Патент Йосифа II про толеранцію

Зібравши свої розпорядження докупи, цісар видав свій «Патент про толеранцію для галицьких євреїв» від 7 травня 1789 року. За допомогою цього патенту (64 параграфи) він створив систему правових норм для гебреїв та заклав підвалини для правового устрою, який діяв аж до 1848 року.

Згідно з цим Патентом єврейське життя підпорядковується наступним положенням:

1) Релігія (параграфи 1-10). З 1795 року рабин повинен був мати також і світську освіту, принаймні на рівні початкової школи. Однак, це стосувалося тільки міст, які були центрами циркулів, і де рабин мав титул Kreisrabbiner.

2) Наука (параграфи 11-14). Йосиф II запровадив для єврейських хлопчиків спеціальні школи, кількість яких зросла до 107. У Львові і Бродах виникли так звані головні школи (трикласові), а в инших містечках були звичайні одно- чи двокласові школи. При головній львівській школі був відкритий підготовчий курс, тобто ціла учительська семінарія. Інспектувати єврейські школи мав Герц Гомберґ (Herz Homberg), який, як і більшість учителів, походив з Чехії або Німеччини. Усі вони були піонерами вчення Мендельсона (Mendelsohn), що одразу ж скомпрометувало такі школи в очах ортодоксів. Сам підбір кадрів був хибним, оскільки велика частина учителів прибували на землі Галичини з метою «знайти своє щастя» і не задумувалися про методичну і конструктивну культурну роботу. Через легковажне ставлення до ритуальних приписів учителі віддалялися від мас, а хабарництво та непотизм при наданні посад деморалізувало їх ще більше та дискредитувало в очах простого люду. Гебрейське населення Галичини помстилося Гомберґу, звинувативши його у невдачі всього починання.

Не дивно, що у такій ситуації відвідуваність шкіл була дуже низькою і не допомагали ані штрафи, ані арешти. За правління Леопольда (Leopold) почали відкривати школи і для дівчат, але у 1806 році вони припинили своє існування і Гомберґбув змушений повернутися до Відня, а разом з ним полишили Галичину і усі «берлінські» єврейські учителі. Це стало перемогою цадиків і хасидів.

3) Реформування громад (параграфи 15-22). Йосиф II ліквідував кагали та запровадив щось на кшталт варти при божниці, яка складалася з 3-7 осіб (Vorsteher-ів). Що три роки мали проводилися нові вибори до кагалу, власники нерухомости мали вибрати з-поміж себе 6-14 кандидатів, а з них староство (cyrkul) затверджувало половину. Спочатку здавалося, що давня олігархічна система кагалу зникла безповоротно і євреї влилися у суспільство, позбувшись своєї окремішности. Але насправді так не було. Цей новий кагал надалі був відповідальний за весь єврейський люд, надалі збирав податки, відповідав за рекрутів, штрафував за недбале ставлення до школи – словом, зберіг за собою велику частину старих обов’язків.

4) Кількість населення (параграфи 23-30). Ще Марія Терезія за допомогою заборон та високих податків регулювала кількість єврейських шлюбів. Йосиф II урегулював сплату податку за укладення шлюбу у наступний спосіб: ті, хто займався ручними ремеслами, і ті, хто заробляв менше 100 золотих на рік, сплачували при одруженні першого сина 3 дукати, другого – 6 дукатів, третього – 9 дукатів; ті ж, хто заробляв понад 100 золотих, сплачували відповідно по 6, 12, 18 дукатів; відповідно, усі багатші сплачували більше; найвищі сплати становили по 30, 60, 90 дукатів. Кандидати чи кандидатки на шлюб мусили подати свідоцтво про закінчення школи, чи свідоцтво про те, що вони склали приватний іспит. У зв’язку з ліквідацією шкіл у 1806 році було відмінено приватний іспит зі світських дисциплін, натомість залишили іспит з релігії на основі підручника Гомберґа «Bnej Zion».

5) «Спосіб життя» (параграфи 31-40). Ще перед тим, як видати едикт про толеранцію, Йосиф II усунув усіх євреїв з сіл і поселив їх у міста; міста ж, у відповідності з правом de non tolerandis Judaeis, зберегли усі свої привілеї. Йосиф II практично заборонив імміграцію євреїв до Польщі, запровадивши високі митні збори; емігруючи ж з краю, вони були змушені сплатити так званий Abfahrtsgeld (виїзний податок).

6) Політичні та судові інстанції (параграфи 41-47). Патентом про толеранцію було визначено, що гебреї підпорядковувалися тим же адміністративними та судовими інституціям, що й инші мешканці Галичини. Суди рабинів були віднесені до судів полюбовних.

7) Повинності щодо держави (параграфи 48-64). Цісар окреслив єврейські обов’язки так: а) облаштування доріг та постачання підвод; б) служба у війську; в) податки. Йосиф II підвищив податок за толеранцію з 4-ох золотих (при Марії Терезії) до 5-и, а промислово-маєтковий податок замінив на сплату, яка залежала від кількості купленого кошерного м’яса. У 1796 році з ініціативи єврея Соломона Кофлєра зі Львова його було замінено на так званий податок зі свічок. Таким чином, у першій половині XIX століття існували два особливі єврейські податки: кошерний і свічковий.

«Кошерний» податок євреї сплачували у відповідності до кількості ритуально освяченого м’яса. Загальну суму податку визначала влада, вона уся знімалася з найбагатших підприємців, а ті, своєю чергою, збирали її з допомогою своїх урядників чи суборендарів. У 1789 році гебреї сплачували за 1 фунт яловичини 1 3/4 крейцера, за курку – 1 крейцер, за півня, качку – 3 крейцера, за гуску – 7 крейцерів, за індика – 10 крейцерів.

«Свічковий» податок сплачувався за право запалювати свічки у суботу. Кожна єврейська жінка мала обов’язок запалювати щонайменше 2 свічки кожної суботи чи на свята. Сам ініціатор податку Кофлєр (Kofler) викупив у влади право на стягнення цього податку на суму у розмірі 194 403 золотих щороку. Як і кошерний, так і свічковий податки були різними; у 1797 році за свічки суботні чи святкові сплачували 2 крейцери, за ханукальні – пів крейцера, на свічки Судного Дня у божниці – 10 крейцерів, за весільні свічки – 1 золотий. Цей податок став у XIX столітті справжньою карою божою, єврейська община намагалася позбутися його упродовж пів століття.

Переклала Марта Возняк

Дата добавления: 2015-10-24