Утворення Генерального секретаріату

Після оголошення І Універсалу українська громадськість почала звертатися до Центральної Ради з різноманітними питаннями, які потребували термінового розв’язання. До певної міри виконавчі функції здійснював Комітет Центральної Ради (Мала Рада), який було створено ще в квітні 1917 р. Але він, у першу чергу, був законопідготовчим і, певною мірою, законодавчим органом, а тому не міг здійснювати виконавчі функції.

На закритому засіданні Комітету УЦР 28(15) червня 1917 р. було прийнято рішення про утворення виконавчого органу влади – Генерального секретаріату. Це був перший у ХХ ст. український уряд. Його очолив В. Винниченко, який взяв на себе й обов’язки генерального секретаря з внутрішніх справ. Секретарства стали прообразом майбутніх міністерств. У першому складі уряду Центральної Ради переважали соціал-демократи.

Склад першого Генерального секретаріату: генеральний

писар – П. Христюк; генеральний секретар фінансів –Х. Барановський; генеральний секретар міжнаціональних справ – С. Єфремов; генеральний секретар військових справ – С. Петлюра; генеральний секретар земельних справ – Б. Мартос; генеральний секретар судових справ – В. Садовський; генеральний секретар продовольчих справ – М. Стасюк; генеральний секретар народної освіти – І. Стешенко.

Після проголошення І Універсалу між Києвом і Петроградом виникло напруження, яке Тимчасовий уряд спробував врегулювати шляхом переговорів з Центральною Радою. У липні 1917 р. до Києва прибула урядова делегація у складі трьох провідних міністрів – О. Керенського, М. Терещенка та І. Церетелі.

Під час нелегких переговорів були вироблені основні засади компромісу, затверджений текст спільної угоди та порядок її реалізації. Міністри визнали право Української Центральної Ради на автономію, яка мала бути визнана Всеросійськими Установчими зборами після розробки Центральною Радою відповідного статуту Вищого управління Україною. Тимчасовий уряд зобов’язувався визнати Центральну Раду органом державної влади не чекаючи Установчих зборів.

Зміст досягнутої угоди оформили у двох різних за формою документах. Тимчасовий уряд, всупереч волі міністрів-кадетів, прийняв постанову «Про національно-політичне становище України». Центральна Рада оформила угоду як ІІ Універсал 16(3) липня 1917 р. і опублікувала його текст українською, російською, єврейською та польською мовами.

Уривок з тексту ІІ Універсалу:

«Ми, Центральна Рада, яка завжди стояла за те, щоб не одділяти Україну од Росії, щоб вкупі з усіма народами її прямувати до розвитку та добробуту всієї Росії і до єдності демократичних сил її, з задоволенням приймаємо заклик правительства до єднання… Ми рішуче ставимось проти замірів самовільного здійснення автономної України до Всеросійського Учредительного зібрання».

Українська Центральна Рада. Документи

і матеріали. – Т. 1. – К., 1996. – С. 164-165.

У ІІ Універсалі зазначалося, що Центральна Рада мала поповнитися представниками інших народів і стати єдиним найвищим органом революційної демократії України. Відповідальний перед Радою виконавчий орган, Генеральний секретаріат, мав бути представлений на затвердження Тимчасовому урядові. У згоді з національними меншинами Центральна Рада мала підготувати закон про автономний устрій України для його подальшого затвердження Установчими зборами. При кабінеті військового міністра, генеральному штабі і верховному головнокомандуючому Росії Рада повинна була мати своїх представників, які зайнялися б комплектуванням окремих військових частин виключно українцями.

Разом з тим Центральна Рада зробила істотні поступки Тимчасовому урядові.

- Вона зобов’язувалася самочинно не проголошувати автономії України.

- Не окреслювалася територія, на яку поширювалася влада Ради та Генерального секретаріату.

- Не уточнювалися повноваження Генерального секретаріату, особливо у відносинах з органами влади Тимчасового уряду.

Прийняті урядові постанови «Про національно-політичне становище України» викликали негативну реакцію партії кадетів. Вона відкликала своїх міністрів з Тимчасового уряду, який «принизив» себе принциповими поступками на користь українського національно-визвольного руху.

Юрист зі світовим ім’ям, барон Нольде в газеті «Речь» з сарказмом писав: «Ні з сього, ні з того уряд з енергійним князем Г. Львовим на чолі виправив помилку царя Олексія Михайловича і Петра Великого: нашвидкуруч, поміж двома поїздами, три російські міністри та проф. Грушевський порозумілися в справі утворення української держави».

Дата добавления: 2015-10-24