Євреї та реформи цісаря

Освічені євреї, зокрема берлінські, прийняли реформи цісаря з ентузіазмом; Весель (Wessel) привітав їх відомим маніфестом. Багаті віденські євреї одразу виїхали з ґетто і викупили будинки при головних вулицях, багато євреїв-підприємців перенесли свої мануфактурні фабрики з Пресбурґа (Pressburg – тепер Братислава) до Відня. Водночас у Чехії велика кількість багатих євреїв заклали нові фабрики; так, з 58 фабрик у цілому краї 15 були у руках гебреїв, а у самій Празі вони створили робочі місця кільком тисячам робітників-християн. Чарівна донька голови берлінських євреїв, Фані Іціг (Fanni Itzig) (1758–1818), котру видали заміж за віденського банкіра Арнштайна (згодом барона фон Арнштайна (von Arnsteіn), відкрила декілька своїх салонів у Відні, що взорувалися на салони у Берліні.

Найбільше реформи Йосифа ІІ підтримали євреї тієї частини Італії, що на той час належала до володінь Габсбурґів. Євреї Трієсту заклали народні школи і запросили Гомберґа (Homberga) їх очолити.

Але гімни та пеани на честь нової системи освіти не здолали упереджень єврейських мас у Чехії та Моравії щодо добрих намірів влади. Яку користь з цих привілеїв мав злидар, якому і далі забороняли поселятися у містах, у яких до 1725 р. не було євреїв, чи яким було заборонено займатися шинкарством, орендою млинів, торгівлею збіжжям, що одвіку давало їм змогу якось виживати? Патент про толеранцію не полегшив і матримоніальних стосунків. Кандидат на молодого мусив підтвердити, що йому виповнилося 22 роки, що має певний маєток, що є первородним сином, що його дідусь уже помер і под. Якщо ж він не був первородним сином, то мусив дочекатися, аж поки у Чехії вимре одна з 6600 визнаних правом родин, чи завербуватися до війська та прослужити там 20 років.

Найбільше непокоїло євреїв положення про військову службу. Їхня релігія (молитва, ритуал суботи, кошерна їжа) ускладнювала службу з солдатами инших віросповідань, довгий термін служби надовго відлучав від родини. У 1789 р. у Празі до війська забирали 25 єврейських рекрутів. Коли їх відправляли до казарм, матері, сестри та дружини наповнили усі сусідні вулички плачем. У казармах з’явився празький рабин Єзехіель Ландау (Ezechjel Landau), і в своїй промові переконував рекрутів, щоб ті без спротиву підкорилися волі цісаря, належно несли військову службу і не забували про щоденну молитву: «Живіть у злагоді з вашими товаришами християнами, змащуйте їм вози у неділю, натомість вони вам будуть шмарувати ваші вози у суботу». І вручив кожному рекрутові по тфеліну та молитовнику. На кінець Ландау сказав про політичне значення моменту, а коли насамкінець підніс руку для благословення, то рекрути вибухнули плачем. Сам рабин був настільки зворушений, що після промови, напівпритомного, його одразу відпровадили додому. Епізоди подібного характеру відбувалися і в инших чеських і моравських містах. Євреї розуміли, що надійшла хвиля, коли свободу та рівноправ’я слід омити кров’ю, але до цього вони не були ще готові.

Галичина в часи правління Марії Терезії (1772–1800)

Найболісніше відчували і найменше розуміли вчинки австрійського уряду євреї Галичини. Звиклі за століття до польських законів, вони потрапили у рамки чіткої, функціональної машини австрійської адміністрації і не могли знайти собі в ній місця. Навзаєм і австрійський уряд теж не міг одразу дати собі раду з польськими євреями. У володіннях Марії Терезії у Чехії та Моравії було до 11 000 єврейських родин, вони були політично «регламентовані», розміщені та поділені на чітко окреслені категорії. Те ж хотіли застосувати і до галицьких гебреїв, і для того раз за разом проводили переписи цих людей. Та невдовзі вони переконалися, що ці переписи дають щораз инші результати (у 1772 р. – 224 981 осіб; а у 1776 р. – 144 200 осіб), тому цю справу закинули і постановили вважати євреїв об’єктом фіскальної політики, який мав принести імперії якнайбільше доходів. У зв’язку з цим Марія Терезія видала у 1776 р. свій Teresianische Judenordnung, у якому залишила автономію єврейським громадам і створила для них центральний автономний орган під назвою «Єврейська Дирекція». Дирекція складалась з 6 регіональних голів (Галичина складалась з 6 крайсів) і з 6 крайових голів; у цілому вона складалась з 12 голів під керівництвом крайового рабина (Landesrabbiner), яким був багатий бродівський єврей Бернштайн (Bernstein). Дирекція була схожа на старий єврейський сейм у Польщі, мала збирати податки з кожного кагалу, а ті, своєю чергою, мали збирати податки з конкретних осіб. От тільки податок був удвічі більший, ніж за Польщі (у 1764 р.).

Залишивши євреям автономію, цісарева однак не відмінила тих обмежень, які були запроваджено відразу після окупації краю. Аби зменшити кількість єврейського населення, були запроваджені великі податки на реєстрацію шлюбу, а також видали указ про виселення з краю так званих «єврейських злидарів», тобто тих, хто не міг сплатити податку за толеранцію. Тих злидарів доставляли етапом до кордону з Польщею і тисячами виганяли з краю. Суворий податковий тиск довів гебреїв до розпачу і призвів до виникнення боргу перед державною скарбницею, що склав у 1781 р. 363 372 золотих, а згодом борги зросли ще більше.

Йосиф II (1780–1790)

Йосиф II був не задоволений нововведеннями матері. Коливаючись між гуманізмом XVIII ст. та ненавистю до євреїв, у перших роках свого правління він видавав щораз то суперечливіші укази. Реалізуючи свій Патент 1782 року для Відня та Чехії, він постановив і у Галичині забрати у євреїв автономність та підпорядкувати їх державній юрисдикції. З цією метою було прийнято рішення виселити євреїв з сіл, натомість їм було дозволено вільно займатися ремеслом у містечках.

Йосиф II ліквідував і «Єврейську Дирекцію», а також кагали, замість них він запровадив так званий Vorsteher (сеньйорат) по 3-7 у кожній єврейській громаді, до компетенції якого входили справи, пов’язані з синаґоґою. Водночас він виселив (1784-1787 рр.) з сіл усіх євреїв, заборонив їм займатися там шинкарством, орендувати маєтки, землю, млини, фільварки, селянські господарства.. На момент окупації на території східної Галичини 30% євреїв (від усього населення), а у західній 40% мешкало на селі. З огляду на ці нововведення третя частина єврейської людности втратила шматок хліба і дах над головою, її було насильно запхано до перенаселених та зубожілих міст, що пришвидшило подальше зубожіння євреїв. Навіть якщо євреям і виділяли землю, то завжди далеко у горах, де, втративши сили, вони врешті відмовлялися від неї. Єдина колонія, яка протрималася кілька років, був «Новий Вавилон» під Болеховом.

Окрім иншого, цісар увів і таку новацію, як родинні прізвища, загальна освіта для євреїв (1787 р.) та служба у війську. Прізвища для євреїв давали німецькі чиновники, тому усі вони мали германське забарвлення. Йосифінське шкільництво розвинулося тільки після смерті його творця, а служба у війську, до того часу не знана для євреїв, зчинила у єврейських масах великий переполох. У 1788 році гебрейська община Галичини подала петицію до цісаря, у якій пояснили, що «вони не можуть відбувати військову службу, оскільки їм цього не дозволяє релігія». Цісар не взяв до уваги їхнього прохання, а 1790 набір до армії склав 40 112 рекрутів з Галичини, 1 060 з яких були євреї.

Дата добавления: 2015-10-24