної революції в могутній пришвидшувач соціальних змін і, як наслідок цього, створення всесвітньої комунікаційної мережі, завдяки якій передавання інформації й обмін знаннями набувають усеосяжного стану.

Під впливом цього чинника об'єктивно, стихійно почала складатись нова система соціальних взаємодій між соціальною групою викладачів і соціальною групою учнів. Дистанційне навчання, яке визначають то формою, то самостійною системою освіти, уже тривалий час використовує можливості, які дають світові комунікаційні мережі. Саме вони рішуче впливають на зміну усталеної парадигми навчання у вищих навчальних закладах, на що вказує доктор педагогічних наук В. Бех. «Головна зміна в системі вищої школи, - пише він, - відбувається під тиском інформаційного середовища. Вона полягає у зміні основного суб'єкта освітянського процесу: замість учителя ним стає той, хто навчається: патерналістське ставлення першого до другого змінюється колегіальним; право судження про достовірність і необхідність нових знань стає прерогативою того, хто навчається. За цих умов соціальне життя особистості набирає ознак освітянського процесу».

До чинників, що викликали до існування Болонський процес, додатково необхідно віднести:

динамічний розвиток науки, техніки, технології в діалектичній єдності;

послідовне й упевнене перетворення науки в безпосередню продуктивну силу суспільства.

Саме ця обставина підштовхнула Болонський процес включити, так би мовити, до порядку денного питання про природне злиття двох соціальних систем: вищої освіти та наукових досліджень - в єдиний взаємозалежний і взаємодоповнюючий комплекс як фундаментальний ресурс розвитку продуктивних сил, як базовий показник розвиненості будь-якої нації, будь-якого широкого соціального утворення.

Болонський процес - це процес європейських реформ, спрямований на створення спільної зони європейської вищої освіти. Згідно з цілями Болонського процесу до 2010 року освітні системи країн-учасниць Болонського процесу повинні бути змінені, щоб сприяти:

- полегшеному переїзду громадян з метою подальшого навчання чи працевлаштування у Зоні європейської вищої освіти;

- зростанню привабливості європейської вищої освіти;

- розширенню Європи та забезпеченню її подальшого розвитку як стабільного, мирного, толерантного суспільства.

Тема приєднання України до Болонського процесу викликала чималий резонанс в нашому суспільстві. В останні роки постійно обговорювалися питання переваг або недоліків впровадження нової системи освіти, деякі автори висказували побоювання щодо спроможності адаптації нових технологій до системи вищої освіти, що існує в Україні [2, 3, 5]. В цьому аспекті слід зазначити, що Болонський процес не передбачає створення повністю ідентичних систем освіти у різних країнах, він призначений лише для зміцнення взаємозв'язків та покращення взаєморозуміння між різними освітніми системами. Найбільшим досягненням Болонського процесу є створення умов кожній країні порівняти свої освітні системи і можливість вільного культурного обміну між державами.

Актуальність ідеї Болонського процесу для вищої освіти країни Європи

В 2005 році Україна офіційно приєдналася до Болонського процесу, що надає можливість здійснити структурні перетворення вищої освіти за узгодженою системою критеріїв, стандартів і характеристик, які дозволять Україні стати визнаною частиною європейського освітнього і наукового простору [1].

Актуальність інтеграції системи освіти України у світовий, в першу чергу Європейський освітній простір, обумовлена самим життям, стратегічною політикою України на інтеграцію в Європейське і світове співтовариство. Так, у рекомендаціях парламентських слухань про взаємовідносини та співробітництво України з Європейським Союзом (ЄС) від 28 листопада 2002 року зазначено, що реалізація курсу на європейську інтеграцію України є невід'ємним елементом внутрішніх реформ, спрямованих на економічне зростання, підвищення рівня життя народу, розвиток демократії, становлення громадянського суспільства, забезпечення гарантій верховенства права, свободи слова, захист прав і свобод людини, зміцнення національної безпеки [4].

Курс на поглиблення співробітництва України з ЄС стимулюватиме проведення внутрішніх економічних і політичних реформ, сприятиме суспільному прогресу та розбудові соціально орієнтованої економіки України [6].

Чинники, що сприяють створенню єдиного європейського простору освіти і науки

Болонський процес сприятиме подальшому розвитку міжнародної освітньої та науково-технічної діяльності. Серед форм цієї діяльності, які безумовно мають продуктивно сприяти інтеграції системи освіти України у світовий освітній простір слід назвати взаємний обмін учнями, студентами, слухачами, викладачами і науковцями; реалізація спільних навчальних програм і наукових досліджень; здійснення спільних заходів (публікації, конференції, конкурси, змагання, інші заходи спільної освітньо-виховної, спортивно-оздоровчої, культурно-просвітницької і наукової діяльності) [6].

Основними факторами загального інтеграційного процесу розвитку освіти є процеси інтеграції:

- освітніх і освітньо-професійних стандартів (в тому числі, системи сертифікації вищих навчальних закладів і дипломів про вищу освіту, освітньо-професійних стандартів із стандартами міжнародних професійних асоціацій);

- змісту різнорівневої дошкільної, загальної і професійної освіти (в тому числі позашкільної освіти);

- навчально-методичного забезпечення (в тому числі, традиційних і електронних інформаційних ресурсів);

- методів, засобів і технологій дошкільної, загальної і професійної освіти (в тому числі, підходів та інструментів навчання іноземним мовам та ІКТ, підготовки перекладачів, створення і використання дистанційних та інших сучасних педагогічних технологій);

- методів, засобів і технологій оцінювання рівнів навчальних досягнень і професійної компетентності (включаючи принципи забезпечення рівного доступу до освітніх систем, будови кредитно-модульних систем, систем кваліфікацій і ступенів вищої освіти);

- методів, засобів і технологій післядипломної освіти (у тому числі, професійної підготовки перепідготовки і підвищення кваліфікації керівників підприємств державного і приватного секторів та цивільних службовців для приоритетних галузей розвитку і структур суспільства, забезпечення впродовж життя освіти іншим категоріям дорослого населення);

- організаційно-функціональної і структурної будови системи освіти (в тому числі, мереж навчальних закладів різних ступенів і рівнів акредитації та організаційних структур закладів дошкільної, загальної, професійної і післядипломної освіти);

- методів, засобів і технологій підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів освіти (включаючи учительські, професорсько-викладацькі, наукові кадри, а також кадри управління освітою, навчально-виховними закладами і науковими установами);

- методів, засобів і технологій наукової діяльності (в тому числі, сприяння спільній науковій діяльності і навчанню науковців в галузі високих технологій);

- комп'ютерних мереж навчальних закладів, наукових установ і органів управління освітою (в тому числі унормування переліку сервісів та інтерфейсів користувачів, забезпечення рівного доступу до засобів і сервісів мереж, інтеграція національних комп'ютерних мереж, локальних мереж навчальних закладів і наукових установ у глобальні комп'ютерні мережі єдиного інформаційного освітнього простору);

- баз освітніх і наукових даних (в тому числі забезпечення захисту і рівного доступу до ресурсів цих баз, інтеграція баз даних в єдиному інформаційному освітньому просторі);

- бібліотечної справи (в тому числі, автоматизованих інформаційних бібліотечних систем та їх інформаційних баз, забезпечення захисту інформації і рівного доступу до сервісів цих систем і ресурсів цих баз, інтеграція баз даних і систем в єдиному інформаційному освітньому просторі);

- систем мас-медія, що пропонують освітні і науково-популярні програми;

- законодавчого і нормативно-правового забезпечення освітньої і наукової діяльності;

- економічних механізмів і процесів господарювання, функціонування і розвитку освіти і науки (в тому числі, інформаційно-аналітичних систем адміністративного управління освітою і наукою);

- систем зайнятості (в тому числі, забезпечення мобільності вчителів, випускників, адміністраторів, учених, робітничих кадрів);

- систем статистики (включаючи унормування ключових індикаторів, що відображують стан, характер функціонування і напрями планового розвитку мережі навчальних закладів, якісної і кількісної структури їх прийомів-випусків, іншої продукції систем освіти, навчальних закладів і наукових установ, технології збирання і опрацювання даних, моніторингу освітньої діяльності, системи управління освітою на її різних організаційних рівнях) [7].

Роль Болонського процесу в модернізації системи української вищої освіти

Ключовими поняттями в переліку завдань Болонського процесу, обов'язкових до виконання в короткий термін для тих університетів, які мають намір увійти чи увійшли в процес, є поняття Європейської системи трансферу та акумуляції кредитів (залікових балів), ECTS, яка в Україні отримала назву кредитно-модульної системи. Система дає можливість підтримати мобільність студентів у межах країн-учасниць, забезпечує взаємне визнання учбових досягнень студента за періоди навчання в різних університетах (і навіть різних країнах). Система ECTS дозволяє акумулювати досягнення студента в умовах вибору ним власної траєкторії та темпу навчання, Вона робить учбові програми легкими для читання та порівняння студентам, як місцевим, так і іноземним [8].

З огляду на стан української системи вищого освіти, головним напрямом Болонського процесу для нас стане лібералізація вищої школи, навчання студентів принципів свободи й одночасно відповідальності за свій вибір. Адже тільки внутрішньо вільна людина, котра опанувала мистецтво прийняття рішень і відповідальності за них, може бути по-справжньому свідомим громадянином, а також конкурентоспроможним, мобільним професіоналом. Західна практика показує: студент, який вибрав курс на основі особистого інтересу, і навчається зовсім інакше.

Важливий вплив на розвиток інтеграційних процесів в освіті повинна справити спільна (в тому числі, міжнародна) діяльність наукових установ і вищих навчальних закладів. "Нині створюються сприятливі умови для інтеграції академічної і вузівської науки, зокрема, з таких напрямів: теорія і методологія підготовки педагогічних кадрів на основі впровадження інноваційних технологій навчання в освітній процес; соціально-психологічне упередження негативних впливів в умовах трансформаційних процесів в освіті і суспільстві; прогностичне удосконалення національної системи освіти у зв'язку з її інтеграцією у світовий освітній простір"[6].

Разом з тим, слід суттєво розвинути, а в деяких навчальних закладах і розпочати, такі форми цієї роботи, які повинні осучаснити і суттєво поглибити інтеграційні процеси:

- взаємне ліцензування навчальних програм, курсів, викладацьких кадрів;

- розробку спільних освітніх і наукових проектів, що спрямовані на розвиток та інтеграцію систем освіти і науки;

- залучення вітчизняних і міжнародних спонсорів і фондів до забезпечення виконання програм і проектів (у тому числі, міжнародних), спрямованих на розвиток освіти і науки в Україні;

- впровадження принципів відкритої освіти, методів, засобів і технологій дистанційного навчання.

Необхідно забезпечити розширення масштабів і поглибити зміст цих форм діяльності.

Висновки

Сучасне світове суспільство стає дедалі більш глобалізованим, інтернаціональним, готовим до конкурентної боротьби як на ринках капіталів, енергетичних ресурсів, товарів, послуг і зайнятості, так у сфері освіти. Яким буде суспільство майбутнього, як в ньому буде організована і здійснюватись діяльність людини, технічних і соціальних систем, який рівень життя людини буде в ньому досягнутий залежить, в першу чергу, від того, наскільки освіченими будуть його громадяни.

Сьогодні, коли світ розвивається так динамічно, проблема інтеграції до єдиного європейського простору набуває особливої актуальності, від якості і темпів розв`язання якої залежить головне - чи буде вітчизняна система освіти і далі займати передові позиції у світовій педагогічній науці і освітній практиці, чи втратить свої історичні досягнення.

Україна чітко визначила орієнтири на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності у контексті європейських вимог, наполегливо працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.

Дата добавления: 2015-10-24